Дарина поспішала додому після важкого робочого дня, згорбившись під вагою пакетів із продуктами. “Почну з вечері, а там, може, й на прибирання час залишиться”. – розмірковувала вона над домашніми справами, які ніхто крім неї зробити не міг.
– Ти чого так пізно? – запитав чоловік, виходячи в коридор їй назустріч.
– Була важлива нарада, плюс у магазині повно народу, я майже двадцять хвилин у черзі простояла. – відповіла Дарина, ставлячи пакети на підлогу.
– Я такий голодний, поквапся, будь ласка, з вечерею. – попросив Артур.
– Ти ж цілий день удома, міг би і сам що-небудь приготувати. – роздратовано сказала Дарина, прекрасно розуміючи, якою буде відповідь.
– Ти ж знаєш, я не вмію, навіщо продукти даремно переводити? – відповів Артур і взявши пакети, поніс їх на кухню.
Ось уже понад рік Артур ніде не працював, через розбіжності з начальством він звільнився і тепер будував плани з відкриття власного бізнесу. Дарину така ситуація не влаштовувала, але вплинути на чоловіка в неї ніяк не виходило.
– Слухай, ну знайди ти хоч якусь роботу, а попутно складай свої бізнес-плани. – говорила вона чоловікові, коли після його звільнення минуло кілька місяців.
– Дарино, ось як ти собі це уявляєш? – Артур закотив очі. – Якщо хочеш щось зробити якісно, то треба зосередитися тільки на цьому, навіщо розпалюватися?
– А тебе не бентежить, що я одна нашу сім’ю утримую? – запитала Дарина, сподіваючись присоромити чоловіка.
– А чому мене має це бентежити? – запитав Артур. – У тебе все добре виходить, заробляєш ти багато, після мого звільнення з роботи наш добробут практично не змінився, тож навіщо мені зайвий геморой? Дай мені час, я таку концепцію успішного бізнесу придумаю, що в неї не буде шансу на провал.
– І скільки часу тобі треба? – невдоволено уточнила Дарина.
– Ну хто ж тобі точно скаже? – знизав плечима Артур. – Трохи терпіння, і все буде. – пообіцяв він.
Дарина не надто вірила красивим обіцянкам чоловіка, але сильно тиснути на нього жінка боялася. За роки спільного життя Артур зміг переконати дружину, що крім нього, вона нікому не потрібна.
– Ти взагалі маєш бути мені вдячна, що я тебе в дружини взяв. – говорив він Дарині завжди, коли у них виникали хоч якісь розбіжності. – Ти ж жінка специфічна, на любителя прямо скажемо.
– Ну і чому ж ти зі мною, знайшов би собі кращий варіант? – мало не плачучи запитувала Дарина.
– Ти хазяйновита, готуєш смачно, вдома в нас завжди чисто. – почав перераховувати Артур. – До того ж, он яких успіхів у кар’єрі досягаєш, це і підкуповує. Але повір, таких поціновувачів, як я, знайти тобі буде складно, всі хочуть не просто успішну, а ще й красиву.
Дарині було дуже гірко чути такі слова від чоловіка, але жінка, яка ніколи не купалася в увазі протилежної статі, легко повірила у свою нікчемність. Артуру вдалося так сильно закопати її впевненість у собі, що Дарина була готова пробачити не тільки лінь і небажання Артура працювати.
– Я сьогодні залишуся ночувати в батьків, татові треба допомогти з машиною, напевно, ми до самої ночі провозимося. – попередив Артур про свою відсутність уже не вперше за місяць.
– Ну й добре, повертайся пізно, тут їхати-то всього нічого. – сказала Дарина з підозрою дивлячись на чоловіка.
– Ні, це незручно. – заперечив Артур. – Та й навіщо я буду тебе будити, краще виспись як слід, тобі ж завтра на роботу.
– Ну і що, все одно повертайся. – продовжувала наполягати Дарина. – Мені так буде спокійніше. – інтуїція підказувала, що чоловік її обманює, але сваритися їй не хотілося.
– Усе, не переживай, завтра повернуся. – відрізав Артур і вийшов із квартири.
Підозри Дарини підтвердилися вже наступного дня, коли вона, повертаючись із роботи, зустріла свого свекра.
– Доброго дня, Михайле Олексійовичу, як ваша машина? – співчутливо запитала Дарина.
– Ой, і не питай. – махнув рукою Михайло Олексійович. – Уже три тижні на сервісі стоїть, усе ніяк мені її не полагодять.
– Ну, сподіваюся, скоро вам її повернуть. – безбарвним голосом промовила Дарина.
Після слів свекра по її тілу пробігло дрібне тремтіння, її немов облили відром холодної води. “Значить, мені не здалося”. – з жахом думала Дарина, не розуміючи, що їй робити далі.
