До цього весілля Катя готувалася не один місяць. Про такого нареченого, як у неї, могла б будь-яка молода панянка помріяти. І з грошима, і красивий, і перспективний.
Із Славою вони познайомилися випадково. Це сталося на одній із молодіжних вечірок. Туди Катя прийшла з подругою. Марія одразу ж поклала око на Славіка, проте йому сподобалася Катюша.
Сама Катерина з простої сім’ї, її батьки жили в селі. Мати і батько Слави не особливо одобряли наречену сина. Вони сподівалися, що він усе-таки її кине, проте їхні надії не виправдалися. В один із днів він заявив батькам, що має намір одружитися з дівчиною, тому що кохає її.
Катю влаштовувало все. Вона з дитинства хотіла виїхати зі свого села і не бруднити руки городом та іншими роботами. У місті життя легше, живи собі у квартирі й не думай про те, що потрібно почистити сніг узимку або полоти влітку грядки.
Катя не розуміла однокласниць, які залишалися жити в селі. Напевно, втомилася вона від тієї важкої роботи, якою навантажували її рідні. А тут ще й наречений зустрівся хороший. Закохалася, та й годі. Думала, житимуть, як усі нормальні сім’ї.
Щоправда, в селі залишився хлопчина, який кохав її без пам’яті. З ним Катерина не розглядала свого майбутнього. Хто він? Скромний син якогось колгоспника….
– Красуня! – глянувши на своє відображення в дзеркалі, промовила Катя і плавною ходою вирушила до зали, де на них із Славою чекали гості.
Тільки-но вона дійшла до свого столу, як тут же свекруха гукнула її:
– А ну йди сюди!
Катя насторожено подивилася на неї.
– Ви мені? – сторопівши, запитала вона.
– Тобі, тобі! – повторила Ізольда Вікторівна.
Катя знехотя підійшла до матері новоспеченого чоловіка.
– Ти що на себе напнула сьогодні, опудало убоге? – голосно і з захватом у голосі промовила свекруха. – Чи думаєш, твоя простацька сукня має підійти під образ найкращого нареченого?
Катя ошелешено продовжувала дивитися на неї.
– Та як Ви смієте? – вигукнула вона і, опустивши від сорому очі, незабаром пішла через весь зал. Вийшовши з ресторану, вона заплакала.
Почувся звук чиїхось кроків позаду. Катерина рушила вперед і побігла вулицею. Вона бігла так швидко, що не помітила, як порвала низ сукні.
– Ой! – кинула вона погляд на вбрання. – Та до біса цю сукню!
Сказавши це, нещасна наречена почала ридати. Вона сама шила собі весільне вбрання. Так, у неї не вистачило грошей, щоб зробити на сукні якісь модні аксесуари та інші сучасні фішки, але вона своїми руками старалася цілих два місяці, а Ізольда Вікторівна все перекреслила, знецінила… Та й Славік за неї навіть не заступився. Адже чув усе!
Катя перейшла лісосмугу й опинилася біля залізниці. Вона сіла на землю просто в цій сукні й заридала. Сльози текли й текли з її очей, і вона не помітила, як минуло півтори години.
– Господи, та що ж я за дурепа-то така? – вилаяла саму себе дівчина. – Через цю злидні буду плакати.
Катя взяла телефон. Чоловік навіть не подзвонив їй за весь цей час.
– Баран! – буркнула наречена, подумавши про чоловіка. – Сиди тепер у матусі на прив’язі. Нехай вона тобі дружину обирає.
Катя встала і попрямувала вздовж рейок. Вона йшла і йшла, поки її увагу не привернула дивна картина: попереду гуде потяг, а перед ним постала літня жінка.
– Ніяк звести рахунки із собою вирішила! – ахнула Катя і кинулася на допомогу.
Незабаром вона встигла вхопити стареньку за руку і відвела її в останню мить від потяга, що наближався.
Вони разом приземлилися на землю.
