Колись давно Валерій вирішив придбати невелику квартиру. Однушку недалеко від центру. Це було необхідно. Бо Валерій уже не міг терпіти сусідів по квартирі і йому потрібне було житло ближче до роботи. На щастя, заробіток і низька ціна за кімнату дозволили хлопцю зробити значні заощадження.
Порившись в оголошеннях, він знайшов пристойний варіант для себе. Одна кімната, цегляний дім, не кутова. Але одна проблема. Бракувало десятка тисяч доларів, приблизно половини вартості квартири. Тоді він розповів все батькам. Мати майже відразу зголосилася допомогти синові. І наступного дня Валерій мав потрібну суму на руках.
Минули роки, Валерій вирішив змінити місце проживання. Йому потрібна була квартира більша, і фінанси дозволяли придбати таку. Стару квартиру він не хотів здавати — він не мав бажання морочитися з квартирантами. Тож вирішив її продати.
Покупець знайшовся швидко. І оскільки ціни відтоді значно зросли, сума за квартиру вийшла набагато пристойнішою за ту, яку колись оплачував Валерій. Якось йому зателефонувала мати. Він і подумати не міг навіщо вона дзвонить йому посеред робочого дня. Як правило, вона такого собі не дозволяла і цікавилась його справами виключно вечорами або у вихідні.
– Так, мам? Привіт!
– Привіт, синку! Послухай, чи ти не міг би повернути нам половину вартості від тієї квартири, яку продаєш?
Валерій трохи здивувався від такого прохання. Він і подумати не міг, що тоді, стільки років тому, брав у батьків у борг.
— Ну, в принципі не проблема, — неохоче відповів він. — Але я якось не знав, що доведеться віддавати.
Він був упевнений у цій сумі та вже розраховував використовувати її на ремонт нової квартири. Валерій поділився своїми планами на ці гроші, але це не вплинуло на матір.
— Ну, так ще назбираєш, — сказала вона. — Хіба це проблема? Ми тоді тобі допомогли, а тепер ти нам допоможи.
Під кінець розмови Валерій все ж таки погодився повернути ці гроші. Це була дуже велика сума, і йому відверто не хотілося її віддавати. Щоправда, з іншого боку, він справді завдячує своїм батькам за допомогу.
Але ж це було так давно! Та й ніхто йому тоді не повідомляв, що доведеться повертати цей сімейний обов’язок. Та ще й із такими відсотками!
Він довго думав, як краще вчинити. Зрештою, гроші поки що при ньому, і поміняти рішення він ще встигає. Але й мати навряд чи нормально стерпить відмову. А стосунки руйнувати не хочеться. Але все ж таки йому не хочеться віддавати гроші. Як бути?
