— Ви мені з батьком багато чого винні, — розкинувшись у кріслі, заявив Анні син. — Те, що я з тебе квартиру вимагаю, не потрібно сприймати як шантаж з мого боку.
— Льоша, та що з тобою відбувається? З чого ти взяв, що ми тобі платити зобов’язані?
— Ну що ж, мамо, подивимося, як ти заспіваєш, коли батько додому повернеться! — Олексій різко підвівся і попрямував до виходу. — Я в барі весь вечір буду, так що до вечері точно не чекай!
Анна була готова розплакатися. Хорошого дійсно мало: син виріс і, замість того щоб допомагати, почав кидати в її бік дивні натяки і вимоги.
Мало того — ще в Анни почали псуватися стосунки зі свекрухою, Олександрою Тимофіївною, яка довгі роки жила разом з ними. Останнім часом старенька стала дуже підозрілою, часом Анні навіть здавалося, що вона підслуховує її досить емоційні розмови з сином.
Але свекруха мовчала, не робила зауважень онукові, мабуть, намагалася розібратися, в чому неправа невістка.
Чоловік Анни, Анатолій Сергійович, був людиною суворою. Його рішення в домі ніхто не оскаржував. Всі розуміли, що тільки завдяки його відданості родині і величезній працьовитості, вони ні в чому особливо не потребують. Чотирикімнатна квартира і невеликий заміський будинок — вистачало для комфортного життя.
Виділяти гроші на покупку окремого житла для Олексія на його День народження Анна не збиралася. Але син погрожував, що поговорить з батьком, робив якісь таємничі натяки про те, що йому всі винні.
Анна не знала, що робити, поки Анатолій був у рейсі. Вона з жахом уявляла сцену з’ясування стосунків між батьком і сином, знала, що ніхто з них не відступить. Чоловік працював далекобійником, перевозив вантажі в компанії свого друга дитинства, в яку і сам частково вклався. У них все виходило непогано, влітку можна було їздити не тільки на дачу, а й в інші країни.
Маленькому Льоші ці поїздки дуже подобалися, але потім, коли він підріс, йому стало нудно і нецікаво подорожувати разом з батьками.
— Анно, іди швидше зустрічай коханого чоловіка, я з подарунками приїхав! — гучно оголосив Анатолій, ледь ступивши на поріг квартири. — Ух, як я за вами скучив, два тижні не бачилися! Та де ж ви всі?!
—Ось вона я, — слабка посмішка осяяла обличчя Анни, коли вона вийшла зустрічати чоловіка.
— Щось сталося? Анно, чому ти така сумна, не виспалася, чи що?
— Виспалася, не хвилюйся, любий.
— На роботі все нормально? А то я Сергію скажу, щоб він тебе не ображав. Де він ще знайде такого економіста?
— Сергій недавно мені зарплату підвищив, сказав, що за хорошу роботу. Ти хіба не в курсі?
— Ні! Він, напевно, вирішив зробити сюрприз до мого повернення. Надійний чоловік, нічого не приховує, вся бухгалтерія у тебе, як на долоні.
Анатолій поставив перед диваном дорожню сумку і почав викладати кольорові пакунки з гостинцями.
— Всі до мене! Ідіть сюди швидше, я подарунки привіз! Мамо, ось, подивися, який теплий халат я тобі купив, сподіваюся, сподобається. А це все нашому Льоші, — він згріб цілу купу пакунків. — Замучився, поки за списком йому купував! Треба ж, стільки всього замовив, я навіть уявити не міг, у яку копієчку це мені обійдеться. До речі, а де ж він?
Мабуть, почувши незадоволені інтонації батька, з кімнати повільно вийшов Олексій. Його сонний вигляд насторожив Анатолія.
— Стривай, а ти коли спати ліг, знову за північ? Ти що, знову по барах тиняєшся? Я ж тобі заборонив в такі заклади ходити!
— Я повнолітній, тату, мені можна, — Олексій ввічливо відсунув руку батька, яка перекривала йому доступ до подарунків, і вправно згріб їх. — Дякую, мені все це потрібно! Я ж творча людина!
— Твоя творчість мені дорого коштує! Заробляй сам на свої картини. Навіщо ти цим став займатися? Адже коли художку кидав, говорив, що це зовсім не твоє!
— Тату, я тоді дитиною був, і вчитися мені не хотілося. А тепер я зрозумів, що повинен стати живописцем.
— Сумніваюся я щось. Знову в хмарах витаєш. А навіщо живописцю дорогий графічний планшет? Ти мене розорив, всю цю поїздку мені тільки на тебе працювати довелося! Я бачу, можеш на своєму наполягти. Я навіть подумати не міг, коли тобі обіцяв все купити, на яку суму ти замахнувся!
— Тату, любий, я так тобі вдячний! Без цього всього я не зміг би далі розвиватися!
— Ну добре, — трохи заспокоївся Анатолій, дивлячись на сина. — Я думаю, що тепер ти зможеш сам заробляти на свої потреби. Більше від мене нічого не вимагай!
Олексій мило посміхнувся батькові і попрямував до кімнати. З собою він забрав майже всі подарунки, на дивані залишилося зовсім небагато — те, що просили інші.
