Ліза з Андрієм одружилися після закінчення університету. Зустрічалися з першого курсу, бо знали, що вони створені одне для одного. За місяць до весілля Андрій запросив кохану познайомитися з майбутньою свекрухою і попередив:
– У мене мама досить незвичайна. – піднявши брову, скривив рота.
– А що саме в ній незвичайного? – здивувалася дівчина.
– Вона дуже рано стала матір’ю, а решту сама побачиш, – багатозначно відповів молодий чоловік.
У призначений день Ліза, злегка нервуючи, приїхала в район, де жив Андрій. Вони домовилися купити тортик до чаю і букет для Мілени – так звали маму нареченого. Поки вони були в магазині, Андрію хтось надіслав повідомлення.
– Любий, хто це? – Ліза, яка обрала букет із білих лілій, мигцем кинула погляд у бік коханого.
– Мама, – розчаровано зітхнув він і запитав у відповідь:
– Ти цей букет обрала?
Не чекаючи, що скаже кохана, Андрій сфотографував квіти і відправив фото матері. За якийсь час він насупився і обережно поцікавився в Лізи:
– Лізок, ми з цим букетом підемо? Може, варто його поміняти?
– Чому? – Ліза мало не образилася, адже вона так ретельно обирала квіти. Щоб не було жодної пом’ятої пелюстки чи листочка.
– Мама сказала, що не любить лілії. Їй більше подобаються білі орхідеї, – зніяковіло промовив Андрій.
– Ну гаразд, – Ліза вирішила підкоритися волі майбутньої свекрухи і попросила замінити квіти. Щоправда, довелося трохи доплатити, але ж головне – догодити мамі Андрія. Хоча й збила з пантелику вимога замінити квіти.
Після квіткового магазину парочка вирушила в кондитерський, і тут Ліза засумнівалася, чи варто їй самостійно обирати торт. Раптом Мілені не сподобається? Судячи з того, що вона зажадала поміняти букет, з тортом може статися те ж саме.
Андрій знав смаки своєї матері і без вагань вказав на “Графські руїни”, який одразу ж упакували в красиву коробку. Прийшовши у квартиру Андрія, дівчина трохи сторопіла.
Їй здалося, що її розігрують, коли зіткнулася віч-на-віч із матір’ю Андрія.
Перед нею стояла молода особа років тридцяти з гаком, з гарною фігурою і доглянутим обличчям, гарно укладеним волоссям і таким макіяжем, що дівчина відчула себе поруч із нею сірою мишею.
Жінка оцінювально оглянула гостю з голови до ніг, царствено відчинила обійми і доволі низьким звучним голосом сказала:
– Ласкаво просимо, люба наречена!
Ліза навіть розгубилася, відповідаючи на привітання майбутньої родички. Мілена ляснула дівчину по плечу:
– Чого стоїш, як нерідна? Заходь, особливого запрошення не дочекаєшся.
Ошелешена Ліза пішла за майбутньою свекрухою вглиб квартири, дивуючись на кожному кроці. Андрій раніше ніколи не запрошував її до себе додому, і те, що дівчина бачила перед собою зараз, добряче її здивувало. Усі стіни були обвішані старими постерами з кінозірками 90-х років. Мабуть, Мілена була їхньою фанаткою і не дозволяла міняти на щось інше.
Простора трикімнатна квартира здавалася більшою, ніж є, через скромну, майже спартанську, обстановку. З меблів – невеликий диван, кілька крісел, журнальний столик, закритий стелаж для книг та інших дрібниць.
Шафи якими було заставлено півквартири у батьків Лізи, стояли на утепленому балконі.
– Не люблю, коли багато барахла, – гордо промовила Мілена. – Це ненормально, коли речей більше, ніж господарів.
У кімнатах Андрія та його матері все було так само просто, по мінімуму. Жодних фіранок із мереживами чи важких шовкових портьєр, серветок на столах. Чисто, стерильно, без фантазії. З іншого боку, подумала Ліза, так простіше і функціональніше – не доводиться паритися з витрушуванням пилу з серветок або килимів.
Мілена провела гостю на кухню, жестом чарівника показала на гору картоплі:
– У нашому домі закон такий: кому треба, той і готує. Я ніби не голодна, але ви ж учорашні студенти, вічно в пошуках їжі. Тож беріть ножики в руки і чистіть картоплю. А я піду почитаю. Покличете, коли буде готово.
– Лізок, – з нотками вульгарщини звернулася вона до дівчини, – ти не соромся. Бери ніж і дій по-швидкому. Ну все, заважати не буду. – сунула їй у руку інструмент і поскакала в кімнату, залишивши після себе шлейф ядрених парфумів.
Андрій густо почервонів:
– Лізо, вибач. Я ж казав, що в моєї мами незвичайна манера поведінки.
– Але не настільки ж, – Ліза засмучено подивилася на гарний манікюр, який спеціально зробила на честь сьогоднішнього знайомства.
Андрій забрав у неї ніж, висипав картоплю в шухляду на балконі і почав набирати номер кафе з доставкою їжі. За сорок хвилин кур’єр привіз їм кілька пакунків з їжею, яку закохані гарно розклали по тарілках і покликали Мілену за стіл.
Жінка незворушно сіла і тут же зажадала:
– Лізонько, завари мені трав’яний чай із лимоном. Тільки нарізай тоненько, адже ми не якісь там селяни з дикого хутора. До речі, ти звідки? Із села?
– Я з’явилася на світ і все життя прожила в місті, – спокійно відповіла дівчина, подаючи чай Мілені.
Та жваво закивала:
– Ну і слава Богу. А то я думала, що мій не дуже кмітливий синок приведе до мене якусь провінціалку
.
– Мамо, будь ласка, не починай, – Андрія явно напружувала поведінка матері.
