— Синку, так давай я з Костиком буду жити? Або з вами з Наденькою? Мені ж місця багато не треба. Синку, не треба мені курортів! Я з вами хочу
Це була зарозуміла, дуже доглянута жінка. Завжди працювала на керівних посадах. У вухах виблискували
З Регіною потім ще чимало випадків траплялося, що доводило, що слова бабусі – не порожній звук. І вищі сили продовжують охороняти дівчину
Коли старенька бабуся Регіни говорила: «Хто наважиться образити нашу Регіну, той і дня не
Так і минуло дитинство Валі, яка тягнулася до матері, догоджала, не перечила, аби тільки знати, що та її любить і ніколи не відмовиться
Валя була дівчинкою скромною, поступливою, слухняною, доброю і трохи наївною. Вірила, що всі люди
А спосіб цей дуже простий. Потрібно тобі стати пристойною людиною і зробити все, для того, щоб жінка, якій я залишаю свою спадщину, вийшла за тебе заміж
Павло увірвався до квартири хворого батька, не в собі від люті. Він розумів, що
– Добра душа у неї, рідкісне серце… Зовсім же замоталася з двома, не пам’ятає, коли нормально спала, а от дивись ти…просила залишити їй Сашка до року
– Бачила новоселів? – Новини двору баба Ганна завжди знала першою. – Відразу двоє
– Та яка тепер вже різниця! Ти нашу долю вирішила, коли змусила мене прийняти чужу дитину, як свою. А я не зміг! Не зміг, і все тут. Та був би хоч нормальний
– Хочеш – сама з ним і возися. Годуй його. А я втомився. –
Оля втупилася носом у м’які теплі долоні бабусі, а та розповідала їй казки, якими в дитинстві не балували онуку. Казки були такі, яких навіть не зустрінеш у книгах – їх вона сама вигадувала в молодості для своєї дівчинки, яка забула і казки, і матір
-Як же я від тебе втомилася!!! – закричала Оля матері. -Втомилася?! Тебе ніхто тут
– Чому так? Чому зараз? Чому через стільки років
Вона пройшла до вагона і видихнула. Нарешті… штовханина і шум перону залишилися позаду. Як
 Вони ж розлучатися приходили. Я дивлюся, на вигляд ніби хороші… Мені їх шкода стало. Ось я і влаштувала їм концерт. Шокова терапія, одним словом
Співробітниця РАЦСу виглядала досить дивно. На вигляд їй було років шістдесят, і на пару,
Люди що завгодно можуть говорити, а нам-то далі жити треба! Невже ти через плітки поїхала
– Давайте підвезу, Катерино Андріївно, мені по дорозі, а у вас сумка важка. А

You cannot copy content of this page