Ти чого стоїш, наче чужа? — розлютився Антон. — Чула, гості вже майже на порозі! Швидше чисти картоплю

— Ти ще в пальті? — невдоволено буркнув Антон, виглянувши з кухні у передпокій.

— Давай швидше, Женька! Вже вечір,а в тебе кіт не валявся!

Євгенія зняла чоботи біля полиці для взуття й притулилася плечем до одвірка.

Після п’ятничного прийому мешканців у бухгалтерії районного ЖЕКу спина затерпла так, що хоч вовком вий. Цілий день пенсіонери лаялися через перерахунок за опалення.

— Який ще кіт, Антоне? — з досадою запитала вона.

— Зараз сьома вечора. Я з восьмої ранку сиділа з квитанціями та таблицями.

— А мене це не повинно хвилювати! — наполегливо заявив чоловік і махнув рукою в бік кухні.

— Я тобі повний набір приніс. Там яловича печінка в пакетику, сітка картоплі та сметана. До восьмої години все має готуватися! Лев з матір’ю вже виїхали.

Євгенія зайшла на кухню й втупилася в обідній стіл. Прямо на дерев’яній поверхні в сухій земляній крихті лежала сітка з дрібною немитою картоплею.

Поруч у паперовому пакунку розморожувався бурий шматок сирої печінки, залишаючи навколо себе каламутну рожеву калюжку. На плиті темніла брудна сковорідка зі слідами ранкової яєчні чоловіка.

За чотири роки шлюбу Антон так і не звик питати, чи вистачить дружині сил на гостей. Переїхавши до двокімнатної квартири бабусі Євгенії, він миттю відчув себе гостинним господарем.

Сам в автопарку працював не покладаючи рук, зате перед начальством безперестанку підлещувався. Варто було йому захотіти засліпити всіх, як він скликав компанію й командував парадом.

Місяць тому він уже провернув такий трюк.

Тоді Євгенія, ледь жива після квартального звіту, чотири години поспіль ліпила пельмені, запікала курку та пекла пиріжки з капустою для цього самого Льва.

Від завідувача в автопарку залежали вигідні рейси.

Тоді до компанії примчала й свекруха, Катерина Наумівна, зі своєю незмінною господарською сумкою на коліщатках. За вечерею вона без кінця докоряла невістці за пересушену курку.

Зате перед тим, як піти, спокійно згребла до свого візка і залишки курки, і ціле деко пиріжків — мовляв, щоб у вихідні не стояти біля плити.

Антон навіть тарілки зі столу прибрати не допоміг — впав на диван і почав хропіти.

Наступного ранку Євгенія прямо сказала чоловікові: ще один такий сюрприз без дозволу — і готувати для своїх гостей він буде особисто.

Але Антон, мабуть, вирішив, що дружина просто побурчала для проформи й нікуди з підводного човна не дінеться.

— Тож Лев й Катерина Наумівна вже в дорозі? — перепитала Євгенія, переводячи погляд із брудної сковорідки на чоловіка.

— Ну так! — зрадів Антон, вирішивши, що буря минула.

— Лев по дорозі перехопив маму біля поліклініки, вона туди ходила на прогрівання. Це ж потрібна людина, Женька! Він мені обіцяв нову «Газель» на маршрут!

— А при чому тут моя кухня? — холодно уточнила вона.

— Ну ти й даєш! — обурився чоловік.

— Я йому розповів, яка ти в мене господиня! Сказав, що печінка у сметані в роті тане, та ще й деруни до столу будуть, і пиріг з яблуками!

— О так? — отруйно промовила Євгенія.

— І все це я маю приготувати за сорок хвилин із замерзлого шматка печінки та немитої картоплі з горох?

— Ой, не починай! — відмахнувся Антон.

— Увімкнула дві конфорки, духовку — і вперед! Руки ж не відваляться!

У цей момент на краю столу задзвонив телефон чоловіка. Антон поспішно тицьнув пальцем у екран, увімкнувши гучний зв’язок, і розплився в улесливій посмішці:

— Так, матусю! Вже під’їжджаєте?

