Алевтина не хотіла заміж! Усі дівчата хотіли, а вона ні! І не напоказ, маскуючи таким “небажанням” відсутність пропозицій.
По-справжньому, щиро не хотіла! Причому наявності в її житті чоловіків це не виключало.
Напевно, у матері вона це перейняла.
Галина Ростиславівна теж заміжня ніколи не була. Як не була і зайнятою виключно штурмом кар’єрних висот. Це була досить приваблива, доглянута жінка. Звичайно, вона працювала – жити-то на щось треба! Але не надривалася особливо і якихось видатних досягнень не жадала.
Доньку привела у світ “для себе”, як за тридцять їй перевалило. І начебто ніколи про це не шкодувала.
– Від життя треба отримувати задоволення! – вчила Галина Ростиславівна підрослу Алю. – Працювати, звісно, доводиться – ми не Ротшильди. Але це не мета, а засіб. І все інше теж. Включаючи чоловіка. Без хорошого чоловіка поруч жити нудно. Але ось його шкарпетки і сорочки, його борщі і поїздки на риболовлю – це зайве.
Чоловік найприємніший, коли він у зоні досяжності, але не на твоїй території!
На думку Галини Ростиславівни, освіта, широкий кругозір та інші ціновані зазвичай людьми речі потрібні були лише тією мірою, якою приносили задоволення і були приємними. Перемагати себе, робити щось через силу – у жодному разі!
У результаті, до речі, у неї самої ніякого диплома не було, зате була зайва вага – поїсти вона любила, а навчання і фізичні навантаження ні.
Працювала Галина Ростиславівна все життя в торгівлі, і треба сказати, що і без диплома виходило в неї непогано.
Але від дочки вона не приховала, що диплом у принципі може непогані дивіденди принести. З ним можна влаштуватися куди краще, ніж без нього – і в плані оплати, і в плані теплоти місця.
А Аля якраз неприязні до навчання не відчувала, так, до деяких предметів тільки.
Відмінницею вона не була і близько, але з більшості предметів отримувала в школі хороші оцінки, благо здібності були. І вступила в результаті досить легко, і саме туди, куди хотіла.
Був у них торгово-економічний університет, а спеціальністю собі Аля вибрала рекламу і просування брендів.
Вчитися було не надто легко, але до отримання червоного диплома Алевтина не прагнула, тож не перенапружилася все ж таки. І звісно, вона не проґавила жодної можливості з тих, що дарує студентське життя.
Були і посиденьки в кафе, і галасливі, трохи розв’язні вечірки, і дівочі плітки на кухнях. І побачення теж були. Тим паче, що дівчиною Аля була привабливою – стрункою, але не худою, як то кажуть, “з формами”, з правильним обличчям, чистою світлою шкірою і густим волоссям тону “горіх”.
Але саме у справі побачень і виникли в Алі несподівані проблеми! Не тільки мати, буквально всі твердили їй, що чоловіки завжди раді, якщо дівчина згодна на вільні стосунки і не поспішає їх узаконити.
І раптом виявилося, що саме навколо Алі зібралися суцільні винятки з цього непорушного правила жіночих блогів! Буквально кожен її кавалер норовив покликати її заміж!
***
Першим це зробив Руслан із сусіднього потоку. Відмінник, з тих, кого “хорошими хлопчиками” називають, але зовсім не мамин синок. І собою непоганий, і залицявся красиво. Загалом, усе було чудово, і тут на тобі – заміж!
Аля щиро поцікавилася в Руслана, нащо воно йому треба. І що дізналася? Що Руслан з дитинства мріє створити сім’ю, мати затишний дім і не менше трьох дітей! І сумніватися не треба, умови дружині та нащадкам він створить: у нього і квартира вже своя є, нехай поки що й невелика. Але потім можна буде підкопити й обміняти її з доплатою на простору. І кар’єра теж розпланована, є робоче місце “під нього”, заробляти він буде нормально!
Алю тоді сміх розібрав – він серйозно? Ні, якщо йому так треба все це – на здоров’я, але з кимось іншим. А вона, Аля, хоче нормально висипатися і мати вільний час.
Руслан тоді дуже засмутився й образився. Але потім відійшов, і що? Одружився з Віткою Сметаною, першою красунею курсу!
Виявилося, Вітка теж мріє про натовп дітей і лаври домогосподарки – хто б міг подумати. Нещодавно Алевтина їх бачила – Руслан нічого так, а ось Вітка здорово розповніла, куди тільки поділася модельна фігурка. Але йдуть собі під ручку, задоволені начебто. І три спиногризи з ними, звісно. Бр-р-р!
