— Ні, Маріє! Ти по-різному любиш дітей! Сина- не можеш надихатися, а дочка у тебе як рабиня! — Свекруха любила вставляти своє вагоме слово.
— Правда, Регіно Марківно? А ви, як я бачу, просто зразок рівноправності! Молодшій дочці — страждальниці — допомогли купити квартиру, а син і так впорається! Він же чоловік! Йому ж навіщо допомагати, правда?
Я вже мовчу про старшу дочку. Ви про неї хоча б іноді згадуєте? — Марія була з тих, кому не можна було класти палець в рот.
А питання виховання дітей і зовсім було під забороною, оскільки жінка була абсолютно не згодна з методами свекрухи.
— Ой, Маріє, ось ти вічно все перекручуєш! Це ж зовсім інше. До того ж у мене і ситуація зовсім інша. Тож давай-но не смій мені старшу ображати!
Марія підняла брови, але не стала вступати зі свекрухою в суперечку. Занадто вже та любила скандали. Просто хлібом її не годуй — дай привід.
За п’ятнадцять років шлюбу Марія так і не навчилася не звертати уваги на її випади. На відміну від чоловіка, який сприймав роль нелюбої дитини з філософським спокоєм.
Марія була в родині єдиною дитиною. Скільки себе пам’ятала, завжди мріяла про велику родину. Виходячи заміж за Петра, вона розраховувала стати багатодітною матір’ю.
Старша, Поліна ,з’явилася на світ в перший же рік їх подружнього життя і була абсолютно безпроблемною дитиною.
Спокійна, серйозна, вона могла годинами лежати одна, не доставляючи молодій матері проблем. Читаючи про крикливих дітей і вічні недосипання, Марія дивувалася. А тому, ледь доньці виповнилося півроку, вона почала активно планувати другу дитину.
На жаль, стати матір’ю вдруге виявилося набагато складніше, ніж уперше.
Олії у вогонь підливала свекруха, даючи поради. Вона свого часу примудрилася народити аж трьох дітей. Правда, від різних чоловіків. Жінка кілька разів була заміжня: шукала ідеального чоловіка.
— Ось правильно кажуть — від коханого чоловіка і дитина якось рідніша і дорожча. Перший чоловік у мене був: пень! Ні любові, ні уваги, ні турботи. І дочка Оленка від нього така ж — суха, як тріска. Жодного разу від неї доброго слова не чула.
Вдруге заміж виходила — сподівалася, що того самого зустріла. Так що вийшло? Тільки на словах виявився хорошим. А на ділі — одні гроші та робота на думці! Ніякої гармонії в родині.
І Петро в нього: все в дім, як хом’як! Приїхав би до матері, по душах поговорити. Вічно йому ніколи, вічно робота у нього.
Дякуючи Богу, зустріла третього чоловіка на заході молодості. І що ж? Знайшла, нарешті, справжнє кохання. І донька Даринка в цьому шлюбі народилася ніжна і ласкава, як квіточка! І приїде до матусі, і обійме, і поговорить по душах. — Міркувала свекруха, відрізаючи черговий шматок спеченого невісткою торта.
— І грошей попросить, і холодильник спустошить, бо їм з чоловіком вічно нічого їсти! — Тихо закінчувала Марія, намагаючись говорити так, щоб чув тільки Петро, який сидів поруч.
Ситуацію в родині свекрухи Марія добре знала. Більш того, вона чудово спілкувалася з батьком чоловіка і старшою зовицею.
Люди вони були звичайні, приземлені, твердо стояли на ногах. А ось з молодшою сестрою чоловіка, Дариною, Марія навіть не знала, про що говорити. Дівчина вічно зітхала, нила, плакала про своє скрутне становище і завжди випрошувала щось у брата і його дружини.
Марія такого типу людей не розуміла. Літати в хмарах, скаржитися на несправедливість життя і при цьому не робити нічого для того, щоб своє життя змінити?
Сама Марія більше була схожа на чоловіка і старшу зовицю. Від цього у неї з свекрухою періодично виникали конфлікти.
Ну не могла вона зрозуміти її тонку натуру! Як можна витрачати гроші на похід в театр, якщо за квартиру платити нічим? Або йти від хорошого, працьовитого чоловіка до пройдисвіта тільки тому, що пройдисвіт красиво вміє говорити, але абсолютно не пристосований до життя?
Олена і Петро, як могли, допомагали матері і її новій родині. Але їх фінансова допомога абсолютно не заважала матері постійно скаржитися на їх емоційну скупість.
— Ось же послав Бог дітей! В гості не приїжджають, матір не жаліють. Як не подзвониш, одне питання: «Скільки грошей треба?» А мені не грошей треба, мені потрібно, щоб мене слухали, жаліли, розуміли.
