– Анастасію Михайлівно, бачите, як ваша донька мене кохає? Доводиться давитися цим. У холодильнику порожнеча. А вона гуляє десь

– Олено, люба, коли ми з тобою почнемо нормальне, доросле життя?- Сергій подивився на кохану дівчину з надією. – Може, я залишуся сьогодні? Я втомився їздити додому вечорами. Сама подумай: мені спочатку на роботу, потім до тебе, а потім повертатися додому! Я минулого разу на автобус запізнився, довелося пішки йти!

– Ну це ваші проблеми, молодий чоловік, що на таксі ви не заробили.

Розмову почула мати Олени, Анастасія Михайлівна. Їй не надто подобався потенційний зять, а надто його бажання жити разом із її улюбленою донькою.

– Мамо!

– Що, мамо? Нема чого сидіти в гостях до опівночі! Ось, зараз якраз половина дев’ятої. Автобуси їздять. У добрий шлях.

– Анастасію Михайлівно, я розумію ваше занепокоєння, але ми з Оленкою одне одного кохаємо. У мене дуже серйозні наміри.

– Якщо у вас, молодий чоловіче, серйозні наміри, то пред’явіть довідку про зарплату, договір оренди на квартиру, де моя донька житиме, і каблучку. Саме це я і називаю серйозними намірами. А не розмови і фантазії на тему кохання, сім’ї та вірності.

– Мамо! Ти нам усю романтику псуєш! І взагалі… Мені вже 18! Я і без тебе можу вирішувати, як і з ким мені жити.

– Та ти що? Ось як заспівала? Ну давай, іди, я тебе не тримаю. Як уже було сказано раніше, автобуси поки ще ходять, а вечеря нескоро буде готова. У мене помічників немає. Тож обирайте: або ситими, але порізно, або голодними, але разом, у дорогу.

– Я краще голодна, але з Сергійком піду!

Олена схопилася з дивана, схопила хлопця за руку і потягнула його до дверей.

– Олено… Ти чого? Я, взагалі-то, з роботи… Розраховував у тебе повечеряти. У мене вдома їсти нічого.

– Зате я з тобою залишуся на ніч. Ти ж цього хотів? процідила Олена.

Закохані пішли, залишивши Анастасію Михайлівну наодинці з котом. Вона відклала черпак і прибрала фарш назад у холодильник.

– Що, Маркізе, нема для кого нам готувати тепер. Ну й добре. Нам же легше, так? – вона погладила пухнасте створіння за вухом і пішла в спальню.

Їсти не хотілося, а кашоварити й зовсім.

– Подивимося, на скільки вистачить нашу Джульєтту… Бачте, 18 їй уже! Дорослого життя захотілося…

Олену вистачило рівно на три дні.

Перший день вона сяяла від усвідомлення, що тепер їхнє життя стало як у подружньої пари. Справжнє. Спільне.

Другого дня вона зрозуміла, що дорога від інституту до виїзду з міста, де жив її коханий, була настільки виснажливою, що кататися туди-сюди надто складно.

– Ти, напевно, мене дуже сильно кохаєш, раз їздив до мене, а потім ще додому повертався,- сказала вона Сергію на третій день.

– Тепер зрозуміла, чому я наполягав на спільному проживанні?

– Так… І це… Я сьогодні вдома переночую. У мене там зошити з лекціями залишилися…- Олена зрозуміла, що вдома краще.

– А я?

– Приїжджай на вечерю. Мама напевно зрадіє, що я повернулася додому, і влаштує бенкет горою.

Сергій розраховував зовсім не на це. Але кохана не запропонувала йому залишитися в неї. Ба більше, Анастасія Михайлівна не зустріла блудну доньку з хлібом і сіллю.

Вона подивилася на Олену поверх окулярів, узяла кота і пішла у свою кімнату.

– Мамо! А чого ти? Образилася, чи що?

– Ні. Просто бачу, що моя дочка виросла. Значить, тепер вона буде вечерю готувати вечорами.

Олені довелося йти до плити. Готувати вона не особливо любила, тому відварила макарони й натерла сир.

– А м’ясо? Я, взагалі-то, чоловік… тихо, так щоб не почула потенційна теща, запитав Сергій.

– А м’ясо… під рясою, у риму відповіла Анастасія Михайлівна. Слух у неї був чудовий.

– Мамо…

– Хочете м’ясо будьте люб’язні принести. На три роти я одна у вас годуюча мати. Тож м’ясо… тільки для Маркіза. Він мене хоча б любить. Немов підтверджуючи слова господині, кіт нявкнув.