– Ти чого, тобі погано? – схвильовано запитав Михайло Олексійович, дивлячись на зблідлу невістку.
– Ні, все гаразд. – поспішила запевнити вона його. – Вибачте, я побіжу, згадала про одну важливу справу. – пробурмотіла вона і поспішила піти, щоб свекор не побачив сльози, що виступили на її очах.
Дарина ще довго блукала вулицями міста, намагаючись оговтатися. “Я ж знала, я ж здогадувалася, чому ж тепер так погано?” – вона з силою стискала кулаки, не помічаючи, як нігті до болю впиваються в долоні. Дарина ніяк не могла вирішити, як їй краще вчинити, пробачати зраду вона не хотіла, але в підсвідомість уже щільно засіла думка, що вона нікому, крім Артура, не потрібна.
У підсумку, жінка повернулася додому з твердим рішенням зберегти сім’ю, щоб не залишитися самотньою до кінця своїх днів.
Відтоді пригоди Артура стали ще більш регулярними, він не надто старався приховувати свою невірність, думаючи, що Дарина від нього нікуди не дінеться. Однак, деякі побоювання на цю тему у нього все ж були, адже від шлюбу з Дариною залежало його комфортне життя.
Свого житла в Артура не було, тож одразу після весілля він переїхав до Дарини у квартиру, на яку вона вже встигла заробити, впахуючи іноді навіть без вихідних.
Розставання з нею означало б, що Артуру доведеться повернутися до батьків, а він цього ох як не хотів.
– Завтра йду на зустріч випускників, рано не чекай. – повідомив Дарині Артур, стоячи перед дзеркалом і приміряючи на себе різні варіанти краваток.
– Ви ж зазвичай у лютому зустрічаєтеся? – напружилася Дарина.
– Так, але Вітька з Німеччини прилітає, ми вирішили ще раз зустрітися повним складом. – пояснив Артур.
– Гаразд. – покірно сказала Дарина, якій слабо вірилося в цю легенду.
– Попрасуєш мені костюм? – запитав Артур.
– Ти йдеш при повному параді? – здивувалася Дарина.
– Звичайно, не можу ж я вдарити в бруд обличчям перед колишніми однокласниками. – відповів Артур, зупинивши свій вибір на синій краватці в тонку смужку.
Дарина готова була заприсягтися, що далеко не заради Вітьки та інших Артур так вбирається, але який сенс був у її впевненості, якщо вона все одно не могла нічого зробити.
Зрештою, все це призвело до того, що Дарина все більше часу почала проводити на роботі, поспішати додому до невірного чоловіка їй зовсім не хотілося.
– Дарино Олегівно, у вас усе гаразд, ви начебто ось-ось розплачетесь? – запитав Антон Павлович – начальник Дарини, коли вони разом затрималися на роботі, щоб закрити всі накопичені питання.
– Так, усе гаразд, просто втомилася. – ухильно відповіла Дарина.
– Вашому красивому обличчю абсолютно не пасує смуток. – з легкою посмішкою промовив Антон Павлович.
– Дякую, я постараюся це виправити. – Дарині було ніяково від компліменту начальника, до такої уваги вона не звикла.
– Вас хто-небудь зустріне? – запитав Антон Павлович, коли вони з Дариною пізно ввечері виходили з офісу.
– Ні, я сама. – похитала головою Дарина.
– Ну вже ні, тоді я вас підвезу. – рішуче сказав начальник, прямуючи до своєї машини.
– Не варто, я… – запротестувала скромна Дарина.
– Це не обговорюється, уже пізно, і я вас одну не відпущу.
– Дуже дякую. – Дарина підійшла до переднього сидіння, Антон Павлович притримував дверцята, чекаючи, поки жінка сяде в машину.
Що частіше Дарина затримувалася на роботі, то ближчими з Антоном Павловичем вони ставали. Він засипав жінку компліментами, був турботливим і уважним до дрібниць, загалом, робив усе те, чого Артур старанно уникав.
Згодом Дарина стала помічати, що посмішка мимоволі з’являється на її обличчі, коли вона бачить Антона Павловича. Щоранку жінка поспішала на роботу, смакуючи зустріч із начальником, який не полишав її думок ні на хвилину. Артур помітив, що дружина сильно змінилася, але не надав цьому особливого значення, продовживши вести свій звичайний спосіб життя.
– Ти чого так шумиш? – невдоволено запитала Дарина, прокинувшись від гуркоту в кутку кімнати.
– Трохи не розрахував. – язиком, що заплітається, відповів Артур, і на Дарину повіяло неприємним запахом напоїв.
– Лягай спати. – сухо сказала вона, знову перекидаючись на подушку.
Ще за десять хвилин галасливої метушні Артур ліг поруч із Дариною, і крізь ядрений запах до неї донісся і солодкий аромат явно жіночих парфумів.
– Ти зовсім совість втратив? – не витримала Дарина, пістрибнула з ліжка.
