Вадим стояв у передпокої і чув, як дружина хвалилася по телефону подрузі, що їй підвищили зарплату.
— Оля, це правда? — суворо запитав Вадим, коли дружина поговорила з подругою. — Тобі дійсно підвищили зарплату?
— Підвищили! — гордо і радісно відповіла Ольга.
Вадим невдоволено хмикнув.
— Цікаво, — сказав він, — а чому я про це дізнаюся не від тебе?
— А від кого ж ти це дізнався? — здивувалася у відповідь Ольга.
— Тільки ось не треба, — вимовив Вадим. — Ти прекрасно розумієш, що я мав на увазі. Якби я не був поруч у момент твоєї телефонної розмови з подругою, все! Залишився б у невіданні!
— Мені зарплату підвищили, а ти бурчиш. Не розумію, чим ти незадоволений?
— Тим і незадоволений, — відповів Вадим, — що ти зобов’язана була мені першому повідомити про це. Мені, розумієш?! А не своїй подрузі.
— Ну, так вийшло, — відповіла Ольга. — Не сердься. Я і сама хотіла тобі першому розповісти. Але ти ж сам бачиш! Я тільки увійшла в квартиру, а тут подруга подзвонила.
— Ось вмієш ти на все знайти виправдання, Оля, — вимовив Вадим. — У тебе просто талант якийсь.
— Замість того щоб ображатися, краще б порадів за нас.
Вадим зблід від почутого.
«Та як же це? — розгублено подумав він, — Та хіба ж так можна? А я? А про мене вона подумала?»
Ольга помітила, що з чоловіком відбувається щось не те.
— Тобі недобре, Вадику? — запитала вона.
— Зі мною все гаразд! — насилу стримуючись, щоб не розплакатися від образи, закричав Вадим. — Але такі новини, Олю…
У Вадима перехопило подих. І він не зміг продовжити.
— Що «такі новини»? — не зрозуміла Ольга.
Вадим віддихався і, коли відчув, що може говорити, продовжив.
— Такі новини, Олю, ти зобов’язана була спочатку повідомити мені. Мені, розумієш?!
І з цими словами Вадим демонстративно пішов з передпокою до вітальні. І навіть відмовився від вечері, коли Ольга кликала його.
— Не хочеш, як хочеш, — сказала Ольга. — Вмовляти не буду. Ти вже не маленький.
З цими словами Ольга пішла на кухню вечеряти. А Вадим, ображений на весь світ, залишився сидіти у вітальні. Він дивився на екран телевізора, погано розуміючи, що там показують і про що говорять. Тому що йому було не до телевізора.
І, звичайно ж, справа була не в тому, що дружина не сказала йому першому про підвищення зарплати. Прикро було, що вона взагалі заробляла набагато більше, ніж він. І заробляла вже давно.
«Коли ми стали чоловіком і дружиною, — думав він, — Ольга заробляла стільки ж, скільки і я. І все у нас було добре. У нас народилися діти, і ми були щасливі.
Але через десять років Ольгу підвищили на посаді. І її зарплата зросла вдвічі. Вдвічі! У той час як я залишився на колишніх позиціях.
Але я знайшов у собі сили і стерпів цю несправедливість. А тепер, що? Минуло ще п’ятнадцять років, і її знову підвищили? А я, як і раніше, нікуди не рухаюся. І тепер вона буде заробляти втричі більше за мене.
Так, чи що? А я, як і раніше, топчуся на місці. І що далі? Ні. Я так не хочу. Треба щось придумати».
Але тут йому зателефонувала мама. Поцікавилася, чому у її улюбленого синочка такий сумний голос.
— Не до тебе зараз, мамо, — відповів Вадим. — Олі зарплату підвищили. І я тепер думаю, як жити далі.
— А чого думати, синку, — швидко відповіла мама, — звільняйся з роботи і живи за рахунок дружини. Ти заслужив.
— Я так не можу, мамо. Незручно якось.
— Незручно йому. Твоя дружина такі гроші заробляє, а ти не можеш? Ми тоді і бачитися частіше зможемо.
А то що виходить? З тих пір, як ти одружився, я тебе майже не бачу. Якщо і приїжджаєш до матері, то тільки у вихідні. І то не завжди. А підеш з роботи, зможеш до мене хоч кожен день приїжджати. Я тебе чимось смачненьким годуватиму. Га? Погоджуйся.
Вадим сказав, що подумає.
На цьому розмова мами з сином закінчилася. І Вадим став думати. І після недовгих роздумів він вирішив, що мама права.
