​— Мама вкладає в нашого сина більше, ніж ми можемо собі дозволити
​— З понеділка ти звільняєшся. Я більше не платитиму за школу, якщо ти й
Ти мені винен, тату. Ти ж мене покинув». Ніби я не переказував їй гроші на картку щотижня, не платив за школу та гуртки. Я просто перестав її забирати, бо вона почала мене шантажувати
Віра завжди вважала себе прагматичною людиною. Вона не вірила в долю, у кармічні борги
— Подивися на дату. Твоя мати подарувала мені прострочений товар, який купила за копійки три роки тому. А натомість забрала сертифікат, на який я працювала вечорами
— Бери нормальну землю, а не цей магазинний торф, від нього ніякої користі! Євгенія
​— Твоя мама просто зараз бере мазі, тонометр і речі. Спускається вниз і займає кімнату з виходом у сад. Без зітхань, без трагедій і без вказівок, кому що готувати. Живемо паралельно. На пляж ходимо окремо
​Тетяна припаркувала кросовер біля кам’яного ґанку. Стояла суха, гнітюча спека. У повітрі відчувався запах
— Квартира їм тісна, вечеря несмачна, диван незручний… — Голос у неї вийшов рівним, майже спокійним. Вона дивилася на чоловіка. — Може, твоїм родичам ще готель за мій рахунок орендувати
Кирило сказав про це в середу ввечері, коли Анастасія вже розігрівала суп. — Мама
​— У радість? — я підняла брову. — Тобто чищення трьох кілограмів овочів, розбирання м’яса, кручення фаршу і чотири години біля розпеченої духовки — це моє хобі
​— Оксаночко, ну чого ти стоїш у дверях, заходь. Я тут трохи захопилася, —
— Ваш брат, Ніно, обдурив вас, щоб здаватися хорошим сином за чужий рахунок. Дача моя. І я не терпітиму тут нікого, кого не запрошувала особисто
— Я вже поселив туди маму з сестрою, ти там все одно не живеш!
Такого традиційного українського бенкету він явно не очікував. Був упевнений, що Софія в кращому разі впорається з якоюсь рідкою кашею. І дивувався: «Чого ще я не знаю про тебе, моя радість
Перший хлопець у селі — високий, з білосніжними зубами та безстрашний Василь— після служби
​— Привіт, — тихо сказала Ніна. — Я дивна бабуся. Не з книжок. Не печу пирогів і не сиджу тут від ранку до ночі. Але я прийшла. На дві години
​— Мамо, ти серйозно? — голос Сергія затремтів, але він постарався це приховати. ​Він
— Добре. Я вже чотири роки у вашій родині. Я дружина вашого сина. А мене саджають майже на край, тоді як інші родичі сидять ближче
— Мамо, Карина вважає, що ти вчора навмисно посадила нас подалі від бабусі. Людмила

You cannot copy content of this page