— Запам’ятай, донько: якщо чоловік закоханий, він буде змітати все на своєму шляху. А твій Андрій тобі досі пропозиції не зробив!
— Мамо, нам ніби й так добре разом, — збентежено пробурмотіла Дарина. — Та до того ж він каже, що хотів би спочатку заощадити гроші на автомобіль і гараж.
— А тобі не здається, що він тим самим ставить тебе на почесне третє місце? Гаразд, не відповідай. Просто подумай. Ти, до речі, йому ще не проговорилася про квартиру?
— Ні.
— Тепер розкажи і побачиш, що буде. Пророкую: відразу одружитися з тобою захоче.
— Думаєш, він такий розважливий? Не віриш, що любить мене просто так?
— Я нічого не стверджую, просто пропоную підкинути йому інформацію для роздумів. А там подивимося…
Дар’я не була розпещена чоловічою увагою і, живучи з батьками, вважала за краще займатися хобі та кар’єрою.
Коли зустріла Андрія: симпатичного, турботливого і розумного, відразу зрозуміла, що саме він — той чоловік, з яким вона хотіла б жити довго і щасливо.
До того ж Андрій відповідав дівчині взаємністю і незабаром зізнався, що теж кохає її.
Спочатку Дарина просто літала на крилах кохання, постійно мріючи про щасливе майбутнє з Андрієм:
«Скоро зробить мені пропозицію, а потім влаштуємо хоча б скромне весілля для найближчих. У нас вийдуть такі красиві фото! Медовий місяць проведемо біля моря. Заведемо двох дітей…»
Але місяць минав за місяцем, а стосунки молодих людей немов застигли на одній точці після того, як Андрій запропонував Дарині переїхати до нього на орендовану квартиру.
— Будемо щовечора засинати і щоранку прокидатися разом. Класно, правда? — радісно сказав чоловік.
— Так. Ось тільки я не уявляю, як сказати батькам, що я просто так переїду жити до чоловіка.
— Вони можуть бути проти?
— Просто вони чекають, що спочатку ти зробиш мені пропозицію. Мама не раз говорила, що не розуміє співжиття без планів на шлюб.
— Ого, які застарілі погляди! А руку ти батькам перед сном не цілуєш? Матусею і татусем не величаєш? — розвеселився Андрій.
— У них нормальні погляди. Адже я з тобою вже їздила у спільну відпустку, та й всі вихідні ми разом проводимо, — почала пояснювати Дарина.
— І все у нас чудово, без штампа в паспорті, зауваж! І взагалі, пропоную не напружувати одне одного, а просто дарувати радість.
Якщо тобі складно переїхати в даний час, то я наполягати не буду. Приїжджай, як і раніше, на вихідних. А вже якщо зважишся на переїзд, то я тільки радий буду.
Повертаючись додому, Дарина ніяк не могла зрозуміти, що саме збентежило її в цій розмові.
«Начебто все добре, а відчуваю себе якоюсь обдуреною, чи що? Адже він, незважаючи на мої прозорі натяки, так і не наважився зробити мені пропозицію.
Тільки висміяв «застарілі» погляди. Але я завжди мріяла жити з чоловіком і народжувати дітей у шлюбі! Невже він цього не розуміє?
Я тепер змушена, як і раніше, через півміста їздити до нього на вихідні, щоб провести час разом…
Гаразд, може, йому потрібно більше часу, щоб зважитися на шлюб? Не буду поки наполягати», — вирішила вона.
Минуло ще два роки, а в житті молодих людей нічого не змінилося: Дарина продовжувала приїжджати на початку вихідних до Андрія і виконувати роль його дружини до вечора неділі. Потім вона поверталася додому до батьків.
Ця ситуація все більше розчаровувала Дарину, змушуючи прямо запитувати свого коханого про його плани на весілля і спільне майбутнє.
— Звичайно, одружимося, кошеня, — ласкаво відповідав Андрій. — Ось тільки зараз зовсім не до цього! Ти ж знаєш, що я вже не перший рік на машину коплю.
Не хочу витрачати гроші на свято, якщо можна їх витратити на щось більш вартісне. І тебе тоді зможу на роботу підвозити.
— Я розумію. Просто хотіла б більше визначеності в наших стосунках.
— Я тебе кохаю, а ти мене. Яка ще тут може бути більша визначеність? Хочеш клятву на кров? — знову зводив все до жарту Андрій.
— Просто не розумію: скільки ще ти будеш збирати?
— На машину майже зібрав. Ось тільки не хочу її кидати у дворі. Адже це такий ризик!
Вважаю, що для машини потрібно відразу купити гідний «дім».
Неподалік якраз продаються капітальні гаражі. Ось коли куплю гараж, тоді й про машину подумаю. Це взаємопов’язано, розумієш?
— Розумію, — сумно зітхнула у відповідь Дарина.
Правду кажучи, вона починала відчувати втому від невизначених відповідей свого коханого чоловіка.
Одного разу Дарина вирішила провести вихідні вдома з батьками. Мама, помітивши сумний настрій дочки, поцікавилася:
— У тебе з Андрієм все добре?
