Історії про дружбу
Паркан між ділянками стояв сорок років і весь цей час був неправильним. Так вважала Ніна Савеліївна. Не вголос. Вголос вона казала: «Ну стоїть і стоїть». Або: «Бог з
Марина Олександрівна обирала житло біля моря, керуючись трьома умовами: окрема кімната, тінистий двір і тиша. В оголошенні про гостьовий будинок обіцяли «спокійне сімейне місце подалі від галасливої набережної».
Раїса Петрівна зайшла в літній магазин біля автовокзалу лише тому, що автобус затримувався на сорок хвилин. На вулиці стояла спека, від якої люди починали говорити коротше й сердитіше.
Коли Валерія вперше увійшла в офіс, і начальник почав представляти її іншим співробітникам, дівчина скромно опустила погляд на підлогу й злегка почервоніла. «Зрозуміло… — одразу ж подумала Вікторія.
— Привіт, подруго! — Люся із задоволенням роздивлялася свою колишню однокласницю. З часу їхньої останньої зустрічі минуло вже три роки, але треба визнати — Ірині вони пішли на
Останнім часом Ніна якось часто замислювалася над тим, що їхнє з Марком знайомство якесь дивне, але ж не буває так, щоб людина просто проходила повз, випадково зачепила її
— Ти народила не від мене, я знаю правду! — кричав чоловік. Цей крик, здавалося, фізично в.арив по стінах маленької дитячої кімнати, залитої передвечірнім сонцем. Повітря затремтіло, а
Біля дверей третьої квартири стояла нова сумка. А голос з-за дверей звучав так байдуже, ніби йшлося про старий табурет. Марина спускалася за поштою і зупинилася на сходовому майданчику
Олександр Миколайович прожив у притулку для літніх людей або будинку престарілих уже кілька років. Кілька — тому що точну кількість він не пам’ятав і не рахував. Та й
Коли Лариса дала Тані ключі від дачі, вона сказала: — Живи там усе літо. Я й так рідко туди навідуюся. Тільки квіти поливай. Сказала легко, красиво. Як кажуть