«А що? — думав він. — Непогана ідея. Деякі чоловіки сьогодні так і живуть. Ніде не працюють, сидять на шиї у дружини, ніжки звісивши, і щасливі. Кожен день до мами в гості їздять. Чим я гірший?
Зрештою, мама правильно каже. Скільки можна працювати?! 25 років вже працюю як віл. Відразу, як закінчив інститут. Маю я право відпочити! Ось нехай тепер дружина працює за нас двох, раз у неї зарплата втричі вища».
Вадим уявив, що йому більше не треба буде приходити на завод; уявив, як завтра з гордим виглядом покладе на стіл начальника заяву про звільнення; уявив, як його викличе директор і почне вмовляти не йти; уявив, як всі здивуються, а деякі навіть почнуть заздрити.
Загалом, багато чого уявив Вадим. І від цих уявлень настрій Вадима покращився. Від колишньої зневіри не залишилося і сліду. Навіть апетит з’явився. І з радісною посмішкою на обличчі Вадим прийшов на кухню.
— Я, Олю, на тебе не серджуся, — вимовив Вадим, накладаючи собі в тарілку кашу і котлети.
— І правильно робиш, — зраділа Ольга. — Тепер я бачу, що ти справжній чоловік. А не образливий мамин синочок, який ревнує дружину до її високої посади і зарплати.
Гірка посмішка промайнула на обличчі Вадима.
«Знесу і це, — подумав він, — головне, що тепер у мене починається абсолютно нове життя. Щасливе!»
— А я, Олю, з роботи звільняюся, — сказав Вадим. — Сподіваюся, ти не будеш заперечувати.
— Буду! — відразу відповіла Ольга.
— Тобто? — не зрозумів Вадим.
— А чим ти будеш займатися? — запитала Ольга.
— Нічим, — спокійно відповів Вадим.
— Ледарювати?
— А що? Обов’язково чимось займатися?
— Обов’язково! — впевнено відповіла Ольга. — Ледарство — це вірний шлях до деградації. Я тобі цього не дозволю.
— Тобто? Зачекай, Олю. Я не зрозумів. Що значить, ти мені не дозволиш?
— А то й значить. Навіщо мені деградуючий чоловік-ледар?
— А якщо я хочу?
— Можеш хотіти, скільки завгодно. Але звільнятися з роботи я тобі не дозволяю.
— Але ж нас тепер тільки двоє, Олю! — вигукнув Вадим. — Діти виросли, у них вже свої сім’ї. Нашої підтримки не потребують. Чи можу я, якщо все так благополучно склалося, пожити для себе, врешті-решт?
Чи як? А ти, Оля, як любляча дружина, повинна мені це дозволити. Чи ти мене більше не кохаєш?
— Чому не кохаю. Кохаю. Але не ледаря, який сидить на шиї у дружини.
Вадим зрозумів, що піти з роботи і жити за рахунок дружини, як радила мама, буде не так просто, як йому здавалося.
«Треба щось придумати, — думав він, — тому що я вже так звик до думки, що мені не треба ходити на роботу, що відступати від цього не хочу.
Я хочу сидіти на шиї у дружини! Хочу бачити здивовані обличчя колег. Хочу бачити в їхніх очах заздрість. Хочу, щоб директор мене вмовляв залишитися.
А виходить, що нічого цього не буде? Так, чи що? Ні вже. Я на все готовий, щоб отримати бажане».
— Ну добре, добре, — продовжив Вадим. — Якщо ти так хочеш — будь ласка! Не буду ледарювати.
— Значить, ти не звільняєшся з роботи?
— Звільняюся. Але не будемо ледарювати. Буду займатися домашнім господарством.
«А що? — думав Вадим. — Пральна машина в будинку є, пилосос є. Впораюся. Все краще, ніж щодня на заводі інженером ґарувати».
— Сьогодні багато чоловіків так живуть, — продовжував Вадим. — Є навіть такі, які йдуть у декретну відпустку і сидять з маленькими дітьми. І нічого. Слава Богу, справляються. Ось і я справлюся.
— Ну, добре, — погодилася Ольга. — Якщо так, то я згодна. Звільняйся. Тільки врахуй. Все господарство буде на тобі одному.
— На мені, на мені, — поблажливо відповів Вадим, уявляючи, яке щасливе життя у нього незабаром почнеться.
— І це не тільки прання та прибирання, — продовжувала Ольга. — Крім того, тобі ще доведеться ходити по магазинах за продуктами.
— Буду ходити. Що там.
— І сніданки, обіди та вечері нам готувати. Впораєшся?
— Впораюся! — впевнено відповів Вадим.
