— Ти ще в пальті? — невдоволено буркнув Антон, виглянувши з кухні у передпокій.
— Давай швидше, Женька! Вже вечір,а в тебе кіт не валявся!
Євгенія зняла чоботи біля полиці для взуття й притулилася плечем до одвірка.
Після п’ятничного прийому мешканців у бухгалтерії районного ЖЕКу спина затерпла так, що хоч вовком вий. Цілий день пенсіонери лаялися через перерахунок за опалення.
— Який ще кіт, Антоне? — з досадою запитала вона.
— Зараз сьома вечора. Я з восьмої ранку сиділа з квитанціями та таблицями.
— А мене це не повинно хвилювати! — наполегливо заявив чоловік і махнув рукою в бік кухні.
— Я тобі повний набір приніс. Там яловича печінка в пакетику, сітка картоплі та сметана. До восьмої години все має готуватися! Лев з матір’ю вже виїхали.
Євгенія зайшла на кухню й втупилася в обідній стіл. Прямо на дерев’яній поверхні в сухій земляній крихті лежала сітка з дрібною немитою картоплею.
Поруч у паперовому пакунку розморожувався бурий шматок сирої печінки, залишаючи навколо себе каламутну рожеву калюжку. На плиті темніла брудна сковорідка зі слідами ранкової яєчні чоловіка.
За чотири роки шлюбу Антон так і не звик питати, чи вистачить дружині сил на гостей. Переїхавши до двокімнатної квартири бабусі Євгенії, він миттю відчув себе гостинним господарем.
Сам в автопарку працював не покладаючи рук, зате перед начальством безперестанку підлещувався. Варто було йому захотіти засліпити всіх, як він скликав компанію й командував парадом.
Місяць тому він уже провернув такий трюк.
Тоді Євгенія, ледь жива після квартального звіту, чотири години поспіль ліпила пельмені, запікала курку та пекла пиріжки з капустою для цього самого Льва.
Від завідувача в автопарку залежали вигідні рейси.
Тоді до компанії примчала й свекруха, Катерина Наумівна, зі своєю незмінною господарською сумкою на коліщатках. За вечерею вона без кінця докоряла невістці за пересушену курку.
Зате перед тим, як піти, спокійно згребла до свого візка і залишки курки, і ціле деко пиріжків — мовляв, щоб у вихідні не стояти біля плити.
Антон навіть тарілки зі столу прибрати не допоміг — впав на диван і почав хропіти.
Наступного ранку Євгенія прямо сказала чоловікові: ще один такий сюрприз без дозволу — і готувати для своїх гостей він буде особисто.
Але Антон, мабуть, вирішив, що дружина просто побурчала для проформи й нікуди з підводного човна не дінеться.
— Тож Лев й Катерина Наумівна вже в дорозі? — перепитала Євгенія, переводячи погляд із брудної сковорідки на чоловіка.
— Ну так! — зрадів Антон, вирішивши, що буря минула.
— Лев по дорозі перехопив маму біля поліклініки, вона туди ходила на прогрівання. Це ж потрібна людина, Женька! Він мені обіцяв нову «Газель» на маршрут!
— А при чому тут моя кухня? — холодно уточнила вона.
— Ну ти й даєш! — обурився чоловік.
— Я йому розповів, яка ти в мене господиня! Сказав, що печінка у сметані в роті тане, та ще й деруни до столу будуть, і пиріг з яблуками!
— О так? — отруйно промовила Євгенія.
— І все це я маю приготувати за сорок хвилин із замерзлого шматка печінки та немитої картоплі з горох?
— Ой, не починай! — відмахнувся Антон.
— Увімкнула дві конфорки, духовку — і вперед! Руки ж не відваляться!
У цей момент на краю столу задзвонив телефон чоловіка. Антон поспішно тицьнув пальцем у екран, увімкнувши гучний зв’язок, і розплився в улесливій посмішці:
— Так, матусю! Вже під’їжджаєте?
— Антоне, ми застрягли на світлофорі! — пролунав по всій кухні командний голос Катерини Наумівни.