— Антоне, ми застрягли на світлофорі! — пролунав по всій кухні командний голос Катерини Наумівни.

— Лев каже, що з обіду ні рісочки в роті не було, живіт до спини прилип!

Сподіваюся, твоя копуха вже стіл накрила? Чи знову пів години гаряче чекати будемо, як минулого разу?

Євгенія притулилася до комода й слухала, не моргаючи.

— Усе гаразд, мамо, Женька вже біля плити крутиться! — не моргнувши оком, збрехав Антон і грізно погрозив дружині кулаком.

— Слідкуй за цим! — повчально промовила Катерина Наумівна.

— І скажи їй, щоб перцю в підливу не сипала, у мене від її куховарства печія! Нехай більше смажить і пирогів не шкодує.

Я свою сумку на коліщатках взяла, мені на суботу й неділю їжі набрати треба, не стояти ж мені самій біля плити!

— Зробимо якнайкраще, матусю! — випалив Антон і натиснув кнопку завершення дзвінка.

Він повернувся до дружини, сподіваючись побачити її біля раковини з ножем у руках. Але Євгенія навіть з місця не зрушила.

— Ти чого стоїш, наче чужа? — розлютився Антон.
— Чула, гості вже майже на порозі! Швидше чисти картоплю!

— Я не наймалася працювати після роботи, — чітко сказала Євгенія.

— Місяць тому я тебе попереджала. Хто гостей запросив, той їм і готує. Сковорідка на плиті, прихватка на гачку. Розважайся!

— Ти з глузду з’їхала?! — витріщився на неї чоловік.

— Я печінку ніколи в житті не смажив! Ти хочеш мене зганьбити перед Львом?! Перед матір’ю?!

— Це твої гості й твої обіцянки, Антоне, — парирувала вона.

— Хочеш догодити потрібній людині — замовляй їй шашлик за свій рахунок або сам ставай до плити. А я пішла в душ і спати.

— Та хто тобі дозволить спати о восьмій вечора?! — обурився Антон.

— Ти зараз, як мила, побіжиш чистити картоплю!

За вікном у дворі протяжно просигналила машина. Антон підскочив до підвіконня, розсунув фіранки й заметушився:

— Приїхали! Лев паркується у дворі, зараз віддасть мені антифриз, і ми відразу нагору! Женька, не дури!

Щоб через десять хвилин вода в каструлі кипіла, а на столі лежала чиста скатертина!

Він вискочив у передпокій, всунув босі ноги в старі гумові капці й накинув поверх домашніх штанів демісезонне пальто.

— Ключ не беру, замок не чіпай, у нас руки будуть зайняті! — крикнув Антон з порога й зашльопав вниз по сходах.

Євгенія залишилася сама. Вона повернулася на кухню, опустилася на табурет біля столу й хвилину дивилася в одну точку — на каламутну рожеву калюжку від сирої печінки.

Втомлено потерла скроні. У пам’яті все ще лунали слова свекрухи: «Я взяла свою сумку на коліщатках, мені треба набрати їжі на суботу та неділю!».

Образи більше не було. Залишилася лише холодна злість.

Євгенія рішуче підвелася з табурета. Взяла зі столу паперовий пакет із печінкою, засунула його прямо поверх брудної картоплі в сітку, туди ж прилаштувала пакет сметани та пучок кропу.

Вийшла у передпокій. Зняла з полиці біля порога осінні черевики Антона, зняла з вішалки його дублянку, а в зовнішню кишеню дублянки поклала його ключ із потертим брелоком від гаража.

Вона вийшла на сходову площадку, поставила біля порога сітку з продуктами, поруч поставила черевики й повісила дублянку прямо на ручку ззовні.

Потім повернулася до передпокою, закрила двері й до упору засунула масивний верхній засув, який ззовні не відчинявся жодним ключем.

Підійшла до стіни й натиснула маленький чорний перемикач унизу трубки домофона. Червоне світло згасло.

Рівно через п’ять хвилин на сходах загудів ліфт. Пролунав гучний бас Льва:

— Ну, Антоха, за антифриз ти зі мною не розрахуєшся, а ось печінку в сметані ми зараз з’їмо! У мене з обіду в животі бурчить!