– Навіщо це Ви так із собою? – лаялася на жінку Катя.Старенька здивовано дивилася на неї.
– А наречений твій де? – нарешті пробурмотіла вона, помовчавши з півхвилини.
– Немає нареченого! Вільна я! – голосно вигукнула молода дівчина. – Вони з матусею зволили мене зганьбити перед усіма! Сукня їй, бачте, не така.
Літня жінка окинула поглядом її вбрання.
– Красуня яка ти, і сукня в тебе гарна, – сказала старенька.
– Ну спасибі, – мало не плачучи, подякувала їй Катя. – А Ви навіщо під поїзд збиралися кинутися?
Бабуся махнула рукою і заплакала.
– Кому я потрібна? – схлипуючи, говорила вона. – Усі мене женуть, женуть. Поки молода була, бігала і допомагала всім. А як постаріла, так виживати почали!
– Тобто, як це, виживати? – здивовано запитала її Катя.Бабуся витерла хусткою сльози з очей і продовжила:
– Ще з минулого року невістка моя взялася за мене. Спочатку зі спальні виселили. Сказали, ремонт там роблять. Потім і з дому стали виселяти.
– А син? – поставила їй запитання дівчина.
Літня жінка махнула рукою, зітхнувши:
– А син заодно з нею. Підкаблучник ще той!
– Значить, підкаблучник…
– Що? – перепитала старенька.
– Нічого… Мій наречений теж виявився таким. Тільки той синок мамин, – тихо пояснила Катя, замислившись.
– Слухай, чого ми сидимо? – бабуся озирнулася. – Тут дощ ось-ось почнеться. Хмари якісь на небі. Та й вітряно стає.
– Так, – погодилася Катя. – Ну вам-то йти нікуди. Ходімо до мене тоді.
– Незручно ж…
– А під поїзд Вам зручно було кидатися? – з докором відповіла їй дівчина.
Старенька зітхнула.
Незабаром дівчина і Віра Іванівна прийшли. Катя знімала на околиці містечка половину будиночка. Там були газ, вода. Щоправда, двір зовсім маленький, але їй одній місця вистачало. Адже вона мріяла, що скоро переїде в шикарний будинок свого обранця. Як вийшло, йому вона виявилася зовсім не потрібна.
– Може, твоєму хлопцю його матуся знайшла іншу наречену? – поцікавилася Віра Іванівна.
– Швидше за все, – зітхнула Катя. – І я навіть знаю, хто вона. Це Ритка з його вулиці. Вона часто до нас приходила і сиділа поруч. Ізольда
Вікторівна її готова була розцілувати.
– Бувало в моїй молодості подібне. Мати мого чоловіка теж усе радила йому зі Свєткою одружитися, – повідала бабуся.
– А онуки у вас є? – запитала Катя, поставивши на плиту грітися чайник.
– А як же? Мій Максимка, який від старшого сина, до мене раніше приходив. Зараз і зовсім забув, як сина – його батька не стало, – схлипнувши, відповіла літня жінка.
– А ви йому давно телефонували?
– Давно… У мене й мобільник мій відібрали…
– А номер пам’ятаєте?
– Зараз, почекай… Здається, ось цей.Вона вимовила кілька цифр.
– Так, я набираю, – Катя натиснула на екран кілька разів і дала гаджет старенькій.
– Алло! – тремтячою рукою Віра Іванівна притискала телефон до щоки. Незабаром у слухавці почувся чоловічий голос.
– Онучок, любий, – прошепотіла бабуся.
Він приїхав через годину. Катя і Віра Іванівна встигли наговоритися і повечеряти. Дівчина навіть забула про те, що сталося на весіллі. Її зараз більше хвилювала доля цієї нещасної бабусі. Ось, де справжня біда, а вона, Катя, навпаки, щаслива, бо на самому початку наречений показав себе, на що він здатен.
Катерина вже й не дивилася на екран, чи немає пропущених. Знала: вони й не з’являться, бо в Славіка зараз інша наречена.
