Я скоро збожеволію від поведінки батьків чоловіка. Мене всю прямо розпирає, а кінця-краю цьому немає. І проблема-то банальна донезмоги. Не питання про дітей, не сунення носа в наші справи.
Ні, вони чудові люди, і я навіть подумати про них у такому ключі не можу. Уся справа в консервації. Це їхнє улюблене заняття, їхнє хобі. Напевно, сенс життя теж. Вони живуть на дачі.
Переїхали туди, щоб насолодитися сільським життям, свіжим повітрям, продуктами і всією іншою подібною романтикою. Чоловік через це не хвилюється, каже, це в них у крові. Тож я загалом теж у їхні справи не лізу.
Але ці дорослі й досить приємні люди щодня щось закривають у банки. І я просто не знаю, навіщо їм це. У хід іде все: м’ясо, риба, курка, овочі, фрукти. Свекор купив апарат, щоб робити тушонку.
Пробували коли-небудь кашу з риб’ячими тушками, приготовану в одній банці? Або компот з аличі та яблук? Сусіди закололи кабанчика і частину продали батькам чоловіка.
Так вони свіже соковите м’ясо теж законсервували, не шкодуючи, а я так сподівалася на шашлики. Коротше, з часом це стало проблемою. Бо, по-перше, як виявилося, у мене алергія на консервацію, в якій присутній оцет.
А це пристойна частина закручених овочів. А по-друге, мама і тато чоловіка абсолютно не лінуються, щоб привезти до нас із дачі в місто кілограм 25-30 цього свого добра. Потім, щоправда, відлежуються кілька днів.
Але банки складують, як на виставку. Я спробувала роздавати ці частування на роботі. Але колеги в більшості випадків відмовлялися. Запитували тільки про тушонку, але чоловік сказав, що вона тільки для нього, і роздавати заборонив.
Сусіди теж якось підозріло на мене косяться, але чемно відмовляються від пропонованих ласощів. А тільки в малинове варення стільки цукру вбухали, шкода до сліз. Квартира у нас невелика, зайвого місця немає.
Доводиться всі ці банки складувати на балконі й накривати старими куртками, щоб на них не потрапляло світло, мені це просто поперек горла. Я намагаюся, як можу, щоб естетика була присутня, стиль, краса.
Ну не хочу я жити ось так, як колись. Ще одну лижню туди і старий телевізор. Ось це краса буде! Чоловік, природно, ставиться до цього питання набагато легковажніше. Каже, що продукти, на які у мене алергія, він з’їсть.
Решту пообіцяв друзям роздати. Так що все добре буде, щоб я не хвилювалася, але минуло вже чотири місяці, і я постійно натикаюся поглядом на цей склад. Як мінімум коли одяг вішаю.
Я вирішила винести кілька банок на смітник. Поки що туди потрапили найбільш, скажімо так, непотрібні представники: екземпляри з тріщинами, роздуті. Якісь старі огірки, кабачки і величезні помідори.
Хоч трохи, але дихати стало легше. Шкода, що довелося викинути банки для консервації. Але я вже знаю, в якому магазині продається порожня тара, щоб віддати її батькам чоловіка.
Учора чоловік прийшов до мене з величезними винуватими очима і попросив не сваритися. Він вичитав, що є комбуча. Дуже корисна погань, і вирощувати її можна абсолютно без жодних зусиль. Зате користі від неї просто вагон.
І показав мені трилітрову банку зі звичайним мерзенним чайним грибом. До розлучення, звісно, не дійшло. Але тепер ця комбуча плаває десь водопровідними трубами. І, головне, проблема залишається проблемою.
Батьки чоловіка ні в яку не бажають припиняти свої візити з усяким скарбом. Ні я, ні чоловік не можемо їх зупинити, а моє ментальне здоров’я від цих усіх дій міцнішим не стає. Як можна розлучитися з батьками чоловіка?
