– Кохана, мені так пощастило з тобою, – прошепотів Іван, цілуючи дружину в щоку. Він стояв за спиною жінки, притискаючи її до себе.
– Дякую, що погодилася поїхати сьогодні до моєї мами з ночівлею та допомогти їй підготуватися до ювілею. Що б я робив без тебе?
– Як я могла відмовитись? Людмила Миколаївна добре ставиться до мене. Крім того, їй самій важко. Нарешті вона наважилася відзначити ювілей, після стількох років .
Коханий чоловік Людмили Миколаївни пішов з життя шість років тому.
– Допоможу їй усім, чим зможу. Проведемо це свято на найвищому рівні, щоб вона відчула, що нам потрібна.
– Дякую, рідна! Інша б на твоєму місці плюнула, а ти… справжнісінький скарб.
Іван розгорнув дружину до себе обличчям і поцілував її в губи, наповнюючи серце молодої жінки ніжністю.
Вони були одружені вже п’ять років, але здавалося, що тільки вчора сказали один одному “так” і обмінялися обручками.
Валентина кохала свого чоловіка всім серцем. Вона відчувала кохання з його боку і раділа, адже їй так пощастило. Деякі подруги вже встигли двічі розлучитися, а Валя знала – її шлюб раз і назавжди.
З дітьми подружжя поки не поспішало. До цього важливо підготуватись морально. Валентині виповнилося нещодавно двадцять шість років. Знайомі казали, що вже час, дражнили, називаючи старою дівою, а все ж таки підходити до такого рішення важливо усвідомлено, не через те, що хтось тицяє в тебе пальцем. Не готова була морально Валентина до дитини. Адже це все життя довелося б перебудовувати.
Та й Іван поки казав, що сумнівається – чи потягне всю родину сам. Він був переконаний, що дружина повинна сидіти вдома як тільки почне виношувати дитину, обмежити себе від зайвого нервування і насолоджуватися своїм становищем, а не страждати на роботі, коли організм хоче спати .
Чоловік активно просувався кар’єрними сходами і обіцяв дружині, що через рік все в їхньому житті обов’язково зміниться на краще.
Іван збирався на роботу. Він планує забрати документи додому, а там попрацювати добру частину ночі, щоб виконати все та отримати підвищену премію. Саме через це чоловік попросив Валентину допомогти його матері. Сам він просто не встигав, адже терміни піджимали і того, хто встигне закінчити все раніше, чекає не тільки хороша премія, а й навчання для підвищення. Чоловік розраховував, що зможе досягти бажаного результату.
– Який молодець ти в мене,працьовитий. Деколи мені так не вистачає твоєї уваги, — завжди з усмішкою говорила Валентина.
Сама жінка працювала вчителькою у школі поряд із будинком. Чоловік не тиснув на неї і не просив шукати щось більш оплачуване, говорив, що найголовніше – робота подобається дружині, а все інше наживне.
Проте останнім часом все частіше з’являлася настирлива думка, що вона вже доросла і легко могла стати репетитором. Вони отримують непоганий прибуток зверху. Деякі вчителі навіть звільнилися, повністю перейшовши на репетиторство.
Хтось, звичайно, гордо здригав носи і казали, що це порівняно з викладачами в минулому, вважали чимось неправильним, ніби будеш найманцем. Таких Валентина не слухала. Вона подумувала поговорити зі свекрухою і спитати її поради.
Зі своєю мамою говорити користі не було, адже та не захоче і слухати… у неї своє життя.
Коли Валентині виповнилося вісімнадцять, мати прямо заявила, що зробила все, що могла, а тепер їхні шляхи розходяться, і донька має вчитися самостійності, а мати… вона хоче пожити для себе. Жінка не цікавилася життям доньки, дзвонила лише у свята, щоб привітати і “для галочки” запитати, як поживає її скарб.
Валентина звикла і не судила матір. Та мала рацію – їй треба пожити для себе. Прикро було тільки, що не може провести час із матір’ю, поділитися своїми переживаннями та отримати пораду.
Перед поїздкою до приміського будинку свекрухи, Валентина мала заскочити до торговельного центру, адже вони з чоловіком так поки й не вибрали подарунок для його матері.
Валентина планувала купити доглядову косметику, на яку колись Людмила Миколаївна задивлялася та тільки грошей пошкодувала. А ще вона бачила шикарне настільне дзеркало з підсвічуванням. І коштувало воно недорого. Хто знає, може, свекруха почне доглядати за собою? Зрозуміє, що життя не зупинилося, і спробує побудувати з кимось стосунки?
