Григорій стояв біля місця спочину матері, її щойно поховали, сліз не приховував, вони текли самі по собі по неголених щоках.
Односельці вже почали розходитися. А Григорій все стояв, поки його не торкнув за руку дід Никанор.
– Ходімо Гриню, ходімо. Стій не стій, не повернути вже Анну. Все-таки віджила вона своє – вісімдесят сім років. Мені ось теж через рік буде вісімдесят сім. Не знаю, скільки ще потопчу я цю землю.
Григорій глянув на діда і слухняно пішов з ним у бік села, йшли повільно, дід все говорив.
– Тобі, Гриню, вже майже сорок років, а ти досі не одружений. Це недобре. Ось поховав матір, тепер шукай господиню в дім.
Твої друзі вже давно завели сім’ї, дітей. А ти? Ти скромний, Гриню, скромний. Треба бути спритнішим.
– Так, дідусь Никанор, так. Я і сам вже замислився над цим, ще мати жива була, вона теж мені нагадувала. Буду думати, – погоджувався Григорій.
Син Анни сорокарічний Григорій, важко переніс відхід матері. Він молодший і пізній, два старших брати пішли з життя в різний час.
У великому будинку, який побудував сам, залишився один, зовсім один. До цього він жив цілком благополучно, мати готувала, прала, він доглядав за господарством. Вона до останніх днів ходила, а потім заснула і більше не прокинулася.
Григорій завжди повертався в чистий будинок, де пахло смачно, особливо коли мати пекла пироги.
З матір’ю Григорій жив дуже дружно, він у неї залишився один. Хоч і давно вже вона йому говорила, щоб дружину привів додому, але він не міг визначитися, яка потрібна йому дружина.
Не можна сказати, що у нього не було жінок, він ходив до них, зустрічався, але до одруження справа не доходила, хоча жінки сподівалися.
Григорій подобався їм, поступливий і спокійний. Не мав шкідливих звичок, працьовитий і господарський чоловік.
У кожному селі є самотні чоловіки. І причини в цьому різні. Хтось із них веде неналежний спосіб життя, хтось не хоче працювати і утримувати сім’ю, хтось надто сором’язливий, скромний, хтось ледачий і живе на пенсію батьків.
Григорій до жодної категорії не належав.
Якось так сталося, що він не зустрів у молодості своє кохання, були стосунки, але не серйозні, так і минув час.
Після тридцяти років з молоденькими дівчатами йому спілкуватися стало важче, а його ровесниці всі вже заміжні. Він навіть і в клуб перестав ходити, а що там робити, там одна молодь. Так і проходили дні, роки, він залишався холостяком.
А тепер йому потрібно приймати серйозне рішення, він зрозумів, що таке самотність. Не може чоловік жити один без дружини, ось і задумався.
Перебрав у голові всіх своїх знайомих жінок, з якими колись зустрічався, навіть у сусідньому селі було кілька таких знайомих. Але на жодній не зупинився.
Правда, в сусідньому селі жила Галина, вона виховувала сина, з чоловіком давно в розлученні. Симпатична жінка.
Була ще самотня місцева Ліда, але вона дуже скандальна, про це Григорій знав і навіть боявся її гострого язика. Вона могла сказати все, що захоче, не зважаючи ні на кого.
– Сходжу до діда Никанора, він мудрий, давно живе на цьому світі. Схожу за порадою. Може, щось і порадить слушне, – вирішив Григорій.
Дід Никанор пив чай, сидячи за столом, тримав у руках блюдечко і голосно відсьорбував з нього чай.
Звик по-старому пити чай, з чашки чай переливав у блюдце і пив з нього. Це у нього був ритуал, з почуттям, з толком. Бабусю Марфу свою поховав ще років десять тому, ось і жив один.
– Вітаю, Гриню, заходь, – першим привітався дід, поки той входив у двері.
– Вітаю, – відповів той.
– Давай до столу, чай будемо пити, він у мене на травах корисний, візьми там на полиці чашку. Не просто так прийшов, відчуваю я…
Григорій налив собі чаю і промовив:
– Так, дідусь Никанор, вгадав, не просто так я прийшов, хочу послухати твоєї поради, як жити мені далі. Вирішив я одружитися,тільки ось дружину не можу вибрати.
У сусідньому селі живе жінка з дитиною, начебто господарська. Ну, не знаю, чи підійде вона мені для життя.
А ще я заходжу до нашої Лідки-бухгалтерки, ну ти її знаєш. Але характер у неї не дуже, сварлива, скандальна, хоч сама й гарна. Ось скажи, кого з них мені в дружини взяти?
– Ну щодо Лідки, хто ж її не знає у нас в селі. Вона вже з усіма встигла перебрехатися, як та дворняга, нікого не пропустить і не поступиться ніколи. Тобі з нею важко буде.
Ти чоловік спокійний, терплячий, але терпіння воно теж має свій кінець. Не зможеш з нею жити, та й не дай Бог мати таку дружину, – відповів дід і, трохи подумавши, продовжив.
– Ну а ту жінку з дитиною я не знаю, але скажу тобі так. Вона вже була заміжня, не склалося у них, судячи з усього. Вона буде порівнювати тебе з тим чоловіком, ну а свою дитину завжди ставитиме на перше місце. Це кожна нормальна мати так робить.
Одружуватися тобі треба на жінці самотній, без дітей, заведете своїх. Ось тобі моя порада.
Григорій задумливо дивився на діда Никанора.
– Так, справи. А на кому ж мені одружуватися, все одно потрібна господиня в домі.
