Після появи у мене вдома собаки кішка перші кілька тижнів дуже сильно нервувала. Воно й зрозуміло. Але я намагався думати, що “жити як кішка з собакою” – це всього лише фігура мови. Так воно, власне, і вийшло. Тварини згодом стали хорошими приятелями.
Якщо я правильно зрозумів, тварини, яким нема чого ділити, втрачають одна до одної будь-яку ворожість, а найчастіше навіть виявляють інтерес. Це приємний факт, бо я не завжди можу бути вдома і сподіваюся, що без моєї присутності тварини не влаштують погром. Пса я привів з вулиці.
Він десь пошкодив лапу, тож спершу потрібно було сходити до ветеринара. Після всіх уколів і перев’язок пес дивився на мене чесним, але трохи недовірливим поглядом. Нормально, довіру потрібно заслужити. Я не надто обізнаний у плані собачих кормів, але добрий лікар мені все розповів.
Підрахувавши, у скільки мені обходитиметься щомісячний догляд за тваринами, був дуже здивований. У молодості це була моя стандартна зарплата. Хто ж знав, що собака, підібраний на вулиці, виллється мені в таку суму. Але, з іншого боку, навіщо рахувати гроші, які йдуть на добру справу?
Коли живеш один, хочеться іноді якогось спілкування, але з людьми, якщо говорити про дружбу, мені доводиться важко. У моєму віці це або походи в бар із колегами, або спільне хобі, захоплення, але в обох випадках проблема полягає в тому, що я маю вдавати з себе зовсім іншу людину.
Не справжню особистість. Підтримувати розмову, цікавитися чужими справами, можливо, сім’єю, але, якщо чесно, мені все це нецікаво. А ось із тваринами просто. Їм не потрібно нічого розповідати, вигадувати або згадувати цікаві факти. Вони сприймають тебе таким, який ти є.
З іншого боку, що кішка, що пес одразу відчувають у тобі негатив або слабкість. Тож я намагаюся ніколи при них не бурчати собі під ніс або не підвищувати голос, коли розмовляю телефоном. Раз вже вони стали моїми вихованцями, нехай я буду ватажком нашої маленької різношерстої зграї.
Так, до речі, було, коли до мене приходила тітка. Ця велика, трохи нахабна жінка постійно хоче знайти мені наречену і думає, що я буду з нею погоджуватися, тільки тому що вона підвищуватиме на мене голос. Хоч я і працюю в навушниках, слухаючи гучну музику, але в ній присутня мелодійність.
А ось тітка примудряється напружувати мої барабанні перетинки в перші секунди спілкування, але я не злюся. Я такий, який є. І вона теж. Але ось пес тоді гумору зовсім не зрозумів і почав гавкати, мабуть, з переляку, на незнайому йому жінку. Гавкати, але не зі злоби, а як здивоване цуценя.
Зовсім забув сказати, пес він далеко не маленький. Хоча після моїх невпевнених команд він примовк. І тільки дивився спідлоба то на мене, то на тітку. Кішка в ці справи не лізла, жінки були давно знайомі й ігнорували одна одну, з усією властивою жіночій статі витонченістю.
Прийшовши до тями, тітка, за нашою старою традицією, почала мене критикувати. У справу пішло все: і те, що я ходжу якийсь вічно заспаний, ніби не від світу цього. І те, що від пса буде запах, навіщо я його тільки взяв, мені що, одноокої кішки мало було?!
Ну і найулюбленіше: коли я вже знайду собі наречену, а краще – одразу дружину, і їй не доведеться вчити мене життя. Цю естафету, на її думку, повинна буде взяти на себе ні в чому не винна дівчина, сенс існування якої полягатиме в тому, щоб пиляти мене 24/7, без зупинки.
Здебільшого я намагаюся не відповідати тітці, поки вона не закінчить кричати. Подумаєш, мінус якихось 15 хвилин життя. Але не цього разу. Не встигла моя родичка довести свою тираду хоча б до середини, як пес піднявся на всі чотири лапи і став між нами, даючи зрозуміти, що хтось не правий.
Без гавкоту і навіть не гарчачи. Хоча було видно, що робити це йому нелегко: хвора лапа застигла в неприродному положенні й трохи тремтіла. Тоді тітка подивилася спершу на пса, потім на мене, потім знову на пса і, посміхнувшись, єхидно запитала, скільки я плачу за цей зоопарк.
Але я вирішив цього разу не перетворювати нашу зустріч на фарс і назвав повну суму, тим паче, що на мою думку обговорювати зі мною такі теми – моветон і суцільна невихованість. Бо моя робота приносить мені більше грошей, ніж заробляє її чоловік, вона і навіть її синок, разом узяті.
Хоч він і здобув свою платну “вищу” освіту. І тут почалося. “Що?! Та як?! Це ж можна ці гроші просто відкладати, а потім купити щось корисне! З’їздити кудись! А ти витрачаєш стільки грошей на своїх помийних звіряток! На вулицю вийди, познайомся з кимось!” Ну і все в такому роді.
Як ви можете зрозуміти, конструктивної бесіди у нас не вийшло. І під приводом того, що у мене ще є важливі справи, я випровадив тітку з квартири. Чесно, думаю, кішка теж зітхнула з полегшенням з іншої кімнати. Тому я хочу сказати, що тварини нам потрібні.
Раніше після спілкування з родичами в мене зникав настрій на день, а то й більше. Було навіть складно щось робити, але тепер, коли я не один, минулі нерви й образи викликають у мене тільки нотки самоіронії. І чого я так переживав? Можливо, в цьому є негатив, що тварини мені ближчі, ніж люди.
Але хто знає, можливо, у майбутньому я знайду собі споріднену душу. А поки що собака, підібраний на вулиці, мені рідніший за багатьох. Буду й надалі допомагати братам нашим меншим. Вони цього потребують як ніхто інший.
