Аліна стояла на балконі з чоловіком. Вона співчувала Кості, але при цьому розуміла, що його втрата не така вже й глибока. Не стало його батька, який давно пішов з родини.
– Скільки часу ви не бачилися? – тихо запитала Аліна.
– Років десять точно, – сумно посміхнувся Костянтин, – на похоронах спільного родича. До цього стільки ж не бачилися.
Аліна знала, що її чоловік ріс без батька. Костику було п’ять років, коли батьки розлучилися. Батько зустрів іншу жінку і одружився з нею. Але той шлюб виявився недовготривалим.
Чоловік хотів повернутися в сім’ю, але покинута дружина відмовилася приймати зрадника.
– Він не одружився ще раз? – запитала Аліна.
Костя похитав головою. Батько періодично жив з якимись жінками, але офіційно більше ні з ким не перебував у шлюбі. Дітей, крім Костянтина, у нього не було.
– Я, чесно кажучи, і на похорон йти не хочу, – зізнався Костя, – взагалі душа не лежить. Там будуть родичі батька. Ніби як тітка, племінники. Ми не спілкувалися толком.
– Я піду з тобою і буду підтримувати тебе, – пообіцяла дружина.
Костянтин зітхнув і обійняв дружину. Нехай би всі ці неприємні церемонії залишилися в минулому. Похорон, поминки, траурні заходи – як же йому не хотілося в усьому цьому брати участь.
Костя працював слюсарем на заводі. Він був на хорошому рахунку, але великих грошей не отримував. Коли керівництво дізналося про трагедію, Костянтину від підприємства виділили невелику суму грошей і надали кілька днів відпустки.
– Як ти думаєш, Льошку треба брати з собою на похорон? – з сумнівом запитав Костя.
– Йому вже шістнадцять, він має право приймати рішення самостійно, – відповіла дружина, – давай запитаємо його, нехай сам вирішує.
Син знизав плечима. Він сказав, що про свого дідуся по батькові взагалі ніколи нічого не чув. Хлопець додав, що міг би поїхати на місце спочину, якщо батькові потрібна підтримка.
– Ти знаєш, мені здається, потрібна, – тихо відповіла мати, – але ти вирішуй сам.
Дізнавшись, що дружина і син будуть його супроводжувати, Костя розчулився. Він сумно посміхнувся і сказав, що у нього найкраща родина.
– Дякую, що допомагаєте мені все це пережити, – сказав глава сім’ї.
Як виявилося на місці, підтримка Костянтину була не так вже й потрібна. Родичі по батькові тепло поставилися до Кості. Тітка розплакалася зі словами, що не бачила племінника вже багато років. Двоюрідна сестра обійняла його і сказала, що дуже рада бачити брата, незважаючи на те, що привід для зустрічі такий сумний.
Від родичів Костянтин дізнався, що він єдиний спадкоємець батька першої черги. Він невимовно здивувався, дізнавшись, що йому перейдуть заощадження покійного, а також його квартира і машина.
Спочатку спадкоємець не усвідомив, що на нього звалилося несподіване багатство. Для нього, звичайного слюсаря, це були великі гроші.
Квартирою його сім’я була забезпечена – залишилася від бабусі Аліни. Значить, успадковану житлову площу можна було продати. А ось машина викликала питання. Це був досить дорогий автомобіль, але Костянтин вирішив краще продати його і купити новий, на свій смак.
Кілька разів він мимоволі зупиняв себе. Батько пішов з життя, а син вже на похоронах спадщину рахує! Однак думки про гроші були такими солодкими…
Костя завжди віддавав зарплату дружині. Вона додавала до цих грошей свій заробіток, потім розподіляла суму (зовсім невелику) на те, що було потрібно родині. Власних грошей у чоловіка майже не залишалося.
Побалувати себе хорошим напоєм або сходити з друзями в бар – ці витрати доводилося узгоджувати з дружиною. Аліна ніколи не відмовляла чоловікові, але все-таки Костя втомився звітувати.
