​— Це те, на що перетворилася ваша батьківська «трикімнатна», — Олеся засунула руки в кишені своєї кофти. — Лев вирішив стати великим інвестором
​— Мій батько просто купив цей котедж, щоб ваш геніальний інвестор не залишив моїх
Скільки тобі років? Сорок п’ять! Життя минає. Відміни цей ресторан до біса. Забери свої гроші. І витрать їх на себе. Чуєш? На себе! Хоч раз у житті
— Анно, не починай, га? — Павло роздратовано кинув рушник на пральну машину. —
Синку! Навіщо тобі ця мадам? Обличчя невдале. А фігура, як бочка. Відразу видно, що мріє в останній вагон стрибнути
― Скільки їй? Сорок? ― у слухавці пролунав хрипкий смішок. ― Не думала, що
А Михайло не старався. Михайло втомився. Втомився бути вічним недбалим учнем у суворої, ідеальної вчительки. Втомився від того, що дружина сильніша, розумніша, швидша й витриваліша за нього
У нас у селі жила одна сім’я. Тітка Катя та дядько Коля — солідні
— Людмила Семенівна, пристойні сім’ї не починають свою історію з таємного привласнення коштів, — спокійно відповіла я. — Вітя, дістань конверти з маминої сумки. Прямо зараз
— Мамо, це твоє по праву, — урочисто, наче на церемонії вручення премії за
— Загалом, план такий: робимо в мене капітальний ремонт. Розширюємо кухню, утеплюємо балкон, міняємо всі вікна. Місця вистачить усім, будемо жити однією дружною родиною. І ніяких шалених відсотків банку
— Мамо, я все перевірив, на її рахунку вже чимала сума. Давай почекаємо пару
— Самотній чоловік — це несправедливо, тим більше такий, як ви. Могли б і хорошу жінку ощасливити, і самі б не жили однією роботою. Ось, сивина вже на скронях, одружуйтеся, Інокентій Сергійович. Гірше ж не буде
Марина прийшла на роботу трохи раніше, просто жила далеко, на околиці міста, і намагалася
— Ви дуже зручно влаштувалися, панове. Моя дитина для вас обох — ніщо. Ну й що, що вона ще не вимовляє звуків, само собою розсмокчеться. А як у вас креслення зникли — так ви підняли галас на все місто
— Я не віддам ні копійки приватним клінікам, — Родіон відсунув тарілку на край
— Тамаро Іллівно, ви сказали Матвію: «Моя земля — мої ягоди, онукам нічого не дам». Що саме він неправильно зрозумів
Матвій встиг зірвати лише одну полуницю. Він уже підніс її до губ, коли з
​— Ти хвилювався за іпотеку й борги? — тихо, але впевнено мовила вона. — Тепер у мене немає жодних боргів. Як і потреби в людині, яка продає людські цінності за спокійний сон
​Телефонна трубка буквально розривалася від криків начальника, але жінка навіть не намагалася вставити слово.

You cannot copy content of this page