Три роки тому біля магазину, що знаходиться недалеко від будинку Світлани, невідомо звідки з’явилася звичайнісінька кішка.
Відчувши добрих людей, вона прибилася до магазину, підкупивши жінок, які там працювали, скромністю і доброю вдачею.
Акуратна, біла з сіро-рудими плямами в чорну цятку на короткій шерсті, явно молоденька кішечка нікому не завдавала клопоту.
З’ївши те, що давали їй жалісливі продавці, вона тихо сиділа або лежала в кутку, під пакувальним столом для покупців і дрімала, насолоджуючись теплом після осінньої холодної ночі, проведеної на вулиці.
У магазині, завдяки благодійницям, кішка перебувала в години його роботи, а на ніч залишалася на вулиці.
Щоб не стати здобиччю для розваги бездомних собак, які заблукали до цієї торгової точки в пошуках їстівного, кішка ночувала на старому дереві, що стояло поруч. Кішка знала, що собаки не вміють лазити по деревах.
Але і там на неї чекала небезпека. Можна було, задрімавши, розтиснути занімілі лапки і запросто впасти з високого дерева.
А одного разу пізно ввечері хуліганські підлітки, помітивши кішку, що сиділа на дереві, сміючись, почали кидати в неї всі підряд, змагаючись між собою.
Кішка в паніці підхопилася з насидженого місця і, ухиляючись, заметалася по довгій гілці.
Один з підлітків влучив в пухнасту спинку. Закричавши від страху, болю і образи, кішка, як загнана тваринка, лягла, міцно притиснувшись до опори, що гойдалася від вітру, заплющила очі і завмерла.
Невідомо, чим би це закінчилося, якби не втрутився перехожий – міцний чоловік, який заступився за живу беззахисну мішень хуліганів.
– Що ви робите, вона вам заважає?! Нумо швидко розбіжіться! – грізно гримнув чоловік.
Боягузливі бешкетники, кинувши свою забаву, втекли.
– Ну що, жива ти там? Кіс-кіс-кіс, іди сюди, не бійся, – поманив кішку рятівник.
Але кішку скував страх. Вона лежала на гілці, не рухаючись. Тільки в напівтемряві, при слабкому світлі ліхтаря, що стояв неподалік, поблискували, як зірочки, два яскраво-жовті ока.
Постоявши ще трохи, чоловік зрозумів, що вона не злізе, і пішов. Жива, розпластана на дереві фігурка ще довго лежала нерухомо, терпляче перемагаючи біль, що оселився в забитій спинці.
Бідолаха по черзі обережно, щоб з боку не було помітно руху, розминаючи, перебирала лапками.
Єдиним скромним бажанням було зараз, щоб хулігани не повернулися, швидше минула ніч, прийшли б ті добрі жінки і відкрили магазин, де цілий день вона була б сита і перебувала в безпеці.
Так мізерно мало потрібно було для щастя маленької беззахисної кішки…
Світлана, повертаючись з роботи, зазвичай купувала продукти в супермаркетах і рідко заходила в цей невеликий магазин.
З недавніх пір вона не могла втрачати час на ходіння по великому магазину і в чергах на касу тому, що вдома її чекали хворі вихованці.
Шість кішок Свєти боролися з вірусом, який, на щастя, був рано виявлений лікарями у ветеринарній клініці.
Турботлива господиня поспішала до своїх нетерплячих, нудьгуючих хворих улюбленців, щоб строго за призначенням роздати ліки, нагодувати і приголубити.
За хлібом вона вирішила заскочити в цей невеликий магазин, де ніколи не буває великих черг навіть після закінчення робочого дня.
Світлана з тиждень тому вже бачила тут кішку. Продавці розповіли їй про бідолаху, яку вони годують, дозволяючи перебувати в магазині, але в кінці робочого дня змушені виставляти її за двері – така вимога власника.
