– Катя? Симоненко? – Катерина здригнулася, обернулася. Симоненко її не називали вже багато років, це було її дівоче прізвище.
Жінка, яка її окликнула, здалася знайомою, але Катерина ніяк не могла згадати, звідки.
– Іра Шпак. – Жінка посміхнулася, бачачи розгубленість Катерини. І тут Катерина згадала – жаба. Саме так вони дражнили Ірину….
– Мамо, чому я некрасива? – Дев’ятирічна Іра шмигнула носом, дивлячись у дзеркало. Кутасте обличчя, великий рот, глибоко посаджені очі, веснянки, ще й вуха стирчать, добре хоч їх можна прикрити волоссям. Хоча хіба це волосся? Копна соломи, що неслухняно стирчить у різні боки.
– З чого ти взяла, що ти некрасива? Що за дурниці? – Мама обійняла Іру за плечі, дивлячись у дзеркало разом з нею і пригладжуючи її пишну шевелюру.
– Катька з Оленкою кажуть. Вони мене жабою дражнять. – Іра згадала гладеньке і блискуче чорне волосся Каті, акуратний носик і великі блакитні очі.
Олена не була такою гарною, але Катя з нею дружила, бо батько Олени працював якимось начальником, і батько Каті теж. У подруг були модні речі та іграшки, якими вони хвалилися перед Ірою. А тато Ірини, як і багато хто в той час, залишився без роботи, так, щось заробляв підробітками, але все ж доводилося жорстко економити.
Всі вони жили у дворі з декількох двоповерхівок, мешканці яких ось уже кілька років стояли в черзі на розселення, але підозрювали, що стояти в цій черзі доведеться ще довго.
У дворі були діти різного віку: старші хлопчики, які з ранку до ночі ганяли м’яч, старші дівчатка, які, піднявши носики, робили вигляд, що не спостерігають за хлопчиками, малеча, яка бавилася в пісочниці.
Іра, Катя і Олена були одного віку, ось тільки Катя і Олена Іру в свої ігри не брали, а навпаки, намагалися всіляко образити, висміюючи то зовнішність Іри, то пальто, рукава якого були вже короткі, і черевики з оббитими носками.
– А ти їх не слухай. Кожна людина красива по-своєму. І набагато важливіша за зовнішню красу внутрішня краса. – Посміхнулася мама.
– Як це – внутрішня краса? – Не зрозуміла Іра.
– Добре серце, готовність підтримати, прийти на допомогу в біді. Така людина починає світитися зсередини, і це світло бачать оточуючі, через це світло людина стає особливо красивою.
Іра зітхнула, якщо з внутрішньою красою стало все більш-менш зрозуміло, то, як бути з короткими рукавами, і спробувала поправити їх.
– Не переживай, це теж справа наживна. – Мама знову постаралася посміхнутися, вона все розуміла, але поки що доводилося вибирати, нове пальто або продукти.
Після розмови з мамою, Іра намагалася не звертати уваги на причіпки Каті та Олени, а так як більше їй дружити було ні з ким, вона читала книги, забравшись на перила ґанку.
– Все читаєш, жабеня? Нудно. – Катя і Олена, проходячи повз, не забули вколоти Іру.
– А мені тато подарував бадмінтон. – Олена показала Ірі язика і новенькі ракетки.
– А ми, взагалі, скоро переїжджаємо. Тато отримав квартиру. – Похвалилася і Катя. І дівчатка пішли грати в нову гру на інший край двору. Іра зітхнула, але потім згадала мамині слова про внутрішнє світло і повернулася до книги.
А ще через тиждень Катя, у супроводі Олени, вийшла на вулицю, тримаючи на руках білосніжного пухнастого кошеня.
– Це ми в нову квартиру. – Пояснила вона Ірі, хоча Іра не питала, тільки дивилася з захопленням.
– Гарненьке! Можна погладити? – Попросила Іра.
– Тобі, ні. – Хихикнула Катя, а Олена знову потайки показала язика, мовляв, а мені можна.
Іра знизала плечима і занурилася в книгу. Через деякий час від читання її відволікли перелякані крики Каті та Олени.