— Лев каже, що з обіду ні рісочки в роті не було, живіт до спини прилип!
Сподіваюся, твоя копуха вже стіл накрила? Чи знову пів години гаряче чекати будемо, як минулого разу?
Євгенія притулилася до комода й слухала, не моргаючи.
— Усе гаразд, мамо, Женька вже біля плити крутиться! — не моргнувши оком, збрехав Антон і грізно погрозив дружині кулаком.
— Слідкуй за цим! — повчально промовила Катерина Наумівна.
— І скажи їй, щоб перцю в підливу не сипала, у мене від її куховарства печія! Нехай більше смажить і пирогів не шкодує.
Я свою сумку на коліщатках взяла, мені на суботу й неділю їжі набрати треба, не стояти ж мені самій біля плити!
— Зробимо якнайкраще, матусю! — випалив Антон і натиснув кнопку завершення дзвінка.
Він повернувся до дружини, сподіваючись побачити її біля раковини з ножем у руках. Але Євгенія навіть з місця не зрушила.
— Ти чого стоїш, наче чужа? — розлютився Антон.
— Чула, гості вже майже на порозі! Швидше чисти картоплю!
— Я не наймалася працювати після роботи, — чітко сказала Євгенія.
— Місяць тому я тебе попереджала. Хто гостей запросив, той їм і готує. Сковорідка на плиті, прихватка на гачку. Розважайся!
— Ти з глузду з’їхала?! — витріщився на неї чоловік.
— Я печінку ніколи в житті не смажив! Ти хочеш мене зганьбити перед Львом?! Перед матір’ю?!
— Це твої гості й твої обіцянки, Антоне, — парирувала вона.
— Хочеш догодити потрібній людині — замовляй їй шашлик за свій рахунок або сам ставай до плити. А я пішла в душ і спати.
— Та хто тобі дозволить спати о восьмій вечора?! — обурився Антон.
— Ти зараз, як мила, побіжиш чистити картоплю!
За вікном у дворі протяжно просигналила машина. Антон підскочив до підвіконня, розсунув фіранки й заметушився:
— Приїхали! Лев паркується у дворі, зараз віддасть мені антифриз, і ми відразу нагору! Женька, не дури!
Щоб через десять хвилин вода в каструлі кипіла, а на столі лежала чиста скатертина!
Він вискочив у передпокій, всунув босі ноги в старі гумові капці й накинув поверх домашніх штанів демісезонне пальто.
— Ключ не беру, замок не чіпай, у нас руки будуть зайняті! — крикнув Антон з порога й зашльопав вниз по сходах.
Євгенія залишилася сама. Вона повернулася на кухню, опустилася на табурет біля столу й хвилину дивилася в одну точку — на каламутну рожеву калюжку від сирої печінки.
Втомлено потерла скроні. У пам’яті все ще лунали слова свекрухи: «Я взяла свою сумку на коліщатках, мені треба набрати їжі на суботу та неділю!».
Образи більше не було. Залишилася лише холодна злість.
Євгенія рішуче підвелася з табурета. Взяла зі столу паперовий пакет із печінкою, засунула його прямо поверх брудної картоплі в сітку, туди ж прилаштувала пакет сметани та пучок кропу.
Вийшла у передпокій. Зняла з полиці біля порога осінні черевики Антона, зняла з вішалки його дублянку, а в зовнішню кишеню дублянки поклала його ключ із потертим брелоком від гаража.
Вона вийшла на сходову площадку, поставила біля порога сітку з продуктами, поруч поставила черевики й повісила дублянку прямо на ручку ззовні.
Потім повернулася до передпокою, закрила двері й до упору засунула масивний верхній засув, який ззовні не відчинявся жодним ключем.
Підійшла до стіни й натиснула маленький чорний перемикач унизу трубки домофона. Червоне світло згасло.
Рівно через п’ять хвилин на сходах загудів ліфт. Пролунав гучний бас Льва:
— Ну, Антоха, за антифриз ти зі мною не розрахуєшся, а ось печінку в сметані ми зараз з’їмо! У мене з обіду в животі бурчить!