І тепер уява малювала Костянтину абсолютно нове життя. Можна буде поміняти машину, відвезти сім’ю на море, потім самому кудись поїхати. Новий комп’ютер, плейстейшен і віртуальні окуляри – ох, як можна буде розвернутися!
Одного разу своїми планами Костя поділився з дружиною. Він сказав, що пригледів затишну дачу недалеко від міста.
– Костю, та навіщо нам дача? – здивувалася дружина. – Адже це земля, її обробляти потрібно.
– Так ти цим і займешся, – весело відповів Костянтин, – тобі, вважай, купую.
– Коханий, якщо ти це заради мене, то не потрібно, – похитала головою Аліна, – давай краще ремонт у квартирі зробимо. Людей наймемо, щоб самим не втомлюватися.
– Який ще ремонт? – насупився Костянтин. – Ти моїми грошима розпоряджаєшся, як своїми власними.
– Та чому власними? – розсміялася Аліна. – Сімейними. Ти хотів для мене дачу, а я пропоную ремонт.
– Ти щось плутаєш, – похитав головою чоловік, – сімейні гроші ми з тобою заробляємо. Це спадщина, отримана одним із подружжя, це особиста власність. Розумієш?
– Розумію, – знизала плечима Аліна і відійшла вбік. Вона тоді ще не замислювалася над тим, як змінять її чоловіка спадкові гроші. Втім, їх ще не було, адже права на спадщину Костя міг набути лише через півроку після відходу батька.
Квартиру він відразу ж виставив на продаж. Аліна була в шоці – чоловік навіть не порадився з нею.
– Костю, мені не подобається, що ти приймаєш самостійні рішення з важливих для сім’ї питань. Навіщо ти продаєш квартиру?
– Я раджу тобі прочитати Цивільний кодекс, дорога.
– Який ще кодекс? Ти взагалі розчув моє питання. Чому ти, не порадившись, виставив квартиру на продаж?
– А я тобі ще раз кажу – читай кодекс. Там чорним по білому написано, що спадкове майно не відноситься до сімейного.
Аліна рішуче нічого не розуміла. Їй і на думку не могло спасти, що якісь гроші або матеріальні цінності у них можуть бути окремо.
– Коротше, Аліно, – розсміявся Костя, – це моя квартира, і я сама вирішую, як з нею вчинити. Я хочу її продати.
– Навіщо? – все ще не розуміла Аліна. – А гроші то куди?
– А ось куди сам вирішу, туди і витрачу!
– Так там же мільйони…
– Ось-ось, мільйони! Так що мені є про що подумати.
– Костю, Льошка дорослішає, йому скоро потрібна буде своя квартира!
– Так нехай заробляє, Аліно, ти чого від мене хочеш?
Аліна ошелешено дивилася на чоловіка. Лише в той момент вона зрозуміла – чоловік взагалі не збирається ділитися з родиною спадковим майном. Нібито заговорив про дачу для неї, але лише тому, що вирішив, що вона там буде ґарувати. А думку про ремонт відкинув відразу і рішуче.
Квартиру і машину Костя продав швидко. З обличчям олігарха він тепер ходив по супермаркетах і купував найдорожчі продукти. Креветки, ікра, дорога риба, фрукти не по сезону – цими делікатесами він наповнював свій кошик. Приходячи додому, він з самовдоволеною посмішкою кидав пакети на підлогу.
– Розбирайте, – кричав він і починав роздягатися.
Раніше, приходячи з магазину, Костя сам розбирав пакети, розкладав по полицях і в холодильник. Тепер він не збирався цим займатися. Зате йому подобалося недбало підганяти домашніх, якщо, на його думку, вони недостатньо спритно скакали навколо годувальника.
– Чому знову курка на вечерю? – якось вигукнув Костя, відсуваючи від себе тарілку.
– А чому б і ні? – здивувалася Аліна.
– Скільки можна їсти цю дешеву птицю? Ти б ще крильця запекла, – обурився чоловік. – Я телятину хочу. Або баранину. Гроші я тобі давав на продукти.
– Раніше ти абсолютно спокійно їв курячі крила, ще й кісточки обгризав, – похитала головою Аліна.
