Кіра ще не спала, коли Роман, нарешті, повернувся додому. Жінка не хотіла сваритися: вона закрила очі і прикинулася, що бачить 10-й сон.
Кіра чула, як чоловік ходить по квартирі, як грюкає на кухні дверцятами холодильника, як розігріває вечерю в мікрохвильовці: вона залишила тарілку чоловіка на столі. Адже він, як завжди, не повернувся додому на вечерю.
Потім Роман пішов у душ, Кіра чула, як зашуміла вода. Жінка замислилася. Останнім часом вони з чоловіком спілкувалися мало і рідко. Роман повертався додому, коли Кіра вже спала, а йшов, поки вона ще спала… На вихідних – то відрядження, то термінові справи, то робота… Ні, Кіра не була такою дурною і наївною, як могло здатися.
Вона розуміла, що більшість цих надтермінових і надважливих справ – лише привід виїхати з дому. Виїхати від неї – нелюбої дружини.
Жінка зітхнула. Вона не знала, як їй вчинити в цьому випадку, як знайти вихід із ситуації, що склалася… Вона досі кохала чоловіка і не хотіла його втрачати… До того ж у них підростало двоє дітей…
– Слухай, донько, так живуть практично всі! Ти заміжня 10 років, у вас з Романом 2 дітей! Чого ти хотіла?! Романтичних зітхань під зірками?! Мільйон червоних троянд?!
Пора вже дорослішати, – знизувала плечима мати Кіри, жінка практична і досвідчена: як-не-як Віра Ігнатіївна була заміжня втретє.
– Мамо, але я ж бачу, що Ромка до мене зовсім охолов! – зітхала Кіра, – Він мене більше не кохає…
– У чому це конкретно проявляється?! – нахмурилася Віра Ігнатіївна. – На мою думку, він тебе не ображає, гроші дає, ні в чому не обмежує – хіба це не любов?!
– Мамо, та він вдома майже не з’являється! Весь час «зайнятий»! Я колись на вихідних в офіс до нього заїхала – Ромка сказав, що роботи багато, в офісі буде – так виявилося, що він у вихідні там навіть не з’являється!
Мені охоронець сказав. Адже за офіційною версією чоловік практично кожні вихідні на роботі проводить! – зітхнула Кіра.
– Я навіть питати боюся, де він насправді проводить цей час. Не хочу чути правду…
– Ну і правильно, не питай, навіщо тобі це все?! Ну, сказав Ромка, що на роботі – нехай так і буде! У вас же все нормально в родині, не потрібно все своїми руками ламати! – похитала головою жінка.
– Своїми руками?! Мамо, але він мені зраджує! – вигукнула Кіра. – Я впевнена в цьому!
– Впевнена?! І які ж підстави у твоєї цієї впевненості?! Ти його з коханкою застала чи любовне листування знайшла?! – примружилася Віра Ігнатіївна. – Або, може, Роман сам тобі в цьому зізнався?!
– Ні, але його постійні відлучення, затримки на роботі… І по телефону він весь час розмовляє з кимось, а щоб я цих розмов не чула – виходить на балкон або в сусідню кімнату…
– Не шукай проблем там, де їх немає! – промовила жінка. – Ти зараз у декреті, не працюєш, своїх грошей у тебе немає. Чого ти домагаєшся?! Хочеш залишитися на вулиці з двома дітьми?!
Квартира належить твоєму чоловікові, машина, дача – все його. Я теж не можу вас всіх прихистити у своїй однокімнатці. У мене своє життя! Я і так достатньо для тебе зробила!
У тебе зараз навіть своїх грошей немає – одні дитячі виплати! Приборкай свою гордість і мовчи! Тим більше, що у тебе ніяких фактів – одні припущення!
– Я думала, ти мене підтримаєш… – зітхнула Кіра.
– У чому, донько?! Я вважаю, що все те, про що ти розповіла – це дрібниці, і через твої підозри сім’ю руйнувати не варто. Тим більше, у тебе цілком нормальний чоловік: працює, сім’ю утримує, руки не розпускає… Чого ще треба для щастя?! – знизала плечима Віра Ігнатіївна. – Я не можу підтримувати руйнування сім’ї!
Кіра зітхнула: мати ніколи не розуміла її і вкрай рідко ставала на її бік. Навіть у дитинстві, коли Кіра потрапляла в неприємні історії, Віра Ігнатіївна завжди «призначала» її винною.