— Звісно, Леве, у нас Женечка шовкова, коли її тримаєш у їжакових рукавицях! — затараторила слідом Катерина Наумівна й раптом замовкла.
— А це ще що за натюрморт біля порога?!
На майданчику миттєво стихли кроки, а потім зашарудів паперовий пакет.
— Антоне, це твоя дублянка, чи що?! — вискнула свекруха.
— І картопля сира! Вся в грудках землі!
— Женька! Відчини негайно! — застукав кулаком Антон.
— Ти що робиш?! Тут же Лев стоїть!
Євгенія вийшла у передпокій у махровому халаті, взяла з полиці біля дзеркала коробочку з восковими берушами й дзвінко крикнула:
— Сітка з сирою картоплею біля порога, ось на маминій кухні своїх гостей і годуй!
— Що-о-о?! — заголосила на сходовій площадці Катерина Наумівна.
— Ах ти, невдячна нахаба! Ми до неї з усією душею. Антоне, вибий засув, ти ж чоловік.
— Антоха, я не зрозумів! — басовито й з явним роздратуванням простягнув Лев.
— Ти ж мені всі вуха продзижчав, що в тебе вдома стіл накритий і пирог з яблуками печеться!
Яка ще сира картопля в сітці?! Я що, сюди як хлопчисько на порозі топтатися приїхав?!
— Леве, зачекай, тут сталося непорозуміння! — плутано белькотів Антон, продовжуючи безглуздо смикати ручку.
— У неї, мабуть, мігрень! Женька! Я кому сказав, відчиняй негайно, поки я не розлютився!
— Злися скільки хочеш, Антоне, — ліниво відповіла Євгенія.
— У Катерини Наумівни чудова кухня, а сумка на коліщатках у неї вже з собою, навіть у руках не доведеться нести.
Тільки взуй черевики, бо в гумових капцях на босу ногу до машини бігти прохолодно. На добраніч!
— Ах ти, змія! — закричала свекруха.
— Та як у тебе язик повернувся! У мене вдома порожньо, я сама на гаряче розраховувала!
— У сенсі порожньо?! — обурився Лев.
— Ви чого мені тут спектакль розігруєте?! Антоха, не заговорюй мені зуби! Я голодний як вовк!
Або ви мене зараз нагодуєте обіцяною вечерею, або я антифриз назад у багажник завантажу, а про нову «Газель» можеш взагалі забути!
Будеш на своєму старому драндулеті до пенсії гайки крутити!
— Леве, не гарячкуй, все зараз буде! — благав Антон, ледь не плачучи від приниження.
— Поїхали до мами, це всього десять хвилин на машині! Я сам цю кляту картоплю почищу, а мама печінку приготує! Мамо, відкривай свій візок, завантажуй продукти!
— Антоне, та у мене ж тиск! — спробувала відмовитися Катерина Наумівна.
— Яка мені плита, коли вже ніч на носі?!
— Мамо, хоч ти не починай! — викрикнув Антон.
— Давай сюди сумку!
На майданчику забряжчали коліщатка візка, почулися лайка Льва та сердите сопіння свекрухи. За хвилину ліфт поїхав униз.
Євгенія не стала слухати подальші суперечки у дворі.
Вона щільно вставила у вуха воскові беруші, наділа м’яку маску для сну, укрилася в спальні в’язаним пледом ручної роботи й проспала до десятої ранку суботи.
Опівдні, коли вона поснідала гарячими тостами з сиром і прибрала на кухні, зі сходової площадки долинув наполегливий стукіт кулаком. Домофон, як і раніше, був вимкнений.
Євгенія підійшла до порога й відсунула засув. На сходовій площадці стояли похмурий, наче хмара, Антон і Катерина Наумівна
У руці свекруха стискала ручку своєї порожньої сумки на коліщатках. Обидва виглядали так, ніби всю ніч розвантажували вагони.
Біля лавки у передпокої на них уже чекали дві картонні коробки та велика спортивна сумка, доверху набита сорочками, штанами та светрами Антона.
