– Мамо, ти ж у мене добра, хороша, розуміюча! Ти ж мене завжди і в усьому підтримувала, що зараз не так? Чому ти все сприймаєш в багнети? Батько лається, ти теж сердишся. Ну що ти мовчиш, мамо?
Катя важко зітхнувши подивилася синові в очі і запитала:
– Та при чому тут в багнети, Сашко? Батько, кажеш, лається? А як йому не лаятися, та мені не сердитися? Ти в місто навіщо поїхав?
Сашко, молодий чоловік 18 років, опустивши голову, дивився собі під ноги і вперто мовчав.
– Чому ти мовчиш, Сашко? Ти навіщо поїхав у місто?
– Ну вчитися…
– Ну вчитися ж, Сашко! Вчитися! А що ти робиш замість навчання? Тобі ледь 18 виповнилося, яке одруження?
– Мамо, але ж одне іншому не заважає! Я люблю Анну, а вона любить мене, то чому ми не можемо одружитися?
– Сашко, скажи мені чесно: твоя Анна чекає дитину?
Катя напружено дивилася на сина і думала, що ж він їй відповість. Адже якщо дівчина при надії, то варіантів немає, і доведеться готуватися до весілля. Син, як чесна людина, просто зобов’язаний буде одружитися, якщо раптом що…
– Мамо! Ну ти що, зовсім чи що? Яка вагіт…сть? Ні, звичайно!
Немов камінь звалився з плечей Катерини. Ну звичайно, яка ваг..ність? Адже Сашко, її хлопчик, він зовсім не такий! Надумала собі всякого! Видихнувши з полегшенням, Катя іншими очима подивилася на сина.
– Я одного не розумію, Сашко. Раз вона не при надії, то навіщо такий поспіх з весіллям? Навіщо така терміновість? Зустрічаєтеся, ну і зустрічайтеся далі, хто вас в РАЦС гонить?
– Мамо, ми з Анною все вирішили. – Сашко дивився на матір твердо, впевнено, не відводячи погляду.
Катя і до цього ледь стримувала себе, а зараз просто вибухнула.
– Вирішили? Вирішили вони! А нас, батьків, ви запитати не хочете? Дорослий став, так? А як дозволь запитати, ви жити зібралися? На які гроші, Сашко?
– Мамо… Ну я це, працювати піду…
– Батьки йому навчання оплачують, а він одружується, та й працювати піде! Ночами вагони розвантажуватимеш чи кур’єром влаштуєшся? А вдень на парах відсипатися будеш, бо ночами тобі не до сну буде?
– Мамо, та що ви з батьком все перекручуєте? Що за манера така все перевертати з ніг на голову? Довчуся я, сказав же! Он, інші і вчаться, і працюють, і нічого!
– Довчиться він! Сашко, ти хоч розумієш, як це – поєднувати навчання і роботу? Одна справа іноді заробляти на свої бажання, а інша – працювати постійно, на знос! Ми з батьком вже з штанів вистрибнули, щоб тебе відучити, так ми дорослі люди ! Ти думаєш, що все так легко і просто? Сходив до РАЦСу, і все, привіт, сімейне та безтурботне життя? Ні, Сашко. Так не буває.
Сашко вискочив з кімнати, грюкнувши дверима, а Катя втомлено опустилася на диван і замислилася.
Так, недарма ж кажуть, що маленькі дітки – маленькі біди. А ще кажуть, що маленькі дітки спати не дають…
Який вже тут сон, коли такі справи в родині творяться! Ледь почався другий курс, і ось вам! Він одружується!
Сашко їм з чоловіком взагалі важко дістався. Єдиний син, довгоочікуваний, вистражданий. Що тільки не робили Катя з Андрієм. І лікувалися, і по бабцях їздили, і по святих місцях. Уже в 30 років його Катя народила. Звичайно, не сказати, що пізно. Інші і не збиралися в цьому віці батьками ставати, а Катя до своїх 30 вже зневірилася, та диво сталося, не інакше.
Сашка вони хоч і любили, але виховували в строгості, щоб не втратити. Сашко ріс хорошим хлопчиком, слухняним. Проблем батькам не доставляв, вчився добре, з поганими компаніями не зв’язувався. У той час, коли інші батьки хапалися за голову від поведінки та витівок дітей, Катя з Андрієм жили спокійно, без проблем та турбот.
Сашко хотів вступати після 9-го класу, але батьки не пустили, мовляв, ти що, Сашко? Тільки 11 клас! Можливостей більше.
Інший підліток почав би сперечатися, а Сашко тільки плечима знизав, мовляв, ну добре.
Ось ніби й непогано закінчив хлопець школу, а ось, виявилося, що не дуже й добре. Середньо.
На бюджет пройти не вийшло, і Сашко, напевно, вперше в житті показав зуби, мовляв, а я ж хотів піти після 9-го! І пройшов би туди, куди хотів, і навчався б безкоштовно! Це ви в усьому винні.
Батьки, почухавши голови, сперечатися з сином не стали. Що тепер про це говорити, коли час втрачено.