Саме Кіра була, на її думку, винна в тому, що її обзивають однокласники: а хто ж іще винен, що дівчинка заїкається?! Не заїкайся – і не будуть дражнити…
Саме дочка була винна в конфлікті з вчителем англійської мови: не потрібно було висовуватися! Кіра захоплювалася вивченням англійської, займалася додатково, і одного разу примудрилася виправити вимову у шкільної вчительки…
Саме через нерозторопність Кіри, а не через те, що мати не зорієнтувалася і не подала заявку, дівчинку не взяли до шкільної збірної з баскетболу… Так багато в чому була винна саме Кіра!
Мати жодного разу не підтримала її в жодній зі складних ситуацій! Тому те, що відбувалося зараз, не було для молодої жінки якоюсь несподіванкою. Але прикро все одно було…
Роман уже спокійно спав з Кірою поруч, а вона все ще розмірковувала над тим, що відбувається з їхньою родиною. Вранці, коли Кіра прокинулася, чоловік уже поїхав на роботу…
… «Тільки б вона спала!» – думав Роман, під’їжджаючи до будинку. Світло у вікнах їхньої квартири не горіло. «Слава Богу!» – зітхнув чоловік. Роман розумів, що рано чи пізно йому доведеться розібратися з ситуацією, що склалася, і поговорити, нарешті, з дружиною.
Але він намагався відкласти цю розмову якомога далі… Такий він вже був: нерішучий, покірний, неконфліктний…
– Ти вже вдома? – почув він із телефонної трубки знайомий ласкавий голос, – Кіра вже спить?
– Спить, – зітхнув чоловік, – як завжди…
– Знаєш, Кіра завжди була такою – її дуже складно було вивести з рівноваги, – розсміялася дівчина на іншому кінці дроту, – я б, наприклад, ніколи не заснула, не знаючи, де пропадає мій коханий чоловік!
Я б обов’язково тебе дочекалася, нагодувала б смачною свіжою вечерею… Я б.
– Катя, у Кіри на руках двоє дітей! Дімці всього 2 роки! Вона і так втомлюється, навіщо їй мене чекати! Тим більше в такій ситуації… – пробурмотів Роман.
– В якій «такій»?! Та вона навіть не здогадується про те, що ти можеш їй зраджувати! Вона думає тільки про дітей, та про супи-борщі!
Такі, як Кіра, вважають, що головне – вийти заміж, а там вже чоловік нікуди не дінеться! – розпиналася дівчина.
– Навіщо ти так про неї?! Ви ж подруги… – зітхнув Роман.
– Були подругами, поки Кіра не загрузла в домашньому господарстві і пелюшках! З нею ж поговорити нема про що! То про дітей мені розповідає, а воно мені треба?!
Я поки народжувати не збираюся! Не готова я ще бути матір’ю… – промовила Катерина. – То про те, як правильно варити варення… А я не люблю варення і варити його не збираюся!
– Тобі ж уже 30 років! – посміхнувся Роман. – А ти ще не готова до материнства. Як то кажуть, годинник тикає…
– Я надивилася на своїх подруг, які народили від коханих чоловіків. Одна вже розлучилася: загуляв коханий, поки вона з донькою по лікарнях лежала – там якась вроджена хвороба у дівчинки була.
Зараз сама тягне хвору дитину і іпотеку. Друга, Кіра твоя, забула про косметичні процедури, у неї зовсім немає часу для себе: діти, дім, готування… Як загнана конячка, а не молода приваблива жінка!
А її чоловік, між іншим, поглядає на дівчат красивих, доглянутих, цікавих… Не знаєш, чому так?! – хмикнула Катя.
– Не знаю, – зітхнув Роман і замислився.
Адже, якщо подумати, вони з Кірою свого часу були просто ідеальною парою.
Одружилися, народили дочку… Кіра вийшла на роботу, працював, природно, і Роман. Справи у них йшли непогано: власна квартира, машина, невеликий бізнес, який залишив хлопцеві батько…
Тому, коли Кіра заваг..ніла вдруге, Роман сам запропонував їй залишити дитину.
– Я хочу сина! – сказав він, – Ми можемо собі це дозволити… Я буду працювати і забезпечувати вас усім необхідним, а ти побудеш у декреті – відпочинеш…
– Ну, такий собі відпочинок! – посміхнулася тоді Кіра. Але рішення чоловіка прийняла.