— Ну, задоволена?! — з порога накинулася на невістку Катерина Наумівна, грізно трясучи ручкою своєї сумки на коліщатках.
— Через твої витівки цей його Лев притягнувся до мене додому! Та ще й командував, наче у себе в гаражі!
Я, літня жінка з гіпертонією, до першої години ночі тушкувала йому цю кляту печінку у сметані, поки Антон шкріб повне відро дрібної картоплі!
— А чому ж Антон сам не посмажив печінку? — невинно запитала Євгенія, спираючись плечем на одвірок.
— Адже він учора кричав, що це пів години, і руки не відваляться.
— Та він половину спалив на моїй чавунній сковорідці! — розлючено вигукнула свекруха, навіть забувши, що збиралася лаяти невістку.
— Всю кухню мені чадом закоптив! А цей твій Лев, Антоне, зовсім совісті не має!
— Мамо, ну вже досить! — поморщився Антон, червоніючи від сорому.
— Ні, ти послухай! — не вгамовувалася Катерина Наумівна.
— Мало того, що всю печінку з’їв, так ще й заліз до мене в холодильник!
З’їв тижневий запас домашніх котлет, з’їв цілу палицю сервелату, випив усю мою вишневу настоянку і впав спати на мій диван прямо в штанях! Ледве о дев’ятій ранку його випровадили!
— Зате потрібну людину уважали, — з легкою посмішкою зауважила Євгенія.
— Антифриз хоч залишив?
— Сказав, що за згорілу печінку без пирогів Антон йому ще винен! Жодної каністри не дав і поїхав!
Антон похмуро мовчав, дивлячись у підлогу, а потім поглянув на картонні коробки та спортивну сумку біля лавки у передпокої.
— А це ще що за мотлох біля порога? — насторожено запитав він.
— Твоє придане, Антоне, — добродушно пояснила Євгенія.
— У верхній коробці лежать куртки, зимові светри та бритва. Ключ від моєї двокімнатної квартири поклади на комод, а запасний я вже взяла з твого ящика.
Раз у вас з мамою склався такий чудовий кулінарний тандем, то й живіть удвох. І свого Льва хоч щоп’ятниці годуйте за свій рахунок.
— Ти мене через якусь печінку виганяєш?! — здивувався Антон.
— Та я просто хотів, щоб мені дали нормальний маршрут!
— Зачекайте! — раптом злякалася Катерина Наумівна, миттєво збагнувши, до чого хилить невістка.
— Як це — жити зі мною?! У мене режим і тиск, мені в квартирі зайва людина й нічне хропіння не потрібні!
Женька, що ти собі надумала? Чоловік раз оступився, трохи посварилися — і все!
— Ні вже, Катерина Наумівна, за що боролися, на те й натрапили, — розвела руками Євгенія.
— Ви ж вчора самі казали, що Антона не дасте образити. Ось і завантажуйте його коробки прямо у свою сумку на коліщатках.
Не дарма ж ви з нею другий день катаєтеся по всьому місту!
Антон хотів було надутися й вигукнути щось грізне, але зустрівся з веселим, абсолютно непробиваним поглядом дружини й одразу ж знітився.
Він неохоче дістав із кишені ключ, поклав його на край комода, завантажив картонні коробки у мамін візок на коліщатках, підхопив спортивну сумку й поплентався до ліфта.
Катерина Наумівна, обурено нарікаючи на невдячних дружин і на свій зіпсований диван, попленталася слідом за сином.
Минуло два місяці. Антон так і оселився в квартирі Катерини Наумівни, зайнявши той самий диван у вітальні.
За чутками від спільних знайомих, Лев так і не виділив йому нову «Газель» в автопарку, зате звик заглядати до них з матір’ю щоп’ятниці по старій звичці — перевірити, чим сьогодні пригощають.
Кажуть, Катерина Наумівна тепер ховає сервелат та каструлю з котлетами на заскленій лоджії під навісним замком, а почувши ввечері сигнал машини у дворі, першою біжить до передпокою, щоб вимкнути вимикач домофона.