Коли Наталка привела Дениса з садочка, її чоловік Валера відразу ж насторожився.
Неозброєним оком було видно, що дружина перебуває в дивному збудженому стані.
– Щось сталося, Наталко? – занепокоївся і чоловік.
– Сталося, Валера, сталося. – Вона схопила чоловіка за руку і відвела його в іншу кімнату – подалі від вух сина. – Нас, здається, зібралися виганяти з садочка.
– Що? – витягнулося обличчя у Валери. – Хіба так може бути? Ми ж платимо за садочок справно.
– Я не знаю, може так бути, чи ні, але мені завідуюча сказала, що якщо ми нашого сина не вгамуємо, то він вилетить з садочка, як пробка з пляшки.
– Прямо так і сказала?
– Ага. Прямо так. Але сказала наодинці і дуже тихо. Загалом, чітко вона сказала. І ще додала, що батьки на нас хочуть написати колективну скаргу. У поліцію.
– Та ти що?! – Валера з подивом слухав дружину, не розуміючи, що міг накоїти їхній такий симпатичний, такий веселий синочок. – А чому вони хочуть скаргу писати?
– Тому що Дениска всіх у групі ображає.
– Наш Дениска? – Валера ледь не розсміявся, але тут же схаменувся. – Такий маленький, слабенький малюк, і всіх ображає?
– Так!
– І дівчаток?
– Я не знаю! – нервово відповіла дружина. – Я цього не уточнювала. Тому що, як тільки я таке почула, зі мною стався шок. Я схопила Дениса в обійми і швидше побігла додому.
Якщо нас виженуть, Валерію, що ми будемо з тобою робити? Куди ми його прилаштуємо? Мені ж тоді доведеться звільнитися! Або тобі…
А як ми в такому випадку будемо іпотеку виплачувати? Я вже божеволію…
– Почекай, не падай відразу в непритомність! – Чоловік замислився. – Спочатку потрібно зрозуміти, що сталося з нашим сином.
– Я його по дорозі питала, але він не зізнається. Мовчить, і тільки щоки надуває.
– Це ти його питала. А тепер запитаю я.
Коли Валера увійшов до дитячої, син, як ні в чому не бувало, грав у свої улюблені машинки.
– Так, Денис, нам потрібно серйозно поговорити, – суворо сказав батько.
– Угу… – відповів автоматично син, не відриваючись від гри. – Давай, тату, поговоримо.
– Спочатку припини грати, – ще суворіше вигукнув батько.
– Валерію, говори з дитиною спокійніше! – тут же ззаду пролунав голос дружини.
– Так, тату, говори спокійніше, – немов знущаючись, повторив син, все так само граючи з машинкою.
– Зізнайся нам з мамою, чому ти ображаєш у садку дітей?
Син відразу завмер з машинкою в руці і, боячись дивитися на тата, промовчав.
– Ти що, і дівчаток ображаєш?
– Ні, дівчаток не чіпаю, – тихо відповів Денис. – Їх же нема за що.
– А хлопчиків, значить, є за що?
– Ще й як є за що…
– І за що, якщо не секрет?
Син незадоволено подивився на батька, потім на маму.
– А якщо секрет?
Денис дивився на батьків такими очима, що батькові навіть стало трохи незручно. Але Валера відразу схаменувся і взяв себе в руки.
– Так, Денис, ти мені син чи не син?
– Ну, син.
– Якщо ти син, значить у нас з тобою не може бути один від одного ніяких секретів.
– З тобою, так, тато, не може… – неохоче, але погодився син. – А ось з мамою…
– Що? – Мама здивовано подивилася на сина. – Що ти кажеш, синку? У тебе від мене секрети?
– Угу.
– Але чому?
– Тому що вони чоловічі…
– Ах, вони чоловічі… – Валерій підморгнув дружині. – Вибач, мамочко, але дійсно, якщо це справжні чоловічі секрети, тобі краще залишити нас удвох.