Минали роки, Марія і Петро відзначили десяту річницю весілля. Поліна була вже зовсім дорослою дівчинкою, серйозною і розсудливою. Але натяку на другу дитину так і не було.
Поки одного разу в родині не сталося горе: третій чоловік Регіни Марківни пішов засвіти. Довелося терміново змінювати всі плани і підтримувати невтішну вдову і дочку.
Марія доглядала за свекрухою і зовицею, Петро займався побутовими питаннями.
За купою справ Марія і не помітила, що з організмом відбувалося щось дивне.
Довгоочікуваний син народився трохи раніше терміну, часто хворів, тому не відвідував садок. Матвійка ріс тихим і домашнім, ніжним і ласкавим, як кошеня. Поліна не була такою, тому Марія вчилася по-новому поводитися з дитиною. І це абсолютно не влаштовувало свекруху.
— Ось бачиш, Маріє! Я ж тобі казала! Ласкаву дитину ти сильніше любиш! Хоча і від одного чоловіка народила їх, а бачиш, які вони у тебе різні.
— Регіно Марківно, я їх однаково люблю. А вам не завадило б почати до своїх дітей ставитися однаково. Для вас Олена з Петром, як банкомат ходячий. Що б не зробили, ви вічно незадоволені. А Дарина живе, як чернетку пише. І все вам подобається. — Марія насилу витримувала зауваження свекрухи, але намагалася зберегти крихкий мир, щоб не роздувати велику сварку.
Але мати чоловіка не давала можливості родині жити тихо і спокійно. Після того як овдовіла, вона вирішила свій вільний час присвятити запізнілому вихованню дітей.
Причому старшим, як завжди, діставалося. І якщо Олена могла часом просто покласти слухавку, то Марії і Петру доводилося ставати свідками довгих розмов матері, яка взяла за звичку з’являтися без попередження і сидіти в гостях до самої ночі, а то й залишатися на ніч.
Одного разу Марія застала свекруху і Поліну вдома одних. Було видно, що раніше між бабусею і онукою відбулася серйозна розмова.
Поліна сумно сутулилася, очі були червоними, заплаканими. Регіна — з гордим виглядом переможця поспішила ретируватися, поки невістка не з’ясувала, що взагалі сталося.
Марія не стала відкладати розмову з дочкою в довгу скриньку.
— Поля, що сталося? Про що ви з бабусею розмовляли?
— Ні про що!
— Поля, я ж бачу! — Марія підвищила голос, чого робити не слід було.
Її немов «прорвало».
— Досить на мене кричати! Ось завжди ти така! У тебе тільки Матвій хороший. А я хто ? Вічно повинна комусь щось. Вчитися, музикою займатися, волосся до пояса відрощувати! А я ось візьму завтра і наголо поголюся! І школу кину!— У кожному слові дочки Марія чула слова свекрухи, тому вирішила, що настав час для виховної бесіди з мамою чоловіка. Але до цього слід було заспокоїти дочку.
— Поля, ти — найкраща дочка! Про таку можна тільки мріяти! Ти завжди була ідеальною дитиною: не плакала, не вередувала, добре вчилася, не грубила. Я і звикла до цього.
А Матвій вічно хворів, що з нього вимагати? Але це не означає, що я тебе не люблю! Ти — моя головна помічниця, найкраща! Не слухай бабусю! Вона просто заздрить! У неї немає такої дочки, як ти!
Якось заспокоївши дочку, Марія вирішила поїхати до Регіни Марківни і поговорити.
Жінка зрозуміла, що пора чітко окреслити межі дозволеного, за які матері чоловіка вхід суворо заборонений. Заразом нагадати, що сама вона не була зразком виховання.
Щоб не розмінюватися на дрібниці, Марія вирішила висловити, нарешті, свекрусі все, про що довго мовчала. Всі претензії, які накопичувалися в жінці роками, вирвалися на свободу.
Марія й не очікувала від себе, що вміє так скандалити. Вона навіть кинула в стіну якийсь посуд, ставлячи таким чином дзвінкий знак оклику в кінці бесіди.
Після розмови свекруха не з’являлася в будинку сина кілька місяців. А про свої повчання не згадувала майже рік.
Потім поступово знову почала повертатися в звичне русло, але Марія вже знала, як можна «тонко» нагадати про межі. Та й ставлення до дочки вона змінила, стала більше обіймати і хвалити. Тепер Поліна не думала, що мама більше любить молодшого…
Чи стикалися ви з такими батьками, які виділяють одну дитину? Як вважаєте, в чому причина такого ставлення до дітей?
Спеціально для сайту Stories
