— Мамо, ти приготувала мені одяг до школи?
Яна зайшла до мами в кімнату, озираючись по сторонах.
— Так, все на вішаку висить.
— Угу, — кивнула дочка, зачиняючи за собою двері.
«Навіть спасибі не сказала», — подумала Ніна. Вона поглянула на годинник і одразу ж підхопилася з дивана. Скоро ж чоловік має приїхати з роботи, час йти готувати вечерю.
У ліжечку заплакала молодша дочка. Вона сьогодні довго вдень не могла заснути, і весь графік збився. І тепер, коли вона прокинулася, стало зрозуміло, що вередуватиме весь вечір.
— Ну, ти чого, Анно, — з посмішкою промовила Ніна. — Прокидайся, зараз підемо з тобою грати.
Взявши манеж, вона поставила його на кухні і стала готувати їжу, періодично спостерігаючи за донькою.
— Мамо, мені тисяча гривень потрібна, — влетіла Яна на кухню. — Завтра у подруги день народження, куплю їй щось.
— Зараз переведу, — помішуючи овочі, промовила Ніна.
— Ага.
— А дякую?! — не витримала мама.
— Дякую, — буркнула Яна, з незадоволеним обличчям залишаючи кухню.
Коли старша дочка вступила в підлітковий вік, характер у неї остаточно зіпсувався. У мамі бачить тільки обслугу, та банкомат. Але Ніна була впевнена, що в душі дочка добра і чуйна, просто вік такий складний.
Незабаром повернувся чоловік. Привітавшись з усіма, він відразу сів за комп’ютер.
— Ідіть їсти, — крикнула Ніна, відчуваючи, як накочується втома. Ще й Анна продовжувала вередувати.
Всі мовчки сіли за стіл. Чоловік і старша дочка дістали телефони і занурилися в них, а молодша продовжувала хникати і постійно просилася на руки, тому у Ніни толком і поїсти не виходило.
— Я, до речі, завтра з чоловіками йду в бар. Подивимося футбол, — промовив Микита.
— А я ввечері до подруги. Вона день народження святкувати не буде, просто з подружками у неї посидимо.
Ніна зітхнула. Звичайно, про її плани навіть і не думав ніхто запитати. Вона б теж із радістю кудись сходила, та от тільки хто ж з Анною залишиться?
— Гаразд, — промовила жінка, відповідаючи всім одразу. Правда, схоже, ніхто й не чекав відповіді. Просто поставили до відома, ось і все.
До вечора Ніна зовсім погано почувалася. Але вона була впевнена, що просто перевтомилася. Тому, поклавши Анну на нічний сон, Ніна і сама тут же лягла і заснула.
Але вранці жінка зрозуміла, в чому причина. Вона захворіла.
Ніна не хворіла дуже давно. З того моменту, як виношувала під серцем Анну. І вже й забула, як це жахливо — хворіти.
Горло обпікло болем, коли Ніна спробувала щось сказати. При цьому страшенно боліла голова, а тіло ломило.
Якось вона дісталася до градусника, і той показав температуру майже тридцять дев’ять градусів.
— Чудово, — прошепотіла Ніна.
Чоловік і старша дочка вже встали. Перший збирався на роботу, друга — до школи. Анна, на щастя, ще спала.
Ніна тільки лягла назад на ліжко, як Микита увійшов до кімнати.
— А де сніданок? — з невдоволенням у голосі запитав він.
— Я захворіла, приготуйте самі, — прошепотіла Ніна.
— Ясно… — простягнув чоловік.
Поки Микита і Яна ходили по дому, Ніна ніяк не могла знову заснути. Здавалося, що вони навіть не намагалися поводитися тихіше.
І варто було їм піти, а Ніні зануритися в рятівну дрімоту, як прокинулася Анна. На жаль, молодша дочка сама їсти не могла, тому, закинувши в себе таблетки, Ніна попрямувала на кухню.
Ті півдня, які Ніна провела з дитиною, здалися їй нескінченними. Дуже хотілося спати, різало очі, і головний біль не відступав.
Потім прийшла зі школи Яна і відразу почала обурюватися, що мама не приготувала обід.
— Яно, я захворіла, приготуй щось сама. І погуляй, будь ласка, з Анною хоча б годинку, а я посплю.
— Я не можу! — обурилася старша дочка. — Я готуюся до походу на день народження!
— Яно, ну мені, правда, недобре. А бабуся поїхала і не зможе допомогти з Анною.
— Мамо, я не просила її народжувати, розбирайся сама! — пирхнула Яна.
Ніну охопила така злість. Вона все робила для доньки. Готувала, прибирала, прала одяг, купувала все, що та попросить. Ніколи не обмежувала і не лаялася через погані оцінки. І що вона отримала у відповідь?