— Не сказала б… Мене вже просто дістала невизначеність у наших стосунках, — роздратовано заявила у відповідь Дарина. — У Андрія завжди знаходяться причини і відмовки, щоб нічого не змінювати.
Я люблю його, але вже втомилася від цього. Сама не розумію, до чого ми йдемо і скільки ще чекати, поки він хоч на щось зважиться.
— А ти розкажи йому про квартиру, яку успадкувала від бабусі.
— Думаєш, це щось змінить?
— Впевнена.
Того ж вечора здивований Андрій зателефонував Дарині:
— Куди це ти зникла? Я тут без тебе голодний і самотній страждаю.
— Довелося їздити оформляти спадщину. Пам’ятаєш, я розповідала, що бабуся квартиру мені залишила?
— Ні, не пам’ятаю такого. Що за квартира? — зацікавився Андрій.
— У центрі двокімнатна. Ось, оформляла на себе.
— Тепер ти будеш у центрі жити? Чудова новина! У мене якраз робота там…
— Батьки сказали, що поки я не заміжня, її будуть здавати. Мені й справді зручніше з ними жити.
— Давай ти до мене приїдеш, і ми все обговоримо. Я дуже скучив, кохана, — воркував Андрій.
Переступивши поріг квартири свого коханого, Дарина так і завмерла від подиву.
На столі стояли запалені свічки. Андрій зустрічав її з розкішним букетом троянд.
— Я мав запропонувати тобі це вже давно… Ти будеш моєю дружиною?
— Так, — розгублено промовила Дарина.
Вона стільки разів уявляла собі в мріях цей момент… Але тепер, дочекавшись пропозиції руки і серця, Дарина відчувала лише легке здивування і розгубленість.
До цих почуттів домішувалося і зовсім погане: раптова підозра.
«А якщо мама була права, і Андрій вирішив одружитися тільки після того, як дізнався, що у мене тепер є квартира?» — думала Дарина.
У той же час Андрій радісно перераховував плюси спільного життя:
— Адже мені і за оренду більше платити не потрібно буде. Швидше на машину накопичу.
Та й взагалі, в центрі якщо жити, то там автомобіль так вже й не потрібен. Весілля ж не будемо пишне влаштовувати. Розпишемося, та й все.
— Я все-таки хотіла б отримати фотографії такої події. Всі дівчата мріють одягти білу сукню, розумієш?
— Добре. Сукню купи собі або візьми напрокат. Я костюм у друга позичу. А родичів пригощати і годувати немає сенсу. Нехай це буде свято тільки для нас двох!
— Я ще хотіла б красиві обручки…
— Зараз золото таке дороге. А якщо з діамантами, то й поготів, ціна буде космічною. Та й навіщо ускладнювати?
Класичні, тонкі, щоб зручніше було носити. Адже головне не обручки, а наші почуття, — переконував наречену Андрій.
Всі ці настільки очевидні спроби заощадити і прорахувати вигоду все більше насторожували Дарину. Повернувшись додому, вона відверто поговорила з батьками.
Того ж вечора Дар’я повідомила своєму нареченому:
— Я розповіла батькам про твою пропозицію. Вони дуже раді за нас і підтримують моє рішення.
— Чудово, кохана. Сподіваюся, колишню бабусину квартиру не встигли здати? Хотілося б швидше в неї переїхати.
— З переїздом є проблеми. Мої батьки сказали, що ми, як дорослі і працюючі люди, можемо жити разом на орендованому житлі.
А вони гроші від оренди бабусиної квартири накопичать і через рік передадуть нам на перший внесок за іпотекою.
— Тобто ми не зможемо жити в цій квартирі? Що за нісенітниця? — не приховуючи свого розчарування, процідив Андрій. — Бачу, твої батьки не хочуть тебе заміж віддавати!
— Вони були раді новині. Навіть сказали, що куплять нам обручки, які самі виберемо.
— Та навіщо ці обручки! У квартирі ж не дають жити!
— Вони хочуть, щоб у нас було своє житло. І перший внесок на іпотеку — хороша для цього підмога.
— Це ні про що! Ти справді така дурна чи прикидаєшся? Я сподівався, що у нас не буде проблем із житлом, а ти мені пропонуєш років на тридцять в іпотечну кабалу йти?
І все тому, що твоїм предкам принципово мене в квартиру не пустити? Який тоді сенс одружуватися?
— А ти тільки через квартиру одружуватися збирався?
— Я думав, що ти дівчина розуміюча і любляча. А виявляється, що я повинен роками на загальну квартиру ґарувати? Для того щоб у тебе і своя квартира була, і загальна? Чи не занадто добре ти вирішила влаштуватися за мій рахунок?
Ні вже, так не піде! Нехай батьки тебе для іншого простака бережуть! Мені така меркантильна дружина не потрібна! — у люті викрикнув Андрій і кинув слухавку.
Ошелешена почутим, Дар’я, втупилася в телефон:
«Ось такий поворот! Навіть не дав слова сказати. Виходить, права була мама, що про кохання з його боку й мови не було. Поки була зручною і безпроблемною, називалася коханою.
А як тільки запропонувала разом на житло заробити, відразу стала меркантильною і непотрібною».
Спеціально для сайту Stories