– Ми вас, Анастасію Михайлівно, теж дуже любимо. Усією душею, сказав Сергій. І щоб ви в цьому не сумнівалися, буде вам завтра м’ясо.

Сергій слово дотримав. Приніс цілий пакет продуктів.

– О, краса яка! Ну давайте, молодь, дерзайте. Сподіваюся на смачну вечерю. Прийду за півтори години.

– Куди? Хто буде біля плити стояти?! -Олена подивилася на матір. У мене заліки…

– А ти Сергія попроси, нехай приготує. Твій батько мені завжди допомагав. Це і є доросле життя. Ну все, я на манікюр, – Анастасія Михайлівна накинула на шию шарфик і пішла у справах.

– Ну і ну… послав Бог тещу!- пробурмотів Сергій. – Добре, що скоро ми з тобою житимемо окремо. Мені обіцяли зарплату підняти, та й ти на літо влаштуєшся на роботу.

– Так, до речі, мені відповіли, що я підходжу на вакансію!- Олена повідомила хлопцеві радісну новину. – З наступного тижня буду працювати, ось тільки залік здам.

– Чудово. Значить, через місяць знімемо квартирку.

Місяць минув досить швидко, парочка накопичила на квартиру в нормальному районі. Звичайно, там не було шикарного ремонту, але зате Олена і Сергій змогли жити як дорослі. А головне, без присутності тещі, її вічних повчань і коментарів!

Квартира Олені не подобалася, але, окрилена почуттями й обіцянками, що попереду буде краще, вона відчайдушно намагалася відповідати ролі хорошої дружини: навчилася готувати елементарні страви, підтримувала чистоту в домі і встигала при цьому працювати.

Літо минуло спокійно. Навіть Анастасія Михайлівна почала отримувати задоволення від того, що Олена з’їхала з її шиї.

У Анастасії Михайлівни з’явився вільний час, і вона пішла на заняття з вокалу. Там вона познайомилася з цікавими людьми і відчула, що життя заграло новими фарбами.

Олена ж тим часом вийшла на навчання. Кинути роботу вона не могла, бо треба було платити за оренду, а Сергій останнім часом приносив додому не так багато, як хотілося б.

– У нас кадрові перестановки, зарплату затримують. Ну нічого, наступного місяця обіцяли заплатити… – говорив він Олені.

– Я розумію… – стоячи біля плити і паралельно вивчаючи конспект, відповідала вона. Її життя стало схожим на життя білки в колесі: вранці ВНЗ, вдень робота без повноцінного обіду з перекусом на ходу, ввечері дім, навчання, готування і догляд за чоловіком.

– Слухай!Олено… Щось ти на мене зовсім уваги не звертаєш.

– Я втомилася,- відвернувшись до стіни, пробурмотіла Олена. Вона заплющувала очі й миттєво засинала.

– Ну може, це… – Сергій намагався розбуркати наречену, але вона вже міцно спала.

– Ось тобі й подружнє життя. Раніше жили порізно, і то частіше було! – скаржився він своїм друзям.

– Такі вони, жінки. А як одружитеся, взагалі забудь про інтим. Будуть вічні відмовки: то голова болить, то хвіст виріс.

– Ну і що робити?

– Урізноманітнити побут, або іншу шукати,- порадив Ігор.

Сергій задумався… І вирішив прислухатися до поради друга: урізноманітнити побут. До того ж Ігорю якраз знадобилася його допомога: така ж незговірлива наречена виставила його з дому.

Олена того дня якраз тягла додому сумки і хотіла попросити Сергія, щоб він її зустрів. Вона швидко набрала номер нареченого, але той не відповів.

Виявилося, що Сергій з Ігорем уже були вдома і не почули дзвінка.

– Що тут відбувається?! – Олена ледь дотягла пакети з продуктами.

Майбутній чоловік сидів на кухні, доїдаючи піцу. Поруч із ним на дивані з пляшкою в руках лежав Ігор. Телевізор показував футбольний матч так голосно, що чули навіть сусіди.

– О, Олено! Ну, заходь.

– Ти все з’їв? Навіть шматочок мені не залишив?!

– Піца маленька була. Нам з Ігорем і то мало.

– А я, між іншим, сьогодні взагалі нічого не їла!

– Ну зараз поїси, он скільки їжі накупила.

Чоловіки продовжили дивитися футбол.
Олена одягла фартух і почала готувати.