Кіра народила сина. Малюк був неспокійним і хворобливим, жінці доводилося весь час перебувати біля дитини. До того ж старшій дочці була потрібна її увага: вона ревнувала матір до новонародженого.
Кіра розривалася між дітьми, домом і чоловіком. А Роман, по суті, просто занудьгував…
До того ж Кіра дуже змінилася з народженням другої дитини. Вона стала нервовою. Роман розумів, що дружина втомлюється, але його ображало те, що Кіра спить в кімнаті з дітьми, що вона намагається швидше піти від нього, що практично перестала доглядати за собою…
Він дивився на втомлену дружину з мішками під очима, в старому, запраному спортивному костюмі і розумів, що його більше не тягне до неї… А тут ще й Катя…
Катерина була подругою Кіри ще зі шкільної лави. Дівчата підтримували стосунки протягом усіх цих років, але бачилися досить рідко: у кожної з них було своє життя. Кіра вийшла заміж і весь вільний час присвячувала чоловікові та дітям, Катя вчилася в технікумі, працювала косметологом, а потім відкрила власний салон краси.
Саме тут вони і зустрілися одного разу з Кірою: та прийшла оновити зачіску.
– Кіра, а манікюр? Педикюр? У нас є різноманітні обгортання, спа-процедури… Думаю, тобі це буде до речі! – прискіпливо поглянувши на подругу, промовила Катя. – Тобі потрібно приводити себе в форму! Ти на себе не схожа!
– Ой, Кать, іншим разом! – відмахнулася Кіра, – Нема часу: чоловік і так ледве погодився годину з дітьми посидіти. Йому на роботу треба, він тепер у нас єдиний годувальник: я другого народила… А ти до нас в гості заходь: ми ж уже сто років не бачилися!
– Ну ти героїня! – посміхнулася Катерина. – Я ніяк на першого не наважуся: немає гідного чоловіка…
– Мені просто з чоловіком пощастило! – посміхнулася Кіра. – Таких, як мій Ромка, більше немає: турботливий, добрий, красивий…
– Пощастило тобі! – посміхнулася Катерина трохи заздрісно. Вона знала чоловіка подруги і дивувалася, як такий приємний у всіх відношеннях чоловік одружився з такою звичайною у всіх відношеннях жінкою.
Катерина не планувала заходити в гості до Кіри, але одного разу опинилася поруч з будинком подруги і вирішила відвідати її з чистої цікавості.
Двері Каті відкрив Роман. Він завмер на порозі, побачивши таку симпатичну особу. Того вечора Роман не зводив очей з подруги дружини. Звичайно, причини для цього були вагомі: на відміну від Кіри, у Каті була ідеальна фігура, і не було жодного зайвого кілограма.
На обличчі – вмілий макіяж. До цього додавався прекрасний манікюр, укладка і життєрадісність – Катя була оптимісткою, не обтяженою дітьми і чоловіком. Взагалі, вона вигідно відрізнялася від втомленої і занедбаної Кіри – матусі в декреті.
Це було складно не помітити. І Роман, природно, помітив – він був молодим чоловіком, чоловіком втомленої матусі в декреті….
… Тієї ночі Роман довго не спав, накрившись з головою ковдрою. «Добре, що Кіра спить!» – знову подумав він. На душі у чоловіка було неспокійно: сьогодні знову Катя заговорила про те, як би добре їм було разом…
Роман зітхнув. Так, Катя була красива, яскрава і цілеспрямована: вона точно знала, чого хоче від життя і готова була йти до своєї мети по головах. Так, їм було добре разом. Цікаво, яскраво, пристрасно…
Але тільки ось любові до Каті Роман не відчував. Симпатію, пристрасть, бажання – це все так. Але тільки не любов. Не говорила про любов і сама дівчина. Лише про те, що вони могли б бути прекрасною парою, про те, що вона без нього сумує і їй набридло бути на другому місці.
Катя – вона така, завжди хоче бути першою… Роман не знав, що робити далі, як вчинити. З одного боку, його тягнуло в гарячі обійми Каті. З іншого – він не міг сказати, що зовсім охолов до дружини. Якби не її вічна зайнятість і згаслі очі…
«Можливо, я сам в цьому винен?! – іноді закрадалася випадкова думка. – Може, варто було б допомогти дружині, приділити їй трохи більше уваги, взяти на себе частину її домашніх турбот?!…»
Але подібні думки Роман швидко відкидав – йому не подобалося відчувати себе винним. Але й зважитися піти від дружини він теж поки не міг… Ось і метався між двох вогнів….