На роботі у неї були залицяльники, але всіх жінка відштовхувала від себе.
Валентина посварилася подумки за те, що думає про це… Чи змогла б вона рушити далі, якби щось з Іваном трапилося? Вона ж життя свого без чоловіка не уявляла. І частково розуміла свекруху, яка вирішила зберегти вірність чоловікові, нехай його більше не було поруч із нею.
Відвернувшись від сумних думок, Валентина поїхала до торгового центру. Там вона випадково зустрілася зі своєю подругою, яка оновлювала гардероб, і вони разом зайшли до кафе на третьому поверсі, щоб відпочити трохи, випити кави та поїсти морозиво.
Мар’яна, худенька блондинка з дзвінким, як кришталь, голоском, завжди була для Валентини прикладом краси та ідеалом. Хотілося б їй бути такою самою. Жінка не була товстою, але повненька, як їй самій здавалося, а каштанове бліде волосся завжди викликало невдоволення, і вона подумувала перефарбуватися в блонд. От і тепер дивилася на Мар’яну і думала, що хотіла б стати такою самою, щоб ще більше подобатися коханому чоловікові.
“- Я тебе кохаю і не хочу, щоб ти змінювалася,” — почувся голос Івана в голові, як нагадування.
Він завжди так говорив дружині, якщо та заводила розмову про невдоволення своєю зовнішністю та бажання змінити в собі щось.
” – Однак я не заважатиму тобі, якщо вирішиш щось змінити. Хочу, щоб ти теж була цілком задоволена собою.”
– Ну, а що в тебе новенького? Як у вас із Іваном справи? Я тут нещодавно у свого таке листування прочитала… — Мар’яна приклала руку до чола і невдоволено цокнула язиком. – Загалом жах, подруго. Але ми з ним усе обговорили, вирішили, чого не вистачає у наших стосунках. Все тепер гаразд.
– Навіщо стежити? Я повністю довіряю своєму чоловікові. Він мене кохає, а я кохаю його. Там, де є кохання – не місце зрадам. Іван намагається забезпечити мене всім необхідним, подарунки часто дарує, квіти купує.
– Ха! А ти не знала, що квітами вони намагаються свої косяки замазувати? Ну ти дурненька! Квіти!.. Подарунки!.. Як накосячить і з іншою проведе час, так і біжить за подарунками. Коли мені мій перший, Ілюша, ну ти його пам’ятаєш… загалом, коли він мені подарував сережки з діамантами, я одразу зрозуміла, що справа недобра. Пошукала в його телефоні та знайшла докази. Тож нема чого радіти цим подарункам. Насторожитися треба.
Валентина зрозуміла, що почувається ніяково і продовжувати розмову з подругою далі не хоче. Вона вибачилася, повідомила, що поспішає і спустилася до супермаркету, розташованого на першому поверсі.
У душі залишився неприємний осад після розмови з Мар’яною. Ніколи Валя не підозрювала чоловіка у зрадах… чому має робити це тепер? А насіння сумніву все-таки зародилося в грудях, завдаючи неприємних відчуттів.
Купивши все необхідне, Валентина зателефонувала свекрусі та повідомила, що їде до неї. Через затори дістанеться через годину, не раніше.
– Ти не поспішай, Валю. Я зачекаю, нічого страшного. Поки ось овочі наварили на салат, прибираюся потихеньку. Дякую, що не залишила мене віч-на-віч і погодилася допомогти, — подякувала свекруха.
– Ви сильно там не робіть нічого без мене, бо мені роботи не залишиться, — посміялася Валентина і сіла за кермо.
Машина хоч була куплена з рук, але жодного разу не підводила. Валентина натішитися їй не могла. Це подарунок чоловіка. Серце неприємно кольнуло, бо у вухах залунали слова Мар’яни: “А ти не знала, що квітами вони намагаються свої косяки замазувати?”
– Маячня! – Пробубнила собі під ніс Валентина і виїхала з паркування.
Телефон почав розриватися від дзвінків. Валентина зиркнула на екран, побачила ім’я сусідки і скинула виклик, вирішивши, що передзвонить жінці, коли дістанеться до свекрухи.
Мабуть, знову хотіла принести свої тістечка на пробу? Жінка займалася випічкою вдома і багато приносила Валентині на пробу, щоб та дала пораду – чи вводити такий продукт у продаж.
