Павло увірвався до квартири хворого батька, не в собі від люті. Він розумів, що з хворими людьми потрібно поводитися стримано, але опанувати себе він не міг.
– Батьку! – закричав він з порога, щосили грюкнувши дверима, і завмер перед ліжком…
– Що за справи?! Це правда, чи твої юристи вчора мені все набрехали?!
– Прибіг… – невдоволено пробурмотів батько, поправляючи на собі ковдру. – Не соромно…
– Що ти кажеш, батьку?! Це мені ще й соромно повинно бути? Після того, що ти зі мною зробив?!
– Я? З тобою? Зробив? – Батько скривився. – Я з тобою нічого не робив. Єдине, що я зробив неправильно щодо тебе – це те, що зачав тебе. Але якби я тоді знав, ким ти народишся, я б і на твоїй матері ніколи не одружився.
– Батьку, ти що? – завмер син. – Ти жартуєш, чи що?!
– Ні, не жартую! І тепер я бажаю, нарешті, сказати тобі правду. Ти моя єдина ганьба, і тому – дуля тобі, а не спадщина! Ні копійки я тобі не залишу! Зрозумів мене?
– Ну, батьку… – застогнав Павло. – Ну, так теж не можна… І… Невже ти, справді, збираєшся залишити все, що у тебе є, якійсь сторонній жінці?! Вона ж нам з тобою ніхто!
– Не збираюся, а вже залишив! – твердо сказав батько. – Всі папери готові і підписані. Відразу, як тільки мене не стане, ти станеш жебраком! Зрозуміло тобі?
До речі, тебе скоро випишуть з квартири, в якій ти зараз живеш. Я її продавати задумав, тому що вона оформлена на мене. Юристи цим вже займаються.
– Але це ж беззаконня! – ахнув син. – А де я жити буду? Тут?
– Ось ще, розмріявся! – Батько нахабно засміявся. – Але не бійся. Без даху над головою я тебе не залишу. У малосімейці будеш жити, в кімнаті, яка від бабусі твоєї залишилася. Яка, до речі, тебе і розпестила! У негідника перетворила…
– Але ця квартира на краю міста!
– Правильно. Треба тебе, нарешті, з комфорту витрусити, щоб ти з сусідами скандальними пожив. Щоб вони – трохи що – відразу на тебе стукали куди треба.
Нічого, поживеш у злиднях, за розум візьмешся, людиною станеш. А не станеш, значить так і треба.
– Батьку… – занив Павло. – Ну, за що ти так зі мною поводишся?
– А хіба ти не знаєш, за що? Нумо, скажи, ти зараз чим займаєшся?! Де працюєш? А ніде не працюєш! Тому що чекаєш, коли я піду з життя, в надії, потім погуляти від душі!
Мені твої друзяки розповіли, які у тебе плани! Все! Досить! Не хочу я, щоб ти після мого відходу, всі чесно зароблені мною гроші за рік прогуляв або програв.
– Так я ж з усім цим тепер зав’язав! Люди брешуть про мене! Зав’язав я! Я став непитущим і серйозним! Залишилося тільки на роботу влаштуватися.
– Кому ти брехати зібрався, Павле? – посміхнувся старий. – Я тебе як облупленого знаю.
– Я не брешу! Я закодувався!
– Коли?
– А вчора! Як тільки дізнався про те, що ти мої гроші…
– Не твої, а мої! – схибив батько сина. – З чого це вони твоїми стали?
– Але ж за законом, все, що залишилося після батька…
– Ах, ти мене вже й поховав?
– Та ні ж! Просто я цивільні закони знаю!
– Це коли ти їх вивчив? – напружено засміявся батько. – Або, коли тебе в дільницю везуть, ти там відразу просиш, щоб тобі цивільний кодекс давали почитати? Ти б краще інші книжки читав, де про совість написано.
– Але я ж, правда, закодувався. – Павло поспішно потягнувся до кишені і дістав звідти якусь довідку. – Ось, поглянь! У мене і довідка є!
– А що з того? Не пр.п’єш, то програєш.
– А у мене ще одна довідка є, що я пройшов курс психологічної реабілітації. І тепер ігроманія для мене чужа. – Павло знову потягнувся до кишені.
– Та досить вже мене довідками закидати! Досить з мене дурня робити! Коли ти встиг цю реабілітацію пройти? За ніч? Або ти думав, що я тобі просто так повірю?