— Звісно, Леве, у нас Женечка шовкова, коли її тримаєш у їжакових рукавицях! — затараторила слідом Катерина Наумівна й раптом замовкла.

— А це ще що за натюрморт біля порога?!

На майданчику миттєво стихли кроки, а потім зашарудів паперовий пакет.

— Антоне, це твоя дублянка, чи що?! — вискнула свекруха.

— І картопля сира! Вся в грудках землі!

— Женька! Відчини негайно! — застукав кулаком Антон.

— Ти що робиш?! Тут же Лев стоїть!

Євгенія вийшла у передпокій у махровому халаті, взяла з полиці біля дзеркала коробочку з восковими берушами й дзвінко крикнула:

— Сітка з сирою картоплею біля порога, ось на маминій кухні своїх гостей і годуй!

— Що-о-о?! — заголосила на сходовій площадці Катерина Наумівна.

— Ах ти, невдячна нахаба! Ми до неї з усією душею. Антоне, вибий засув, ти ж чоловік.

— Антоха, я не зрозумів! — басовито й з явним роздратуванням простягнув Лев.

— Ти ж мені всі вуха продзижчав, що в тебе вдома стіл накритий і пирог з яблуками печеться!

Яка ще сира картопля в сітці?! Я що, сюди як хлопчисько на порозі топтатися приїхав?!

— Леве, зачекай, тут сталося непорозуміння! — плутано белькотів Антон, продовжуючи безглуздо смикати ручку.

— У неї, мабуть, мігрень! Женька! Я кому сказав, відчиняй негайно, поки я не розлютився!

— Злися скільки хочеш, Антоне, — ліниво відповіла Євгенія.

— У Катерини Наумівни чудова кухня, а сумка на коліщатках у неї вже з собою, навіть у руках не доведеться нести.

Тільки взуй черевики, бо в гумових капцях на босу ногу до машини бігти прохолодно. На добраніч!

— Ах ти, змія! — закричала свекруха.

— Та як у тебе язик повернувся! У мене вдома порожньо, я сама на гаряче розраховувала!

— У сенсі порожньо?! — обурився Лев.

— Ви чого мені тут спектакль розігруєте?! Антоха, не заговорюй мені зуби! Я голодний як вовк!

Або ви мене зараз нагодуєте обіцяною вечерею, або я антифриз назад у багажник завантажу, а про нову «Газель» можеш взагалі забути!

Будеш на своєму старому драндулеті до пенсії гайки крутити!

— Леве, не гарячкуй, все зараз буде! — благав Антон, ледь не плачучи від приниження.

— Поїхали до мами, це всього десять хвилин на машині! Я сам цю кляту картоплю почищу, а мама печінку приготує! Мамо, відкривай свій візок, завантажуй продукти!

— Антоне, та у мене ж тиск! — спробувала відмовитися Катерина Наумівна.

— Яка мені плита, коли вже ніч на носі?!

— Мамо, хоч ти не починай! — викрикнув Антон.

— Давай сюди сумку!

На майданчику забряжчали коліщатка візка, почулися лайка Льва та сердите сопіння свекрухи. За хвилину ліфт поїхав униз.

Євгенія не стала слухати подальші суперечки у дворі.

Вона щільно вставила у вуха воскові беруші, наділа м’яку маску для сну, укрилася в спальні в’язаним пледом ручної роботи й проспала до десятої ранку суботи.

Опівдні, коли вона поснідала гарячими тостами з сиром і прибрала на кухні, зі сходової площадки долинув наполегливий стукіт кулаком. Домофон, як і раніше, був вимкнений.

Євгенія підійшла до порога й відсунула засув. На сходовій площадці стояли похмурий, наче хмара, Антон і Катерина Наумівна

У руці свекруха стискала ручку своєї порожньої сумки на коліщатках. Обидва виглядали так, ніби всю ніч розвантажували вагони.

Біля лавки у передпокої на них уже чекали дві картонні коробки та велика спортивна сумка, доверху набита сорочками, штанами та светрами Антона.

