Замок клацнув і заскрипіли двері, що відчинялися. Катя, шльопаючи босими ногами по брудній підлозі, вибігла в передпокій. В очах дитини була надія, що ця тітка, яку звати Поля, іноді приносить їсти, але зараз в її руках нічого не було.
Жінка заплакала і обійняла дівчинку:
– Ой, Катя, пішла з життя твоя мама!
Малятко не розуміло, що це означає але, про всяк випадок, теж заплакало.
– Що мені з тобою тепер робити?
Дитині хотілося їсти, адже мама пішла давно і досі не прийшла, а ця тітка нічого не принесла.
– Ой, адже треба її паспорт знайти!
Поліна висунула шухляду старої тумбочки, там у паперовій коробці лежали документи. Вона уважно переглянула їх. Під ними лежав клаптик паперу, на якому була записана адреса якоїсь тітки Тані і внизу цифри:
– Схоже, телефонний номер, – вона дістала свій телефон.
Подумавши, важко зітхнула і почала набирати номер:
– Я вас слухаю, – пролунав жіночий голос.
– Ви Тетяна?
– Так. А з ким я розмовляю?
– Вам Оксана, ким доводиться?
– Яка Оксана?
– Науменко.
– Племінниця.
– Пішла з життя ваша племінниця.
– О, Боже! Як же так? Вона ж зовсім молода.
– Я її сусідка. Її треба ховати, а дочка у неї маленька, чотири рочки всього, Катериною звуть. З нею теж щось робити треба.
– О, Боже! – повторила жінка і, схоже, заплакала.
Поліна поспішно натиснула на відбій і звернулася до дівчинки, що стояла поруч:
– Що мені тепер з тобою робити?
– Їсти, – жалісно промовила дитина.
– Ой, горе ти моє, тобі тільки їсти. Пішла з життя твоя непутяща мама. Куди тебе тепер подіти? Відправлять до дитячого будинку, там житимеш, – жінка попрямувала до дверей. – Піду, щось принесу.
За десять хвилин повернулася з шматком пирога і кухлем теплого молока. Протерла стіл на кухні:
– Сідай, їж!
Дівчинка накинулася на пиріг. Поліна дивилася на цю нещасну дитину і плакала.
Дзвінок на її телефоні змусив здригнутися. Номер був той, за яким вона дзвонила півгодини тому.
– Добрий день! – пролунав чоловічий голос. – Не знаю, як вас звати…
– Поліна.
– Поліна, ми з дружиною завтра приїдемо. Надішліть нам детальну адресу. Ми навіть не знаємо, в якому місті ви живете.
– Добре, зараз надішлю.
Надіслала адресу, написавши і номер своєї квартири, а внизу дописала:
«Якщо мене не буде вдома, постукайте до сусідки і візьміть ключ від квартири вашої родички».
Помила свою чашку, подумавши, вимила весь посуд, що лежав у раковині.
– Все, Катя, йди, спи!
– Я не хочу!
– Ну, тоді грай! Скоро приїдуть твої родичі, і нехай вони з тобою розбираються, а мені ніколи, – поставила на стіл кухоль з кип’яченою водою. – Захочеш їсти, доїси пиріг і ось водичка тепленька. Чаю і цукру у вас немає.
***
Знову Катя залишилася одна. Погралася зі своїми старими іграшками.
Потім взяла буквар, такий же старий, як і іграшки. Вона вже знала дві літери і могла прочитати слова «мама». Ось тільки ніяк не вкладається в її маленькій голові, чому ця тітка на малюнку така добра, посміхається і обіймає дівчинку. Адже мама завжди лається і карає, і їсти ніколи немає.
Згадавши, що на столі лежить залишок пирога, пішла на кухню, доїла шматочок, попила водичку, яка стала холодною.
За вікном темніло. Катя поклала на ліжко свою ляльку. Лягла поруч і веліла своїй мовчазній подрузі:
– Спи!
***
Прокинулася вже вночі. Було, як завжди, темно і страшно. Покликала тихо:
– Мамо.
Але ніхто не відповів. Катя вже до цього звикла, мами часто не буває вдома. Хотілося в туалет. Обережно встала з ліжка і попрямувала на кухню. Тут ліхтар з вулиці світив у вікно і було не так страшно. Поставила табуретку і увімкнула світло в туалеті.