… Катерина поклала слухавку і нахмурилася. Їй подобався Роман, але категорично не подобалося його ставлення до ситуації, що склалася. Чоловік просто плив за течією, насолоджуючись тим, що зараз відбувалося між ними.
Катя почала розуміти, що нічого змінювати він не хоче: а навіщо?! Романа все влаштовувало! Вдома – турботлива дружина і мати, яка витирає носи дітям, готує смачні обіди і пере його речі. Тут – пристрасна коханка-красуня, яка задовольняє інші його потреби…
Катя зітхнула. Вона зняла незручний, але дуже красивий шовковий пеньюар і одягла затишний махровий халат. Прибрала келихи на тонких ніжках назад у буфет і дістала свою велику чашку.
Заварила чай з медом і ввімкнула якусь стару комедію. Вона завжди так робила, коли хотіла заспокоїтися і прийняти правильне рішення. Пора було щось з цим вирішувати…
Катя не відчувала ненависті до Кіри. Зрештою, вони, дійсно, колись були найкращими подругами. Кіра єдина могла «ужитися» з неприємним характером «Каті-вискочки», як називали дівчинку в школі.
Адже завжди і всюди та намагалася бути першою… Кіра довіряла подрузі, впустила її в свій дім, в свою сім’ю, дозволила погрітися біля її сімейного вогнища, а Катя… Катя найбезсоромнішим чином забирає її чоловіка…
Дівчина нахмурилася. Вона не вважала себе в чомусь винною: зрештою, кожен сам будує своє щастя. Щастя потрібно берегти…
Адже буває так, що один чоловік стає щастям для двох жінок. Тоді йому потрібно зробити вибір. Роман робити вибір не хотів. Значить, потрібно йому допомогти.
А як же Кіра?! Катя довго переверталася і не могла заснути. І все-таки вона вирішила сама поговорити з подругою і суперницею за сумісництвом…
– Ні, Катю, я тобі не вірю! – хитала головою Кіра. – Цього не може бути! Ти не така! Ти не могла так зі мною вчинити!
– Але це так! Я сплю з твоїм чоловіком у тебе за спиною! – повторила Катя, приготувавшись до образ і агресії з боку суперниці. Однак цього не сталося. Кіра відмовлялася вірити в очевидні речі.
– Пам’ятаєш, минулого тижня Роман затримувався на нараді в середу? Це ми з ним їздили в театр: була прем’єра, на яку я давно мріяла потрапити.
А позаминулих вихідних він їхав у відрядження, так?! Це ми з ним були в пансіонаті за містом… Кіра, він спить зі мною! Він тебе більше не кохає! – вигукнула Катя.
– Я тобі не вірю! – нахмурилася Кіра, – Це все брехня! У нас з Ромою прекрасна сім’я! Якби він мене не кохав – він би зі мною не жив!
– Сама у нього запитай! Що я тобі розповідаю! – знизала плечима Катя і пішла, голосно грюкнувши дверима. – Я думаю, скоро ти дізнаєшся багато нового про вашу щасливу сім’ю!
Кіра проводжала суперницю з посмішкою на обличчі. А потім закрилася у ванній і довго-довго плакала, увімкнувши воду, щоб її ридань не чули діти…
Роман, повернувшись додому, застав гарячу вечерю і мирно сплячу дружину. Кіра так і не заговорила з ним про те, що почула від Каті…
…- Я все їй розповіла! Все! – Катерина ходила туди-сюди по кімнаті. – Невже у твоєї Кіри зовсім не залишилося гордості?!
– Причому тут гордість?! – скривився Роман. – Просто вона розумна жінка і не хоче втрачати сім’ю через такі дурниці. А ти навіщо до неї поїхала?!
– Мені набридло бути коханкою! Набридло зустрічатися з тобою потайки! Ти всі свята, всі до одного, проводиш з дружиною! Ти ж її не любиш! – завжди спокійна Катя майже кричала.– І, так, наші стосунки – це зовсім не дурість! Принаймні, для мене!
