За її спиною її називали Каргою. В обличчя — Семенівною. Її імені ніхто не
Лінда, або, як було зазначено в її паспорті, — Лідія, ледве стримувала роздратування. Любов
— Донечко, зайди до нас із татом на кухню, будь ласка, — вигукнула Олена
– Тобі пощастило, Іване. Ти ходиш у гості до дружини, а вона — до
— Ще один шматок сиру викинеш — я сам тебе на вулицю вижену, а
— Твоя мама знову не бере трубку. Пенсія прийшла, а вона хоч би подзвонила.
Віра зачинила двері квартири о пів на дванадцяту ночі. Тіло гуділо, ноги боліли, у
— Миколо, бери отой ящик, де огірки з гірчицею. Вони в неї цього року
– Валера, скажи чесно — я що, так погано готую? – Звідки ти це
Олена не могла заснути. Вона увімкнула нічник, накинула на піжаму теплий довгий кардиган і