– Якщо ти хочеш гризти кістки, я тобі заважати не буду, – посміхнувся Костя, – тим більше, що твоєї зарплати вистачає тільки на них. А я хочу харчуватися по-людськи.
– Ох, як ми заговорили, – широко розплющивши очі, вимовила Аліна, – ну, значить, готуй сам собі баранину. Купуй м’ясо, стій біля плити. Заважати не буду.
– А з чого це я повинен біля плити стояти? – обурився Костянтин.
– Можеш не стояти, – знизала плечима дружина, – це порада на той випадок, якщо хочеш якісь особливі страви. Я цим займатися не збираюся.
Костянтин надувся. Він сказав, що до головного годувальника сім’ї слід прислухатися при плануванні меню. І обслуговувати його потрібно краще.
– Припустимо, – кивнула Аліна і глузливо поглянула на чоловіка, – ось тільки яке відношення маєш ти до головного годувальника сім’ї?
– Тому що грошей у мене більше.!
– А де вони, ці гроші? Я їх не бачу. Ось коли будеш ділитися своїми грошима з родиною, тоді й поговоримо. А поки їж, що дали. Ну або не їж.
Костя обурився через те, що Аліна заговорила про «ділитися». Ще раз нагадав про кодекс, в якому чорним по білому написано, хто є одноосібним власником спадкового майна.
– Та я вже це чула, – посміхнулася дружина, – засунь собі своє спадкове майно, знаєш куди?
– Поговори мені ще! Я-то бачу, як ти ікорку тріскаєш, яку я ношу.
– А знаєш, не буду я більше їсти твою ікру!
Костя неприємно зареготав. Він був упевнений, що дружина це випалила для красного слівця. Але виявилося, що говорила вона чисту правду.
Аліна більше не торкалася до продуктів, куплених чоловіком. Їй це не становило труднощів, а ось Льошка із задоволенням їв смаколики, які приносив батько. Втім, через деякий час син теж зіткнувся з жадібністю батька.
Одного разу Костянтин прийшов додому з коробкою. Це був плейстейшен нової моделі.
– Тату, як класно, будемо грати! – вигукнув Олексій.
– Ну я точно буду, – важливо заявив Костя, – а щодо тебе ще подивимося.
– Як це? – розсміявся Льоша, наївно думаючи, що ігрову приставку батько купив саме йому.
– А так! Ти ще не заробив, – важливо заявив Костя.
Олексій, широко розплющивши очі, подивився на батька. Він ніколи не чув на свою адресу подібних слів, і звучали вони вкрай неприємно.
– Тату, ти що? – тихо запитав він. – Тобто я і пограти не зможу?
– Тільки з мого дозволу, – насмішкувато відповів батько.
Олексій постояв, помовчав, потім знизав плечима і пішов до себе в кімнату. Костя почав підключати приставку, але у нього нічого не виходило. Ігри чомусь не завантажувалися, і звуку не було. Довелося йому звернутися до сина.
– Льоша, пограти хочеш? – запитав Костянтин.
Але Олексій похитав головою. Він, не відриваючи очей від екрану, продовжував набирати щось у телефоні.
– Прямо зовсім не хочеш? – наполягав батько. – Образився чи що?
– Тату, правда не хочу, я зайнятий, – відповів син.
Костянтин все-таки зумів переконати хлопця допомогти йому налаштувати плейстейшен. Льоша швидко забув свої образи, все легко налаштував, і до пізньої ночі батько з сином грали у віртуальні ігри.
У перервах Костя розповідав хлопцеві про те, як радий несподіваному багатству, що звалилося на його голову. Льоша з подивом дивився на батька. Як багато змінилося в їхній родині останнім часом. Раніше вони разом раділи якимось придбанням, поїздкам, розвагам.
– Якось незвично, тату, що ти говориш тільки про себе, – тихо промовив хлопець, – як ти ходиш з друзями грати в більярд, як вечеряєш в дорогих ресторанах. Навіть ігри на плейстейшен вибираєш, які ти хочеш.
