Лера уявляла колишню дружину чоловіка такою собі дамою в лахміттях, у стертому до дірок взутті. У неї обов’язково мав бути пучок на голові, обличчя бліде, під очима мішки. Звісно, вона не ходила на манікюр. Через недоїдання була худою.
Однак, відкривши двері, уявний образ розвіявся. Перед нею стояла красива, рум’яна дама, з кричущим макіяжем, довгими нарощеними нігтями кольору стиглої черешні. На мочках вух поблискували симпатичні сережки. Волосся хвилями лежало на плечах.
– Ось, – Лера забула привітатися з гостею і швидко простягнула конверт з грошима. – Аліменти, – пролепетала вона, – і Степан просив передати, що якщо Віті щось буде потрібно, то тільки зателефонуйте.
Вітя – це спільний син Степана і Вікторії.
Вікторія посміхнулася, оголюючи білосніжні зуби. Потім взяла в руки конверт і перерахувала гроші. Зазвичай Степан переказував колишній дружині аліменти на її картку. Але цього місяця Віка попросила передати їй готівку, у неї були якісь проблеми з банком.
– І, – Лера зовсім розгубилася, – напишіть розписку.
Про розписку Степан нічого не говорив. Це Лера від себе придумала.
Вікторія оглянула Леру з голови до ніг, і дівчина здригнулася під її пильним поглядом. Ймовірно, вона зараз у милій піжамі з баранчиками і поспіхом зав’язаним у пучок волоссям, виглядала не найкращим чином у порівнянні з шикарною Вікторією, яка виглядала дуже навіть добре.
Віка розсміялася.
– Які розписки на ці копійки? Ти в своєму розумі, вимагати від мене таке?
Лера закашлялася, щоб приховати хвилювання в голосі.
– Розписка про те, що Степан передав вам гроші. Звичайна процедура. Навіть якщо сума здається вам смішною, потрібно підтвердити, що гроші були передані. Нам проблеми не потрібні.
Вікторія ще раз подивилася на конверт і посміхнулася.
– На ці копійки хіба що можна один раз добре повечеряти в ресторані. Я не буду писати принизливі розписки. Залиште гроші собі. – Вона повернула конверт Лері, не перестаючи її розглядати.
У якийсь момент Лера подумала, що Віка прийшла сюди явно не за грошима. Віка прийшла, щоб подивитися на неї. Вивчити.
Так вийшло, що ні Лера, ні Віка жодного разу одна одну не бачили. У Вікторії не було сторінок у соціальних мережах, а Лера давно не викладала свіжих фотографій.
– Ну як… Ви ж за грошима прийшли. Гроші призначені не для того, щоб вечеряти в ресторані, а на потреби дитини, – Лера не хотіла здатися грубою, але гостя ніби змушувала відповідати їй таким чином.
– Щоб закрити фінансові потреби дитини, потрібно суму в конверті помножити на п’ять. Тоді, можливо, на місяць Вітя буде забезпечений.
– Я не знаю ваших витрат, але шість тисяч – чудова сума.
Вікторія злегка нахилила голову, з цікавістю розглядаючи Леру.
– Ти багато на себе береш. Степан не міг передати всього шість тисяч. Крадеш у дитини?
– Щоб уникнути подібних звинувачень, я і прошу розписку.
– Між мною і чоловіком панує довіра. Він би не попросив нічого подібного. Можу припустити, що ти не можеш похвалитися тим самим. Слід задуматися над стосунками. – Порадила жінка.
– Вам потрібно переглянути графу витрат у вашій фінансовій книзі. І витрачати гроші на дитину, а не на вечерю в ресторані, – відповіла порадою Лера, що викликало на обличчі Вікторії посмішку.
– Я піду, люба. Гроші брати не буду. Без розписок, з розписками… Захоче Степан допомогти, передасть кошти сам. Я вже йому скажу, як ти мене зустріла.
Лера думала її зупинити. Адже зрештою Степан не просив ніяких розписок у колишньої дружини. Але потім передумала.
Після відходу колишньої дружини чоловіка, довго сиділа в кріслі, намагаючись зрозуміти, що це за дивна розмова щойно відбулася між ними. Віка здавалася їй зовсім іншою.
Степан мало що розповідав про колишню дружину. Казав тільки, що їй зараз не просто у фінансовому плані. Свекруха ж про невістку відгукувалася завжди з любов’ю і ніжністю.
Описувала Віку, як нещасну жінку, яка ледве зводить кінці з кінцями, економлячи буквально на всьому. Своєму синові вона настійно радила допомагати колишній дружині, понад ту суму, що диктує закон.
Ще Ніна Миколаївна нарікала на те, що Вікторія сильно схудла через фінансові обмеження. Свою невістку вона описувала як бідну нещасну жінку, яка опинилася в дуже важкій ситуації через розлучення.
