— Аліска, ну будь людиною, поступися! Ти ж розумієш нашу ситуацію.
— Розумію. Тільки я тут до чого? З чого ти взяла, що тобі всі зобов’язані? Гаразд, мати, з нею все ясно, з неї ти все життя мотузки тягнеш, але я ж! У мене своє життя, у тебе своє. Ні. І крапка, — нахмурилася Аліса.
Вона взагалі не розуміла, про що суперечка. Це треба ж дійти до такої нахабності! Це вони так і з власної квартири виселять скоро. Як то кажуть: «Дай руку — по лікоть відкусять»! Точно про сестричку милу.
А Федька, її чоловік, влаштувався-то як добре! Мовчить. А сам, мабуть, тихо підбурює Настю, піди, скажи! Звичайно, він же сам нічого не скаже, які у нього тут права?
Аліса все більше «заводилася». А з мамою марно говорити на цю тему. Ці двоє її і так вже прогнули у всьому. Мама — людина м’яка, поступлива. Конфлікти не любить. А Настю і Алісу дуже любить.
Настя і Аліса — сестри. Алісі двадцять шість років і вона недавно закінчила інститут. Працює. Заміж поки не збирається. Настя — старша сестра, їй тридцять. Вона вже давно вийшла заміж і народила двох дітей. А живуть вони всі разом з мамою, Зінаїдою Олексіївною, у просторій трикімнатній квартирі поліпшеного планування. Тата у них немає: Зінаїда Олексіївна рано овдовіла.
З самого дитинства у дівчаток, у кожної, була своя кімната. І у мами. Коли Настя вийшла заміж, то жити вони з чоловіком стали в її кімнаті, тому що у Федора ситуація була ще гірша: до цього він жив з батьками в однокімнатній. А ще у нього був молодший брат, який навчався в школі.
Сім’я Насті швидко поповнилася двома дітьми. Аліса закінчила навчання, влаштувалася на роботу. Слава Богу, її не особливо стосувалася метушня, яка тепер постійно відбувалася в будинку. Її кімната, як і мамина, була в кінці довгого і широкого коридору, а Настя з чоловіком і дітьми жили в тій, що знаходилася в іншому кінці, біля кухні.
У квартири було чудове планування. Тато отримав її свого часу тому, що працював у секретній військовій частині. Там, де вони жили, колись розташовувалося військове містечко, яке з часом перетворилося на звичайне місто.
У Аліси був своєрідний «острівець безпеки» в її кімнаті. Там вона могла відпочити, посидіти в тиші. За щільно зачиненими дверима не так було чутно дитячі крики. І вночі малюки, перебуваючи в кімнаті на відстані, якщо і плакали, то не будили її.
Мама теж спала спокійно: адже їй потрібно було рано вставати на роботу. Допомагала вона Насті з малюками ввечері, коли приходила. У неї був скорочений робочий день: її робота була пов’язана з «шкідливістю».
Мама готувала на всю велику родину, попутно няньчилася з малюками: вона хотіла дати відпочити Насті, яка возилася з ними цілий день. У дитячий садок вони поки не ходили, чекали черги. Молодшому синові ледь виповнилося два рочки, а старшому три з половиною.
Алісу ж Зінаїда Олексіївна намагалася не чіпати. Мама дуже любила дочок і весь час дбала, щоб усім було добре і комфортно. І берегла їх, і балувала.
Коли Аліса вчилася в інституті, то мама, бачачи, як багато їй доводилося сидіти за книжками, намагалася не просити дочку ні про що. Тим більше, що допомога в основному була потрібна Насті. З дітьми.
Зінаїда Олексіївна мріяла про те, щоб дочка закінчила навчання, отримала хорошу спеціальність і могла розраховувати на хороші перспективи в житті. Адже у Насті так не вийшло.