– А які ще ігри я повинен вибирати, гроші-то мої!
– Ну так, вірно. Просто ми з мамою теж чогось хочемо. Я ось знаю, якби у мами з’явилися гроші, вона в першу чергу стала б радувати нас, запитала б, що нам потрібно.
– А хіба тобі щось потрібно?
– Ну, завжди є те, що хочеться.
Костя заглянув синові в очі. Йому стало дуже цікаво, чого ж такого він хоче.
– Ну, кажи, я куплю, – посміхнувся батько.
– Я давно хочу айфон, – збентежено зізнався син.
– Щоооо? – закричав Костянтин. – Айфон? Та ти з глузду з’їхав! Тебе мати підмовила.
Олексій відразу пошкодував, що розповів батькові про свою мрію. Так неприємно подивився на нього батько, з таким презирством почав його лаяти.
– Тату, та мама і сама не знає, що я хотів айфон. Я завжди знав, що у вас немає грошей. Думав, що зароблю і куплю. Не потрібно так злитися, – сказав Льоша.
– Та ви спите і бачите, як витягнути з мене гроші! – кричав Костя. – Вперше в житті з’явилися свої грошики, а ви мене роззути хочете.
– Тату, заспокойся, мені нічого не потрібно, – махнув рукою син і пішов до своєї кімнати. Розмовляти з батьком йому більше не хотілося.
Наступного дня Костя прийшов додому без настрою. Неприємний осад залишився у нього після розмови з сином. І хоча Льоша не грубіянив батькові і поводився абсолютно нормально, у Костянтина було важко на душі.
«Я не зобов’язаний купувати нікому айфони, – похмуро переконував себе Костя, – цим підліткам від батьків потрібні тільки гроші».
Аліни вдома не було. Останнім часом він зовсім мало спілкувався з дружиною і вже скучив. Дружина завжди підтримувала його, вміла розвеселити, коли у нього був поганий настрій. Тепер же вона поводилася так, ніби їй все одно.
«Це прикро», – з гіркотою подумав Костянтин і став шукати, чим би перекусити.
Каструлі були порожні. У холодильнику були яйця, сир, молоко і овочі. На окремій полиці красувалися делікатеси – ікра, риба і два ананаси.
«Навіть поїсти не приготувала», – з образою подумав Костянтин, дістав з холодильника ікру і став робити собі бутерброди.
На кухні з’явився син. Він поводився, як ні в чому не бувало. Про неприємну розмову з батьком щодо айфона хлопець вже й забув.
– Мати сьогодні нічого не готувала, – зітхнув Костянтин.
– Так, їй не було коли, – знизав плечима хлопець, – я сиру поїв і яєчню смажив.
– Я-то не наїмся так, – з образою сказав батько, – що б ще поїсти?
– Тату, а замов піцу! – з натхненням вигукнув Льоха. – Хочеш, дам тобі номер телефону? Можу і сам замовити.
– А замов! – кивнув Костянтин. – Ти замов, а я розплачуся з кур’єром карткою.
Льоша став з нетерпінням чекати піцу. Вони замовили дві величезні пепероні і одну сирну – чудово. У хлопця потекла слина, коли кур’єр приніс замовлення. Яким же було його здивування, коли батько забрав коробки собі.
– Сину, не нахабствуй, – похитав головою Костянтин і відвів руки хлопця від коробки.
– Тату, ти що? – широко розплющивши очі, вигукнув Льоша.
– Взагалі-то доставка піци – недешева послуга, – повчально відповів батько, – ось коли будеш сам заробляти, тоді й замовиш собі. А поки вийди з кухні, нема чого тут слину ковтати.
– Та пішов ти! – обурено вигукнув хлопець, посміхнувся і пішов до своєї кімнати. До цього він помічав дивні речі в поведінці батька, але те, що сталося зараз, не вкладалося в жодні рамки.
Ох, як обурився Костянтин, почав кричати, що син його не поважає. Що не терпітиме такого неповажного до себе ставлення. Стукав у зачинені двері до сина, але все марно. Льоша надів навушники і не чув ні стуку, ні криків.