– Олено… Ігоря наречена вигнала. Він у нас поживе трохи… Тож ти з урахуванням цього готуй. На трьох.

Олена подивилася на Сергія і похитала головою. Вона не збиралася обслуговувати друга нареченого.

Але й сваритися із Сергієм не хотілося. Олена воліла вирішувати конфлікти мирним шляхом, тому зранку вона розбудила Ігоря і сказала, щоб він ішов додому.

– Катерина на тебе чекає вдома, я вже з нею розмовляла. Вона готова тебе пробачити.

– Так? А я не особливо хочу. У вас краще,- позіхнувши, Ігор перевернувся на інший бік і продовжив спати, займаючи на розкладеному дивані половину кухні.

Олені не вдалося як слід поснідати. Ба більше, з появою нового мешканця, вона взагалі не могла ні нормально поїсти, ні помитися, ні відвідати вбиральню. Чоловік займав єдиний туалет і сидів там по півгодини, мотивуючи це тим, що йому потрібно зосередитися.

” Катю, забирай Ігоря. Він заважає нам із Сергієм жити” .Написала вона нареченій друга.

Катя приїхала. Накричала на Ігоря і відвезла його додому. Кілька днів Олена з Сергієм жили спокійно, але до вихідних на Олену чекав новий сюрприз.

Ігор розповів друзям, як добре жити у Олени та Сергія, і почалося… Будинок став схожий на прохідний двір. Олена не встигала викидати коробки з-під піци, при цьому в Сергія постійно не було грошей. За квартиру платила вона, за продукти платила вона, навіть за стрижку Сергія довелося платити їй.

– Скинь грошей, будь ласка! У мене на карті нуль… Я не розрахував цього місяця витрати, а мене вже підстригли…- подзвонив він у середині дня.

Олена почервоніла, але гроші перевела.

Увечері, коли вона прийшла додому, ситуація з друзями набула несподіваного повороту: Дарина і Іван, ще одні приятелі Ігоря, захотіли піти в кіно. Їм не було з ким залишити сина, і вони не знайшли нічого розумнішого, ніж привести свою дитину до Олени.

– Сергій сказав, що ви дітей плануєте, ось, потренуйтеся,- сказала Дарина, вручаючи дворічного Славіка Олені.

– Це що, серйозно?! – вона подумала, що це жарт, але молоді батьки не жартували.

– Будемо через дві години. Не сумуйте.

Сергій того дня прийшов додому пізно. У Ігоря був День народження, і виявилося, що Олену на свято не покликали. Ба більше, Дарина і Іван пішли не в кіно, а до Ігоря, залишивши на Олену, як на відповідальну людину, свого синочка.

Це з’ясувалося, коли вся компанія голосно проводжала Сергія додому.

Олена почула регіт, виглянула у вікно і побачила нареченого з друзями. Дарина, яка прийшла за сином разом із Сергієм, не відпиралася. Вона підтвердила, що Олену не покликали на свято, бо вона заважала б Сергію веселитися.

Розмовляти з нареченим було марно. Він був не в тому стані: одразу ж заснув.

Вранці зателефонувала мама. Анастасія Михайлівна вирішила дізнатися, як справи в доньки. Олена давно не виходила на зв’язок, і Анастасія Михайлівна занепокоїлася.

– Я втомилася, мамо…

– Приїжджай додому, поговоримо.

– Краще ти до мене, я нічого не встигаю! Завтра лабораторна робота, а в мене ще звіт не зданий! І… Здається, рис пригорів! – Олена ледь не розплакалася.

Сергій уранці на роботу не пішов.
– Я себе погано почуваю після вчорашнього. Потім поговоримо,- відмахнувся він.

Олена пішла на навчання. А ввечері перед будинком її зустрів Ігор.

– Я до вас.

– Ми не приймаємо сьогодні гостей, сухо сказала Олена.

– Ти не приймаєш, а Сергій мене чекає. -Ігор буквально відсунув дівчину від дверей і увійшов у під’їзд. Олена так і залишилася стояти, і стояла б довго, якби не Анастасія Михайлівна. Вона бачила, що сталося. Ба більше, мати Олени жахнулася, побачивши, як схудла донька.

– Це що за хлопець?

– Ігор друг і товариш по чарці Сергія, – тихо сказала Олена. – Я не хочу йти додому, мамо… Там напевно знову погром! Вони, як свині, кидають сміття собі під ноги! У повітрі змішалися запах від напоїв і сморід громадського харчування від коробок із піцою! Я більше так не можу! При цьому Сергій перестав приносити гроші. Я думаю, що його звільнили, просто він не говорить мені про це.- Олена вивалила на матір усе, що сталося з нею за ці місяці дорослого життя.

