– Знаєш, Петрівно, я, звичайно, не маю права втручатися в твої справи…
Але те, що я спостерігаю останнім часом, мене дуже турбує і іноді обурює. Ти вже немолода, у тебе вистачило сил самостійно виростити онуків, але час і для себе пожити!
Ця розмова відбувалася на невеликій кухні в будинку Петрівни, старенької, але дуже рухливої та енергійної особи, яка маленькою, але твердою рукою тримала під контролем все, що відбувалося в її родині.
Сім’я, правда, була невелика – сама Петрівна і її онуки Тетяна та Ігор, яких бабуся виховувала з малих років.
Жили вони в селі, яке незабаром мало поглинути місто, що стрімко розросталося.
– Ти права, подруго, хотілося б і відпочити, але час, мабуть, ще не настав. Ти ж молодша за мене, ще працюєш листоношею, приносиш користь, а який сенс буде від мене, якщо я буду лежати, чекаючи, поки ти принесеш чергову пенсію? – Петрівна підвелася і долила чаю своїй співрозмовниці.
– Тетяна у мене нібито при справі, а ось Ігор якийсь непутящий виріс, і поки мої онуки не стануть міцно на ноги, відпочивати мені немає сенсу!
– Ну, як знаєш. Мені час, дякую за частування, побачимося ще! – поштарка встала, накинула через плече свою сумку і, ще раз подякувавши, пішла.
Залишившись на самоті, Петрівна перерахувала отриману пенсію і сумно зітхнула. Онуки виросли, потреби теж, і грошей катастрофічно не вистачало навіть на найнеобхідніші покупки.
У сінях почувся шум, і, відкривши двері, в будинок увійшла струнка і симпатична дівчина з сумкою в руці.
– Привіт, бабусю! – голос у Тетяни був дзвінкий і веселий. – Все, відпрацювала, зараз поїмо і спати! Поштарку зустріла, тобі пенсію принесли?
– Та яка це пенсія? Це сльози одні, а не пенсія! – бабуся метушилася біля столу, готуючись нагодувати онуку сніданком.
– Я там принесла дещо з продуктів, мені в нашій лікарняній їдальні дали… Лікарняну їжу не дуже-то і люблять, сама розумієш, в основному їдять домашнє. Ось і накопичуються надлишки.
Ти розберися з продуктами сама, а я поки руки помию.
Таня працювала санітаркою в обласній лікарні. Тиха і скромна дівчина, турботлива і чуйна Тетяна була улюбленицею всього персоналу лікарні. Знаючи про її нелегке життя, всі намагалися допомогти сироті, хто чим може.
Головний лікар лікарні неодноразово пропонував Тані отримати медичну освіту в училищі, був готовий оформити направлення і стипендію від лікувального закладу, але оскільки навчання передбачало від’їзд до сусіднього міста, Таня відмовлялася.
– У мене є бабуся і молодший брат, на кого я їх кину? Ось все владнається, тоді з величезним задоволенням поїду вчитися! – постійному аргументу Тані суперечити було складно.
– А де Ігор? – входячи в кімнату з рушником, Таня на ходу витирала руки.
– З самого ранку помчав. Сказав, що треба допомогти в ремонті двигуна товаришеві. Не турбуйся, зараз з’явиться, що стосується їжі, то у нього на це чуття! – бурчала бабуся, закінчуючи накривати стіл.
Таня підійшла і обійняла улюблену бабусю.
– Ну не сердься на нього, він же ще маленький! Багато чого не розуміє.
– Та який маленький, вищий за тебе виріс, дев’ятнадцять виповнилося маленькому! – не заспокоювалася бабуся. – Зранку останні гроші випросив, добре, що хоч пенсія встигла, а то й на хліб не було б…
– Дивно, я йому вчора теж дала трохи грошей, невже витратив? Ну добре, я з ним поговорю. А післязавтра у мене зарплата, премію обіцяли, проживемо, бабусю!
Як і передбачила Петрівна, ледь жінки сіли за стіл, почувся звук наближення мотоцикла, і через кілька секунд в будинок увійшов Ігор.
