Жили вони в невеликому селищі. До речі, в недешевому районі.
Будиночок вони там придбали в розстрочку, продавши свою квартиру в місті. Дружині хотілося бути ближче до природи, ось чоловік і погодився. Він, узагалі, завжди з усім погоджувався…
Тепер їздити на роботу йому було далі хвилин на сорок. Але для нього це не було проблемою. Головне, щоб вона була задоволена.
Працював він із раннього ранку до вечора. Вважався висококваліфікованим плиточником, мав золоті руки і був нарозхват, а отже – заробляв непогано.
Але вона була незадоволена. Чим? Та всім! Взагалі, в принципі – незадоволена.
Про що й повідомила всім своїм новим подругам по селищу, з якими швиденько перезнайомилася. Вони працювали, в основному, в цьому ж селищі.
Так і минав її день, поки чоловік клав плитку в чергового замовника: зранку вона йшла в невеликий магазинчик при пекарні, де пила каву з однією з нових подруг.
Потім відвідувала квітковий магазин, де з другою розмовляли в очікуванні клієнтів. Потім – фітнес-зал, де менеджером працювала третя. І так далі…
До вечора вона почувалася розбитою і втомленою. Про що й повідомляла чоловікові, який повернувся з роботи.
Той зітхав і починав її жаліти. А вона дорікала йому тим, що він недостатньо уважний до неї.
Він брав додаткові замовлення і міняв їй машини, що, втім, нічому не допомагало…
Основною темою розмов подруг, як ви розумієте, пані та панове, були чоловіки. Чоловіки та інші. На чоловіків скаржилися, іншими захоплювалися. Ось так подруги й зійшлися.
Особливо її дратувало в чоловікові те, що вона називала – “ніякий”:
– Ну, ніякий він, і все тут! Не підштовхнеш, так нічого й не зробить.
Коли хто-небудь із подруг намагався з’ясувати, а що такого мав зробити чоловік, вона розводила руками і відповідала:
– Що-небудь таке, щоб я захопилася…
Подруги кивали головами і зітхали важко. У них була та ж сама проблема. Утім, ніхто з них розлучатися з цього приводу не збирався. А кому тоді дорікати? Та й піди, знайди іншого…
Так і мучилися вони, бідні. Так…
А тут – ще одна напасть… Одного разу, пізно ввечері, коли її сірий і безініціативний чоловік повертався з роботи, попався йому під ноги, просто перед їхнім подвір’ям, кіт.
Немолодий, худий і брудний. А ще, як потім виявилося, підсліпуватий і майже глухий.
Він просто вийшов назустріч чоловікові й жалібно закричав. Той не зміг відмовити і провів його до самих їхніх дверей. Потім зайшов додому і виніс страждальцю поїсти, попити і старенький плед поклав на задньому дворі.
Коли дружина про це дізналася – просто натрапила на кота, який її не побачив і не почув, то не прогнала старого, навіть сама підгодовувала, але використала це, як ще один привід поскаржитися подругам:
– Притягнув до хати старого, брудного, глухого і майже сліпого кота. А я тепер за ним доглядати маю!
– Так він у вас удома живе? – здивувалися подруги. Вони сиділи в місцевій кафешці.
– Ну, не в будинку. На задньому дворі, – зніяковіла вона, але тут же знайшлася: – А що це змінює?
– Він котів любить? – запитала одна з подруг.
– Краще б він мене любив, – парирувала жінка, і всі розсміялися.
Вина чоловіка була, як то кажуть, на обличчя. Доказ провини мешкав тепер на задньому дворі…
Сліпий і глухий кіт, якого чоловік назвав Томом, якимось дивним, абсолютно незрозумілим чином знав, коли чоловік мав повернутися з роботи.
Увечері, точно за десять хвилин до приїзду машини, Том виходив на освітлену галявину перед будинком і намагався розгледіти свою людину. Щурився, блимав, хилив голову то вправо, то вліво, нявкав голосно. Кликав…
Чоловік виходив із машини і сідав на траву поруч із котом, гладив його і розмовляв. Той притискався і голосно муркотів.
Дружина виходила з дому і кричала:
– Довго мені на тебе чекати?
Вона його й не чекала, але як пережити таке? Коли раптом цій старій і брудній істоті приділяють увагу й любов?
Про що вона й поскаржилася подругам. Але ті відреагували зовсім інакше, не так, як вона очікувала.
Вона думала, що вони обуряться його поведінкою і підтримають її, а вони раптом чомусь стали хвалити його.
– Дурні якісь! – говорила вона собі дорогою додому.
А на цих вихідних чоловік вирішив зробити собі теж відпочинок – втомився він від нескінченної роботи. З такої нагоди дружина запросила всіх сусідів на барбекю.
Він поголився, дістав нові джинси та футболку. Коли всі зібралися, він стояв біля великого газового столу, на якому все й готувалося – йому подобалося готувати.
Гості розгулювали будинком, їли, пили, спілкувалися. Дружина показувала подругам будинок, а він просто стояв і готував усім. І насолоджувався. Просто дивився на відпочивальників і насолоджувався…
Одна пара з сусідньої вулиці прийшла з великим собакою, якого прив’язали біля стовпа за кілька метрів від галявини їхнього будинку, щоб не заважав.
Так от…
Стояв він і готував, розносив їжу. Ставив на стіл і подавав у пластикових тарілочках гостям.
