Розійшлися вони, можна сказати, через дурість. Просто Олена мріяла працювати за фахом, вона закінчила архітектурний факультет, а Сашко хотів, щоб вона сиділа вдома із сином Данилком. Хлопчик мав проблеми зі здоров’ям і йому не можна було хвилюватися, бігати чи жартома штовхатися з хлопцями. Загалом, у садок йому не можна було.
Олена і не збиралася виходити на роботу, принаймні до того часу, поки Данилко піде хоча б до п’ятого класу, але, коли він перейшов до другого, їй несподівано запропонували дуже гарне місце в приватному архітектурному бюро. Олена випадково зустрілася зі своєю однокурсницею, яка там працювала директором.
Та знала здібності Олени і те, що вона була дуже відповідальною, чесною людиною, ось і запросила подругу, навіть з огляду на те, що в Оленки зовсім не було досвіду роботи, вона ж вийшла заміж відразу після отримання диплома. Звичайно, Олена зацікавилася, вона ж з дитинства мріяла бути архітектором.
Насилу вступила до інституту, цілими вечорами сиділа над контрольними, дипломну роботу на «відмінно» написала, тому вона тут же вмовила свою маму звільнитися, щоб сидіти з онуком. Ось тільки Сашко у цьому Олену чомусь не підтримав. Можливо, нічого поганого в тому, що дружина працюватиме і не було, тим більше зарплату обіцяли не менш за його.
Але чоловік пішов на принцип: домовилися, що сидітиме з сином, отже, нехай сидить. Олена образилася і теж «встала в позу». Спочатку вони просто ображалися один на одного, потім почали лаятись, потім дійшло до образ і навіть підозр у зраді. Після двох тижнів скандалів Сашко зібрав речі та пішов жити до своєї мами. Олена його не зупинила.
Поступатися чоловікові, який думає, що вона влаштувалася на роботу, щоб фліртувати з мужиками, жінка не збиралася. Тиждень Сашко та Олена навіть не зідзвонювалися, але коли Данилко почав хвилюватися і допитуватися, чому тато не приходить додому, вони захвилювалися. Хлопчик міг сильно засмутитись і тоді б хвороба взяла гору, а вони допустити такого не могли.
Миритися і йти на поступки подружжя принципово не збиралося, тому вирішило сказати синові, що тато поїхав у відрядження, а тепер Сашко вечорами приходитиме додому, робитиме з сином уроки, укладатиме його спати, а потім знову йтиме до своєї мами. Так і почалося їхнє фальшиво-сімейне життя.
Сашко приходив пізно, виправдовуючись перед сином, що затримується на роботі, трохи допомагав йому з домашнім завданням, якщо вони ще не були дороблені, проводжав сина в спальню, цілуючи його на ніч, і йшов. З дружиною він був, як колись ввічливий, але не більше. Образа на Олену глибоко засіла в його серці.
Сама Олена вже була не рада, що затіяла таке, але на роботі у неї все було чудово, до неї поставилися з великою повагою, прийняли як професіонала та й виходило все у неї. Вона тепер займалася улюбленою справою, це було так цікаво та захоплююче, що робочий день пролітав зовсім непомітно. Олена була щаслива та нещасна одночасно.
Вона мріяла лише про одне, щоб Сашко зрозумів її та повернувся, адже вони кохають одне одного, принаймні вона була в цьому впевнена. Вона часто ловила на собі сумний погляд чоловіка, такий, наче Сашко дуже хотів щось сказати, але не наважувався. Олена намагалася вивести його на розмову, іноді, ніби випадково, торкалася чоловіка рукою або поправляла скуйовджене волосся.
Він же у таких випадках відразу ставав напруженим і похмурим, і намагався якнайшвидше піти. Пройшов майже рік, Олена та Сашко розлучення так і не оформили, але до родини він не повертався. Більше того, він почав приходити не кожного вечора, пояснюючи синові свою відсутність новими відрядженнями.
Одного разу Сашко, як звичайно поцілував сина, побажав йому на добраніч, але відразу не пішов, а подивився на Олену і зітхнув:
– Мені треба тобі щось сказати, – він опустив голову і не підводячи очей, продовжив: – Я скоро більше не зможу приходити до вас. Я одружуся і у нас із Жанною буде дитина.
