Під капотом автомобіля щось сильно почало деренчати. Хід машини помітно сповільнився.
– Тільки цього мені зараз не вистачало! – скрикнула Аліна і щосили вдарила рукою по клаксону.
Раптом попереду повалив білий дим. Злякавшись, жінка звернула на узбіччя і буквально вилетіла з салону. На допомогу до неї вже поспішали люди. Але, на щастя, загоряння не сталося.
Подякувавши незнайомцям, жінка викликала евакуатор.
***
Добираючись до будинку автобусом, Аліна сумно дивилася у вікно. Невдачі буквально переслідували її – з дитинства.
Батько покинув сім’ю, коли дівчині не було ще й десяти. Мати весь час працювала, а малолітнього брата залишала на Аліну. Бути нянькою їй не подобалося, але зла і вічно втомлена мати не залишала їй іншого вибору.
Занурившись у свої сумні думки, жінка не помітила, як задзвонив телефон. Вона підняла слухавку лише з другого разу.
– Ти чому не відповідаєш?! – одразу ж почулася претензія.
– Тобі теж привіт, мамо. Я в автобусі, машина зламалася. Тут нічого не чути.
– Вічно в тебе щось ламається. Яка ж ти недолуга! – голос жінки звучав сухо і грубо.
– Ти щось хотіла? – Аліна заплющила очі й повністю сперлася на спинку.
– Продукти треба купити. Єгорка зліг, залишити його не можу.
– Грошей у мене немає, останнє віддала за евакуатор. Скинь на карту і список не забудь. Заїду куплю, що треба.
Вийшовши на дві зупинки раніше, Аліна зайшла в магазин, а потім вирушила до матері.
Затхле повітря у квартирі відразу ж ударило в ніс.
– Ти хоч провітрюй іноді, – сказала жінка, намагаючись відчинити вікно.
– Не чіпай! Кажу ж, Єгорка хворіє! – почувся крик ззаду.
Сорокарічний чоловік лежав на дивані й демонстративно охав. Аліна покосилася на брата й байдуже пройшла повз.
На кухні панував безлад. Жінці стало огидно.
– Хоч допоможи матері трохи, – Ольга Петрівна кивнула на гору посуду.
– У мене Марійка вдома одна. Чекає мене вже довго.
– Твоя донька вже доросла. Чого вона тебе чекає?
Не ставши сперечатися з матір’ю і слухати її образи, Аліна покинула квартиру.
– Ось тобі й подяка! – почула вона слідом, ледь грюкнувши дверима.
Вдячності справді не було. Усе дитинство після відходу батька дівчині діставалося від матері. Будь-яке її починання відразу ж піддавалося критиці. Не подобалося Ользі Петрівні й те, що Аліна зустрічалася з хлопчиками. Постійно принижуючи її, мати поселила в ній багато комплексів.
Стосунки з чоловіком у Аліни також не ладналися. Шлюб розпався ще до того, як маленька донька почала ходити. Роботу жінка змінювала часто. Вона не могла знайти нічого підходящого.
Що стосується брата Аліни, то все життя він катався, як сир у маслі. Ольга Петрівна всіляко йому допомагала, буквально здувала пилинки. Напевно, тому він так і не одружився. Навіщо, якщо є незамінна мама?
***
Лежачи на дивані, Єгорка глибоко зітхнув.
– Мені здається, у мене температура.
– Зараз я тобі компотик зварю і дам жарознижувальне, – Ольга Петрівна зникла на кухні, – ось же Алінка мерзота! Втекла і навіть не допомогла! – почулося бурчання.
Насправді матері навіть подобалося, що сорокарічний синок захворів. Тепер вона могла про нього подбати. Вона вважала себе супер-турботливою матір’ю.
Зваривши синочкові компотик, жінка втомлено присіла. Уже кілька днів вона не виходила з дому. “Треба доньку покликати допомогти”, – тільки подумавши про це, Петрівна одразу схопила мобільник.
***
У цей же самий час Аліна нарешті повернулася додому.
– Мамо, ну що ти так довго? – зустріла її десятирічна донька.
– Бабуся просила допомогти, тому затрималася, – Аліна втомлено зняла чоботи й одягнена звалилася в крісло.
Дівчинка щось завзято розповідала, а мати лише відсторонено кивала. Вона хотіла послухати доньку, але проблеми не давали спокою.
Де брати гроші на ремонт машини? А як же оренда квартири? Колишній чоловік не платив аліменти, тож доводилося дуже туго. Гроші в матері Аліна ніколи не просила. Усю свою пенсію Ольга Вікторівна витрачала на брата, який жодного дня не працював у своєму житті.
Думки накривали, але вона трималася. Вона не хотіла, щоб улюблена донька бачила маму сумною.
Раптом знову задзвонив телефон. Аліна взяла слухавку.
– Алло.
– Доню, це я. Завтра ж у тебе вихідний? Приїжджайте з Марійкою до нас. Посидимо, поговоримо. Давно онучку не бачила, – голос матері звучав незвично бадьоро.
– Але ж Єгор хворіє. Сама ж казала, – найменше, чого хотілося Аліні, це проводити суботу з братом і матір’ю-грубіянкою.
– Йому вже краще. Тож чекаю на вас обох!
Вона все-таки погодилася. Добрий голос Ольги Петрівни підкупив Аліну. Вона подумала, що мати увійде в її становище і хоч трохи допоможе.
Наступного дня Аліна спекла свій фірмовий пиріг, і разом із Марією вирушила в гості.
– О, моя хороша! Як ти виросла! – тільки-но переступивши поріг, онука опинилася в обіймах бабусі.