Що я з розуму з’їхав і забув, хто ти є насправді? Запам’ятай, Павле, тепер у тебе є тільки один спосіб, як свої гроші повернути. Один єдиний.
– Спосіб? – Павло завмер. – І який це спосіб?
– А спосіб цей дуже простий. Потрібно тобі стати пристойною людиною і зробити все, для того, щоб жінка, якій я залишаю свою спадщину, вийшла за тебе заміж.
– Батьку, та що ти кажеш? – Павло змінився в обличчі. – Я ж знаю, кому ти залишаєш спадщину…
– Я знаю, що ти знаєш. А що тебе в ній не влаштовує? Дівчина вона красива, розумна, працьовита. Я з нею давно знайомий.
– Так вона ж мене терпіти не може!
– А хто тебе може терпіти? Назви хоч одну таку людину. Тебе навіть твої товариші по чарці терпіти не можуть. Ні-ні, та пику тобі натруть. Я дивуюся, що ти ще живий. Тому і кажу, потрібно тобі братися за себе серйозно. Пора ставати позитивним чоловіком.
І поспіши з цим. Раптом я швидко піду на той світ? І наша дівчина, вступивши після мого відходу в спадщину, відразу обзаведеться принцом, і поїде на чужому білому коні від тебе далеко-далеко.
– Ну, батьку… – застогнав син. – Це ж нереально!
– У житті немає нічого нереального, синку. Справжній чоловік повинен бути сміливим і ставити собі нереальні цілі. Але, якщо ти хочеш залишитися на узбіччі – це твоє право. Кожна людина вільна вибирати те, що хоче.
– Але ж я твій син! А значить, у мене є право…
– Якщо ти мій син, – перебив його старий, – ти повинен поважати моє право – право розпоряджатися своїм майном так, як я бажаю.
– Але за законом…
– А якщо ти хочеш за законом, то перечитай цивільний кодекс ще раз, і уважніше. Тобі вже далеко за тридцять, і з цього випливає, що спадщини тебе я позбавити можу запросто.
Тому, сину, готуйся до переїзду. Але… Якщо хочеш все повернути назад – терміново сходи на прийом до психіатра, до нар…ога, до стиліста, до викладача хороших манер, і…
Ех, тобі б зараз заново в дитячий садок піти, а потім в школу, але – не візьмуть тебе туди. А ще – пострижися, поголися, помийся і…
– Але ж так не можна! – Павло вже майже плакав. – Я твій син… Твоя кров…
– Ось-ось, – важко зітхнув батько. – Тому я і терпів тебе, дурень. Тому що ти був моєю єдиною, і до того ж, пізньою дитиною.
А тепер, коли я захворів, і лікарі мені сказали, що це дуже серйозно, мені багато чого довелося переосмислити. Не хочу я після себе світу таку важку спадщину у вигляді тебе залишати. Потрібно щось змінювати!
Краще пізно, ніж ніколи. Все! Іди, приведи себе до ладу, і почнеться твоє переродження!
– Ну, тату…
– Влаштовуйся на роботу і починай залицятися за дівчиною. Вона ж тобі подобалася.
– А я їй не…
– Правильно. Такі, як ти, дівчатам не подобаються. Перероби себе, і відразу все зміниться.
– Звідки ти знаєш?
– Так я ж, на відміну від тебе, багато книжок прочитав. До речі, я тобі тут список книг склав, які ти повинен за рік прочитати. – Батько помацав рукою на столі, взяв кілька аркушів паперу і простягнув синові.
– Яких ще книг? – злякався син. – Навіщо?
– Це – твоє позакласне читання, яке ти свого часу проігнорував. Тепер пора все це дочитати. Будеш до мене раз на тиждень приходити і розповідати, що прочитав і як зрозумів. А якщо проігноруєш цей процес – з квартири своєї переїдеш вже через місяць! Зрозумів?
– Угу… – знову простогнав син і взяв простягнутий йому список літератури.
– Все! Ще раз повторюю, починається твоє переродження! А тепер іди. Зараз прийдуть юристи, і мені потрібно з ними порадитися, як можна твоє життя ще ускладнити.
– Навіщо?!
– А тому, що в твоїх очах я не бачу особливого бажання перероджуватися!
– Ні, я хочу! – жалісно вигукнув син. – Я буду перероджуватися! Я спробую!
– Ось і йди. І не забудь – рівно через тиждень чекаю тебе тут! Будемо говорити про життя і про літературу!
Спеціально для сайту Stories