— Ну, задоволена?! — з порога накинулася на невістку Катерина Наумівна, грізно трясучи ручкою своєї сумки на коліщатках.

— Через твої витівки цей його Лев притягнувся до мене додому! Та ще й командував, наче у себе в гаражі!

Я, літня жінка з гіпертонією, до першої години ночі тушкувала йому цю кляту печінку у сметані, поки Антон шкріб повне відро дрібної картоплі!

— А чому ж Антон сам не посмажив печінку? — невинно запитала Євгенія, спираючись плечем на одвірок.

— Адже він учора кричав, що це пів години, і руки не відваляться.

— Та він половину спалив на моїй чавунній сковорідці! — розлючено вигукнула свекруха, навіть забувши, що збиралася лаяти невістку.

— Всю кухню мені чадом закоптив! А цей твій Лев, Антоне, зовсім совісті не має!

— Мамо, ну вже досить! — поморщився Антон, червоніючи від сорому.

— Ні, ти послухай! — не вгамовувалася Катерина Наумівна.

— Мало того, що всю печінку з’їв, так ще й заліз до мене в холодильник!

З’їв тижневий запас домашніх котлет, з’їв цілу палицю сервелату, випив усю мою вишневу настоянку і впав спати на мій диван прямо в штанях! Ледве о дев’ятій ранку його випровадили!

— Зате потрібну людину уважали, — з легкою посмішкою зауважила Євгенія.

— Антифриз хоч залишив?

— Сказав, що за згорілу печінку без пирогів Антон йому ще винен! Жодної каністри не дав і поїхав!

Антон похмуро мовчав, дивлячись у підлогу, а потім поглянув на картонні коробки та спортивну сумку біля лавки у передпокої.

— А це ще що за мотлох біля порога? — насторожено запитав він.

— Твоє придане, Антоне, — добродушно пояснила Євгенія.

— У верхній коробці лежать куртки, зимові светри та бритва. Ключ від моєї двокімнатної квартири поклади на комод, а запасний я вже взяла з твого ящика.

Раз у вас з мамою склався такий чудовий кулінарний тандем, то й живіть удвох. І свого Льва хоч щоп’ятниці годуйте за свій рахунок.

— Ти мене через якусь печінку виганяєш?! — здивувався Антон.

— Та я просто хотів, щоб мені дали нормальний маршрут!

— Зачекайте! — раптом злякалася Катерина Наумівна, миттєво збагнувши, до чого хилить невістка.

— Як це — жити зі мною?! У мене режим і тиск, мені в квартирі зайва людина й нічне хропіння не потрібні!

Женька, що ти собі надумала? Чоловік раз оступився, трохи посварилися — і все!

— Ні вже, Катерина Наумівна, за що боролися, на те й натрапили, — розвела руками Євгенія.

— Ви ж вчора самі казали, що Антона не дасте образити. Ось і завантажуйте його коробки прямо у свою сумку на коліщатках.

Не дарма ж ви з нею другий день катаєтеся по всьому місту!

Антон хотів було надутися й вигукнути щось грізне, але зустрівся з веселим, абсолютно непробиваним поглядом дружини й одразу ж знітився.

Він неохоче дістав із кишені ключ, поклав його на край комода, завантажив картонні коробки у мамін візок на коліщатках, підхопив спортивну сумку й поплентався до ліфта.

Катерина Наумівна, обурено нарікаючи на невдячних дружин і на свій зіпсований диван, попленталася слідом за сином.

Минуло два місяці. Антон так і оселився в квартирі Катерини Наумівни, зайнявши той самий диван у вітальні.

За чутками від спільних знайомих, Лев так і не виділив йому нову «Газель» в автопарку, зате звик заглядати до них з матір’ю щоп’ятниці по старій звичці — перевірити, чим сьогодні пригощають.

Кажуть, Катерина Наумівна тепер ховає сервелат та каструлю з котлетами на заскленій лоджії під навісним замком, а почувши ввечері сигнал машини у дворі, першою біжить до передпокою, щоб вимкнути вимикач домофона.

You cannot copy content of this page