– Що ще? – Артур спробував піднятися на ліктях.
– Ти вже навіть не намагаєшся приховувати свої пригоди, від тебе жіночими парфумами тхне, а ти лягаєш до мене в ліжко як ні в чому не бувало!
– Якими ще жіночими парфумами, ти чого придумала? – Артур обнюхав повітря навколо себе.
– Непереконливо. – Дарина гнівно дивилася на чоловіка. – Давай-но ти зараз встанеш і покинеш мою квартиру раз і назавжди.
– Ти чого? – Артур встав із ліжка, сильно хитаючись. – Я тут теж живу, чому я маю йти через те, що тобі щось там привиділося?
– Усе, з цієї хвилини ти тут не живеш, збирай речі і провалюй до батьків, заразом допоможеш татові з машиною, якщо, звісно, її ще не полагодили на сервісі.
– Що ти мелеш? – але по очах Артура було видно, що його притиснули до стінки.
– Усе, я більше не хочу з тобою розмовляти, покинь мій дім! – Дарина тупнула ногою.
– Упевнена, що не пошкодуєш? – погляд Артура знову став зарозумілим, хоча як і раніше, каламутним від кількості напоїв.
– Пожалкую тільки про те, що не зробила цього раніше. – відповіла Дарина.
Артур постояв ще кілька хвилин, міркуючи, що робити далі, а потім узяв із тумбочки телефон і покинув квартиру. Він розраховував, що Дарина відтане, і він зможе повернутися назад, але жінка була непохитна.
Артур почав з вмовлянь про прощення, а закінчив погрозами і прогнозами, що Дарина тепер назавжди залишиться одна, нещасна і нікому не потрібна.
Жінка вислуховувала все це з байдужим виглядом, дратуючи тим самим чоловіка ще сильніше. Зрештою, Артуру все ж довелося зібрати речі й остаточно повернутися до батьків, залишивши марні спроби помиритися з Дариною.Спеціально для сайту Stories
У ресторані було багато вільних столиків, кожен, хто увійшов, міг легко розглянути всіх присутніх там гостей. За столиком біля самого вікна сиділа молода жінка і пила каву, з цікавістю озираючись на всі боки.
– Привіт, які люди! – відволік її гучний вигук, і вона здригнулася від несподіванки.
– Артур? – Дарина здивовано подивилася на колишнього чоловіка.
– Побачив тебе у вікні, і не міг не зайти. – Артур сів навпроти колишньої дружини. – Чудовий вигляд маєш, ти змінилася. – сказав він, дивлячись на Дарину у витонченій бежевій сукні, яка їй дуже личила. Волосся дівчини було прибране у високий хвіст, відкриваючи її красивий високий лоб.
– Дякую. – відповіла Дарина, їй не дуже хотілося підтримувати бесіду з цією людиною.
– Знаєш, я давно хотів тобі зателефонувати. – зізнався Артур. – Я скучив.
– Зрозуміло. – Дарина не знала, що на це відповісти.
– Бачив тебе з якимось чоловіком, це? – Артур запитально подивився на Дарина.
– Це тебе не стосується. – сухо сказала Дарина.
– Бачу, ти на мене все ще злишся. – зробив висновок Артур за однозначними відповідями колишньої дружини. – Вибач мені за все, я був повним…
– Нічого, мене це більше не хвилює. – Дарина зробила ковток кави.
– Може, даси мені ще один шанс, адже ми стільки пережили разом, давай спробуємо почати спочатку? – раптово випалив Артур.
– Заздриш і ревнуєш? Я ж тобі не потрібна була раніше, – відповіла колишня дружина на прохання повернутися.
– Усі люди помиляються, і я, зокрема. – промямлив Артур.
– Ну, тепер тобі доведеться проводити роботу над помилками з ким-небудь іншим. – В очах Дарини читалася мало не гидливість. – У мене є коханий чоловік, з яким у нас буде дитина, а за місяць ми одружимося, тож зроби, будь ласка, так, щоб це була наша з тобою остання зустріч.
– Ти в ньому абсолютно впевнена? – зробив останню спробу Артур.
– Так, точно так само, як я впевнена в тому, що ти залишився все тим же нікчемним маніпулятором.
– Навіщо ти так, я ж….
– Артуре, залиш мене в спокої, у моєму становищі нервувати не можна. – обірвала його Дарина.
Артур хотів ще щось сказати, але Дарина побачила когось у вікні й почала активно йому махати.
– Не буду заважати. – процідив Артур і швидко попрямував до виходу з ресторану.
За хвилину за Даринин столик сів Антон Павлович, він з любов’ю дивився на наречену, щось захоплено їй розповідаючи. Жінка посміхалася, її очі світилися щастям, було неможливо не помітити, що вона кохана і теж невимовно кохає у відповідь.Спеціально для сайту Stories