Будинок хороший, великий, для себе старався, господарство. Ну з господарством сам розберуся. Виявляється, не так просто одружитися…
– А ти одружися з Марією, будеш щасливий все життя, – раптом сказав дід.
– Як з Марією? Ні, дідусь Никаноре. Ну що ти. Вона стара діва, руда і некрасива, вся в веснянках. Напевно, через таку зовнішність її і ніхто не взяв за дружину. Сама звичайно вогонь у роботі, добра і весела, – промовив Григорій.
– А ти придивися, вона ніяка не страшна, ну руда з веснянками, зате вона одна така у нас на всю село, звикнеш до її веснянок. Вона як посміхнеться, немов сонечко світить.
Значить її дуже сонечко любить, раз такою рудою народилася. Зате дружина з неї добра і турботлива вийде. Одружуйся, Гриню, не пошкодуєш.
А більше нікого не можу тобі порадити. Ти за порадою прийшов, ось тобі моя порада.
Весь вечір Григорій думав над словами діда.
– А що, старий чоловік поганого не порадить. Придивлятимуся до Марії.
Почав придивлятися до жінки, зустрів Марію, яка йшла з магазину з сумкою. Наздогнав він її, взяв сумку з рук.
– Привіт, Маріє, – посміхнувшись привітався.
– Привіт, – співучим голосом відповіла вона і теж посміхнулася, а Григорій аж остовпів від її посмішки.
“- Однак, яка гарна посмішка, і справді, немов сонечко вся світиться, “- згадав він слова діда Никанора. “- І веснянки зовсім не заважають.”
Марія здогадалася, що Григорій не просто так до неї підійшов. Вона була молодша за нього на шість років, ніколи не була заміжня і чоловіків у неї не було. Та й не зустрічалася вона ні з ким.
Сама з великої родини, в родині була старшою, домашні турботи були на ній, мати з батьком працювали в колгоспі.
Вона доглядала за молодшими і не було часу на гулянки. Так і залишилася самотньою, кликали її в селі «старою дівою».
– Слухай, Маріє, а давай погуляємо з тобою ввечері, звичайно ми вже далеко не молодь, ну а що тут такого. Хочеться мені з тобою поспілкуватися, дізнатися один одного ближче. Якщо ти не проти, звичайно.
– А чого проти? Ні, не проти. Я згодна, – весело відповіла вона.
Гуляли за селом, Григорій дивувався, коли Марія розповідала цікаві історії, виявляється, вона за своє життя прочитала багато книг, а він жодної.
Все робота, господарство, та вечорами телевізор. Коли він говорив щось смішне, вона сміялася, її сміх розсипався, як дзвіночок, і так було радісно у нього на душі.
Вночі Григорію не спалося. Мав рацію дід Никанор.
– Хороша жінка ця Марія. А я раніше й не звертав уваги, не придивлявся, всі говорили руда, та руда. А вона й справді не красуня, але така сонячна з теплим поглядом.
А посмішка… тільки за одну посмішку можна все віддати. І чого це я мимо ходив, навіть не дивився на неї.
Минуло три місяці після відходу матері, Григорій запропонував Марії вийти за нього заміж. У селі щосили крутилися плітки навколо них.
Всі дзижчали, що Григорій погуляє з нею, та кине, ну кому потрібна така руда.
І раптом весілля. Правда, пишного весілля на все село не було, тому що старі радили, ще мало часу минуло після похорону, не варто влаштовувати веселощі на всю округу.
Григорій з Марією прислухалися. Посиділи у них вдома родичі, та деякі друзі, а хтось і сам заходив без запрошення. Поруч з нареченим сидів дід Никанор замість батька.
Закінчилися веселощі, настали будні. Село все ще гуділо від розмов, але потім все затихло. У селі з’явилася нова сім’я.
Чоловік з дружиною з першого дня розуміли один одного. Тільки Григорій подумає, а Марія вже знає, що він скаже. Він часом дивувався своїй дружині.
Господиня з Марії відмінна, поки зранку Григорій доглядав за худобою, годував, дружина вже смажила йому пишні оладки і наводила чай на сніданок.
Увечері після роботи його чекала гаряча вечеря, а якщо лягав на диван, під рукою вже лежали свіжі газети і пульт від телевізора.
Марія турботлива дружина, розумниця. Григорій бачив тепло і турботу, і сам старався і створював їй зручності, допомагав у всьому. Жили душа в душу, і він вже й не помічав її веснянок, і руде волосся здавалося найпрекраснішим на світі.
А дружина найпрекраснішою дружиною у всесвіті. Вони кохали одне одного вже зрілим коханням, серйозним, не таким, як у молодості.
Марія ходила по селу з животом і посміхалася всім своєю красивою посмішкою. Вже й односельці не говорили, що вона некрасива. Потім з’явився на світ син Антон, теж рудий. А Григорій говорив:
– Тепер у мене два сонечка вдома. Два милих і ласкавих сонечка.
Тільки одне затьмарило Григорія, пішов з життя дід Никанор, ховали всім селом, приїжджала, звичайно, його дочка з чоловіком, вона з родиною жила далеко, Григорій їй повідомив.
Але односельці допомогли їм, діда Никанора всі любили, мудрий і добрий був.
Життя йшло своєю чергою, з’явилася на світ дочка у Григорія з Марією, дочка схожа на нього, а він трохи засмутився, що вона не руда, було б три сонечка в будинку.
А сонця чим більше, тим світліше і тепліше. Григорій нізащо б не проміняв свою Марію на кого-небудь, навіть на королеву краси, так він всім говорив у селі.
Вдячний був дідусеві Никанору, хорошу пораду дав він тоді Григорію.
Спеціально для сайту Stories
