Ніна сильно кохала Олега. Так сильно, що пробачала йому буквально все.
Одружилися вони, коли Нінка була ще зовсім дівчиськом. Тільки-тільки дев’ятнадцять стукнуло. За Олегом вона бігала з шістнадцяти років, навіть намагалася виглядати дорослішою.
Спочатку він не звертав на неї жодної уваги, малою вона для нього була. Потім подорослішала, стала красунею. І Олег вирішив, навіщо відмовлятися від того, що саме пливе в руки.
Йому на той момент уже двадцять чотири було, Ніні вісімнадцять. Почалися в них стосунки – дивні, якісь неправильні.
Олег міг пропасти на кілька днів. Не брав телефон, не відповідав на повідомлення. Просто десь гуляв. Потім з’являвся, як ні в чому не бувало, а Ніна завжди його чекала.
Звісно, не обходилося без сліз, але Олег казав їй, що кохає лише її. Але просто натура в нього така, вільна, чи що. Не нагулявся ще.
І Ніна вірила, що колись він зміниться. Колись покохає її так сильно, як і вона його.
Був у Ніни друг Дмитро. З дитячого садка дружили. Жили в одному дворі, потім ходили в одну школу.
Дмитро був таємно закоханий у Ніну. Але знав, що вона в ньому бачить лише друга. І боляче йому було від того, що вона так себе не цінує. Не розуміє, що гідна тільки найкращого.
Дмитро знав, що якби Ніна відповідала йому взаємністю, він би все для неї зробив. Але розумів, що не буде цього. Кохає вона цього Олега, немов, приворожив він її. От і не ліз, лише завжди непомітно був поруч.
Коли Олег пропадав у черговий раз або ж закочував Ніні скандал без приводу, та плакалася Дмитру.
– Ну чому він так зі мною? Я ж так його кохаю…
– А може, варто перестати любити? – злився Дмитро.
– Та не можу я, як ти не розумієш…
Ох, Дмитро чудово розумів! Він і сам із радістю б перестав Ніну любити, та не виходило. Тому й не сперечався, розумів, що вона відчуває.
А Олег ставав дедалі більш некерованим. Став багато вживати, відверто фліртував із різними дівчатами. І Ніна зважилася на найбільшу дурницю, яку може зробити закохана дівчина…
Чомусь вона наївно думала, що дитина все виправить. Що подорослішає Олег, візьметься за розум. Що стане цінувати Ніну, що дуже полюбить свого малюка.
Власне, у дев’ятнадцять вона й дізналася,що в них буде малюк. Сказала про це Олегу, але радості на його обличчі не побачила.
– Треба розписатися, напевно, – пробурмотіла вона, ніяковіючи. – Поки живота не видно.
– Напевно, – вимовив він похмуро.
Чому він усе ж таки вирішив зв’язати себе узами шлюбу, неясно. Може, думав, що щось із цього вийде, а може, просто не зрозумів, що можна відмовитися.
Ніна була найщасливішою нареченою. А ось для Дмитра цей день став справжнісіньким трауром.
Він дивився на Ніну – таку щасливу, сповнену надій, і дуже хотів її вкрасти. Замкнути у себе вдома і не відпускати, поки вона не зрозуміє, що він набагато кращий за Олега.
Але, природно, він цього не зробив. Лицемірно бажав їй із майбутнім чоловіком щастя.
У Ніни й Олега з’явився на світ син. Назвали Арсенієм. І спочатку Олег навіть намагався бути зразковим батьком і чоловіком. Перестав пропадати, став рідше гуляти з друзями. Допомагав із дитиною, не лаявся з дружиною.
Але дуже скоро він зрозумів, що таке життя не для нього. Коли синові був рік, Олег знов загуляв.
Спочатку пропав на три дні, не думаючи, що Ніна божеволіє. Вона вже і морги, і лікарні обдзвонила. І всіх дружків свого чоловіка.
Дмитро знову був поруч. Сидів із Сенею, поки Ніна бігала по всіх злачних місцях, розшукуючи чоловіка. Вона навіть встигла заяву в поліцію подати, як гулящій чоловік повернувся.
Як же Ніна кричала. Плакала, вимагала пояснень.
– Я не зобов’язаний перед тобою звітувати, – відрізав Олег, проходячи на кухню. У кімнаті заплакав Сеня, але його тато навіть вухом не повів. Йому не до дитини було, голова боліла…
І ось із того моменту Олег перестав прикидатися. Він то йшов, то повертався. І щоразу Ніна приймала його, все сподівалася, що він зміниться.
Коли Арсенію було три роки, Олег пішов остаточно. Спочатку він знову пропав, Ніна думала, що знову загуляв. Але, забравши сина із садка після роботи, Ніна виявила, що вдома немає речей Олега.
А поки вона намагалася зрозуміти, що відбувається, їй прийшло повідомлення.
“На розлучення подам сам, не чекай мене!”