– Ігор постійно у нас, при цьому він навіть не покликав мене на своє свято! Я сиділа з дитиною друзів Сергія, поки він розважався! Ти уявляєш?! – Останні слова Олена вже не говорила, вона вила у матері на плечі, сидячи перед будинком на лавці. Їй було все одно, що подумають сусіди. Наболіло.

– Чому ти не пішла? Навіщо терпіла?

– Мені ніколи було думати. Я просто жила як робот. Робота, навчання, дім… Невже сімейне життя таке? – вона подивилася на матір поглядом, сповненим сліз.

– Ні, дівчинко моя. Сімейне життя не таке. Ми з твоїм татом жили душа в душу. Він мені допомагав, а я у відповідь дарувала турботу і тепло йому. Тому моє життя стало таким сірим, коли він пішов засвіти. У нормальній, повній сім’ї, де чоловік і дружина одне одного кохають, не має бути так. Це гра в одні ворота.

– Значить, у нас якась неправильна сім’я.

– Так. Добре, що ти зрозуміла це зараз, коли і сім’ї-то ніякої немає,- тихо сказала Анастасія Михайлівна.

Їй було боляче за доньку, але, з іншого боку, Олена вчилася на своїх помилках.
Щоб більше не повторювати їх.
– Що мені робити?

– Ходімо.

Анастасія Михайлівна простягнула руку, і вони пішли у квартиру.
Ігор, за своїм звичаєм, лежав на дивані з пляшкою в руках. Сергій сидів за столом, наминаючи локшину швидкого приготування. Характерний запах відбивав бажання зайти на кухню, але Анастасія Михайлівна все ж зайшла.

– О! Теща! Намалювалася, не зітреш!- розсміявся Сергій.

– Тещі вони такі. Моя теж любить приходити в невідповідний момент, – ікнув Ігор.

– Анастасію Михайлівно, бачите, як ваша донька мене кохає? Доводиться давитися цим. У холодильнику порожнеча. А вона гуляє десь… Ну ви ж нам допоможете, чи не так? Раз дочку не навчили чоловіка обслуговувати, обслуговуйте самі, – Сергій був “веселий”.

Він говорив з Анастасією Михайлівною язиком, що заплітається, вставляючи нецензурні слова, від яких обличчя інтелігентної жінки вкрилося червоними плямами.

– Ну чого стоїш, вилупилася? Бери пательню і смаж котлети,- Сергій стукнув кулаком по столу, бачачи, що Анастасія Михайлівна не поспішає його годувати.

Натомість вона підійшла до столу і, набравши побільше повітря в легені, гаркнула:

– А ну, пішов звідси! Примак! І дружка свого забирай! – майбутня теща схопила рушник і почала розмахувати ним, немов хотіла відігнати зятя, як настирливу муху.- Пішов звідси, я сказала!

Голос у жінки був добре поставлений, не дарма вона викладала фізичну культуру багато років, поки не пішла працювати за профілем.

– Забирайся, поки поліція не приїхала!

Сергій здивовано подивився на тещу.

– Я вас не боюся і нікуди не піду.

– А ось я піду, мабуть, мені проблеми не потрібні. Ігор швидко зібрався і пішов.

– Півгодини на збори. Інакше підеш під білі рученьки куди слід,- пригрозила Анастасія Михайлівна.

Олена тим часом зателефонувала власнику житла й описала ситуацію. Господар приїхав швидко, а разом із ним прийшов і поліцейський .

Сергія виселили за порушення правил оренди.

– Я саме збирався просити, щоб ви звільнили квартиру. Гроші я готовий відшкодувати. Квартиру продаю, уже й покупця знайшов,- сказав господар Олені.

– Чудово, відшкодовуйте. Донько, збирай речі. Ми їдемо додому,- сказала Анастасія Михайлівна.

Дівчина з матір’ю сперечатися не стала. Вона награлася в доросле життя і з задоволенням повернулася в батьківську квартиру.

Заміж вона більше не поспішала і до наречених стала ставитися дуже вибірково.

А Сергій…

Залишився без зручної нареченої і без житла. Друзі не пустили його пожити, і йому довелося брати будь-яку роботу, і навіть тимчасово жити в підсобках, де він працював. Жінки цуралися Сергія: іншу таку наївну Олену, доля йому не послала.

You cannot copy content of this page