Коли вийшла звідти, спати вже не хотілося, Катя сіла на табуретку біля кухонного вікна і стала дивитися на ліхтар і на великий темний будинок навпроти.
Не помітила, як заснула і… впала з табуретки. Схопилася за забиту руку і тихо заплакала. Плакала недовго, знала, все одно, ніхто не прийде і не пошкодує.
Лягла на своє ліжко і почала скаржитися ляльці. Не помітила, як знову заснула.
***
Ранок зустрів її сонячним світлом. Дуже хотілося їсти. На кухні на столі побачила крихти від учорашнього пирога і почала збирати їх пальцями, відразу відправляючи в рот. Незабаром стіл став чистим, а їсти все одно хотілося.
Сіла на табуретку і довго дивилася у вікно на блакитне небо, на дерево, на пташок, що літали перед вікном.
Знайомий звук клацання замка змусив кинутися в передпокій, раптом мама прийшла або тітка Поля зі смачним пирогом і молоком.
У квартиру увійшли незнайома тітонька і великий сердитий дядько. Але погляд дівчинки був прикутий до пакета, який ця тітка поставила на підлогу. Звідти визирала коробка з соком і пакет з цукерками.
Раптом жінка заплакала і, опустившись на коліно, обійняла дівчинку і поцілувала в щоку. Бідну дитину ніхто ніколи не обіймав і не цілував.
Підкоряючись якомусь інстинкту, Катя обійняла жінку за шию і притиснулася до неї, немов шукаючи захисту.
– Ти їсти хочеш? – запитала жінка, витираючи сльози.
– Хочу.
– Ходімо на кухню!
На столі з’явилися ковбаса і сир, печиво і цукерки, в кухлі свіжий чай, забілений молоком.
Дівчинка ніколи не бачила так багато всього смачного на столі, почала поспішно їсти, боячись, що все це зникне. Жінка похитала головою і сказала:
– Катя, слухай мене уважно! Я твоя бабуся Таня, і ти повинна мене слухатися. Їсти треба повільно, а то буде боліти животик. Всі ці цукерки залишаться на столі, і ти можеш брати їх, коли захочеш. Добре!
– Бабуся Таня! – радісно вимовила дівчинка, ці слова їй відразу сподобалися.
– Зараз підемо помиємося, а потім ще поїмо. Показуй, де у вас ванна!
Катя з жалем злізла з табуретки і відкрила двері у ванну кімнату. Тетяна важко зітхнула і покликала чоловіка:
– Тимофій, йди в магазин! Купи мила, дитячий шампунь, м’який рушник, – жінка оглядала ванну кімнату, продовжуючи перераховувати, що потрібно. – Дитячий халатик, ножиці…
Чоловік пішов, а бабуся запитала:
– Катя, у вас є віник і совок.
– Так, – і дитина кинулася на кухню, їй так хотілося зробити бабусі щось приємне.
***
Повернувся дід, приніс багато цікавих речей і навіть гарну ляльку.
– Почекай, ти з лялькою! – гримнула на нього дружина. – Нехай Катя спочатку помиється.
Бабуся постригла їй нігті на руках і ногах, бурчачи:
– Тобі з такими нігтями пора манікюр робити.
Потім ретельно вимила дитину. Одягла на неї халатик.
***
Ніколи Катя не була така щаслива, як цього дня. Дідусь постійно кудись йшов, а бабуся Таня була поруч, і вони разом наводили порядок у будинку. Потім сходили в магазин і купили їй гарну сукню і черевички, якраз по її розміру, а ще білі простирадла і наволочки.
Вдома на столі весь день стояли цукерки і яблука, які можна було брати, коли заманеться. Правда, бабуся постійно говорила: «Не їж багато цукерок!» Але говорила для вигляду.
Дідусь теж виявився добрим, весь вечір грав з Катериною.
Потім бабуся постелила на ліжко білі простирадла і наволочки. Сама лягла разом з Катериною, а дідусь – на підлозі.
***
Наступного дня всі зібралися і кудись пішли. Зайшли в якусь велику кімнату. Там було кілька людей, у тому числі і тітка Поля. Всі вони стояли поруч з якимось великим червоним ящиком.
Тут дідусь взяв Катю на руки, і вона побачила, що в цій скрині лежала… її мама. Вона лежала і не ворушилася. Каті стало страшно, і вона заплакала, обійнявши руками шию дідуся.
