Марина була єдиною донькою в родині. Дівчина вже зі шкільної лави привертала увагу хлопців. Симпатична, впевнена в собі, енергійна. Вона займалася в студії народного танцю і в клубі на дискотеці вигідно вирізнялася зі своїх подружок.
Тому, коли Марина почала навчатися в інституті, у неї з’явився однокурсник, який став ходити за нею слідом, запрошувати на танці і в кіно. Незабаром вони стали зустрічатися і дружити, а до третього курсу вже всі звали їх нареченим і нареченою.
Ігор був закоханий.
– З Маринкою не засумуєш, – говорив він матері, яка просила його почекати з весіллям, – вона проста, з нею легко і весело.
– Ви хоч закінчить навчання, а там робіть що хочете. Важко буде вам і вчитися, і сім’єю жити, – радила Ніна Сергіївна.
Але молода парочка вже стала жити разом. Марина була з районного центру, і Ігор переїхав до неї на приватну квартиру, яку вони стали знімати тепер разом, на двох.
Перший час усе було добре: навчання вдень, у другій половині дня Ігор підробляв адміністратором у медклініці, а Марина чекала його вдома, готувала нехитру вечерю.
Готувати Марина не вміла. На вечерю, як правило, вона відварювала покупні пельмені, або варила макарони з сосисками.
Обідали в недорогій студентській їдальні. Але через півроку такий раціон харчування набрид Ігорю. Він дедалі частіше кривився, коли Марина накладала йому макарони з сосисками, і став забігати вечеряти за можливості до матері.
– Що, молода тебе не годує? – запитувала мати, помічаючи як схуд син, і з яким апетитом їсть звичну домашню їжу.
– Ну, годує, звісно. От тільки в тебе все одно краще, – усміхнувся матері син, – один борщ чого вартий! Та й простої картоплі я давним-давно не їв. Скучив.
– Підлабузник, – розсміялася Ніна Сергіївна, – а хіба Мариночка не готує перше вдома хоча б на вихідні? І картопля – це не делікатес. Купуйте і смажте, або пюре робіть. З котлетками.
– Та не любить вона готувати. Я вже скільки разів натякав. А їй не хочеться картоплю чистити. Навіть не купує ніколи через це. Я працюю, гроші приношу на харчування. І ви, спасибі, допомагаєте на квартиру нам підкидаєте грошенят. Але от із кухнею в нас проблеми, – висловився Ігор і одразу помітив, як похмурішала мати.
– Харчування – це найважливіше для здоров’я сім’ї. Треба вам якось разом цю справу налагоджувати… – порадила вона.
– Я відповідаю за прибирання квартири. Марина не торкається цього… – розповів Ігор, – пилосошу, а потім вологе прибирання роблю. А вона господарює на кухні. Хоча, чого там важкого – макарони відварити? Так вони набридли.
Син став приносити матері й сорочки прати.
– У вас же є пральна машинка, синку. Чи зламалася? – здивувалася мама.
– Є. Тільки мої сорочки після прання все одно з брудними комірами. І шкарпетки не відпираються чомусь… Ти якось чисто завжди прала… А в нас не виходить, – відповів Ігор.
– Треба попередньо комірці окремо запрати або замочувати у відбілювачі білі речі. Або в порошку. А вже потім прати. Так само і зі шкарпетками… Ви як діти, – похитала головою мати.
Вона показала синові, як це робиться, щоб він сам прав свої речі.
Коли Марина дізналася, що Ігор попросив у матері поради щодо прання речей, то розсердилася.
– І що ти до мене чіпляєшся? – розлютилася вона, – ти що, скаржився матері на моє “погане” прання?
– Ні, але я тепер знаю, що треба купувати не найдешевший порошок, і все-таки користуватися відбілювачем, – відповів Ігор і розсміявся.
Його сміх чомусь викликав роздратування в Марини.
– Ми не мільйонери купувати дорогий порошок. А ти вередун. Ось і роби тепер сам, – відповіла вона.
А Ігор приніс із магазину картоплі. І попросив Марину приготувати пюре.