Вони рідко розмовляли про це: мама засмучувалася, а Настя злилася. Тому що шукала винних. То інститут їй не той, то викладачі не такі. Словом, вона кинула навчання після другого курсу, не доучилася. Сказала, що це не її. І вона піде в інший ВНЗ.
В інший не вступила, але і в той не повернулася, тому що життя стало веселішим: вона зустріла Федора і все закрутилося. Одружилися, стали жити разом. Він допоміг їй влаштуватися на роботу, туди, де працював сам. Фірма-одноденка — сьогодні є, завтра немає. Але на той момент платили добре.
Молоді шикували. Поїхали пару раз відпочити. Настя мамі шубу купила на день народження. Алісі телефон хороший подарувала. Аліса тоді в інституті на третьому курсі вчилася.
Через рік Настя зав..тніла. Народила одного, за ним другого. Так і залишилася без освіти, оселилася вдома.
Ось і не хотіла Зінаїда Романівна Алісі такої долі, хоч і ніколи не вимовляла це вголос. Тому намагалася створювати умови для навчання, всі турботи брала на себе.
Але даремно вона турбувалася: Аліса дуже відрізнялася від Насті за характером. Та була безтурботною і весь час сподівалася на щось.
А Аліса серйозна, вперта, наполеглива, працездатна. Знайшла хорошу роботу і старалася, «викладалася» на повну. Керівництво помічало її і заохочувало успіхи. З усього було видно, що дівчину хочуть підвищити. Однак їй довелося повністю забути за особистий час. Працювала з восьмої до восьмої. Потім падала «без ніг» на ліжко. Інколи навіть не вечеряла.
По дорозі додому купувала кефір або йогурт. — Ну і чого вона цілу кімнату займає? — запитала якось Настя маму, тримаючи однією рукою молодшого сина і одночасно намагаючись стягнути зі стільця старшого, який уявив, що сидить на конику і загрозливо сильно розгойдувався. — Їй яка різниця, де спати? Вона ж там тільки спить. Приходить пізно, встає рано. Нехай би до тебе йшла.
П’ятнадцять метрів вам на двох вистачить! А нам тісно. Діти ростуть, їм місце треба. Ось кімнату Аліски можна зробити дитячою.
Зінаїда Олексіївна невизначено знизала плечима і нічого не сказала. Але подумала. Про те, що буде скандал. І Аліса нізащо не поступиться своєю кімнатою. Та й з чого б? Якщо вже бути чесними, то у них у кожної, включаючи маму, була рівна частка цієї квартири. І не винна Аліска, що безголова Настя народила дітей. А тепер плачеться і вдає з себе матір-героїню.
А Федір взагалі не при справах. Він намагається, як видно, рідше бувати вдома, хоча обстановка йому повинна бути звичною, думала Зінаїда Олексіївна, дратуючись, адже він все життя в однокімнатій жив, у тісноті.
Федір був мовчазний хлопець. І з кожним роком він все менше подобався Зінаїді Олексіївні. Вона підозрювала, що він обманює дочку. Правда та поки і не думала про таке, тому мати тримала свої підозри при собі. Навіщо затівати конфлікт і лізти? І чи її це справа? Може, вона помиляється, хто знає?
І цей Федір білий і пухнастий. Просто вечорами затримується, бо грає в шашки або шахи. При цих думках Зінаїда Олексіївна мимоволі хихикнула. Цю картину важко було уявити. «А краще б вчитися пішов. Ні у Насті, ні у нього, немає спеціальності ніякої. Інші люди ж примудряються вчитися і працювати! Ось і пішов би. А то пропадає невідомо де», — сумно думала Зінаїда Олексіївна.
— Мамо! Ти мене чуєш? Я кажу, скажи Алісці, може вона тебе послухає! — повторювала Настя, — Нехай перебереться до твоєї кімнати. Ну, прошу я! Дуже!
— Добре, — тихо сказала мама, — Прийде сьогодні з роботи, скажу. І ти скажи теж. Сама.