Біля порога стояв молодий чоловік. Катя придивилася. Десь вона вже бачила його. Ну, звісно! Це ж найскромніший хлопчина з її класу, Максим.
-Катерина?! – здивувався він, роздивляючись дівчину.
– Макс? Як ти тут…
– Голубчики, а ви знайомі? – до них підійшла Віра Іванівна. Роззявивши рот, вона дивилася то на онука, то на Катю.
– Знайомі, бабусю, – відповів Максим. – І давно вже.
За кілька хвилин усі зібралися на тісній кухоньці й пили чай із пластмасових кухлів. Інших у Каті не було. Зате Максим приніс величезний торт, прикрашений яскравими трояндочками.
– А я дорогою йшов і думав, яка в моєї бабусі з’явилася рятівниця, – промовив хлопчина.
Катя дивилася на нього і зовсім забула про свої біди. Чомусь їй стало дуже спокійно поруч із Максимом. Вона сама не могла пояснити це дивне почуття.
Після вечері дівчина й онук Віри Іванівни вийшли на вулицю. На подвір’ї вже було темно. Хтось із сусідів палив багаття.
– Шашликом пахне, – прошепотіла Катя.
– Так… Я думаю, не варто вам із бабусею тут залишатися, – сказав Макс.
– Куди ж ми підемо? – не зрозуміла дівчина.
– Раз мій дядько з його дружиною так поводяться, то їх уже не переробити… Думаю, вам краще переїхати до мене.
– Ти про село? Я туди не поїду, а бабусі там добре буде, – заперечила Катя.
– Ні. У село ми не поїдемо, – усміхнувся хлопець. – Хоча там теж чудово. Я сумую без своєї вулиці.
– Тоді що ж ти пропонуєш? Не тягни, – нетерпляче промовила дівчина.
– А ось, що. Я вже не перший рік працюю в ріелтерському агентстві; у мене навіть є власна квартира в іпотеку. Заберу я вас до себе, – упевнено повідомив Максим.
– Є в мене й окреме житло, що дісталося в дар від одного дідуся. Він поки ще живий, і, може, наша бабуся Віра змогла б йому допомогти?
Минуло два роки.
Такого шикарного весілля і ошатної нареченої вся округа давно не бачила. Катя і Максим сяяли щасливими посмішками, виходячи з лімузина.
Бабуся Віра теж перебувала серед гостей. Її підтримував за руку елегантно вбраний старий у капелюсі.
– Ну й погодку, однак, ви вибрали для своєї урочистості, – розкривши парасольку, проворчав чоловік Віри Іванівни.
– Нічого… Дощ – це теж добре. Дорогоцінні краплі – до багатства, – відповіла вона, стаючи під парасольку.
– Дощ на весілля – благословення з небес.
Вони раділи, зустрічаючи наречену і нареченого, які раз у раз милувалися одне одним. Фотограф не встигав знімати їх на камеру.
Наталя Федорівна – мама Максима не переставала хвалити сукню Каті. Свекруха давно пригледіла собі невістку, тільки вона раніше не помічала її сина. Може, просто дівчині потрібно було щось зрозуміти, щоб відчути себе щасливою…
Після недовгої прогулянки молоді приєдналися до накритого для них столу.
– Ти якась загадкова стала останнім часом, – шепнув Катрусі наречений.
– А це і є мій весільний для тебе подарунок, – вимовила з усмішкою наречена. – Зараз усе поясню!Вона окинула поглядом гостей і вимовила:
– Любі мої, коханий Максим, батьки, гості! У мене є для вас чудова новина! Скоро у нас із моїм чоловіком з’явиться на світ син або дочка.
Я б хотіла, щоб наш малюк був схожий на свого тата, – Катя з ніжністю подивилася на Макса. Він виглядав таким щасливим!
– Гірко! – почулося в залі, і молодята притулилися одне до одного, злившись у весільному поцілунку…