Олена, яка спочатку затамувала подих у надії почути те, що вона так довго чекала і навіть десь у душі була згодна заради примирення все ж таки піти з роботи, зблідла. Як одружитися? На якій ще Жанні та ще й при надії? А як же Данилко, як вона, зрештою?
– Але ж ми не розлучені, – пробурмотіла вона, ніби це ще могло врятувати їхню родину.
– Я вже подав на розлучення, – нарешті подивився їй у вічі Сашко і погляд його був несподівано холодним та чужим, тому Олена зрозуміла, що це правда.
– Але я кохаю тебе. І як же Данилко? – спробувала вона ще раз, але він похитав головою:
– Ти не кохаєш мене, інакше б поступилася, а синові якось поясни м’якше, придумай щось, наприклад… – він на хвилину задумався, але так нічого і не зрозумівши, махнув рукою: – Та що-небудь придумай, ти мати, зрештою, а він уже великий, тим більше, я зовсім його кидати не збираюся, забиратиму, але не часто. Жанночка не любить шум і сторонніх у будинку, а їй спокій потрібен, щоб дитина здорова народилася.
Олена сиділа, витріщивши на Сашка очі. Вона нічого не могла сказати. Боялася, що відразу зірветься на крик, а тоді Данилко може прокинутися та злякатися. Ні, вона свого сина любить, не те що цей зрадник. Стиснувши зуби, Олена посміхнулася і якомога зневажливіше відповіла:
– Не думаю, що Данилку буде цікаво познайомитися з твоєю Жанною. Я знайду, що йому сказати, тому можеш не турбуватися і більше не приходити. Проживемо якось без тебе. Іди, а то ще розродитись твоя раніше від ревнощів, або народить тобі такого, як Данилко, хворого.
Сашко здригнувся від цих слів Олени, але нічого не відповів, зібрався і пішов, безшумно зачинивши за собою двері. Він повільно йшов нічною вулицею і думав про те, що якось не так все складається. Щось свербіло в його душі, швидше за все це було почуття провини, якого він ніяк не міг позбутися. Сашко за вдачею був дуже добрий і відповідальний, але впертий.
Якщо він щось комусь обіцяв, то завжди виконував обіцяне, і цього вимагав від інших, тому він не міг вибачити дружині вихід на роботу. Вона ж обіцяла бути поруч із Данилком хоча б до десяти років, але ні, поманили її посадою та зарплатою, вона й побігла, кинувши сина на матір і забувши про свою обіцянку. Значить, не так і сильно любить вона своїх чоловіків.
Значить, не така вона надійна людина і вірити їй більше не можна. Сашко кохав дружину, але образа була сильнішою. До того ж він справді став підозрювати, що вона нудьгує без чоловічої уваги. Олена гарна, не посперечаєшся, у неї густе каштанове волосся, струнка фігура, очі карі, величезні, особливо якщо підфарбує вії.
І голос, грудний, трохи хрипкий, але в міру такий, що дух захоплює, коли вона шепоче про кохання. Сашко зупинився. Йому раптом здалося, що його зачарували, щоб розлучити з Оленою, що потрібно було просто поговорити з нею по-доброму, може, це й не так страшно, що вона працює, тим більше на дуже добре оплачуваній посаді.
Йому до болю захотілося розвернутися і побігти назад, до Олени та Данилка, але він не повернувся, пересилив себе і пішов до Жанни. З новою жінкою Сашко познайомився на роботі. Худенька хитра блондинка з короткою стрижкою, через яку здавалася зовсім дівчиськом, хоч і була на рік старша за нього. Прийшла працювати у відділ, який він очолив незадовго до її появи.
І якось дуже швидко, але ненав’язливо стала його помічницею. Жанна відразу заявила йому, що нічого між ними бути не може, тому що вона, хай і розлучена, але жінка порядна, до того ж категорично проти зв’язків на роботі. Сашко був радий цьому, бо серед жіночої частини їхньої фірми давно вже прокотився чутка, що він пішов від дружини.
Тепер кожна вільна від сімейного життя співробітниця вважала своїм обов’язком спокусити його. Одного разу він поскаржився Жанні на ці домагання, а вона, ніби жартома запропонувала вдати, ніби вони зустрічаються, просто, щоб інші жінки від Сашка відстали. Правда, запропонувала це вона, ще раз нагадавши, що ніяких романтичних стосунків бути не може.