– А ще я котлет хочу. Купив м’ясо, давай накрутимо фарш на вихідні? Може, і борщу звариш? – попросив він, – час би нам переходити на нормальне домашнє харчування.
Марина підібгала губи і пішла на кухню. Вона почала готувати борщ за книгою рецептів, яку Ігор приніс від матері.
Поки Ігор прибирав квартиру, закладав у прання речі, Марина готувала. Цього разу їй довелося довше стояти біля плити, але обід вийшов набагато смачнішим. Обидва були задоволені.
– От розумниця, обід сьогодні вийшов як у мами, – похвалив наречену Ігор. А вона тільки відповіла:
– Не спокушайся, цього разу готувала я, а наступного – будеш ти. Стільки часу витрачати на кухню, це злочин. А я не кухарка, щоб завжди стирчати біля плити. Тож, разом давай.
– Добре… – понуро відповів Ігор. Хоча настрій у нього знову зіпсувався. Він думав, що Марина стане справжньою господинею, а на ділі їй зовсім не подобалося займатися домашніми справами…
– Нічого, нічого, – заспокоювала мати Ігоря, коли дізналася про їхній договір, – можливо, вона звикне до обов’язків, бо ж це святе – створювати затишок у домі, варити смачні обіди й вечері, і ти, звісно, теж мусиш допомагати.
– Вона вдома, а я працюю до вечора, могла б і сама готувати, – не погодився син. Але теж почав займатися готуванням, як наполягла Марина…
Але незважаючи на те, що тепер вони обидва стали краще харчуватися, стосунки їхні поступово почали погіршуватися. І справа була не в тому, хто стоятиме біля плити, а в тому, що Марині вже за рік спільного життя стало нудно сидіти вечорами увесь тиждень удома.
Вони приходили пізно, майже о дев’ятій. Вечеряли і лягали спати. А на ранок знову розходилися по справах.
– Мені нудно. Раніше ми ходили на танці, а тепер я сиджу вдома, як пенсіонерка. Я хочу танцювати… Не буду всі молоді роки сидіти на кухні й варити борщі, – одного разу сказала Марина.
– Ти маєш рацію, давай у вихідний після прибирання сходимо кудись… пообіцяв Ігор…
Але так сталося, що Ігоря попросили на роботі вийти в цей день, треба було замінити хворого співробітника. Ігор поїхав із ранку у свою клініку, а Марина залишилася вдома.
Коли він повернувся зі зміни, обіду все ще не було. Марина сиділа з подружкою в кімнаті. Дівчата пили чай із бутербродами, дивилися телевізор, сміялися.
– Ти не прибирала ще? – запитав Ігор, хоча й так було видно, що прибирання не було. На кухні обіду теж не було. Марина увійшла в кухню і сказала:
– Розумієш, вирішили зустрітися з Алісою. Давно не бачилися… Ось і час пролетів непомітно…
– Ви б хоч обід приготували, поки базікаєте… – Ігор незадоволено зазирнув у холодильник.
– А ми бутербродів наїлися, – весело відповіла Марина, йдучи до подружки в кімнату, – а ти приготуй собі сам.
– А я нормально обідати хочу, а не сухом’яткою харчуватися, – сказав їй навздогін Ігор, але Марина вже розмовляла з подружкою. Ігор одягнувся і тихо вийшов із квартири. Він поїхав до матері, зателефонувавши їй, що заїде провідати.
– Ой, мамусю, дякую за обід, – Ігор задоволено відкинувся на спинку стільця, – до тебе коли не прийдеш, завжди пригощаєш смакотою.
Він поговорив із батьками, і пішов до себе. Але коли повернувся до квартири, то не застав там Марини. Він зателефонував їй і дізнався, що дівчата пішли в кіно.
Тепер до Марини стали часто приходити подруги. То одна зайде ввечері, то інша, то в кіно вони йдуть, то в кафе, поки Ігор на роботі.
Ігор не завжди заставав Марину вдома, іноді вона затримувалася з подружками десь у магазинах або на прогулянках.
Він став теж у вихідні ходити з Мариною гуляти, але грошей катастрофічно не вистачало на кафе і шопінги. Ігор розумів, що треба почекати, коли вони закінчать ВНЗ і знайдуть собі хорошу гідну роботу.