І вже наступного дня Вадим подав заяву про звільнення. Але не було здивованих і заздрісних поглядів колег. І директор не вмовляв Вадима залишитися. Більше того, Вадим взагалі з директором не бачився.
А начальник відразу і з радістю підписав заяву Вадима. І навіть дозволив йому не відпрацьовувати два тижні. І всім було абсолютно все одно.
«Жалюгідні люди, — думав Вадим, отримуючи в відділі кадрів документи, — навіть у такий день не можуть вчинити, як порядні люди, і порадіти за ближнього.
А все тому, що заздрять мені. Звичайно! Їх можна зрозуміти. На їхньому місці я б теж заздрив».
А через місяць Ольга сказала Вадиму, що розлучається з ним.
— Збирай свої речі і йди.
— За що, Олю? — дивувався Вадим.
— А ти не розумієш?
— Ні. Поясни.
— Ми з тобою про що домовлялися? Що все домашнє господарство буде на тобі? Так?
— Так.
— А в результаті що? Квартира перетворилася на свинарник. Холодильник порожній. Сніданки, обіди і вечері, якщо хтось і готує, то я. Тому що ти у мами своєї харчуєшся. Як це називається?
— Що я не маю права маму відвідати? І чому ти нашу квартиру свинарником називаєш? Адже я майже кожен день вологе прибирання в квартирі роблю.
— Ти майже щодня мокрою ганчіркою бруд по кутах розвозиш, а не прибирання робиш. А посуд?
— А що посуд?
— Та його ж у руки взяти неможливо.
— Чому неможливо? — дивувався Вадим.
— Вислизає тому що.
— Чому вислизає?
— Напевно, тому що жирний, — відповіла Ольга.
— Я з милом його мию.
— Вірю. А що з того, якщо він все одно жирним залишається.
— А прати ти мені сама не дозволила, — виправдовувався Вадим. — І по магазинах ходити заборонила.
— Правильно. Не дозволила прати. А чому? Тому що після твого прання доводиться все перепирати. Інженер!
Не можеш простих речей запам’ятати, що кольорову білизну потрібно прати окремо. Розумієш? Окремо! І режими прання не можеш правильні встановити! А в магазинах ти що купуєш?
— Що?
— Ось і я питаю, що? Не можеш, так і скажи.
— Я можу!
— Тоді чому не робиш, Вадик? Навмисно, чи що?
— Не навмисно. Просто у мене досвіду недостатньо.
— А якщо досвіду мало, тоді повертайся на завод! Інженером.
— На завод я не повернуся. Мені гордість не дозволяє.
— А навіщо звільнявся?
— Мені мама порадила. Сказала, що я заслужив жити за рахунок дружини.
— Так це мама тобі порадила?
— Вона. Хіба б я сам до такого додумався? Ти ж мене знаєш, Оля.
— Тепер знаю. Тому збирай речі і йди.
— Куди?
— До мами! За місцем реєстрації!
— Ну, допоможи мені хоч речі зібрати.
— Речі зібрати допоможу.
Оля допомогла чоловікові зібрати речі, викликала йому таксі і відправила до мами.
***
А вже через годину зателефонувала свекруха.
— Ти що надумала? — кричала свекруха.
— Я надумала? — здивувалася у відповідь Ольга. — Це ж ви, порадили вашому синочку піти з роботи і сісти мені на шию.
— Правильно. Порадила. Тому що у тебе зарплата втричі більша. Пожалій чоловіка.
— Не збираюся я його жаліти. З якого дива? Здоровий чоловік! Чого його жаліти?
— Його не жалієш, то мене пожалій.
— Вас? — не зрозуміла Ольга. — Що ви маєте на увазі?
— Коли Вадим працював, він щомісяця давав мені по 5 тисяч.
— І?
— А тепер не дає.
— Ну, зрозуміло. Адже він не працює. Що ви від мене хочете?
— Якщо він не може, тоді ти мені підкидай.
— З якого дива?
— Як це? Ти ж моя невістка! Повинна піклуватися.
— А я з вашим сином розлучаюся. І всі зобов’язання з себе знімаю.
— Як розлучаєшся?
— А ви що думали? Що я на час до вас сина спровадила?
— Думала, що на час. А ти що? Серйозно, чи що? Розлучатися хочеш?
— Хочу.
— Не смій! У вас же двоє дітей.
— Діти дорослі. Зрозуміють.
— Срібне весілля скоро.
— Ось і добре. Заощаджу купу грошей на весіллі.
— Що мені зробити, щоб ти передумала і забрала сина?
Ольга сказала, чого вона хоче. І вже через місяць Вадим повернувся на завод і переїхав назад до дружини.
Спеціально для сайту Stories