Чоловік зрадів і відразу погодився, це йому дуже навіть підходило. З того дня Сашко та Жанна почали разом обідати, він тепер часто підвозив її після роботи додому, тим більше, що жили вони поряд, а на корпоративах вони взагалі поводилися, як пара. Інші жінки від Сашка, неохоче, але відстали, чому він був дуже радий, адже саме цього він і домагався.
Його все влаштовувало, Жанна була гарною помічницею, ерудована і мала тонке почуття гумору, з нею було цікаво розмовляти. Мабуть, з цієї причини Сашко і не помітив, що згодом почав звикати до неї і навіть почав заходити до неї додому. Там він познайомився з її 13-тирічною донькою Веронікою, замкненою, тихою дівчинкою з розумними очима, яка завжди дивилася на нього чомусь трохи зневажливо.
Сашко губився від такого погляду, Жанна помічала це і, коли він приходив, почала виправаджувати дочку до її кімнати. Згодом чоловік почав навіть допомагати Жанні по будинку, лагодив щось, возив її магазинами. Щоб якось віддячити, жінка до його приходу готувала якусь незвичайну страву. Вона шукала нові рецепти і у неї все чудово та дуже смачно виходило.
Така увага могла означати щось інше, ніж дружбу, але Жанна ніколи не загравала з Сашком, поводилася з ним на рівних, по-дружньому, просто і легко. Чоловік і не помітив, що все рідше приходить до сина, навіть образа на Олену пішла на другий план, її затьмарили незвичні стосунки з Жанною. Сашко став помічати, що його тягне до Жанни.
Чим частіше вона нагадує йому, що між ними нічого не може бути, тим більше вона йому цікава, і вже не тільки, як просто друг, а як жінка. Ну і сталося те, що сталося. На черговому корпоративі, вони разом, на одному таксі поїхали додому, чомусь додому до Жанни, і прокинулися вранці в одному ліжку.
Жанна відразу заявила, що це нічого не означає, просто випадковість, але через місяць зніяковіло і навіть якось злякано повідомила Сашка, що чекає на дитину і позбуватися її вона не планує, і сподівається, що Сашко зрозуміє її. Як людина чесна і до того ж вже майже неодружена, він тут же запропонував Жанні вийти за нього.
Вона зніяковіло обіцяла подумати, але все ж таки натякнула, що для початку йому потрібно розлучитися. Наступного дня він заїхав до суду і написав заяву, а ввечері розповів про все Олені…
– Данилко, тато тепер житиме зі своєю мамою, бабусею Раєю, вона захворіла, а він так багато працює, що не встигає допомагати їй, а потім йти додому, до нас, – Олена розуміла, що говорить не те й не так, але не могла вигадати чогось більш виразного, щоб пояснити синові відсутність батька.
Сказати, що тато більше не буде жити з ними, тому що одружується з іншою тіткою, вона не могла, боялася, що дитина сильно засмутиться і в нього трапиться напад. От і намагалася вона якось відтягнути той момент, коли Данилко дізнається про гірку правду, а ще Олена все ж таки сподівалася, що Сашко одумається і повернеться до них.
Вона була готова пробачити його, їй уже було начхати на свою гордість, вона кохала Сашка і хотіла, щоб все було як раніше, а ще вона хотіла подарувати йому дочку. Олена навіть ім’я їй вигадала – Аліса. Їй чомусь здавалося, що Аліса Олександрівна була б найщасливішою дівчинкою на світі. Олена дивилася на Данилка, який нічого не розумів, і з останніх сил намагалася не заплакати.
Вона не хотіла навіть думати про те, що не буде більше в них родини і ніколи не з’явиться дівчинка Аліса, схожа на Сашка. Олена обняла сина і заплющила очі, подумавши, що їй треба навчитися жити по-новому, так, щоб не зламатися, їй треба бути сильною, заради Данилка… На перший суд Олена не прийшла, тож засідання перенесли, не розірвавши шлюб.
– Чому ти не прийшла? – нервово запитав у неї Сашко телефоном. – Я, між іншим, майно ділити не збираюся, все залишається тобі і Данилку, квартира, меблі, мені достатньо машини. Давай, щоб наступного разу прийшла, домовилися?