Як же Ніна страждала. Ревіла в голос, жити не хотіла. Дмитро примчав одразу, щойно дізнався, що сталося. Цілу добу він був із нею поруч, займався Арсенієм. Стежив, щоб вона дурниць не наробила.
А коли Ніна трохи прийшла до тями, Дмитро зважився.
– Значить, так. Я тепер буду твоїм чоловіком. І батьком Сені.
Ніна подивилася на друга і похитала головою.
– Вибач, але я тебе не кохаю. Точніше, люблю, як друга, і дуже вдячна тобі за твою допомогу. Але як чоловіка… Я тебе не сприймаю, вибач.
– Я знаю, – відрізав Дмитро. – Але я тебе люблю не тільки як друга. І не дозволю тобі більше страждати через це…
Дмитро навіть слова не міг підібрати.
А Ніна була так розбита в той момент, що просто кивнула. Нехай буде поруч.
Але Дмитро не відступив від своїх слів. Він був поруч із Ніною, не форсував події. Постійно опікувався дитиною, адже Сеньку він любив, як власного сина.
Ніна спостерігала за Дімою і розуміла, що кращого варіанту в неї вже не буде. Ніхто не стане любити її сина так, як її друг. Ніхто не піклуватиметься про неї краще, ніж Дмитро.
І вона здалася. Не тому, що покохала. А від безвиході.
Дмитро був на сьомому небі від щастя, коли Ніна погодилася вийти за нього заміж. А коли Сеня вперше назвав його татом, Дмитро навіть розплакався.
Усе йшло добре. Сім’я в них була щаслива, на заздрість усім. Часом Дмитру здавалося, що й Ніна його любить. Як чоловіка, не як друга. А часом йому ставало страшно: раптом з’явиться Олег? Раптом Ніна кине все, і повернеться до свого колишнього недолугого чоловіка.
Так він і жив між двох вогнів. То радів їхньому щастю, то прокидався серед ночі від кошмару.
Але в один із днів кошмар став дійсністю. Сені виповнювалося шість років. Ніна і Дмитро влаштували йому шикарне свято. Спочатку Арсеній із друзями настрибався в батутному центрі, а вже вдома на них чекав торт і подарунки.
І варто було Сені задути свічки, як у двері подзвонили.
– Хтось ще прийшов тебе привітати? – усміхнулася Ніна.
– Я відчиню, – промовив Дмитро.
Він не подивився у вічко, просто відчинив. І тут же відчув, як страх липкими щупальцями заповзає кудись углиб серця. На порозі стояв Олег, тримаючи якогось дивного плюшевого зайця в руках.
Побачивши Діму, він хмикнув.
– А ти, як завжди, поруч? Де мій син? Я прийшов привітати його з днем народження.
– Хто там, Дмитре? – крикнула Ніна, виходячи з кухні. І тут же зблідла. Слідом вискочив і Сенька, а потім завмер.
– Ну, привіт, – посміхнувся йому Олег. – З днем народження, синку!
Арсеній подивився спочатку на Олега, а потім на Дмитра.
– Тату, хто це? – запитав він у Діми.
Олег похмурів. Не очікував він такого.
– Тато, значить…
– Дмитре, відведи Сеню, – сухо сказала Ніна.
– Ніно…
– Будь ласка…
І знову цей погляд. Ніби повернувся цей приворот. Власне, Дмитро й думав, що колись це станеться. Єдине, що він знав точно, Сеньку він не віддасть. Він його батько, а не це непорозуміння!
Діма грався з Сенею в кімнаті. Подарунків було багато, є з чого вибрати.
Але Дмитру було невесело. Він думав про те, що відбувається там, за дверима. Чекав того моменту, коли Ніна увійде в кімнату і повідомить, що йому краще піти. Чекав і боявся.
І Ніна увійшла. Руки в неї тряслися, усмішка була неприродною.
– Ну, як ви тут? – запитала вона.
– Граємо! – відповів Арсеній. – А дядько пішов?
– Пішов. Ми ж свічки задули, а торт-то не поїли!
– Так! – закричав іменинник і рвонув на кухню. А Дмитро схопив Ніну за лікоть і просто подивився на неї.
– Ну, ти чого? – усміхнулася Ніна. – Ходімо, поки Сенька весь торт не з’їв. А то ми потім розоримося на стоматолога.Спеціально для сайту Stories
– Ніно…
Жінка обійняла свого чоловіка, а потім поцілувала його.
– Він не повернеться. Не потрібен він Сеньці, у нього справжній батько є.
– А тобі?
– Мені? Мені тільки ти потрібен.
Дмитро посміхнувся, а потім повів Ніну за руку на кухню.
Може, й не минуло те шалене кохання. Може, щось і залишилося в серці в Ніни. Але безрозсудна молодість змінилася мудрістю. А ще любов Дмитра розтопила серце цієї наївної дівчини.Спеціально для сайту Stories
І Ніна знала, що зараз вона щаслива, як ніколи. А та шалена пристрасть нехай залишається в минулому. Нічого в ній доброго-то й не було.
