— Софіє, сонечко, ми тебе дуже любимо, ось подарунок, який ти так хотіла! З Днем народження, донечко!
Батьки Софії вивезли гарний, яскравий велосипед. Діти оточили Софію і розглядали подарунок. Дівчинка була в захваті від нього і намагалася прокататися.
Осторонь від дітей стояла Анна, подруга Софії. У неї текли сльози. Ну чому Софії так пощастило з батьками? Вони її так люблять, піклуються, не те що мама Анни.
*****
— Анно, чого розсілася, йди підлоги помий, ніякого толку від тебе!
— Мамо, я вчора мила, адже чисто…
— Чисто їй, аби нічого не робити, ледарка! По днях народження тільки ходити і вмієш!
— Мамо, Софії такий велосипед гарний подарували, і клоун був на святі, мені так сподобалося, тітка Марія добра, і Софію любить…
— Ось, сподобалося їй, більше не підеш значить! Велосипеди їй подавай з клоунами! Пішла геть, невдячна, нічого не цінуєш, що я роблю для тебе!
Анна мовчки пішла в кімнату. Іншого вона й не очікувала почути, а так хотілося, щоб мама просто обійняла її і сказала, що любить. Не потрібні їй ці велосипеди, аби мама була доброю і ласкавою.
Галя народила Анну в 20 років від випадкового зв’язку. З перших днів вона не полюбила дочку, вважала, що її народження зіпсувало їй все життя. До батьків у село Галя їхати не хотіла, і викручувалася сама, як могла.
Анну віддала в 1,5 роки в садок. Працювала технічкою в лікарні. Вечорами часто приходили подруги, і сиділи на кухні, розпиваючи різні напої. Чоловіків Галя міняла, як рукавички, і іноді вони залишалися на ніч в їхній квартирі.
Батько Анни, Гриша, новину про її народження прийняв в багнети і миттєво зник.
— Знаєш що, Галка, не повісиш ти на мене свою дитину. Ну, була справа у нас, і що, я на дітей не підписувався. Тому, прощавай, не згадуй мене!
Галя проплакала пару днів і пішла до лікарні. Навіщо їй ця дитина, все життя під укіс… Лікар відмовив, великий термін. Довелося народжувати. Як на зло, Анна народилася копією батька, якого Галя зненавиділа.
— Анно, що поїсти? Мати втомлена прийшла, а ти боки відлежуєш, ледарка?
— Мамо, не кричи. Он картопля на плиті, їж. Знову вчора весела прийшла? Подивися, на кого ти стала схожа? Як тебе з роботи ще не вигнали?
— А що тобі не подобається? Я працюю, маю право випити чарочку з подругами. А ти, уроки йди вчіть, 11 років, а вона матір життя вчить!
Після уроків Анна не поспішаючи йшла додому. Знову треба готувати, прибирати, прати. У Анни не було дитинства. Біля під’їзду її чекала тітка Марія, мама Софії.
— Анно, у мене погані новини. Твою маму забрала поліція. Вона вкрала дорогі ліки і прилади на роботі, в лікарні, і продала. Тепер її судитимуть, і швидше за все посадять. Забрати тебе нікому, тому якщо ти не проти, можеш пожити у нас.
Проти?! Та це ж мрія Анни! Тітка Марія просто зразок ідеальної матері. Матір їй не шкода, ні краплі. За свої 11 років вона не бачила нічого хорошого, тільки докори і жаль, що народила її. І ніхто не змушував її вживати і красти.
З цього дня життя Анни змінилося. Тітка Марія ставилася до неї, як до власної дочки. Нарешті, Анна відчула турботу і увагу.
Минуло 7 років.
— Анно, не впізнаєш свою матір? Що, змінилася? Ну, а ти як думала, від дзвінка до дзвінка відсиділа. Не рада, чи що, матері? Що поїсти?
Анна дивилася на чужу для неї жінку. Ніякої радості вона не відчувала. Всі ці роки без неї Анна була щаслива. Вона побачила, як має бути в родині. Після закінчення школи Анна переїхала в квартиру, де вони жили раніше з мамою.
Наступний рік був справжнім випробуванням. Мати не виходила з зап оїв, Анні набридло ходити по забігайлівках і витягувати звідти матір. Та викрикувала лайки і прокляття, Анні було дуже соромно за неї.
— Мамо, ти брала мої гроші? Як ти посміла? Я відкладала із зарплати, щоб назбирати на курси, а ти вкрала мої гроші! Та що ж ти за людина така, у власної дочки крадеш!
— Анно, тобі що, для матері шкода, ік…
Анна побігла до своєї другої мами.
— Тітонько Маріє, я більше не можу… Вона вічно гуляє, ще й мої гроші вкрала, які я на навчання відкладала… Я вже не можу!
— Анно, ну що поробиш, це твоя мама… Ось, бери, це тобі на курси. Навчишся на майстра манікюру, і зможеш піти. Повертати не треба, донечко…
Анна обійняла цю тендітну, маленьку жінку, яка стала їй такою рідною, другою мамою.
*****
— Анно, це що, твоя дитина? Зовсім забула про матір, невдячна! Грошей дала б!
— Так, це моя дитина. Я вийшла заміж за хорошу людину, живу далеко звідси. Зараз ми приїхали в гості до тітки Марії, вона дуже хотіла побачити мого синочка. Грошей я тобі не дам, все одно проп’єш.
— Анно, стій, куди ти, я ж твоя мати, ну дай хоч трохи…
Анна йшла швидким кроком з коляскою. Вона знала, що більше не повернеться сюди. Їй було байдуже, що буде з її матір’ю, і не було соромно за це. У її житті все буде по-іншому! А мати… Нехай живе, як хоче…
Як часто батьки думають тільки про себе і псують життя дітям. Дитячі страхи і образи не проходять безслідно. Любіть своїх дітей!
Спеціально для сайту Stories