Високий і міцний хлопець виглядав старшим за свої роки. Перемазане машинною олією обличчя вказувало на те, що Ігор з ранку дійсно займався ремонтом.
– Привіт, сестричко! Бабусю, ще раз привіт! Чим годуватимете? – Ігор важко присів за стіл.
– По-перше, вийди і вмийся, а по-друге, їстимеш те, що приніс до загального столу! – бабуся сердито подивилася на онука і відсунула від нього тарілку.
– Ти поясни мені, навіщо тобі гроші? Таня тобі вчора давала, а сьогодні ти вже у мене просив. Скільки це може тривати?
– Так, Ігорю, бабуся права. Нам постійно не вистачає грошей, а останнім часом особливо. З роботою ти ніяк не визначишся, а тебе ж запрошували на роботу, ти ж відмінно ремонтуєш двигуни! – сестра дивилася на Ігоря, бажаючи почути його відповідь.
– Ну ось що, мої дорогі жінки, наскільки я розумію, за цим столом мені не раді. Що ж, я знайду місце, де мене нагодують! – грюкнувши дверима, Ігор вискочив з дому.
Першою тишу в будинку порушила бабуся:
– Ну і як тобі твій маленький? Характер показав у всій красі! – і підперши щоку рукою, сумно зітхнула. – Що ж я пропустила? Чому він такий?
– Не переживай, бабусю, разом ми щось придумаємо. Ще не пізно його виховувати, ми з тобою його переробимо! Я зараз спати, а ти посидь подумай, що робити, ти ж у мене така розумна! – і поцілувавши бабусю, Таня пішла в свій куточок, де стояло ліжко.
Як тільки її голова торкнулася подушки, дівчина занурилася в глибокий сон без видінь.
«День має бути чудовим», – прокинувшись, Таня глянула у вікно, з якого струмувало яскраве сонячне світло. – «А де бабуся? Чогось її не видно. Ігоря теж немає».
– Прокинулася, ластівко моя? – вигляд бабусі, яка увійшла до кімнати, був стурбованим, але не викликав тривоги. – А я тут зранку приступила до плану перевиховання Ігоря!
– Доброго ранку, рідна. Бачу, що щось задумала, поділишся? І де, до речі, Ігор?
– Іди вмивайся, а я поки сніданок зберу, ось і поговоримо. Розповім тобі про свій план.
Коли Тетяна сіла за стіл, бабуся почала викладати їй свої думки.
– Те, що Ігор не приносить додому ні копійки, ти прекрасно знаєш, і що найнеприємніше в цьому, так це те, що його цілком влаштовує такий уклад життя.
Він так звик, з дитинства я постійно давала йому грошей, а коли підросла ти і почала заробляти, у нього з’явилося додаткове джерело дармових грошей. Або ти скажеш, що не даєш йому постійно грошей потай від мене?
– Так, бабусю, це так, але я просто не можу відмовити братові, адже я його дуже люблю!
– Ми обидві своєю любов’ю його просто розпестили, він живе на всьому готовому, приймаючи це як належне.
Ось сьогодні попросила його сходити в магазин, так він пішов у свою кімнату і просто зник! Через вікно як хлопчисько втік у своїх справах!
Ну що ж, це навіть на краще. Коли ввечері з’явиться, скажу, що сама пішла в магазин і по дорозі загубила гаманець, де була вся пенсія. А ти вже мене підтримай, подивимося, що він буде робити.
Сусідка, до речі, розповідала, що наш Ігор вчора обідав у кафе, значить, гроші є у нього!
– Ну що ж, цілком можливо, адже він днями пропадає, ремонтуючи техніку. Звичайно, йому платять, але як змусити його давати гроші в сімейний бюджет? Не силою ж відбирати!
– Я подумала і про це, – хитро посміхнулася бабуся. – Ти давай поснідай, попий молочка, я все це приберу і приготую особливий обід!
Коли в обідню пору Ігор з’явився вдома, його погляду постала засмучена бабуся, яка розповіла про своє горе.
– Приходжу в магазин, а в кишені гаманця немає! Думала, може, вдома забула, повернулася, весь будинок перевернула – гаманця немає!
Потім і Тетяна прокинулася, теж допомагала шукати – марно! Ось горе-то, місяць тільки почався!