Дівчатка стояли, притиснувшись одна до одної, а навколо них гарчали і скалилися три бездомні собаки, які незрозуміло звідки з’явилися.
Кошеня від страху шипіло і дряпало Каті руки і обличчя, від чого вона кричала ще голосніше. Іра теж злякалася і оглянула двір, шукаючи допомоги. Але дорослих, як на зло, не було, а двоє хлопчаків, залишивши м’яч, дивилися на дівчаток, оточених собаками, але не рухалися з місця.
– Мамо! – Заплакала Катя, чуючи, як поруч плаче і кричить Олена.
Один з собак вже наважився і з гарчанням кинувся на Катю, клацаючи зубами, намагаючись дотягнутися до кошеняти.
Катя в жаху закрила очі. І тут вона почула ще один крик, він був голосніший і звучав не жалісно, а люто. Катя відкрила очі і побачила, як до них, розмахуючи величезною палицею, мчить Іра.
Увечері того дня Іра і сама не могла зрозуміти, як у неї вистачило сміливості і сил розігнати собак, але вона впоралася.
– Дякую! – Шморгаючи носом, подякувала Олена.
– А ти дуже смілива, жабеня. – Сказала Катя, заспокоюючи кошеня і оглядаючи подряпані руки.
Іра збентежено посміхнулася. Більше Катю і Олену вона не бачила. Сім’я Каті переїхала в найближчі вихідні, а Олена без подруги гуляти не виходила, а через кілька місяців і її батько отримав квартиру.
А ось сім’я Ірини, і багато інших сімей чекали на розселення ще кілька років, зате тато Ірини до Нового року знову влаштувався на роботу, і навесні Ірі купили нове пальто.
Життя потихеньку налагоджувалося…
– Привіт, Ірино. Я б тебе нізащо не впізнала. – Посміхнулася Катерина. Хоча, по суті, Ірина майже не змінилася: великий рот, глибоко посаджені очі, неслухняне волосся, але в усьому її образі була якась яскравість і легкість, що робила гармонійними її кутасті риси обличчя.
– У яких справах тут? – Жінки зустрілися в коридорі РАЦСу, і Катерина запитала перше, що спало на думку.
– Отримувала свідоцтво про народження молодшого. – Посміхнулася Ірина.
– Вітаю. Двоє у тебе? – Посміхнулася у відповідь Катерина. Щодо двох дітей вона сказала навмання, по фігурі Ірини важко було сказати, що у неї взагалі є діти.
– Ігнат – шостий. – Розсміялася Ірина і, побачивши здивоване обличчя співрозмовниці, пояснила. – У нас троє прийомних, і троє своїх тепер. Хоча вони нам всі свої, рідні.
По обличчю Катерини було помітно, що вона здивована ще більше.
– А ти з яких справ? – Запитала у свою чергу Іра.
– Та ось, прізвище відновлюю після розлучення. – Знизала плечима Катерина. Іра з розумінням похитала головою, але замість додаткових питань сказала:
– А ти приходь до нас в гості, прямо сьогодні і приходь, поговоримо. – Запросила вона. Катерина з готовністю кивнула.
Іра назвала адресу і поспішила, а Катерина подивилася їй услід і замислилася.
Катя довго вибирала нареченого. Вона звикла, що красива, що хлопці табунами за нею бігають, звикла вона і до високого рівня життя, тато-начальник, з часом, відкрив свою фірму, грошей стало ще більше. Тому за аби кого Катя заміж не поспішала.
У двадцять вісім років вона вийшла заміж за Ігоря, який був старший за неї і міцно стояв на ногах.
Катерині було приємно блищати на корпоративах і неформальних зустрічах з партнерами фірми, куди вона часто супроводжувала чоловіка.
Катерина не працювала, і спочатку їй це дуже подобалося, але потім стало нудно, і Ігор купив їй невеликий салон краси. Вона була в захваті, тепер блищала і як розкішна бізнес-леді.
Блищала вона і на модних курортах, куди вони часто вирушали на відпочинок. Коли Каті було тридцять п’ять, вони вирішили, що час подумати про поповнення.
Але виявилося, що для Катерини це не так просто. Низка обстежень, потім тривале лікування, в тому числі і гормональне, Катерина почала набирати вагу, навіть якщо пила тільки воду.
