Марина стояла під навісом автобусної зупинки, намагаючись сховатися від жовтневого дощу. Старенький, бачивший світ
Антоніну Петрівну ви б одразу помітили в натовпі. Є такі жінки — ніби з
— Тітонько Олено, ну хоч ти допоможи! — голос Светки тремтів, переходив у хрип,
– Та пішов ти, я сама виховаю, ти брехун, ти ж нібито обіцяв розлучитися,
Ліда згадала, що через два дні, саме у вихідний, до них приїде мама Максима,
– У тебе рівно десять хвилин, Аліна. Голос Тамари Георгіївни вібрував тією самою крижаною,
Марія відчинила двері своїм ключем і завмерла на порозі, не зробивши й кроку далі
Вона йшла тротуаром, думала про список покупок — молоко, хліб, пачку чаю, який любить
Дрібний дощ ляскав по обличчю, потрапляючи в очі. Поліна брела, мріючи якнайшвидше опинитися вдома.
Ігор знав, що мати не дуже любить його Валентину. Але не міг її не