Алла, переживши кілька невдалих романів, хотіла вже все кинути й зосередитися на кар’єрі, але раптом познайомилася інтернетом із приємним чоловіком – Анатолієм.
Він одразу привернув її до себе тим, що прямо сказав – набридло себе розбазарювати у випадкових романах і він шукає собі дружину.
У Толіка була спеціальність інженера-комп’ютерника, працював у кількох фірмах, отримував пристойні гроші й водночас захоплювався походами в спортзал. Навіть жартома говорив: «Я Анатолій – спалювач калорій!».
Усе було закрутилося і вже за місяць їхніх романтичних листувань і спілкування скайпом Толік сказав – переїжджай до мене, тут і весілля зіграємо. Алла, повіривши його красивим словам, погодилася. Звісно, це виглядає не дуже-то – погодитися вийти заміж за людину, яку ніколи в реальності не бачила, але розум тоді в дівчини відмовив геть.
Він купив їй дорогі квитки на поїзд – сам-то Толік жив у величезному місті, а ось Алла – у маленькому місті. І ось через тиждень відбулася їхня реальна зустріч. Толя не скупився на квіти і подарунки.
Загалом, пішли в РАГС і розписалися – потім було весілля у великому ресторані. Щоправда, з боку Алли практично нікого не було, крім батьків – а вони її поспішний шлюб не схвалили.
Толя жив із матір’ю у великій трикімнатній квартирі в центрі міста. Але його мати Клавдія Петрівна відразу не злюбила нову невістку.
Якщо перші кілька місяців вона ще намагалася стримувати себе у висловлюваннях, то потім почала критикувати Аллу – чіпляючись до будь-якої дрібниці.
Ситуація ускладнювалася тим, що знайти роботу за фахом дівчині не вдалося, і з друзями на новому місці теж не склалося.
Толік пропадав в офісі цілими днями, а Алла фактично цілий день віддана на поталу свекрусі, яка повністю завантажила її домашньою роботою. Ще й дорікала постійно.
Алла намагалася скаржитися чоловікові, але наштовхнулася на міцну стіну нерозуміння.
– Ми з мамою завжди жили разом. Я не можу кинути її, вона вже у віці. Звичайно, мама любить бурчати, але ти не звертай уваги: коли вона звикне до тебе, то заспокоїться, – відрізав Толя…
Але про спокій і мови не було, обстановка тільки погіршувалася. Спочатку Клавдія Петрівна висловлювала Аллі, яка безрука невістка їй дісталася. Потім додалися репліки, що вона – утриманка, що вона окрутила її сина так, як може окрутити недосвідченого юнака досвідчена жінка.
Алла плюнула і вирішила з’їздити додому – відновити нерви в батьківському домі. Збираючись на вокзал за квитком, несподівано вона не знайшла свого паспорта.
– Коли чоловік тебе відпустить, тоді ти й поїдеш! – єхидно заявила їй Клавдія Петрівна.
У повній прострації Алла вискочила на вулиці. Не знаючи, куди піти, вона присіла в місцевому сквері на лавці. Несподівано до неї підійшла літня жінка.
– Ти з 70-ї квартири? – запитала вона.
– Так, – відповіла я.
– Важко тобі? – співчутливо поцікавилася вона. – Ти не думай, що ти там перша! У них понад пів року жодна невістка не витримує. Анатолій бере дівчат у дружини, а вони стають у них безплатними хатніми робітницями. Як тільки урветься терпець в однієї і вона втікає, то він знаходить іншу через інтернет.
Алла ніби прозріла. Вона заявила свекрусі, що якщо вони не повернуть паспорт, то її приїдуть визволяти батьки разом із поліцією.
У підсумку паспорт вдалося повернути. Сказавши цій сімейці кілька “лагідних” слів, наступного дня першим же поїздом Алла поїхала додому. І ще довго приходила до тями після того, що сталося, – навіть коли розлучилася через суд.
Через рік вона зустріла іншого чоловіка, Семена і закохалася. Вони живуть разом, але під вінець знову Алла не поспішає – тепер-то вона свято впевнена, що до весілля треба максимально добре пізнати одне одного!