– Ну, добре… – Мама, зробивши незадоволене обличчя, вийшла з дитячої кімнати.
– І не підслуховуй там! – крикнув їй услід чоловік. Потім подивився на сина і змовницьким тоном сказав: – Ну, давай, чоловіче, кажи, за що ти ображаєш хлопчиків у групі?
Денис важко зітхнув, потім відвернувся від батька і не дуже голосно зізнався:
– Вони до неї притискаються.
– Що? – не зрозумів батько. – Хто притискається?
– Вони… Хлопчики…
– А до кого вони притискаються?
– До Тамари Дмитрівни.
– Це хто? – здивувався батько.
– Наша нянечка. Вона гладить їх по голові, а вони її обіймають і притискаються. Міцно-міцно.
– І що?
– Мені неприємно.
У батька в очах з’явився інтерес.
– Чому тобі неприємно?
– Тому що обіймати її повинен тільки я.
– А чому це?
– Тату… – Син подивився на батька ображеними очима. – Ну як ти не розумієш? Нашу маму обіймаєш тільки ти! – Потім додав: – І я теж. Але я ж син. Інші дядьки її не обіймають!
– Але мама ж моя дружина, – посміхнувся батько.
– Тамара Дмитрівна теж буде моєю дружиною, – сказав ще тихіше син. – Коли я виросту. Розумієш? Я на ній одружуся…
– Ах, ось воно що… – Тато дуже хотів засміятися, але стримався. – Значить ти того… Закохався в цю нянечку, так?
– Угу… – кивнув хлопчик і сумно похилив голову.
– І ревнуєш…
– Але ж ти теж ревнуєш маму… – пробурмотів на виправдання син.
– Хто ревнує? Я?
– Звичайно. Ви ж з мамою через це часто сваритеся.
– Ох, синку… – Валера розгубився, не знаючи, що сказати синові. – Значить, і в тобі заграв наш спадковий порок. Ти не повіриш, але дід у мене був такий самий, і батько мій. Всі наші чоловіки настраждалися від цього…
– Настраждалися? – син з подивом подивився на тата.
– А ти думав… Ревнощі, це така погана річ… І що нам з тобою тепер робити? Адже якщо ти продовжиш ображати цих нещасних конкурентів, тебе виженуть з садочка.
– Ну і нехай!
– Але ж якщо тебе виженуть із садочка, ти свою любов взагалі більше ніколи не побачиш. Тебе ж у садочок пускати перестануть.
– Перестануть? – зі страхом у голосі запитав син. – Зовсім?
– Ну, звичайно. Ех, Дениско. Я тебе прекрасно розумію, але… Але те, що ображати хлопчиків тобі не можна, це я знаю точно. І взагалі, зазвичай в таких випадках жінка повинна сама вибирати – кого їй обіймати.
– Так вона ж не вибирає. Вона всіх обіймає. І мені це неприємно.
– У няні така професія. В її обов’язки входить обов’язково кілька разів на день обійняти кожну дитину. Розумієш?
– В обов’язки входить?
– Ну, звичайно! Вона тебе обіймає?
– Так.
– Ось. І інших вона теж повинна обіймати. Якщо не буде цього робити – її можуть з роботи вигнати. І знову ти її не побачиш. Так що, доведеться тобі терпіти її обійми з іншими.
– А вона, правда, тільки по роботі так робить? – недовірливо перепитав син. – Тому що їй так наказали?
– Саме так, наказали, – дуже серйозно підтвердив батько. – Її змусили.
– Правда-правда?
– Чесне слово!
– Ну, тоді, добре, – невпевнено, але посміхнувся син. – Тоді нехай обіймає. А цілувати вона по роботі повинна?
– І цілувати теж, – швидше закивав батько.
– Ось же… – вже не так сумно зітхнув Денис. – Що за робота у неї така? Ну, добре, тоді я ще подивлюся, одружуватися мені на такій дружині, чи не одружуватися.
З наступного дня скарг на Дениса з боку завідуючої більше не було.
Спеціально для сайту Stories