Ось Лера і вирішила, що колишня дружина чоловіка страждає від безгрошів’я. Мало спить і дуже багато працює, щоб забезпечити себе і сина.
Насправді Віка її мало цікавила і розмови про неї викликали роздратування. Набагато більше хвилювало життя дитини Степана.
Лера завжди вважала, що діти не винні в скандалах батьків і не повинні страждати через те, що дорослі люди не можуть один з одним домовитися. Лера не з чуток знала, як важко виховувати дитину самостійно, адже сама росла без батька.
Увечері, коли Степан повернувся з роботи, розповіла про те, що не передала гроші. Вважала, що чоловік буде незадоволений тим, що вона не передала їх через вимогу про розписку. Він лише знизав плечима і сказав, що сам віддасть конверт.
– Ти не говорив, що вона така… – Лера не могла підібрати слова, – цікава. І про її матеріальне становище не повідомляв. Я думала, що вона з дитиною останню скоринку хліба доїдає. А з розмови виходило так, що аліменти вона витрачає на себе.
– Ну не останню, але грошей їй не вистачає. Занадто багато витрат йде на дитину, – підтвердив чоловік.
– Але вона, побачивши суму, лише посміялася. Сказала, що стільки коштує її вечеря в ресторані.
Степан розсміявся.
– Про одну і ту ж людину ми говоримо? – Запитав він. – Віка не любить ресторани. Нісенітниця.
– Я вже й не знаю, – Лера підібрала ноги під себе. – Якщо приходила не Віка, то хто? Шахрайка? Тоді чому гроші не взяла?
– О, я зрозумів. – Степан розсміявся, – ти вирішила збрехати про Віку. Не хочеш, щоб я передавав гроші синові. Ревнуєш до колишньої дружини.
Лера кинула в чоловіка подушку.
– Гаразд, гаразд. Завтра вдвох до неї поїдемоі передамо конверт. Заразом і дізнаємося, що сталося. Так чи інакше вас потрібно було познайомити.
***
Лера зі Степаном стояли біля під’їзду п’ятиповерхівки, чекаючи, коли Віка спуститься.
Лера помітно нервувала, хоча причин для цього не було.
Віка вийшла через десять хвилин разом із сином. Вітя відразу кинувся до батька, а потім привітався з Лерою.
Віка ж зараз виглядала зовсім інакше. Її волосся було акуратно зібране в недбалий пучок, сережок не було, макіяжу не було. Одягнена була в простий спортивний теплий костюм. Та й риси обличчя були іншими, м’якшими без макіяжу.
Лера, не соромлячись, розглядала жінку. Начебто Віка виглядала, як вчорашня гостя, а начебто була схожа на іншу людину.
– Віка, Лера, – представив Степан їх одна одній.
– У вас є сестра? – Лера задала питання, подумавши про близнючок.
Віка підняла брови.
– Ні. А чому ви питаєте?
– То вчора ви приходили до мене? Відмовилися брати гроші через те, що я попросила розписку.
– Поняття про це не маю.
Тепер вже втрутився чоловік.
– Ти вчора писала, що приїдеш за грошима.
Віка на секунду завагалася, а потім відповіла:
– Так, але мене викликали на роботу. Колезі стало зле. У метушні забула попередити, щоб не чекали на мене. Можу показати повідомлення від начальниці. – Відразу ж запропонувала вона, але, звісно, ніхто не взяв у неї телефон. – А в чому справа?
– Та ні в чому, – Степан вирішив закрити тему. – Непорозуміння вийшло. Прямо містика якась.
Віка посміхнулася і взяла запропонований конверт, а потім сказала:
– Оскільки гроші не на картку, а так… Давай напишу розписку. – Віка полізла в сумочку за ручкою, але Степан її зупинив.
– Та кинь. Не потрібно.
Чоловік дійсно довіряв колишній дружині.
По дорозі додому Лера вже подумала про те, що з’їхала з глузду, поки не згадала, що у жінки, яка вчора приходила в гості, були яскраві нігті. Зараз же вона не звернула ніякої уваги на її руки. Деталь, ниточка, до правди вислизнула з уваги.
– Степане, а ти запам’ятав колір нігтів у Віки? – Запитала вона чоловіка.
– Ні, – відповів він. – Що за дивне запитання? Не бери в голову вчорашнє.
Увечері в гості прийшла Ніна Миколаївна. Сівши пити чай, під час розмови Лера вирішила поділитися дивною історією, яка сталася вчора. Ніяк не могла викинути з голови те, що сталося.