До цього часу підійшла Аліна. Вона злякано запитала, що сталося.
– Подивися на свого …! – кричав Костя. – Зачинився і не відкриває! А знаєш, чому? Тому що батька послав куди подалі.
Аліна не повірила своїм вухам. Вона знала, що Льоша нізащо на світі не сказав би поганого слова батькові. Хіба що Костянтин вигадав щось зовсім вже неймовірне.
– Через що це сталося? – запитала Аліна.
– Через піцу! Хотів взяти, маленький мерзотник, у мене піцу. А я кажу, ти заробив? Га? – продовжував обурюватися Костянтин.
Аліна дивилася на чоловіка і не могла повірити, що це та сама людина, яку вона колись кохала. Тепер від колишнього Кості не залишилося нічого. І до того, на кого перетворився її чоловік, у Аліни не було ніяких почуттів.
Жінка присіла і замислилася. Костянтин скакав поруч і щось намагався їй довести. Він запитував її про щось, сам відповідав і постійно кричав. Аліна вже й не слухала чоловіка. У якийсь момент вона підняла на нього очі.
– Іди, – тихо промовила вона, – іди звідси.
– Розлучитися надумала? Моїми грошима скористалася і все, так?
– Збирай речі і йди. Я не збираюся більше вислуховувати ту нісенітницю, що ти несеш.
– Чому це я повинен йти зі свого будинку?
Аліна посміхнулася. Свого? Вона нагадала, що майно, отримане в дар або у спадок, вважається особистою власністю.
– Костю, читай кодекс, – глузливо дивлячись на чоловіка, сказала вона, – ця квартира моя. Вона мені дісталася від бабусі.
– Так, але ж ми були вже одружені з тобою, – нахмурився Костя.
– Це не має значення. Квартира моя, – м’яко сказала Аліна, – тому я можу вигнати тебе, коли захочу.
Костя був упевнений, що дружина просто лякає його. Ну, звичайно, це вона просто мститься за те, що він не захотів ділитися з нею своїми грошима. І правильно зробив – он які корисливі вони виявилися!
Але Аліна не жартувала. Вона втомлено сказала, що подає на розлучення. Але розлучення відбудеться через деякий час, а квартиру Костя повинен звільнити негайно.
Коли чоловік зрозумів, що Аліна не жартує, він відчув невимовний жах. Йому й на думку не могло спасти, що його можна ось так вигнати з дому. І Аліна, завжди така розуміюча, не могла так погано вчинити. Невже їй все одно? Ну нічого, вона ще побігає за ним.
– Я піду, подивимося, як ви з Льошкою без годувальника залишитеся, – пирхнув чоловік, йдучи, – хоча сина нашого давно слід було на голодному пайку потримати. Бач який, рідного батька послав.
– На голодному пайку ніхто сидіти не буде, – спокійно відповіла Аліна, – а без твоїх грошей ми переживемо. Зате їжі більше залишатиметься.
Костянтин роззявив рота, виглядав він при цьому як риба, якій не вистачає повітря. І все ж нічого сказати у відповідь він не міг.
Довелося Кості орендувати квартиру для себе. Йому дуже не подобалося викладати великі гроші за оренду. І на обіди багато йшло – без борщів Аліни.
Костянтин чекав, що дружина одумається і поверне його додому. А там і Льошка покається, скаже, як йому погано без батька.
Але не дзвонили йому ні Аліна, ні син.
Став сам Костя пороги будинку оббивати. Друг порадив йому подарунками дружину і сина задобрити. Як же був здивований чоловік, що ні айфон, ні красиве кольє вони не прийняли.
Сказав якось Льоша матері, що без тата йому навіть краще живеться. Аліна тоді промовчала, хоча у неї в голові були ті ж думки.
Коли подружжя розлучили за рішенням суду, вона відчула неймовірну легкість. Більше ні за що не хотіла вона пускати Костянтина до свого дому. Хоча він ще багато разів приходив і дзвонив – все сподівався, що йому дозволять повернутися.
Спеціально для сайту Stories
