Знаєте, що таке поява першої дитини? Я ось знаю. Старші подруги заспокоюють, кажуть, що з другою дитиною буде проблем і нервів уже поменше, але зараз… За донькою потрібне око та око.
Дитина в мене дуже товариська й грайлива. Жива, допитлива дівчинка. Любить погратися, розмалювати стіни, помучити кота, гратися з їжею. Її тато постійно на роботі й доньку бачить рідко.
Тож усі мої зітхання сприймає як щось напускне. Не розуміє, як важко мені з малятком, хоч я її, звісно ж, безмірно люблю. Спершу було ще гірше: памперси і нічні підйоми. Крики і сльози абсолютно без причини.
Але до цього ми були морально готові, адже передачі та фільми готують нас до постійного стресу, коли виховуєш немовля. Але якщо дитині вже 4 роки?! Я думала, у цьому віці буде простішими і я зможу приділяти час своїм справам.
Так ось, крім чоловіка мені допомагала ще й мама. Ну, це було раніше. Вона іноді приходила до нас посидіти з онукою. Давала настанови, навіть купувала якісь речі для малятка. І за це ми з чоловіком їй дуже сильно вдячні.
Чесно сказати, нерви в неї набагато міцніші за мої. Мабуть, це через досвід материнства, ну і ще тому, що бути молодою бабусею в 57 років – везіння, я вважаю. Багато енергії, є що згадати і взагалі.
Але ось віднедавна вона зовсім змінилася. Якось закрилася в собі, чи що. Ми живемо відносно недалеко і час від часу бачимося на вулиці. У такі моменти вона привітна і життєрадісна. Онучку буквально на руках носить.
Але якщо я прийду до неї в гості і попрошу відвезти дитину в дитячий садок, усе. Наче підмінили людину. А нещодавно ми прийшли до неї всім сімейством після роботи чоловіка. Взяли тортик, усе, як годиться.
А вона не відчинила нам двері. Я чула тихі кроки, але вона зробила вигляд, що відсутня. Чоловік сказав, може, у неї чоловік з’явився. Жінці в її віці потрібно думати зовсім про інше.
Та й як можна приводити когось у дім, навіть не натякнувши мені про це. А нещодавно дійшло до того, що в мене зірвалася важлива зустріч. Одна хороша знайома розжилася квитком на тиждень, у теплі краї.
Квиток один, тож полетіти всією сім’єю не було можливим. Але, можливо, можна було б якось вилетіти з донькою на руках, не знаю. У будь-якому разі потрібно було спершу зустрітися зі знайомою і все обговорити.
Увечері чоловік був на роботі, а доньку я вже з садка забрала. Що робити, зібралася до мами. Щоб вона з нею посиділа хоча б кілька годин. Там би вже чоловік під’їхав. Так вона відчинила двері, але нас не впустила.
Сказала, що в неї зараз справи і їй ніколи. Я взагалі тоді очманіла. Як це ніколи, ти що, не бачиш, що в мене часу зовсім немає? Довелося йти назад, що робити. У кафе з малятком не пустили, та й знайома моя не з тих, кому подобаються дитячі крики.
Поїздка врешті-решт згоріла. Після цього я з мамою сильно посварилася, ми тепер не розмовляємо. Вона так і не спромоглася розповісти, що з нею відбувається і чому вона стала такою відлюдною.
Якщо чесно, мені вже здається, що в неї справді з’явився якийсь мужик. Хоча я так вважаю швидше жартома. Як можна, будучи бабусею, взагалі не приходити подивитися на онуку? Інші в її ситуації б ночували в нас!
Я, чесно, цього не розумію. Чоловік жартує, що їй потрібен психолога, але йому, мені здається, найпростіше. Як був увесь час на роботі, так туди й ходить із ранку до вечора. Не розуміє мене абсолютно. А мені навіть поскаржитися на нього нікому.