– Лерочка, – вислухавши невістку, сказала жінка, – я не знаю, з ким ти розмовляла і хто до тебе приходив, але явно не наша Віка. Вона не могла так поводитися.
– Безумовно, це була вона, – Лера уявила вчорашню гостю без тонни штукатурки і дійшла такого висновку, не знайшовши іншого пояснення.
– Вона не наша Віка, – втрутився Степан і грубо відповів, – при здоровому глузді так говорити? Наша Лера, а не вона. Віка колишня дружина, не більше.
– Не чіпляйся, – Ніна махнула рукою. – Я за звичкою. Та й Віка родині не ворог, щоб так реагувати. Адже жили добре, без скандалів. У вас все було нормально. І розійшлися, як люди.
Не треба наговорювати на дівчинку, яка ледве виживає з дитиною. З Лерою ти живеш всього лише два місяці, а Віку знаєш цілих шість років. Віка не стороння, а мати мого онука, твого сина.
Степан, розповідаючи про причини розлучення, особливо не вдавався в деталі. Чи то не хотів говорити погано про колишню дружину, чи то не подобалося це обговорювати.
Лера знала, що Степан не любив дружину і одружився з нею через дитину. За роки життя в шлюбі вони не стерпіли, не полюбили один одного. Коли Лера з’явилася на горизонті, він зрозумів, що не хоче більше вдавати з себе щасливого сім’янина.
Обманювати свою дружину він не став. Сказав, що йому подобається інша і більше не бачить сенсу прикидатися сім’єю. Звучить легко, але рішення про розставання далося йому важко через сина.
Вітя спочатку відмовлявся спілкуватися з батьком, а Віка робила все можливе, щоб повернути чоловіка в сім’ю.
Ніна Миколаївна говорила, що якби онук не зміг прийняти відхід батька, то Степан б залишився в сім’ї.
– А ти, Лера, не вигадуй. Ревнощі до колишньої дружини – це нормальне явище. Але знайди в собі сили хоча б не обмовляти її. Не могла вчора Віка приїхати до тебе і так розмовляти. Чиста брехня, щоб виставити Віку в непривабливому світлі.
– Мамо, ти грубиш.
– Я замерзла, – Ніна Миколаївна здригнулася, – принеси мені ковдру.
Степан встав з-за столу і вийшов з кімнати. Ніна Миколаївна нахилилася до Лери.
– Я знала сім’ю, де нова дружина встановлювала свої порядки. Чоловікові з дочкою забороняла бачитися, аліменти платити. Вигадувала різне. Так ось…
Теж кричала про те, що колишня дружина аліменти на себе витрачає, по бутиках і ресторанах ходить. У підсумку вона біля розбитого корита залишилася, а її чоловік в справжню сім’ю повернувся. На щастя, у них все склалося добре. Ти йдеш тією ж стежкою.
Лера часто закліпала.
– Але Віка приходила до мене. Це точно була вона. Я ще в своєму розумі. Може, спочатку через яскравий макіяж мені і здалося, що це інша людина. Але тепер я не сумніваюся. І не треба мені натякати про справжню сім’ю.
Коли люди не кохають один одного, то розходяться. Це краще, ніж жити і ненавидіти один одного.
– Нісенітниця, – стояла на своєму Ніна Миколаївна. – Віка не могла до тебе вчора приїхати. Так що не бреши. Розлучниця.
– Мені здається, що брешете тут тільки ви. – огризнулася Лера.
Степан повернувся, але матері ковдру не віддав.
– Тепер Лера твоя і мене в брехні звинувачує, – сказала вона. – А далі що? Проти твого сина підступи будувати почне? Погано з брехні і скандалів відносини починати.
– Ось тут згоден, – відповів Степан. – Тому попрошу тебе піти.
Ніна Миколаївна стиснула губи і пару хвилин сиділи мовчки. Потім вирішила піти. На порозі обернулася:
– Ти, як з Лерою зв’язався, сам на себе не схожий. Приворожений чи що? Ще натерпишся з такою дружиною і сто разів мене згадаєш. А Віка ніяк не могла вчора зустрітися з твоєю Лерою. Вона весь день з онуком була у мене. Ось! – Ніна Миколаївна голосно грюкнула дверима.
Марний агресивний випадок не в’язався з образом дорослої жінки. Відразу все стало на свої місця.
Степан закрив за матір’ю двері і подивився на Леру.
– Я не сумнівався в тому, що ти говориш правду. Відразу все зрозумів, коли Віка про розписку сказала. Правда, не думав, що і мама в цьому замішана.
На душі залишився неприємний осад, але Лера була рада, що чоловік їй вірив. А що стосувалося Віки і свекрухи, то від них Лера вирішила триматися подалі. Як то кажуть, попереджений – значить озброєний.
Спеціально для сайту Stories