Така поведінка бабусі стала для дитини несподіваною. Зазвичай вона не звертала на неї жодної уваги. При зустрічах вона лише зрідка цікавилася її здоров’ям, а зрідка давала цукерки.
– Ось, ми тобі пиріг спекли, – онучка простягнула пакет.
– Ой, я зараз чайник поставлю, – Ольга Петрівна взяла гостинці й одразу втекла на кухню.
Аліна з донькою влаштувалися у вітальні. На дивані лежав Єгор. Виглядав він трохи краще.
– Привіт, – ледве чутно брат привітався з сестрою.
– Привіт, – жінка присіла поруч.
Раптом у передпокої почувся шерех. Аліна вийшла і, помітивши, як мати кудись збирається, запитала:
– Ти куди?
– Дівчата, зовсім забула, до чаю в мене нічого немає. Збігаю в магазин, а ви поки що тут приберіться трохи, – жінка швидко вдяглася і вийшла.
Постоявши в подиві секунду, Аліна пішла на кухню, де вже закипав повний чайник.
Від учорашнього дня бардак нікуди не подівся. Брудного посуду стало ще більше. Зітхнувши,жінка почала прибирати. Не хотілося в такому безладі сідати за стіл.
– Мамо, давай я тобі допоможу, – Марійка взяла мокру ганчірку і побігла, по дорозі полюючи за пилом.
Навівши порядок у квартирі, Аліна довго не могла додзвонитися до матері. Після третьої спроби Ольга Петрівна все-таки взяла слухавку.
– Так, – із задишкою відповіла жінка.
– Мамо, ти де? Тебе немає вже дві години.
– Я тут вирішила по магазинах пройтися. Скоро буду. Погодуй, будь ласка, Єгорку.
Ольга Петрівна брехала. Додому вона не прийшла ні через годину, ні через дві. Брат, сестра і племінниця мовчки попили чай із пирогом, після чого розійшлися по кімнатах.
До вечора жінка повернулася з повними сумками.
– Як же я втомилася! Чаю хочу! Але… – Ольга Петрівна підняла вказівний палець догори, – спочатку потрібно розібрати покупки!
Вона склала пакети на диван і почала діставати з них речі. Усі з цікавістю дивилися.
– Ось тобі джинси, Єгоре. А ось і футболка. Ще собі кофту купила і босоніжки на літо, – радісно демонструючи покупки, господиня ходила по залу.
Не залишився осторонь і Єгор. Мати змусила сина поміряти всі речі, що йому подарувала.
– Які гарні на тобі і джинси, і футболка! Правда ж, Алін? – Ольга Петрівна лише побіжно подивилася на доньку.
– Мамо, а де що-небудь до чаю? Ти начебто за цим пішла в магазин? – нудьгуючи, пожартувала Аліна.
– Так у нас же є твій пиріг!
– Дякую, ми вже ситі.
– Попили чай без мене? Ну, хоч мені щось залишилося? – жінка завернула за ріг і голосно сказала, – як чисто стало, Аліно! Дякую за допомогу, донечко!
Почекавши кілька хвилин, жінка вирушила слідом.
– Мамо, можна тебе попросити?
– Що завгодно, рідна!
– Мені потрібно трохи грошей. Машина зламалася, я казала.
– Ось грошей якраз-таки немає. Бачиш, одяг купила.
– Мамо, ну Єгору ж ти допомагаєш! – майже плачучи, сказала Аліна.
– Єгорці потрібніше. У нього ж немає нікого. А в тебе Марійка.
– Та за що ти так зі мною? Коли тобі потрібна допомога, відразу дзвониш! А як мені щось потрібно, так Єгору потрібніше! – в злості вдарила Аліна кулаком по столу.
– Ти мені тут не шуми! Бач ти, знайшлася господиня! Іди й працюй, мені ніхто нічого не давав!
Стиснувши від образи губи, жінка покликала доньку і знову втекла з квартири.
З матір’ю вона більше не хотіла спілкуватися. Дзвінки ігнорувала. “Якщо я тобі не потрібна, то й ти від мене нічого не чекай”, – однозначно вирішила Аліна.
Дивно, але розірвавши з матір’ю всі стосунки, вона раптом помітила, що справи пішли в гору. На роботі підвищили на посаді, додавши трохи зарплату. Раптово з’явився батько Марії і вирішив почати спілкування з донькою.
Іноді допомагав фінансово, що не могло не радувати Аліну. Він же затіяв ремонт машини, яка довго стояла на стоянці.
Загалом, чорна смуга начебто пішла.
Але в один із днів у двері подзвонили.
Аліна відчинила двері і від подиву буквально втратила дар мови. Перед нею стояв зблідлий брат, який раніше ніколи не приходив до неї в гості.
– Що сталося? – в очікуванні поганих новин, запитала жінка.
– У матері стався інсульт. Вона…,її не стало вчора, у лікарні.
Шокована Аліна довго приходила до тями.
Після похорону до неї підійшов сумний Єгор.
– Слухай, сестричко, тепер у мене немає нікого. Ти заходь, якщо що…
– Вибач, братику, але тобі сорок років, час би самостійним стати. Від мене допомоги не чекай, я тобі не мама!
Важко Єгору довелося одному. Усе, що раніше робила мати, тепер доводилося робити йому самому.
Але Аліна вважала, що вчинила правильно: “Хочеш допомогти голодному, дай йому не рибу, а снасті”. І вона виявилася права. Дуже скоро Єгор знайшов роботу, а ще через рік одружився.
Не сказати, щоб він жив на широку ногу, але його хворобам більше не були раді.Спеціально для сайту Stories