Трохи пізніше закрутила Аля з асистентом з однієї з кафедр. Павло серйозним хлопцем був, йому ніякий натовп дітей не був потрібен, він був налаштований кар’єрні висоти штурмувати. Але й цей туди ж – заміж.
Насправді йому, схоже, асистентка безкоштовна дуже потрібна була. Павло чомусь був упевнений, що саме дружина підтримає його честолюбні устремління і допоможе досягти бажаного. Чому не можна впоратися з цим у форматі вільних стосунків, він пояснити не зміг.
Павло потім теж одружився – з іншою студенткою. Зараз він був молодим доктором наук, а вона – домогосподаркою з двома дітьми. Теж начебто задоволені життям обидва.
Потім ще пара чоловіків була – і все туди ж! Алевтина навіть подумувала на одружених перейти – у тих точно дурних ідей не буде. Але потім передумала, і зовсім не тому, що їй перед гіпотетичними дружинами своїх кавалерів соромно було. Просто вона була не та людина, яка любить предмети загального користування.
Час минав. Алевтина мала всі підстави залишатися задоволеною своїм життям. Вона закінчила навчання, знайшла роботу. Платили не мільйони, але й не те щоб мало, а обов’язки були не надто обтяжливі.
Квартиру вона сама б довго не змогла купити. Так би й тулилася на орендованих, але Галина Ростиславівна несподівано прийшла доньці на допомогу. Вона жила у великій, трикімнатній квартирі, ще її батьків. Але жила сама, і надто велике житло радше створювало їй проблеми. Потрібно було робити прибирання на великій площі, а прибирати Галина Ростиславівна не любила!
Тому-то вони з Алевтиною і вирішили проблему інакше. У Алевтини трохи грошей накопичено було, у Галини Ростиславівни теж. Вони чесно склалися, а трикімнатну виставили на продаж. Гарний будинок, гарний район – чимало виручили. Загальної суми цілком вистачило на дві скромніші квартири – невеличку двокімнатну для Алевтини і пристойну однокімнатну для Галини Ростиславівни. І мати, і дочка залишилися задоволені, а що ще потрібно?
Тож Алевтина жила сама по собі, в умовах, які їй подобалися. Працювала, не переробляючи, могла себе балувати, їздила іноді на відпочинок. Загалом, дійсно отримувала від життя задоволення.
От тільки на особистому фронті постійно виникали неприємності. Поки вона була молода – її постійно намагалися затягнути в РАЦС. Стала старшою – це припинилося, зате різко знизилася кількість і якість доступних кавалерів. Чомусь усі нормальні виявилися вже розібрані й безнадійно одружені, а з одруженими, як уже було зазначено, Алевтина не зв’язувалася.
Ті ж чоловіки, що були вільні і налаштовані на приємну інтрижку, а не неодмінне створення сім’ї, найчастіше виявлялися “з дефектом”. Найпоширенішими вадами в них були схильність до зловживання міцними напоями, відсутність інтересів та амбіцій і банальна лінь.
Зустрічалися ще й зовсім молоді хлопці, які заявляли про свій інтерес до “досвідченої жінки”. Але тут все було і зовсім просто – ці прагнули заробити. Вони й не приховували, що розраховують на матеріальну допомогу і суттєві подарунки.
Втім, і інші категорії від цього не відмовлялися, просто були менш чесні у своїх очікуваннях.
Звісно, Алевтина була вже не настільки юною, щоб вируюча кров вимагала від неї неодмінного пошуку певного роду пригод. Але все ж таки їй було лише тридцять вісім років, далеко не той вік, коли жінку можна списати в утиль!
Вона була здорова, мала гарний вигляд і не втрачала надії знайти нормального, розсудливого чоловіка, якому жінка потрібна не для плетіння сімейного гнізда, не як джерело додаткового доходу, а просто для взаємного задоволення.
І вона його знайшла! Микола, новий співробітник агентства нерухомості (що розташовувалося на тому самому поверсі бізнес-центру, що й рекламне агентство, де працювала сама Алевтина), на перший погляд здавався майже ідеалом. На другий теж.
Це був чоловік трохи старший за сорок, з бездоганним смаком в одязі, помірно спортивний і вельми впевнений у собі. У ньому відчувалася владність, що не переходить ніколи в хамство. Загалом, Алевтина “попливла”.
Микола (о диво!) відразу повідомив їй, що на шлюб не налаштований, принциповий холостяк. Він заперечував і проти просто спільного проживання. Зустрічалися іноді в Алевтини, іноді в нього, тож він точно не був одружений і не мав дітей. Якщо вони вдвох бували в ресторанах чи ще десь, частіше платив він, але іноді й вона.
