Віра зайшла на кухню та застигла.
На столі бруд і посуд, біля чайника калюжа чаю, в раковині теж не зрозуміло що… Зі спальні чути звуки змагань чоловіка і нових вакансій для нього.
Чоловік шукає нову роботу. Він завжди так шукає . За чотири роки спільного життя це вже п’яті пошуки.
Віра зазирнула в холодильник, а там, як завжди, порожньо. Вона відкрила морозилку, вийняла пакет із самозібраним овочевим набором, кинула його на сковорідку і почала прибирати кухню…
– О, Веруньчику, а що у нас на вечерю? — Степан, судячи з його гарного настрою, все ж таки переміг у своїх пошуках .
– На вечерю були котлети з рисом, які ти з’їв одноосібно. Більше нічого на вечерю нема.
– А це що? — Степан відчинив кришку сковорідки.
– А це моя вечеря. Ти вже свою з’їв.
– Тобі для мене їжі шкода? Мама мала рацію. — Степан зробив скривджене обличчя, але Віру це вже не чіпало.
– Якщо вона мала рацію, то і їдь до неї вечеряти.
– Ну І поїду! — Степан голосно грюкнув дверима.
На це Віра й розраховувала. Вона дістала із сумки контейнер із місцевої кулінарії. Шикарні курячі оладки. Але із цим треба щось робити.
У суботу у Віри з подругам були призначені посиденькі. Іти туди не хотілося. Але вони й так рідко зустрічаються. Обов’язково раз на місяць. Частіше не виходить .
В однієї діти, в іншої – дача батьків та інші жіночі справи. Тож обов’язково раз на місяць для заспокоєння душі вони збираються попліткувати.
Усі вже зібралися, коли прийшла Оля і почала:
– Це нестерпно. Нормальні чоловіки скінчилися. Цей йолоп виявився маминим синком і нюнею. — Ольга своєю присутністю заповнила весь простір.
Віра не любила Олю. Точніше у питаннях чоловіків у них були серйозні розбіжності. Ольга була безпринципною жінкою. Її не зупиняло ні наявність законного подружжя, ні дітей. Якщо вона хотіла отримати чоловіка, то не зупинялася ні перед чим.
Ольга не припиняла свого монологу, не даючи нікому ні слова сказати. Віра дивилася на неї і в голові з’явилася думка. Коли Оля нарешті вимовилася, то Віра вирішила розпочати свою гру.
– Ой ,Олечко, що ж тобі не щастить із чоловіками. Послухаю тебе й така рада, що маю Степана. Для нього родина на першому місці. Ні друзі не потрібні, ні гулянки, навіть до мами бігає рідко.
– Віро, не трави душу.
З цього дня Віра почала запрошувати Ольгу зустрітися десь або зайти до неї в гості. А головне чоловіка при подрузі ,вона то нахвалювала, то скаржилася.
– Ну розумієш Олю, він у мене дбайливий. Нині роботу змінює. Пішов із старого місця, бо там платили замало.
– Ну і правильно, що за копійки працювати.
– От. Він фахівець серйозний, йому потрібна нормальна робота.
Під час наступної зустрічі скаржиться, що Степан дістав її. Вона з роботи приходить, їй полежати хочеться, а Степан її в кіно тягне, та ще на якийсь романтичний фільм.
І головне, щоб Оля зі Степаном зустрічалися частіше.
Подруги все частіше натякали , що дарма вона так активно з Ольгою спілкується. Добром це не закінчиться. Тільки Віра відмахувалась, що чоловікові вона довіряє, а з Олею їй весело. Зараз вона жінка вільна і має час на подругу.
Розрахунок виявився вірним. Через три місяці Степан заявив, що знайшов собі гідну жінку і йде від Віри. Треба віддати Вірі належне, вона не побігла одразу святкувати цю новину. Жінка подзвонила всім подругам, поплакала їм, що Степан і Ольга зрадники, розбили серце, зруйнували довіру до дружби.
А наступного дня побігла на розлучення подавати, ну щоб точно ніякого шляху до повернення не було.І лише коли свідоцтво про розлучення було на руках, вона відкрилася подругам.
– Ну не пішов би він від мене сам. Зі мною йому зручно. Заробляю добре, квартира своя, вдома все роблю, бо сама не можу в бруді жити. Та й куди він піде? До матері в її малогабаритну однушку? А Ольга сама винна. Навіщо на чоловіка подруги позарилася?
Подруги відсвяткували розлучення Віри. Під цим приводом усі перестали спілкуватися з Олею. Її й так не дуже любили, за характер та поведінку, але чоловіка подруги до себе переманити якось низько.
Минуло півроку. Віра жила новим життям. У неї з’явився залицяльник. Життя заграло іншими барвами. Це була субота. Віра готувалася до побачення, тож на гостей не чекала. Особливо Ольгу.
– Привіт, Олю. — Віра дивилася на колишню подругу, що стояла у дверях.
– Забери свого чоловіка назад. — Оля була роздратована. — Він півроку сидить удома і навіть не збирається шукати роботу. А ще він постійно розкидає речі по квартирі та спустошує холодильник.
– Олю, Ти сама його вирішила у мене вкрасти. Ось і радуйся.
– Але ти казала, що він найкращий, ти обдурила мене! — Оля вже розуміла, що Віра колишнього чоловіка не забере.
– Це для мене він був найкращим. Але ти ж ,це не я. Який він у тебе виявився, мене вже не стосується. Ти сама чужого чоловіка забрала з сім’ї . До мене якісь претензії? Я з розлученням давно змирилася. Навіть тебе вибачила, але тепер до мене які питання?
– Ти це спеціально зробила? Так? Спеціально? Він же не йде! Звинувачує мене, що я його родину зруйнувала та не йде. — Ольга зірвалася на істерику.
– Олю, це тепер не моя проблема. І не турбуй мене більше. У мене нове життя. – Віра зачинила перед Олею двері.
Та ще якийсь час дзвонила у двері, потім по них стукала, щось кричала і заспокоїлася, коли вийшов сусід і прогнав її. А Вірі не соромно. Оля сама захотіла чужого чоловіка. От і отримала, що хотіла.
Адже те, що добре для однієї, для іншої не завжди щастя.