– Який чоловік у тебе хазяйновитий, – сказала одна з подруг.
Жінка скривилася.
– І готує відмінно, – додала друга.
– Ви що, спеціально мене дражните? – поцікавилася жінка і вже приготувалася гідно відповісти, коли це сталося…
*****
Річ у тім, що Том, той самий сліпий і глухий кіт, наважився таки вийти на галявину. Йому було дуже страшно. Тим більше, що чув і бачив він дуже погано.
Але ж там була його людина. І йому дуже хотілося підійти, потертися об нього. Він не був голодний – чоловік приніс йому цілу тарілку м’яса, але тепер кіт ішов по порцію любові й уваги.
Натикаючись на ніжки стільців і столів, спотикаючись об ноги гостей, Том наближався до чоловіка. Гості нахилялися і гладили його, він не заперечував.
Подруги дружини теж побачили Тома й разом заахали:
– Дивись, як він твого чоловіка любить…
Але тут пес, прив’язаний біля стовпа і страшенно роздратований цим – усі їдять, веселяться, а він тут змушений сидіти.
Пес побачив кота, який нахабно, не поспішаючи, ніби знущаючись, простував через галявину.
І, мало того. Люди нахилялися і гладили його, що було просто обурливо!
А кого вони мали гладити? Правильно – його.
Пес загарчав. І якби не гул голосів і музика з колонок, можливо, хтось і звернув би на це увагу, але…
Шум, розслабленість після робочого тижня, розмови, чудова атмосфера спілкування… І на нього ніхто не звернув уваги, що розлютило собаку ще більше.
Він почав із люттю гризти повідець. І коли Том нарешті дістався до своєї людини, знайшовши її за запахом, пес якраз звільнився і прийняв стійку…
Чоловік відчув поштовх унизу. Він нахилив голову і побачив свого Тома.
– Том! – сказав він. – Як же ти дістався? Як знайшов мене в цьому натовпі?
І це були останні його слова на цьому святі…
Пес помчав, наче ракета, розкидаючи навколо себе стільці, гарчачи і розполохуючи гостей! Усі закричали й кинулися, хто куди, а господарі собаки побігли до неї…
Уся сцена тривала не більше десяти секунд, і коли пес опинився біля великого гриля і вже збирався розірвати кота на шматочки, чоловік підхопив свого Тома на руки та закрив його собою…
Розлючений пес встиг вкусити людину разів п’ять, перш ніж господарі змогли його відтягнути.
Чоловік осів на траву, але так і не розтиснув руки, що стискали кота. Він упав і згорнувся калачиком, продовжуючи закривати собою свого кота. Крізь порваний одяг виднілися страшні рани.
Лікар, який опинився на цьому святі, і його дружина, медсестра, негайно кинулися до чоловіка і стали надавати йому першу допомогу.
Двоє чоловіків зірвали з себе сорочки і намагалися зупинити кров. Решта стояли навколо і виконували вимоги лікаря…
Швидка приїхала досить швидко. Але проблемою було забрати з рук непритомного чоловіка кота.
З великими труднощами розчепивши його руки, Тома передали одній із подруг дружини. Сама вона поїхала в машині швидкої допомоги з чоловіком до лікарні…
*****
Життя йому врятували. Провели п’ять операцій. І навіть, начебто, наслідків особливих не мало бути…
Але наслідки були. І ось які…
Поки він там лежав, усе селище приїжджало до нього в лікарню. І його палата була завалена квітами і всілякими частуваннями, які проносилися таємно, і які потім з’їдав і випивав медперсонал.
Люди висловлювали йому своє захоплення. Вони наполягали на тому, щоб вони з дружиною відвідали їх у найближчі вихідні після виписки.
А жінка раптом помітила, що її подруги, які раніше співчутливо кивали їй і підтримували її, дивляться на “сірого і безініціативного” чоловіка, її чоловіка, з неприхованим захопленням.
Вони так і сказали йому:
– Ви герой! Ми захоплюємося вашим вчинком.
Подруги залишили йому квіти і коробки з цукерками, і їй здалося, що вони…
Так, чорт забирай! Треба ж, яке нахабство! Вони підморгували йому. Уявляєте? Не соромлячись її присутності, підморгували йому!!!
– Ви що? – обурилася вона, вискочивши за ними в коридор. – Зовсім знахабніли?! Ви чому підморгуєте моєму чоловікові?
– Мила, – зауважила одна з подруг, – заспокойся ти. Ти ж на нього завжди скаржилася. Правда? А він у тебе такий видний чоловік…
– І геройський! – підтримала друга подруга і томно зітхнула.
Третя додала, мрійливо посміхаючись:
– Котів любить… Ти ж не будеш проти, якщо я приділю йому трохи уваги? Зовсім трохи. Тобі все одно, а нам розвага і задоволення…
Так ось, про що це я?
Дружина його по подругах більше не ходить. Вона тепер працює, теж у місті, і щовечора заїжджає за чоловіком дорогою додому.
Том живе в них. Ветеринар допоміг йому із зором, тож бачить він тепер краще. І завжди, точно за десять хвилин до їхнього приїзду, чекає біля дверей на вулицю.
Чоловік бере його на руки й притискає до себе…
Дружина більше не обурюється. Ще б їй обурюватися. Адже її чоловік такий видний і популярний! І герой!Спеціально для сайту Stories