Незабаром дочка пішла на день народження. Ніна хотіла їй заборонити, покарати її, але сил лаятися і скандалити не було.
На щастя, Анна заснула, і Ніна теж змогла трохи поспати.
Вона сподівалася, що до вечора їй стане легше, але легше не ставало. Тоді вона зателефонувала чоловікові і попросила скасувати його сьогоднішні плани. Їй потрібно було, щоб хтось посидів з молодшою дочкою.
— Ніно, ну ти придумала! Ми з хлопцями давно планували зустрітися, я не можу все скасувати.
— Микита, ти не розумієш? Мені погано, я не справляюся.
— Попроси Янку.
— Вона пішла на день народження, перед цим заявивши, що не просила народжувати їй сестру, — не стримавшись, наскаржилася Ніна.
— Слухай, ну ти тримайся, як-небудь. Я і справді не можу скасувати зустріч.
Ніна повісила трубку. На щастя, злість додавала їй сил.
Напевно, вона дуже м’яка по життю. Намагається нікого не турбувати через дрібниці, не напружувати. Вважає, що раз вона сидить у декреті, то і все повинна сама робити. Сама звалила на себе весь побут, впевнена в тому, що в скрутну хвилину домочадці прийдуть їй на допомогу.
І ось вона, та сама скрутна хвилина, але ніхто не поспішає їй допомагати. Всі звикли, що Ніна їм усім винна, але сьогодні вони її розлютили. Дуже сильно. І образили.
Якось вона просиділа вечір з молодшою донькою, і як тільки вклала її спати, сама впала на ліжко без сил. Спочатку прийшла старша дочка, а за нею і непутящий чоловік.
Вони про щось весело базікали на кухні і ще навіть не підозрювали, що їм оголосили битву.
Вранці Ніні стало набагато краще. Чи то ліки допомогли, чи то міцний сон. Але Ніна не поспішала вставати.
Микита зайшов до кімнати, ласкаво запитуючи, як Ніна себе почуває.
— Нормально, — відповіла вона.
— Значить, приготуєш нам сьогодні сніданок?
— Ні.
— Чому? — нахмурився чоловік.
— Відтепер я готую їсти тільки собі й Анні. А ви самі якось справляйтеся.
— Ти що, образилася, чи що? — сів на край ліжка Микита. — Ніно, ну все ж добре. Я вчора спеціально раніше повернувся.
— Для чого? Ми з Анною вже спали, коли ти повернувся.
— Ну, раптом ви б ще не спали.
Чоловік дивився на Ніну, але вона навіть не поворухнулася.
— Ну і добре, — буркнув він.
Коли старша дочка і Микита пішли, Ніна встала. Зробила сніданок собі і Анні. Потім вони прогулялися до аптеки, а вдень вона вклала доньку спати.
Як тільки Яна повернулася зі школи, одразу запитала, що буде на обід.
— Не маю поняття, — відповіла мама, — ми з Анною пообідали.
— А я? — обурилася старша дочка.
— А ти сама. Мені ти допомагати відмовляєшся, тож тепер і від мене допомоги не чекай.
Яна і Микита сподівалися, що до вечора Ніна відійде. Вона ж добра, турботлива. Але образа виявилася занадто сильною.
— Мамо, мені потрібно випрати блузку, — принесла ввечері Яна в кімнату матері свою річ. Як завжди, вона просто кинула її на диван, навіть не донісши до кошика з речами. А наступного ранку бігала шукала ту саму блузку.
— Мамо, куди ти її поклала? — запитала Яна.
— Я її не чіпала, вона так і валяється на дивані.
— Мамо! Мені вона сьогодні потрібна! Я ж тобі сказала, що потрібно її випрати!
— А я тобі сказала, що не чекай від мене більше допомоги, — відрізала Ніна.
— Це нечесно! — крикнула дочка.
А слідом і чоловік почав обурюватися, коли не знайшов випрасуваних сорочок.
— У нашій родині кожен сам за себе, хіба не так? — знизала плечима Ніна.
Цілий місяць Ніна уникала будь-яких справ. Тільки про молодшу дочку дбала. Чоловікові і Яні довелося навчитися готувати, користуватися пральною машинкою і праскою.
Вдома був жахливий безлад, в якому нічого не можна було знайти, але так як Ніна сиділа вдома, і їй особливо нічого не було потрібно, вона терпіла і не йшла на поводку у домочадців.
Через місяць Яна і Микита здалися. Вони приготували вечерю, покликали маму до столу і вибачилися.
Звичайно, Ніна не дуже повірила, що вони щиро каються, але знала, що певний урок вони винесли. Адже тепер вони знають, що мама не проковтне образу, і їхні погані вчинки їм же виходять боком.
Спеціально для сайту Stories