— Знову мене рідний син пограбував, — важко зітхнув Анатолій. — Додому майже нічого не привіз. Добре, що у нас в родині я не єдиний годувальник, є ще ти, люба. А то б без грошей залишилися. Як так вийшло — не розумію! Начебто не балували його в дитинстві…
— А ось я думаю, Толику, що ти помиляєшся, — Олександра Тимофіївна нахмурилася і поглянула з-під лоба на невістку. — Анна улюбленому синочку ні в чому ніколи не відмовляла. Поки ти не бачив, вона його жаліла. Ти з нього щось вимагав, а вона його цілувала, обіймала, морозиво та шоколадки купувала. Ось він і виріс таким, з подвійними стандартами. Якщо тато посварив, треба до мами бігти, вона приголубить.
— Мамо! Ну чому ти раніше мені про це не говорила?
— Я думала, що ти сам це бачиш. Тоді я тільки будинок продала і до вас переїхала, ще не освоїлася, тому й не втручалася.
— Ні, не помічав, а то б навів порядок у родині. А зараз чому вирішила мені про все розповісти? Щось сталося?
— Мені здалося, що Льоша останнім часом поводиться дивно, занадто розкуто, чи що, — старенька занепокоїлася і обережно витерла спітніле чоло тильною стороною долоні. — Я не знаю чому, але він постійно тисне на Анну, причому нахабно вимагає щось.
— Люба, чому ти мені нічого не сказала?
— Толю, не сердься, будь ласка, — Анна підняла голову і поглянула на чоловіка знизу вгору. — Я думала, що сама з ним впораюся. Не хотіла ускладнювати тобі життя, ти і так повністю в роботі. А тут ще й це!
— Що? — гримнув на дружину Анатолій. — Говори вже, не тягни!
— Льоші набридло щоразу просити у мене гроші на бари і покупки. Він вирішив, що раз ми його народили, то повинні утримувати все життя. Він вважає, що ми просто зобов’язані йому купити квартиру.
— Нічого собі заявка!
— Серед його друзів двом вже батьки квартири купили, одній дівчині і хлопцю.
— І де він таких друзів тільки знайшов? Ми люди прості, не стали наполягати, щоб він до інституту вступав. А я ось тепер думаю, може, треба було? А то тиняється по барах, дружить незрозуміло з ким!
— Я цього року вступлю, — процідив крізь зуби Олексій, який підійшов. — Вже документи подав, а то друзі з мене сміються, думають, що я тупий.
— Ти мені тут локшину на вуха не вішай! — розлютився батько. — Краще розкажи, чому так нахабно поводишся з матір’ю?
— Та я їй нічого такого не говорив, чесне слово! Вони все вигадали, мама і бабуся. Хочуть виставити мене злісним упирем, який мучить бідних жінок, поки ти у відрядженні! Але ти ж знаєш, тату, я не такий!
— А який?!
— Не кричи так, а то сусіди прибіжать. Я нормальний. Просто іноді хочеться побути наодинці, без вашого постійного контролю, ось і знадобилася мені квартира. А що такого? Гроші у вас є, і у тебе, і у мами!
— Льоша, це наші гроші, зароблені за довгі роки. А якщо тобі потрібне житло — так теж зароби і тоді купуй. Ми тобі не будемо такі дорогі подарунки робити! Я в машині півжиття провів і, виявляється, лише для того, щоб ти у мене все відібрав?
А чи не зарано ти почав? Інша справа, якби сам працював, одружився, обзавівся дітьми. Може, і допомогли б тоді. А так — скажи, кому квартиру купувати? Ледареві, який не хоче працювати! Мати он стоїть, сльозами обливається, бабуся в своїй кімнаті закрилася… І все з твоєї вини!
— Так я не винен, вони самі довели мене і спровокували!
— Чим же це?
— Жадібністю! Поки у мами на вечір грошей випросиш — рак на горі свисне! А у неї самої банківський рахунок, напевно, мало не лопається! До бабусі я звертався рідко, так, іноді хіба що. Але вона теж хороша, між іншим. Їй для єдиного онука теж шкода гаманець розкрити! Ну і як мені з вами жити?
— Анно, заспокойся, прошу тебе, — Анатолій обійняв дружину. — Іди, вмийся, відпочинь, приведи себе до ладу. А ми тут з сином ще поговоримо…
— Тато, та про що мова? Я ж тобі вже все пояснив!
— Нічого, синку, — похмуро сказав батько. — Тепер я тобі пояснюватиму! Пізно, можливо, але куди ж від цього дінешся…
***
Наступного ранку всі піднялися дуже рано. Анатолій із сином поїхали разом на роботу.
— Сергію, візьми мого сина в ремонтну бригаду, нехай попрацює, розуму набереться. В інститут не знаю, вступить чи ні. Набридло, що так тиняється, дружині і матері спокою не дає. Нехай сам себе забезпечує.
— Толю, а як щодо гуртожитку? Вдома сина залишиш чи до хлопців на виховання? Там у нас строго, навколо порядок і чистота, ти ж знаєш.
— Тату! — скрикнув Олексій. — Я буду добре поводитися. Залиш вдома, будь ласка!
Тепер у родині Анатолія стало тихо і спокійно. Олексій більше нікого не зневажав, грошей не вимагав. Та й по барах раптово перестав ходити. Незважаючи на роботу і зайнятість, у нього навіть з’явився вільний час для занять живописом. Розмова з батьком не пройшла даремно. Дещо хлопець, мабуть, зрозумів.
— Анно, це я винен, — журився Анатолій, залишившись з дружиною наодинці. — Перестав його контролювати, ось він і розслабився. Вибач мене, тепер я буду суворо за ним стежити. Просто я думав, що Льоха вже виріс, значить, буде серйозним, а воно ось як вийшло! Добре, що ми вчасно схаменулися!
Спеціально для сайту Stories