Вже потім, коли пристрасті вщухли, емоції вляглися, батьки сказали синові, що можна було трохи постаратися, і атестат був би кращим, і бал вищим. Ну нічого, не переживай, сину. Ти один у нас, тож підеш вчитися платно.
Дорого, звичайно. А крім навчання ще й жити десь треба. Спробували в гуртожиток потрапити, та куди там! Їм прямо в обличчя сказали, мовляв, що ви! Ви платно вчитеся, навіть не сподівайтеся на те, щоб в гуртожитку жити.
Довелося квартиру орендувати. Десятка на місяць. Можна і дешевше знайти, але шкура вичинки не варта, на проїзд більше витратити доведеться, і грошей, і часу.
Потім правда легше стало, коли Сашко з хлопцем-одногрупником подружився, та стали разом житло орендувати. П’ять тисяч всяко краще, ніж десять.
Крім житла, треба ще й дитину годувати, одягати, взувати. А зарплати що у Каті, що у Андрія не можна сказати, що великі, на простій роботі мільйони не платять. Ось і крутяться батьки, як можуть, щоб синові освіту дати. Адже він тільки на другий курс перейшов, ще вчитися і вчитися, а ось, уяви собі, одружитися надумав! І правда, що за терміновість така?
Вже ввечері, коли з роботи прийшов Андрій і вся сім’я сіла вечеряти, Катя акуратно почала розмову.
-Сашко, ти б хоч розповів нам все по порядку, що за дівчина у тебе там така, скільки їй років, звідки, а то з’явився, як сполошений, всіх ошелешив своєю новиною.
Андрій, серйозно дивлячись на сина, підтримав дружину, мовляв, і правда, сину, мама має рацію. Не сказав, не пояснив нічого толком. Що за дівчина, звідки взялася?
Сашко сидів надутий, ображений на весь білий світ.
-А що толку з вами розмовляти, коли у вас на все одна відповідь? Ніби я не знаю, що ви мені скажете?
-Е ні, сину. Так справи не робляться. Раз ти одружитися надумав, значить дорослим став. А раз дорослим став, значить і голова на плечах бути повинна, і в голові дещо теж повинно бути. Я розумію, молодість, почуття, кохання, емоції. Одружитися – справа нехитра, раз-два і готово, розпишися та отримай свідоцтво.
А тільки одними почуттями ситий не будеш, в емоції не вдягнешся, і любов’ю за житло не заплатиш.
-Тату, не починай, га! Досить мені нотації читати!
-Ні, Сашко, ти послухай, що тобі доросла і досвідчена людина каже. Адже ми з твоєю мамою одружилися, коли вже обоє працювали, а все одно нам було нелегко. А ти як далі житимеш? Ну припустимо, ви одружитеся. А далі що?
Ти – студент, хоч за документами вже не маленький, а все одно на нашому утриманні. Ми тобі навчання оплачуємо, житло оплачуємо, ну і все інше теж наша турбота. І вчитися тобі ще ого-го скільки. Я так зрозумів, що Анна твоя теж на батьківській шиї сидить?
Мовчить син, немов води в рот набрав, та тільки дивиться на батька краєм ока.
-Мовчиш, Сашко? Ну мовчи, мовчи. А я тобі скажу, як далі буде. Одружитеся ви, і будете такі молоді та красиві на батьківських шиях сидіти. Ось як сядете, та ніжки звісите, так і будете сидіти, та посміхатися. А якщо ще й дитина з’явиться, то все, пиши – пропало.
-Я працювати піду! Ти ж знаєш, батько, що я ніякої роботи не боюся!
-Так-то воно так, Сашко, але одна справа зараз сидіти і мріяти, як у вас все красиво і чарівно складеться, а інша справа, коли до справи дійде. Гроші, Сашко, це така штука. Ох, як важко їх заробляти, та так швидко вони закінчуються!
Працювати кажеш підеш? І як ти все встигнути хочеш? Це ж не тисячу заробити раз на тиждень, щоб з дівчинкою в кіно сходити. Сім’ю утримувати не так просто. А вже щоб навчання з роботою поєднати, то й зовсім нелегко.
-Ми все одно одружимося! Ось тільки Анні виповниться 18, і відразу одружимося!
-Ось воно що! Так твоїй Анні ще й 18 років немає? Ех, молодь, молодь! І куди ж ви всі поспішаєте? Що ж вам спокійно не живеться?
Хіба можна щось пояснити молодій людині, у якої сердечка в очах танцюють? Уперся рогом, мовляв люблю, одружуся, і все тут.
Вихідні пройшли в напруженій обстановці. Батьки намагалися донести до сина, що не обов’язково одружуватися ось так відразу, а Сашко, ображений на батьків, ніяк не хотів їх чути.
Андрій, суворо сказав, мовляв, досить мені тут, розвів балаган! Поки не доучишся, ніякого одруження! А якщо ти став дорослим і самостійним, раз такі важливі рішення приймаєш одноосібно, то далі живи, як знаєш, і допомоги від нас не чекай.
Що вам заважає спокійно закінчити навчання, знайти роботу, а вже потім одружитися, як це роблять всі дорослі, розумні люди?