Вона відчувала, як Ігор стає байдужим до неї, як він все частіше повертається після півночі, вигадує причини, щоб не брати її з собою в ресторан в черговий раз і відправляє на море з подругами.
Поступово в такому становищі вся пиха Катерини розтанула, або вийшла з неї, разом зі сльозами в подушку. Вона ще сподівалася, що з народженням дитини все зміниться, але до сорока років Катерині поставили остаточний діагноз – дітей у неї не буде.
Ігор подав на розлучення, салон був оформлений на нього, так що Катерина залишилася ні з чим.
– Тепер починаю все з нуля. Раніше свій салон був, тепер влаштувалася майстром. – Сумно посміхнувшись, закінчила свою історію Катерина, того ж вечора сидячи на просторій кухні у Ірини.
Маленька Катя назавжди запам’ятала той день, коли Іра так безстрашно врятувала їх з Оленою. У той момент вона інтуїтивно відчула, що була не права по відношенню до Іри, але виправити, вибачитися вже не було можливості через переїзд.
А потім життя знову закрутило Катерині голову. І ось зараз, коли вона залишилася біля розбитого корита, їй здалося, що Іра не просто так знову з’явилася в її житті.
І Катерина, купивши торт і фрукти, все-таки пішла ввечері в гості. З перших же хвилин вона відчула дивовижну атмосферу затишку, любові і поваги, що панувала в родині Ірини.
І дівчатка, і хлопчики допомогли накрити на стіл, чоловік Олександр возився з малюком Ігнатом і, до того часу, як сіли вечеряти, вклав його спати.
Вечеря проходила в такій теплій обстановці, що Катерина так і не зрозуміла, хто з дітей рідні, а хто прийомні.
Після вечері, діти так само дружно прибрали зі столу, а Олександр сказав:
– Вам, напевно, наодинці хочеться пошепотітися, йдіть на кухню, а я займу дітей.
– Дякую! – Іра пригорнулася до його щоки.
– Гроші – справа наживна. – Заспокоїла Катерину Іра, вислухавши її історію.
– Ти права, шкода, я не відразу зрозуміла, що набагато цінніше в житті. Он у вас яка дружна сім’я, молодці ви. – Відповіла Катерина.
– Так, мені з Сашком пощастило. – Посміхнулася Іра. – Ми з ним ще в інституті познайомилися, він на історичному навчався, я на філфаці. Дітей обоє любимо, так що тягнути не стали.
Першою Ніка народилася, їй вже п’ятнадцять, потім Юрко. У Сашка є друг, Костя, у нього своя невелика фірма, так ось він вирішив допомагати нашому дитячому будинку.
Влаштував свято для дітей, привозив подарунки, ще якусь допомогу. Ось і ми приєдналися. Так один за одним у нас ще троє дітей з’явилося. А потім дізналася, що в очікуванні Ігната. – Іра розповідала, а Катерині здавалося, що те щастя, яке Іра зараз відчуває, так і ллється з неї, наповнюючи кухню теплом і світлом.
– До побачення. – Трохи пізніше Катерина заглянула у велику кімнату, щоб попрощатися з родиною Ірини. Діти разом з татом дружно грали в якусь настільну гру.
– До побачення! Приходьте ще! – Почула Катерина у відповідь і пообіцяла, що прийде.
– А можна я з вами наступного разу в дитячий будинок поїду? – Запитала Катерина в Іри, вже стоячи в дверях.
– Звичайно. – Посміхнулася Ірина.
***
– Тож, відразу двоє? – Іра сплеснула руками від радості.
– Брат і сестра. – Кивнула головою Катерина, було видно, як вона схвильована.
– Не переживай, у вас з Костею все вийде. – Налаштовувала Іра.
Два роки тому, після того вечора в гостях у Ірини, Катерина, і справді, почала їздити разом з ними в дитячий будинок.
Так вона познайомилася з Костянтином.
І ось тепер Катерина розповідала подрузі, що вони з Костею вирішили розписатися і усиновити двох діточок з цього ж дитячого будинку.
Спеціально для сайту Stories