– Чому ти вирішила, що я не люблю дружину?! Я люблю її. І тебе по-своєму люблю. Тому я і не можу зробити вибір.
– Ну і не треба! Якщо все всіх влаштовує… Будемо ділити тебе на двох. Але тільки тепер ділити будемо чесно! – підвела голову Катя.
Роман тільки знизав плечима – він, як завжди, був згоден….
… – Кіро, я на роботу! Сьогодні мене не чекай! – Роман послав дружині повітряний поцілунок і вийшов за двері.
Кіра зітхнула. Чоловік тепер, після тієї розмови з Катериною, практично не приховував, що ночує у коханки. Навіть на Новий рік він поїхав до неї.
– Ви все одно спати будете, навіть 12-ї не дочекаєтеся! – знизав плечима він. – Краще завтра підемо в торговий центр з дітьми, на гірці покатаємося…
О 10-й діти заснули, і Рома поїхав. Кіра довго дивилася у вікно на сніг, який падав на місто. Вона не могла пробачити чоловіка. Не могла вона його і відпустити.
І справа була зовсім не в тому, що він її утримує. Справа була в тому, що вона все ще потребувала його, його кохання. Ну, і спільні діти… Кіра не хотіла, щоб її діти росли без батька, як колись вона….
– Я чекаю дитину! – Катя пройшлася по квартирі. – Вгадай, від кого?!
– Мені байдуже, – підвела голову Кіра.
– Слухай, подруго, у тебе що, взагалі гордості немає?! Я сплю з твоїм чоловіком! У нас буде дитина! – Катя поглянула на колишню подругу з презирством. – Ти мене дивуєш! Інша б уже давно пішла.
– Я – не інша! І у мене від Романа теж є діти: двоє! – тихо відповіла Кіра. – Ти чого прийшла? Похвалитися?!
– Та ні, вирішила тобі розповісти. Думаю, ти про це повинна знати! – саркастично вимовила Катерина.
– Дякую, могла б і не обтяжуватися, – хмикнула Кіра. Повідомлення Каті нічого в її житті не змінювало…
… – Михайле, не відходь від мене! Заблукаєш! – Катя посміхнулася білявому малюку. – Як тебе потім шукати в цьому лісі?!
– А тут вовки є, тітонько Катя?! – Діма, хлопчик років 5-ти, не зводив очей з жінки.
– Які вовки! Ну, Артемка, ти придумав! – розсміялася сестричка хлопчика, 10-річна Анна. – Ще про ведмедів запитай!
– Відчепіться від тітки Каті! – з’явилася на горизонті Кіра. – Краще подивіться, скільки я грибів назбирала! – простягнула вона повний кошик.
– Це я знайшов! – підморгнув Роман. – А ваша мама тільки збирала!
– Не бреши! – штовхнула його в бік Кіра і розсміялася мелодійним дзвінким сміхом…
Ніхто з тих, хто знав Катю, Кіру і Романа, і подумати не міг про те, що вони – не просто друзі, а, в певному розумінні, родичі.
Принаймні, родичами були їхні діти…
Роман, як і раніше, жив на дві сім’ї. Всі троє дітей називали його татом. Благо, Катя з сином жили на іншому кінці міста і не так часто бачилися з законною сім’єю Романа.
Однак все ж бачилися: Катерина сама на цьому наполягала. Хотіла довести Кірі, що вона не просто коханка її чоловіка, а член сім’ї. Практично такий же, як сама Кіра…
Вони навіть всі разом їздили на море влітку і на відпочинок за місто. Правда, на морі вони орендували окреме житло: Роман зупинявся з офіційною сім’єю, а ночувати іноді йшов до Катерини…
Жінки посміхалися одна одній в обличчя, намагаючись показати, що кожна з них – щаслива…Роман же був щасливий по-справжньому: він зумів-таки знайти вихід із ситуації, що склалася, не приймаючи жодного рішення – життя вдалося!
А те, що його дружина Кіра ридала в душі і ковтала антидепресанти – цього він намагався не помічати. Як і те, що його коханка Катя все частіше зустрічала його в стані легкого сп’..іння – це він ще не бачив, як вона напив…ться, коли він їхав від неї додому до дружини…
Здавалося б, зовсім не красень, не мачо, не мільйонер, а так легко зіпсував життя двом прекрасним, закоханим у нього жінкам…
Спеціально для сайту Stories