Алевтина дякувала долі за посланий їй подарунок. Вона змушена була зізнатися самій собі, що просто в захваті від Миколи і готова майже на все заради того, щоб зберегти його прихильність. Ну, крім заміжжя і виконання різного роду жіночої домашньої нудятини. Але Микола цього не вимагав!
А потім сталося жахливе. Вони посиділи після роботи трохи в кав’ярні й вирушили додому до Миколи за найцікавішим. І там він раптом сів у передпокої на пуфик, витягнув ногу і заявив:
– Я хочу трохи урізноманітнити наші стосунки! Нумо, знімай із мене взуття!
Алевтина очманіла! Теж ще, знайшов прислугу! Так вона Миколі й сказала.Спеціально для сайту Stories
Що було далі, інакше, ніж кошмаром, і не назвати. Для початку вона без попередження отримала по фізіономії. Потім ще й ще. У результаті вона і взуття з Миколи знімала, повзаючи біля його ніг по підлозі, і ще на всяке погоджувалася покірно – аби тільки він більше не застосовував до неї силу. Надто вже переконливо в нього це виходило.
Коли ридаюча Алевтина намагалася у ванній хоч трохи привести себе до ладу, Микола зупинився біля одвірка і спокійно зауважив їй:
– Звісно, ти можеш спробувати заявити на мене. У мене, ймовірно, навіть будуть неприємності. Невеликі. Я вмію контролювати себе, і твої синці та інше тягнуть тільки на дуже легкі тілесні. Зазирни в Кримінальний кодекс, якщо хочеш. Ну, оштрафують мене. Переживу. Але ти подумай – а що я з тобою потім за це можу зробити? Добре подумай! І що про тебе говоритимуть і думатимуть колеги та знайомі, коли все дізнаються!
– Та як тобі взагалі на думку спало таке влаштувати? Ти з головою не дружиш, чи що? – схлипнула Алевтина. Микола тільки посміхнувся:
– Дивлячись у якому сенсі. У плані знання життя та його законів я з головою більш ніж дружу. Що тобі, між іншим, щойно показав. А от щодо моїх особливих смаків… Ну, тут залежить від того, з яких позицій дивитися. Ти що ж, думала, такий чоловік, як я, та в моєму віці, може бути принциповим холостяком і не мати жодних таких цікавих особливостей?
Я тому й принципово не маю наміру одружуватися, що розумію – жодна жінка спільного життя зі мною не витримає! І неприємностей у мене в такому разі буде значно більше, ніж я можу нажити у форматі вільних стосунків. Поділ майна там усякий, тощо. Якщо ще раптом діти! Взагалі подумати страшно!
– Тобто по-твоєму, вільний формат передбачає знущання над жінкою? – Алевтина навіть осміліла від дикості цього висновку. Микола знизав плечима:
– Я просто вважаю, що жінка, яку такий формат справді влаштовує, майже напевно схожа на мене. Тобто в неї теж є якісь… незвичайності. До речі, якщо вони в тебе є, то не соромся. Я відкритий до нового, можна спробувати.
Я охоче піду на експеримент заради збереження стосунків. У мене ж через мої принципи чимало складнощів в особистому житті. Більшість моїх дам надовго не затримується. Вони йдуть, щойно розуміють, що я справді не маю наміру одружуватися і жити спільно.
Алевтина була в жаху. Господи, ну невже все й справді настільки погано? Невже справді всі нормальні чоловіки хочуть одружитися і до сорокарічного віку давно мають сім’ю?
А залишається тільки або просто неліквід, або ось такий ходячий кошмар, як Микола? Ну немає в неї ніяких таких незвичностей! Крім однієї – небажання звалювати на себе нудні обов’язки домробітниці, для заміжньої жінки неминучі!
Вона в прямому сенсі тікала від Миколи, довго мучилася, маскуючи синці перед виходом на роботу, і буквально сахалася, якщо випадково зустрічалася з колишнім “чоловіком мрії” у ліфті або в коридорі. Ніяких заяв, зрозуміло, вона нікуди не писала – ще ганьби їй не вистачало!
Треба визнати, Микола її не переслідував, і взагалі робив вигляд, що вони ледь знайомі. Схоже, йому було не звикати до такого завершення стосунків.
Але сама Алевтина тепер узагалі не розуміла, як їй жити! Ну невже природа передбачила для жінки тільки два варіанти особистого життя: прагнення до заміжжя або ось такого Миколу? Чи це особисто їй так не щастить?Спеціально для сайту Stories