Зрештою зійшлися на тому, що й справді не варто поспішати, і дочекатися хоча б повноліття Анни, а вже потім і думати, як бути і що робити. Як сказав Андрій, мовляв давайте вирішувати проблеми в міру їх надходження, а поки на першому місці навчання.
У неділю, проводжаючи сина в місто, Катя, знайшовши хвилинку, прошепотіла синові: “Сашко, головне не наробіть дурниць, а то хто знає що! Наслідки у вигляді дітей у вашому віці зовсім не потрібні. Рано ще, ви й не жили зовсім, щоб дітьми себе зв’язувати. ”
Сашко, почервонівши, обурено сказав:
-Ну мамо! Давай тільки лекції мені читати не починай!
Катя ніяк не могла викинути ці думки з голови. А якщо і справді одружитися надумають? Що він там сказав, в листопаді у Анни день народження? Ох, а зараз уже жовтень, середина.
Хоч і не біда це, весілля, але й не до радості. Ну куди їм одружуватися? Адже зовсім діти! А якщо й гірше, почнуть зараз потайки зустрічатися, та до онуків дограються? Ох, що ж робити?
Чоловік на всі побоювання Каті тільки посміхнувся, мовляв, а що ти можеш зробити? І під носом у тебе дограються, якщо захочуть. Сашко хлопець кмітливий, розсудливий, голова у нього на плечах є, та й про гумовий виріб я йому нагадав.
Катя аж розсміялася, мовляв, і я нагадала, то-то він обурюватися почав!
Життя йшло своєю чергою. Батьки працювали, Сашко вчився, і про весілля більше розмов не заводив. Може просто затих на час, а може і справді дійшло до Сашка, що праві батьки, не зі зла, не з шкідливості все роблять, а заради його блага.
На вихідних чекали сина, і Катя раділа, готувала, варила, смажила і запікала, щоб нагодувати голодного студента. Звичайно переживала, а раптом син не заспокоївся?
Сашко приїхав зовсім не в дусі і від їжі відмовився. На всі питання відповідав односкладово, мовляв, все нормально, мамо, не переймайся. А потім немов прорвало хлопця. Хоч і не був він ніколи маминим синочком, а все матері виклав, як на духу.
І про те, що думав, нібито Анна та сама, єдина, і на все життя. І про те, що давно вона йому подобалася, та тільки уваги на нього дівчина не звертала, а тут сама підійшла, та розмову перша завела.
Що спочатку все було так добре, що аж сам собі Сашко заздрив, мовляв, яка в мене дівчина, красуня та розумниця. І про весілля це Анна перша заговорила, мовляв, як було б добре, якби ми одружилися. Тільки уяви, Сашко, завжди разом, поруч. І як Сашко сам загорівся, мовляв, і правда, давай одружимося.
Сашко надовго замовк. Його обличчя змінювало вираз з щасливого на ображене, з ображеного на похмуре. Катя теж мовчала, терпляче чекала, коли син сам продовжить розмову. Мабуть, у них сталося щось таке, про що не скажеш ось так просто.
– При надії Анна, мамо.
У Каті аж руки опустилися. Ось така новина! За що боролися, називається.
-І що тепер, сину? До весілля готуватися? Господи, як же так, Сашко?
Сашко дивився на матір, немов зацькована тваринка.
-Не від мене, мамо. Я сам випадково дізнався. Знаєш, як кажуть? Опинився в потрібний час у потрібному місці. Вона з подругою розмовляла, хвалилася, мовляв, дивись, як вона все спритно зробила, ніхто ні про що і не дізнається, тільки 18 виповниться, і відразу в РАЦС. Мовляв, я такий дурник, повівся, зараз одружуся з нею, і все, можна нічого не боятися.
Аж кров відлила від обличчя Катерини. Це що ж виходить, не дізнайся Сашко про цю вагі…ість, так би і довелося одружуватися? Або все-таки це його дитина?
-Сашко, ти мені тільки правду скажи. Це точно не твоя дитина?
-Мамо! Я ж тобі кажу, що точно, не моя. Та у нас з нею і не було нічого.
Звичайно, спочатку Сашко дуже переживав. Це ж не жарт, коли ти з усією душею, з усією серйозністю, а тебе мало не обвели навколо пальця. Згадував хлопець, як ще у вересні помітив цю великооку, кирпату дівчинку-першокурсницю, як приділяв їй знаки уваги, а у відповідь отримував лише презирливі погляди, а потім в одну мить все змінилося, і Анна сама до нього підійшла. Лопух! Який же він лопух!
Молодість – не час для страждань і самокатування. Незабаром Сашко заспокоївся, знову взявся за навчання, а у вільний час почав підробляти. Ну і що, що кур’єр. Так, не великі гроші, але це краще, ніж нічого, тим більше батькам і справді нелегко доводиться.
Зараз Сашко навчається вже на третьому курсі і про одруження більше не думає. Ну його, це доросле життя. Краще вже він буде безтурботним студентом, які, як відомо, від сесії до сесії живуть весело. А чоловіком і батьком він завжди встигне стати, які його роки?
Спеціально для сайту Stories