– А чого ти сама пішла в магазин? Могла попросити кого-небудь або почекати, поки Танюха прокинеться.
– Так я і попросила. І не кого-небудь, а онука, тільки він зник як у казці!
– Та годі тобі голосити! Таня завтра зарплату отримає, якось протримаємося. Давай обід, виснажився сьогодні, сил немає, голодний, як сто чортів!
Помивши руки, Ігор сів за стіл і з подивом дивився на тарілку, яку поставила перед ним бабуся.
– Що це таке? – ковтнувши виделкою сіру масу, поцікавився Ігор. – Це обід?
– Так закінчилися запаси, а купити немає на що. Таня побігла на роботу, може, принесе з лікарняної їдальні щось. Ось зварила тобі кашку, пісну, правда, ну що ж тут поробиш. Зараз чаю тобі наллю, правда, без цукру, теж закінчився.
Ігор в серцях кинув ложку на стіл і вискочив з-за столу. Різко повернувшись, він без слів попрямував до своєї кімнати і, з силою закривши за собою двері, впав на ліжко.
Бабуся, провівши його поглядом, посміхнулася і почала прибирати зі столу. Увечері, коли Ігор вийшов зі своєї кімнати, він побачив сестру і бабусю, які сиділи за кухонним столом і, попиваючи домашній квас, тихо про щось розмовляли.
– Танюшо, привіт! Бабусю, дай чогось поїсти!
– Зараз, онучку! Тетяна принесла з роботи манну кашу дієтичну, зараз розігрію. І квас настоявся, буде чим запити.
– Ну ні, з мене досить! Я від ваших дієтичних страв сам скоро в лікарню потраплю! Я здоровий чоловік. І хочу жерти, розумієш?! Жерти!
І тут несподівано обидві жінки накинулися на здивованого таким поворотом подій Ігоря,і почали висувати йому колючі і образливі претензії.
– Ти чоловік? Шкода, що твого діда немає з нами, він би тобі сказав, який ти чоловік! Що ти приніс додому, добувач? Сів на шию двом жінкам, ще й голос підвищуєш?
– Бабуся права, Ігорю, ти дійсно живеш, як квартирант на повному пансіоні!
Таня подивилася на бабусю і, непомітно підморгнувши, продовжила:
– На мою завтрашню зарплату розраховувати нема чого, мене попросили терміново повернути борги, прямо як змовилися всі! Так що давай вирішуй, як нам бути далі, якщо ти чоловік!
– Ти правильно підмітила, назвавши його квартирантом на повному пансіоні. Квартирант і є!
І несподівано для всіх бабуся випалила:
– А раз квартирант, то плати за житло і їжу на столі! Інакше в дім не пущу, ти моє слово знаєш! І нехай все село знає, через що ти вдома не живеш!
Ігор і Таня з подивом дивилися на розлючену бабусю, а та, склавши на грудях руки, дивилася на онука.
– Ну що ж, раз таким чином я повинен довести, що я чоловік, так тому і бути! – через кілька хвилин роздумів, прийняв рішення Ігор. – Я зараз!
Він пройшов до своєї кімнати і через деякий час повернувся.
– Грошима мене докоряєте? Так без проблем! Ось за житло і їжу! – на кухонний стіл лягли гроші, які він приніс. – Тут не менше зарплати Тетяни, збирав на мотоцикл з коляскою, вас хотів покатати…
Він вийшов з дому, нічого більше не сказавши, а жінки з подивом дивилися на гроші, які Ігор вперше віддав родині.
Минуло кілька місяців. Бабуся і онуки жили по-старому, змінилося тільки одне. У день, коли бабуся отримувала пенсію, онук залишав на кухонному столі гроші за проживання і харчування. Нагадувати йому про це не довелося жодного разу.
– Ти знаєш, онучко, – сказала одного разу бабуся, коли вони залишилися наодинці.
– Я потихеньку починаю пишатися Ігорем. Хоч і суворо ми його приструнили, але воно того варте. Тут у мене одна думка в голові засіла. А чи не брати з нього гроші за прання і прасування?
Спеціально для сайту Stories