Та не слухала, а уважно вивчала накритий стіл:
– Опаньки! Де смажена картопля? Я цілий тиждень мріяла поїсти звичайної смаженої картоплі, а це що? Андрюхо, що за підстава? Не можна було почистити і посмажити? Де повага до старших?
– Це я вирішив скасувати картоплю, – спокійно відповів син. – Мамо, ти ніби як запросила Лізу в гості, щоб познайомитися. І що ти зробила? Вручила їй ніж, тазик із картоплею і зажадала приготувати. Тобі треба, ти й смажиш, забула?
– Синку, не смій так зі мною розмовляти при дівці, яку я вперше в житті бачу, – зарозуміло промовила жінка. І відразу раптово змінила гнів на милість:
– А давайте-но поїмо. Тут усе таке апетитне, просто з розуму зводить запах…
Подальша частина застілля пройшла без ексцесів, хоча Лізу не полишало відчуття, що від такої навіженої особи, як Мілена, можна очікувати всякого. Дівчина зітхнула з полегшенням, коли Андрій посадив її в таксі і поцілував на прощання:
– Побачимося завтра, любов моя.
Ліза лише кивнула, не наважуючись відповісти словами. Насправді, вона була готова розридатися, бо все пройшло зовсім не так, як вона собі уявляла. Промайнула думка: може, вони з Андрієм поспішили, заговоривши про весілля? Найменше Лізі хотілося опинятися поруч із Міленою під одним дахом. Така тітка будь-кого доведе. Надто вже вона груба.
Гарненько все обміркувавши, Ліза не наважилася скасовувати весілля, бо любов сильніша за якусь там Мілену з її картохою.
Весілля пройшло в невеликому сімейному колі. Молоде подружжя одразу зняло окреме житло, через що Мілена певний час прикидалася ображеною. Зате потім сяяла від радості:
– Немає нічого кращого для жінки, ніж бути вільною від сімейних зобов’язань у такому віці.
Мілена по-дружньому підморгнула Лізі:
– Ти не соромся брати Андрюшу в оборот, він такий тюфяк і мямля, що гріх цим не скористатися. Я так і вчинила з його батьком. Підлаштувала одну штуку з подругою, через що мій чоловічок впав у немилість і був змушений залишити мені цю квартиру.
Ліза відповіла таким здивованим поглядом, що Мілена схаменулася:
– Та ти що, я пожартувала! Свекрухи ніколи такі речі невісткам не розповідають. Забудь, люба.
Через два роки Мілена оголосила, що зустріла чоловіка своєї мрії і виходить за нього заміж. Ця новина шокувала Андрія:
– Мамо, ти ж казала, що хочеш онуків. Ми з Лізою проходимо обстеження, щоб все пройшло без сюрпризів. А ти, значить, заміж зібралася?
– Та що тут такого? – захлопала очима Мілена.
– Я ж теж хочу жіночого щастя. Мені що, століття простирчати у вас на побігеньках?
Андрій насупився:
– Ти за нами ніколи не бігала. Ми з Лізою самі все робимо.
– Господи, ну що ти до слів чіпляєшся? Це всього лише образний вислів. Усе, друзі, бувайте! – Мілена поспішала на побачення.
Потім було весілля. Не пишне, але дуже веселе. Мілена танцювала під попсу , заворожуючи гостей надто вже відкритим декольте, а її чоловік Павло сидів за столом і милувався енергійною дружиною.
Незабаром з’явилася на світ онука Злата – точна копія Андрія. Мілена не привітала молодих батьків. Вона була занадто зайнята особистим життям, адже її новий чоловік вимагав до себе пильної уваги.
Мілена тільки й робила, що залицялася до нього. Їй не вистачало часу на сина, який намагався хоча б поговорити з нею телефоном.
Златі виповнився майже рік, коли молода бабуся примчала до Андрія з крихіткою:
– Андрюхо, ось вам ще одна лялька на виховання. Ми з Павлом хочемо з’їздити на море, зараз путівки дуже дешеві. Потім ніколи буде. Нехай мій спиногриз у вас побуде.
Андрій із Лізою і сказати нічого не встигли, як Мілена помчала геть.
– Андрію, що це? – схилившись над сплячою крихіткою, Ліза ледь не заридала, розуміючи, що їй доведеться пережити найближчим часом.
Чоловік, знизавши плечима, винувато опустив очі в підлогу. Робити нічого, доведеться доглядати за дитиною, поки свекруха ніжиться на березі теплого моря. Безбашенна матір заявилася за два тижні, задоволена і засмагла. Маленьким сином майже не цікавилася, лише запитала побіжно:
– Він вам не надто заважав?
Жінка очікувала, що син скаже: ні, анітрохи, як може завадити маленька дитина. Але натомість Андрій мовчки приніс малюка, дбайливо вручив матері і спокійно сказав:
– Я б хотів, щоб ти стала нормальною матір’ю хоча б для нього. Якби не бабуся, я б виріс у дитбудинку.
– Поговори мені ще! – огризнулася Мілена, притиснувши до грудей сина. – Якби не я, то тебе й на світі не було.
– Краще б не було. – насупився Андрій. – І надалі, будь добра не втручати мене і мою дружину у свої проблеми. У нас є, про кого піклуватися, ми тобі не прислуги.
Ліза не втручалася, з неї було досить цих п’ятнадцяти днів, коли вона забула, що таке нічний сон. Тому мовчки дивилася у вікно, як невдоволена свекруха несе немовля до таксі.
Відтоді стосунки між Міленою та Андрієм практично припинилися. Ні сімейних зустрічей, ні подарунків до свят. Тільки хвилиннна натягнута телефонна розмова з одним і тим самим запитанням: як справи?
