Я з чоловіком та дітьми переїхали жити за кордон. Не просто в іншу країну, а на інший континент і наше життя круто змінилося. Ми вклалися, що називається, по-крупному. Продали квартиру, машину. Ніяких квитків назад. Звичайно, перед цим довго думали щодо місця проживання, роботи, школи.
Але на ділі все виявилося складно і дуже затратно. Оренда і податки з’їдали практично всю зарплату. Але ж треба було ще прилаштувати дітей – і взагалі якось жити. Домогосподаркою бути е вийде. Тож і я мала невеликий підробіток, а вечорами пекла пироги, які чоловік носив на роботу.
Невеликі гроші, навіть символічні, але вже щось. Звісно, інфраструктура, чисті вулиці, затишні будинки. Усе це має дуже привабливий вигляд. Особливо для дітей. Вони перший час повірити не могли, що люди можуть так жити й ставитися одне до одного.
Син загубив у школі мобільний і вирішив, що все, можна прощатися. Так йому його принесла одна з викладачок, сказала, що передали інші діти. У нашій старій школі це була б фантастика. Через півроку справи почали налагоджуватися. Чоловікові підняли зарплату.
Я нарешті зрозуміла як усе влаштовано, з’явилися гроші. Ми стали їх відкладати на якісь серйозні покупки або на чорний день. Завжди потрібно мати якийсь загашник, я вважаю. Та й діти ростуть теж. Десь у цей момент почала скаржитися моя сестра, яка залишилася вдома.
Вона сказала, що мама погано почувається і потрібно щось робити. Порадившись із чоловіком, ми вирішили скидати сестрі на картку гроші, щоб вона приходила і допомагала мамі по господарству. На що вона була згодна, адже жили вони зовсім недалеко
Йшов час, і сестра почала натякати, що грошей їй не вистачає, продукти подорожчали. Та й ліки потрібні, тому потрібно більше коштів. Загалом, слова правильні, але щось мене в них насторожило. Оскільки відпустки я з переїзду не брала, це був непоганий привід з’їздити на додому і побачити маму.
Чоловік залишився на господарстві, а я вирушила в дорогу. Вдома у мами я побачила лякаюче знайому картину. Там не змінилося взагалі нічого. Я розумію, що сестра не зобов’язана була робити ремонт або щось на кшталт того. Але жодної нової речі в гардеробі? Хоча б блузочки?
У холодильнику все найдешевше, вода з колодязя, яку мама сама привозить на візку. З ліків – аспірин, активоване вугілля і ще якісь пігулки з простроченим терміном давності. Мама – людина літня, але вона була дуже рада мене бачити. Я розклала куплені раніше продукти по полицях.
Відкрила подарунки, почала слухати маму і розповідати про своє життя. Сестра мала прийти потім, робота в неї закінчується пізно. І з маминих слів я зрозуміла, що сестра до неї, швидше, навідувалася. Так, запитати, як справи, яблук принести. І все. Така ось донька.
Увечері, коли сестра повернулася і принесла із собою пакет із їжею, мама була просто вражена. Навіть поплакала трохи. Сказала, ось які в мене славні дівчатка, принесли мені стільки всього. Було видно, що для неї це шок. Я все зрозуміла, але не стала при ній руйнувати приємні моменти.
Ми поїли, поспілкувалися. Пора було розходитися: сестра додому, а я в готель Але на виході я, звісно, пройшлася з сестричкою і поговорила по душах. Все звелося до банального. Грошей у неї не вистачає, а мамі хіба багато потрібно? Та й почувається вона чудово на свій вік, я ж сама бачила.
А так я б їй грошей не дала ніколи. А наприкінці вона безневинними очима подивилася на мене і попросила позичити кілька тисяч. Треба, машина зламалася. Звісно, стосунки із сестрою я поставила на паузу. Нехай розбереться в собі, гроші заробляє. А до мами я ходила щодня, але вдень.
Увечері могла сестриця прийти, а я не хотіла псувати собі й мамі настрій. Так приємно провела тиждень, вечорами гуляла, згадувала рідні місця. Але, на жаль, потім довелося летіти назад. І ось зараз я знову за кордоном. Працюю, займаюся дітьми. Мамі я, звичайно ж, залишила гроші.
Вона сама в змозі ходити в магазин. Але що буде потім? На сестру покладатися не можна, але більше нікого немає, а забрати її до себе я не можу. Безвихідна ситуація. І що більше я про це думаю, то сумніше мені стає. Адже я не можу переїхати назад. На що тоді сподіватися, як бути?!