Батьки Марини допомагали їй із грошима, щоб дівчина могла модно одягатися. Марина не могла вимагати з Ігоря повного забезпечення, розуміючи, що він лише студент.
Але в сімейному житті вони обидва розчарувалися, бо очікували чогось більшого від співжиття, а отримали лише взаємні закиди і згасання почуттів. Романтика швидко випарувалася.
Коли Марина зажадала від Ігоря знову почати ходити в клуб на танці, йому це не дуже сподобалося. Але Марина наполягла. Спочатку вони ходили разом, а одного разу Ігор захворів, і Марина пішла з подружкою, не бажаючи сидіти вдома.
– Ти ж не егоїст, Ігорю? Не змусиш мене сидіти весь вечір вихідного дня біля твого ліжка? Адже я так і заразитися можу… – сказала вона і, посміхнувшись, пішла танцювати.
А коли дівчина повернулася вночі додому, Ігоря не знайшла. Не було і його речей. Марина зателефонувала йому. Але він не брав слухавки.
– Ти образився на мене? – запитала вона його в інституті, – ну, ти що, ревнуєш? Я просто люблю танцювати. Ось і все.
– Танцюй далі. Ось і все, – так само відповів Ігор.
– Значить, ми вже не сім’я? – запитала Марина.
– Мабуть – не сім’я. Раз ти більше любиш танцювати, – стримуючи хвилювання, відповів Ігор. Він до останньої хвилини сподівався, що Марина скаже, що кохає його, і по клубах вони ходитимуть тільки разом… Але вона промовчала, стиснувши губи.Спеціально для сайту Stories
– А власне, яке право ти маєш мені вказувати що робити? – раптом повернулася вона до нього, – я хто тобі? Дружина? Ми не подружжя!
– Вірно, – кивнув Ігор, – дружини так себе не поводять. Я ніколи не відчував від тебе тепла… Ти просто дозволяла себе любити. І все. Ти просто була поруч.
Вони більше ні про що не говорили. Йому було боляче від того, що їхнє співжиття тривало так недовго, і сім’я, про яку вони мріяли, так і не склалася.
– Можливо, вона не нагулялася? Рано ви зійшлися… – заспокоювала сина Ніна Сергіївна, – поспішили…
– Ну, вже тепер чекати поки вона нагуляється, я не буду. Вона й так почала по клубах і кафе ходити, мене не питаючи. І так і не стала ні нормальною дружиною, ні господинею, – сумно промовив Ігор.Спеціально для сайту Stories
– Зараз уся молодь така… – зітхнула Ніна Сергіївна, – не поспішають сім’ї заводити, думають тільки про розваги, про те, як би погуляти повеселіше… Ми не такими були. Ми знали про відповідальність за сім’ю, намагалися вдома все облаштувати, заробити… Раділи кожній купленій табуретці. А вже коли діти з’являються, там і зовсім не до гулянь.
– А ти не сердься на неї, – порадив батько, – час її не настав, значить. До сім’ї та шлюбу кожен дозріти повинен. І хлопець, і дівчина. Щоб хотілося не на танці бігати, а гніздо вити й дітей у світ приводити. А це – серйозна справа. Може, й добре, що не одружилися одразу. А спочатку пізнали одне одного. Хоч у нашу юність таке співжиття було неприпустимим. Інша мораль була…
Ігор був вдячний батькам за підтримку. Він закінчив інститут і знайшов роботу за своєю спеціальністю. А через рік одружився з молодою жінкою, своєю колегою.
Наталя була скромною, милою і турботливою. Ігор і через роки не розчарувався в ній, і був вдячний долі за їхню зустріч. Дружина подарувала йому сина, і вони були щасливі.Спеціально для сайту Stories
Про Марину Ігор почув від однокурсників тільки через кілька років, що вона вже двічі виходила заміж, привела у світ доньку. І живе з чоловіком, який старший за неї на десять років.
Він подумки побажав їй тільки щастя. Адже так добре, коли є надійна сім’я, твій тил, твоя фортеця. А ще – коли тебе по-справжньому кохають.
