— Чудово. Завтра ж куплю тобі бігову доріжку. І поки ти не пройдеш на ній сто тисяч кілометрів — про машину можеш навіть не мріяти
У слухавці голос дружини звучав, як завжди, весело, але трохи розгублено. — Василю, я
В один із таких моментів я не витримала й сказала їй, що все знаю, що дуже хочу її підтримати й дуже хочу братика чи сестричку, що буду їй допомагати, як з Олею, що ми разом із усім впораємося
Думка про те, щоб народити ще одну дитину, навіть не приходила в голову моїм
На кого надіти цей браслет? Життя не купиш за гроші, а ось браслет надіти можна. Один на себе, другий на когось, і життя потече. Головне, браслети не переплутати. Решта — магія
Микола Геннадійович не наважився їхати далі. Дорога перетворилася на ледь помітну прогалину між деревами,
– Я просто вважав, що знаю, як правильно жити. А коли Катька наважилася піти від мене, я думав, що це все ти, що ти мстишся мені за те, що у тебе більше немає сина. Я зрозумів, як це — коли власна дитина відвертається від тебе, мамо
— А ти точно нічого не забула? А дитину, яку народила? — поцікавилася бабуся,
— Ну що, потрапив у пастку? Потім не плач, коли діти й дружина тобі життя не дадуть
Олена Рудольфівна зробила ковток зі своєї порцелянової чашки, відчуваючи, як гіркота недопитої кави змішується
— Твоя мама цілеспрямовано, з року в рік, намагається довести, що я нагуляла дитину. А ти сидиш і жуєш ковбасу
— Не тягай ковбасу, Вітю. На стіл ставити нічого буде. Вітя поспішно прожував, облизав
— Я розриваю заручини, Андрію. Мені такий шлюб не потрібен
Я готувалася до весілля, поки не дізналася, що у нареченого є дитина. — І
Ми просто жили собі, я вийшла заміж за тата, бо мене кинув хлопець, він одружився зі мною з тієї ж самої причини, між нами не було кохання
-Мамо, тату, я приїхала. Катя кинула сумку в передпокої й, роздягаючись, побігла на кухню
— Що ж, — тихо сказала вона порожньому коридору. — Якщо у нас світ партнерських стосунків і ніхто нікому нічого не винен… Тоді я не зобов’язана допомагати
Марія Іванівна обережно поставила на стіл порцелянову чашку з тріщинкою на краю. У кімнаті
— З моєї премії. Як жест доброї волі. Але Зінаїда Петрівна має рацію. У домі не повинно бути зайвого. Я переглянула наші витрати на цей місяць. Фінансувати чужий відпочинок, коли мені псують речі й розбивають посуд, — це зайве
— У пристойних сім’ях, дитинко, з такого мотлоху не п’ють. Зінаїда Петрівна з огидою

You cannot copy content of this page