– Тимофій, йди на вулицю! – одразу сказала бабуся. – Даремно ми її взяли!
Вийшла слідом за ними:
– Бабусю, а мама? – запитала Катя.
– А мама полетить на небо і буде на тебе звідти дивитися, – і повернулася до чоловіка. – Діду, їдьте додому! Вам нема чого робити на цвинтарі.
– Ходімо, Катя! – дідусь опустив її на землю і взяв за руки. – Тільки спочатку зайдемо в магазин, купимо морозиво.
– Що, діду?
– Ти що, ніколи морозиво не пробувала?
– Ні.
– Воно таке смачне!
***
– Катя, що я тобі сказав? Маленькими шматочками їж. Заболить у тебе горло, бабуся лаятиме.
– Діду, я ще хочу!
– Досить! Он парк. Підемо краще на конячці покатаємося.
***
Втомлена, але задоволена, повернулася Катя додому. Бабуся вже вечерю приготувала.
Увечері, поки вона гралася новими іграшками, бабуся з дідусем почали про щось розмовляти. Дівчинка прислухалася і раптом, якимось незрозумілим дитячим чуттям, зрозуміла, що вони говорять про неї.
А ще Катя зрозуміла, що дідусь з бабусею скоро поїдуть, і вона залишиться зовсім сама.
Дівчинка залишила іграшки і підійшла до них. Стояла поруч. Дивилася на них своїми величезними дитячими очима, намагаючись зустрітися поглядом з дорослими і зрозуміти, в чому справа.
– Що, Катя? – запитала бабуся, обійнявши її.
Але дитина не могла зібрати свої думки, не знала, що сказати.
– Таня, – дід пошепки звернувся до дружини. – Вона ж все відчуває.
І тут з очей бабусі полилися сльози.
– Бабусю, не плач, – тихо промовила дівчинка.
– Таня, – першим заговорив Тимофій. – Наші хлопці до нас не повернуться. Залишаться після служби, десь у Києві .
– Ти про що?
– Таня, давай Катю до себе візьмемо. Хоч ми вже і пенсіонери…
– Давай! – бабуся витерла сльози і посміхнулася.
***
Час минав, а дідусь з бабусею не виїжджали. Разом ходили по якихось кабінетах, розмовляли з якимись тітками. І ось одного разу…
Зранку дідусь з бабусею почали збирати речі в сумки. Це викликало у Каті занепокоєння, дівчинка відчувала, що має щось статися. Тим більше, останнім часом часто говорили про інше місто.
Коли вже зібрали всі сумки, прийшла тітка Поля, і Каті стало зовсім страшно, адже бабуся з дідусем кудись збираються йти.
– Поліна, ось тобі гроші. Якщо хочеш, можеш квартирантів пустити.
– Гаразд, Таня, розберуся!
– Через півроку хтось із нас приїде…
– Таксі прибуло, – сказав Тимофій і, взявши сумки, вийшов з квартири.
На очах у Каті з’явилися сльози: дідусь пішов, бабуся з тіткою Поліною теж вийшли з квартири, стоять і розмовляють. Ось дідусь повернувся, сказав:
– Поліна, до побачення!
А потім взяв Катю на руки:
– Поїхали, онучко!
Вона міцно обійняла його за шию. З дідусем і бабусею вона згодна їхати куди завгодно.
***
Їй снилася мама. Вона стояла на великій білій хмарі і посміхаючись дивилася на неї. Раптом погрозила пальцем і сказала:
«Тобі сьогодні до школи, а ти спиш».
Катя відкрила очі, підхопилася з ліжка і кинулася на кухню:
– Бабусю, сьогодні ж до школи.
– Вже встала, – посміхнулася та. – Іди вмивайся! Поснідаємо і почнемо збиратися!
– А мені сьогодні мама наснилася. Вона стояла на хмаринці і посміхалася мені, а потім сказала, що мені пора до школи.
– Це добре. Мама все бачить і радіє, що ти виросла великою і сьогодні підеш до першого класу.
– О, школярка вже встала, – з кімнати вийшов дідусь.
Катя обійняла його і кинулася до ванної кімнати. Треба поспішати, адже сьогодні починається нове цікаве життя.
Спеціально для сайту Stories