Олена мовчала, не могла вона сказати Сашкові, що всю ніч перед судом проревіла в подушку. Синові вранці довелося сказати, що застудилася, таким опухлим було її обличчя. Звісно, ні про який візит до суду в такому вигляді й не могло йтися, та й на роботу вона теж не пішла. Насправді Сашко в душі навіть радий був, що Олена не прийшла до суду.
Він боявся, що не зможе наполягати на розлученні, відчував, що все ж таки не готовий до цього, але й залишити Жанну одну він теж не міг. Вона не була винна в тому, що так сталося, саме вона весь час наполягала на дружніх стосунках. Це він мав тримати себе в руках. Наступне засідання суддя призначила за два тижні і чоловік трохи заспокоївся.
Буде час налаштувати себе на потрібний лад. Жанна просила його переїхати жити до неї, але він обіцяв матері не поспішати, тож відклав переїзд до наступного суду, але приходив до нареченої щовечора. Якось Жанна попросила його звозити Вероніку в басейн, сама вона записалася на цей час до перукаря, та й треба було звикати Сашкові до нової дитини.
Поки їхали, Сашко та Ніка не обмовилися ні словом. Діставшись місця, дівчинка, так само мовчки вийшла і пішла в будівлю спорткомплексу, а чоловік залишився в машині. Чекати треба було близько двох годин. Він вирішив не їхати, довго сидів, слухаючи музику, а потім вийшов із салону, щоб розім’ятися і тут почув гучний радісний крик Данилка:
– Татусю! Миленький! Ти приїхав за мною? – син летів через парковку до Сашка, а за ним поспішала Олена, вона намагалася зупинити дитину, кликала його, але він її не чув.
Сашко раптом зрозумів, що скучив за Данилком, забувши про все він розкинув руки і підхопив сина, що підбіг, захеканого, закрутив його. Хлопчик навіть верескнув від щастя. Олена теж підійшла ближче і засмучено думала про те, як тепер заспокоюватиме сина, який тільки почав звикати жити без батька.
– Це ваш син? – раптом пролунав поряд з ними дзвінкий дівчачий голос.
Вероніка стояла біля машини і з сумною усмішкою дивилася на них.
– Я теж свого тата люблю, – сказала дівчинка дуже серйозно, – тільки мама з ним жити не хоче, бо він мало заробляє. Вас тепер знайшла. Перспективного, з гарною зарплатою, – скривилася дівчинка. – Бабуся маму довго вчила, як з Вами поводитися, щоб Ви точно з нею одружилися. Бабуся у нас класний психолог, купу грошей на цьому заробляє, а Ви й клюнули. Сина кинули. Не хочу, щоб Ви моїм батьком стали, не потрібні мені. Я тата свого хочу.
Сашко повільно опустив Данилка на землю і вражений повернувся до Вероніки:
– Як це «навчала»? Це що, все підлаштовано було? Але як дитина?
– Ось Ви чудний! – похитала головою Ніка, – Та мама Вас вже третього так розводить, немає ніякої дитини. У мами великі проблеми зі здоров’ям, тож я в неї єдина, була і буду. Тому вона мене татові не віддає, хоч він і судився з нею через це.
– Тим, іншим, теж ти розповіла? – тихо спитав Сашко, а дівчинка хитро посміхнулася:
– Ні, ті самі втікали, коли про дитину дізнавалися. Щоправда, гроші давали, мати нашу квартиру на них купила, іпотеку раніше виплатила.
– А вона тебе лаяти не буде? За те, що мені розповіла?
– Та нехай лає, переживу. Вона нормальна, тільки до грошей жадібна, я такою ніколи не стану, я тільки за коханням заміж вийду.
Олена весь цей час незрозуміло дивилася то на чоловіка, то на дівчинку. Жінка хотіла вже забрати сина та піти, але тут Сашко схопив її за руку:
– Стривай. Нам треба поговорити. Про дуже важливе… – і голос його при цьому помітно тремтів.
Маленька Аліса Олександрівна, в пишній сукні і з величезним бантом на голові міцно трималася однією рукою за татовий палець, іншою за руку старшого братика і старанно посміхалася на всі свої вісім зубиків….