Їй було шкода бездомну, швидше за все загублену кішку, але забрати її до себе вона, на жаль, не могла. Вдома були хворі кішки.
До того ж в душі теплилася надія, що знайдуться її господарі, які напевно живуть неподалік і рано чи пізно вони зайдуть в цей магазин.
Кішка мала цілком пристойний вигляд і, швидше за все, була з будинків, що оточували магазинчик.
Ось і сьогодні в маленькому торговому залі було всього лише кілька покупців, які стояли в черзі до привітної і доброзичливої продавчині Оксани.
Її помічниця Таня розкладала по полицях товар, приносила з підсобки необхідне, і робота йшла швидко, без затримок.
Світлана стала в чергу за жінкою з серйозним обличчям і хлопчиком років семи. Вона розглядала кішку, яка мирно лежала в кутку.
– Мамо, дивись, це ж наша Лапка! – раптом несподівано закричала дитина, показуючи пальцем під стіл.
Мати дитини ковзнула байдужим поглядом по кішці.
– Ну і що? – з лінивим спокоєм відповіла вона.
– Ну як же, це ж наша кішка! Ти ж казала, що вона загубилася, а вона он сидить.
– Ну і нехай собі сидить, а я тобі зараз шоколадку куплю. Дивись ось краще сюди, вибирай, яку тобі.
Вона розвернула сина до прилавка з солодощами.
Кішка, почувши вигуки дитини, підхопилася і, насторожившись, стиснулася в клубок, міцніше забившись в кут.
Вона, заклавши назад вушка, низько нахилила голову і уперлася носом у підлогу, немов у чомусь провинилася і чекала покарання.
Світлана, не витримавши, не змогла промовчати і звернулася до жінки:
– А чому ваша кішка Лапка живе не вдома, а мешкає вдень у магазині і проводить ночі на дереві?
– Та ви не знаєте, що це за кішка! Це просто огидна тварина, яка обдерла в усій квартирі шпалери, ходить по столу, скидає з підвіконня квіти… – базікала господиня, наводячи все нові і нові неприємні подробиці негідної поведінки Лапки.
З її слів це була не кішка, а світове зло. Дивлячись на згорблену безпритульну, важко було повірити в звинувачення, що щедро сипалися з вуст жінки, яка описувала злодіяння маленької, на вигляд нешкідливої кішки.
Світлана їй не вірила. Слухаючи колишню господиню, продавці мовчки, осудливо хитали головами.
Зрозумівши, що господарів у Лапки більше немає і чекати нічого, Світлана зробила кілька фото нещасної.
«Треба терміново вживати заходів, поки бідолаха жива», — думала зворушена долею кішечки жінка і, швидко купивши хліба, поспішила додому.
На вулиці вона знову побачила господиню, яка відмовилася від Лапки і тягнула за руку сина, що пручався.
– Мамо, ну, будь ласка, давай заберемо нашу Лапку звідси. Нехай вона живе вдома.
– Я сказала ні!
– Ну чому?
– Тому що!
– Ну чому?!
– Не дратуй мене, краще їж шоколадку, а то розтане…
Обійшовши своїх вихованців, Світлана розкидала оголошення з фотографією Лапки по міських групах і стала чекати.
На велике щастя, через два дні пролунав довгоочікуваний добрий дзвінок.
Проникнувшись до горя нещасної кішки, сімейна пара не побоялася прихистити пухнасту «пустунку».
Добрі люди приїхали за Лапкою і відвезли її до свого дому. Три роки поспіль нова господиня надсилає фото своєї Лапки, дякує за неї Світлані і передає привіти від врятованої, дивуючись, як можна було не любити таку чудову кішку.
За роки проживання в будинку Лапка жодного разу не нашкодила, нічого не зіпсувала і нікого не засмутила.
– Ласкава, інтелігентна і ненав’язлива кішка наша Лапка, – з любов’ю і гордістю говорить про неї справжня господиня.
Спеціально для сайту Stories