— Сама… Зараз кричатиме. І посваримося. А то я її не знаю! — образилася Настя і, поклавши молодшого сина на ліжко, почала міняти йому підгузок.
Так і вийшло. Посварилися сестри.
— Май совість, Аліско! — кричала сестра. — Тобі яка різниця, де спати! А нам розширюватися треба.
— Ось і розширюйтеся, — незворушно відповіла Аліса. — Тільки не за мій рахунок. Як інші? Беруть іпотеку або квартиру орендують. А ви, чим гірше?
— Ти що, не розумієш?! Знущаєшся? — шипіла Настя. — На що нам орендувати? І іпотеку платити чим? Я не працюю і не знаю, коли вийду. Діти малі, садок не дають. Чекаємо.
— Ось і чекайте, — відрізала Аліса і пішла до своєї кімнати. Насправді вона сьогодні хотіла поділитися з матір’ю новиною. Здається, вона зустріла хорошу людину. І закохалася. Але ці розмови геть відбили будь-яке бажання відверто розмовляти.
Аліса сіла на своє ліжко, обійняла руками подушку і занурилася в роздуми…
Сестри так ні до чого і не домовилися. А ситуація вирішилася несподівано. Той молодий чоловік, з яким зустрічалася Аліса, зробив їй пропозицію. Молоді люди тихо одружилися, просто прийшли в призначений день до РАЦСу і оформили стосунки. А жити стали на орендованій квартирі. Свою кімнату Аліса так і не віддала. Просто зачинила на ключ. З принципу.
Зінаїді Олексіївні конфлікт між дочками приносив велике засмучення. Вона багато думала над тим, як допомогти і помирити їх. Зрештою, вона вирішила запропонувати віддати свої гроші Алісі за її частку, щоб та переписала її на матір і дозволила дітям Насті жити в своїй кімнаті.
Настя дуже зраділа. Вона клялася і божилася, що вони віддячать мамі, як тільки зможуть, як у них з’являться гроші. Зінаїда Олексіївна скептично посміхалася і мовчала.
Її побоювання справдилися. Федір, через рік, пішов. Вони розлучилися з Настею, посварилися. Федір заявив, що вона йому давно набридла і тому він зустрічається з іншою.
З грошима стало зовсім скрутно. Звичайно, Федір повинен був платити на дітей аліменти, але Зінаїда Олексіївна думала про те, що спритний хлопець зробить все, щоб отримувати «сіру» зарплату.
Він і до цього працював на подібних фірмах, а тепер — сам Бог велів. І Насті довелося влаштовуватися в магазин мити підлоги. Це було недалеко від дому і зручно.
А Аліса не хотіла брати гроші мами, адже це були її пенсійні накопичення. Однак мама переконала дочку, що рівнозначно допомогла дочкам, і про це давно мріяла, тому й збирала. Тепер у неї дві частки. І… і потім, коли-небудь їм вони і дістануться…
Аліса стала запевняти маму, що не хоче навіть думати про цей час. Але мама сказала, що про це завжди треба думати. І що тепер Аліса з чоловіком теж можуть «розширюватися». Вони посміхнулися і обійнялися, згадавши при цьому слові хитру Настю.
— Як вона, мамо? — запитала Аліса. Вона не спілкувалася з сестрою і дізнавалася про її справи через матір.
— Та що їй буде? Працює, за дітьми сама бігає в садок, приводить, відводить. Я сказала їй, що досить з мене жили тягнути, я вже не дівчинка, щоб бігати.
— Ох, мамо… — знову посміхнулася Аліса і поцілувала її в щоку.
Вона подумала про те, що хитра сестра напевно примудряється користуватися маминою добротою, та так, що та й не помічає. Але мама — це мама. І Аліса її дуже сильно любила. Тому й не стала нічого говорити, щоб не засмучувати її.
Спеціально для сайту Stories