Однак наполеглива сусідка все дзвонила та дзвонила, і Валентина вирішила, що могло статися щось. Жінка з’їхала на узбіччя, поставила машину на аварійку і передзвонила сусідці.
– Валю, ну слава Богу! Думала, що не додзвонюсь до тебе!.. А ти де зараз?
– Тетяно, я до свекрухи до завтра поїхала. Допомагатиму їй готуватися до ювілею. А що сталося? Ти так плутано говориш…
– Сталося, — зло процідила Тетяна. – Я б йому одне місце відірвала, щоб не бовталося просто так.
– Кому? Хто тебе образив?
– Та не мене! Валю, загалом якщо ти стоїш, то краще присядь. Там твій жінку якусь незнайому до квартири притяг. Вона вся із себе красуня. І тепер музика грає там… Нічого не чути.
Серце кольнуло. Валентина відчула, як нутрощі скрутило тугим вузлом, а очі запікало від сліз, що навернулися. Невже таке насправді можливе? Вона довіряла своєму чоловікові і ніколи б не подумала, що той здатний на зраду. Ні! Це маячня якась, не інакше.
– Тетяно, а ти впевнена, що Іван прийшов? Може, він комусь дав із друзів ключі?
Ця думка здавалася маревною. З чого її коханому чоловікові давати комусь ключі від їхньої квартири? Тим більше, він планував працювати добру частину ночі. І все ж таки Валентина намагалася відшукати хоч якесь виправдання такому вчинку чоловіка.
– Ага!.. Я що, Івана твого не впізнаю, чи що? Все в мене гаразд із зором. Притягнув якусь на шпильках. Вона сміялася і в руках щось тримала. Що там було, я не розгледіла. Можу помилятися, звичайно, але в неї повні руки були, і в твого чоловіка два пакети.
Серце заколотилося.
Валентині не хотілося думати, що чоловік зраджує їй, але вона мала поїхати до квартири, щоб переконатися, що це якесь непорозуміння, і сусідці просто здалося.
– Дякую, Тетяно. Я придумаю щось, — пробурмотіла Валентина відчуженим голосом.
На найближчому розвороті вона повернула у бік будинку, радіючи, що не встигла далеко поїхати. Затримавшись із подругою у торговому центрі, Валентина виграла час.
Хотілося вірити у краще. Чоловік не міг їй зраджувати… Адже вони кохали один одного. Однак багато вказувало на те, що Валентина помиляється і надто довіряє своєму чоловікові.
Написавши свекрусі, що затори набагато серйозніші, ніж вона очікувала, Валентина дісталася до будинку, залишила машину і поспішила піднятися до квартири. Серце шалено клекотіло в грудях. Все всередині кипіло. Відчинивши двері, Валентина увірвалася і зіткнулася з чоловіком, що вискочив у передпокій.
– Валю? А ти чомусь повернулася? – спитав Іван зляканим голосом і зблід.
– Так вийшло… по дорозі вирішила — дай-но, повернусь і чоловіка поцілую ще раз. А ти чого такий блідий? – Не приховуючи роздратування, спитала Валентина.
– Та нічого…
Іван почухав потилицю і поспішив зачинити двері до вітальні.
– А що ти від мене ховаєш? І взуття чуже на порозі бачу. Хто там? Нічого не хочеш пояснити?
– Якщо чесно, не хотів би, — тяжко зітхнув Іван.
– Ось як? А я захищала тебе… думала ти мене насправді кохаєш. Шкода, що я так сильно помилялася і довірилася не тій людині.
– Валю, ти чого такими словами кидаєшся? Таке чути прикро, між іншим, — насупився Іван.
– А мені не прикро, що ти відправив мене до своєї матері, а сам притяг до квартири коханку? Де ж вона? У вітальні? Дай хоча б подивитись на неї.
Валентина постаралася протиснутись, але чоловік перегородив їй дорогу.
– Ти чого городиш? Яка коханка? У своєму розумі? Навіщо мені хтось, якщо мене на тебе одну не вистачає, завжди скаржишся, що часу мало разом проводимо.
– Це не заважає тобі розважатися з іншою, як я подивлюся.
– Гаразд. Якщо ти мені не віриш і продовжуєш говорити таку нісенітницю, то нехай котиться все…
Іван відкрив двері у вітальню, і Валентина побачила жінку, що сидить на підлозі і надуває кулі. Незнайомка робила білу арку з куль-квітів.
– Що це? – Запитала Валентина, перевівши погляд на чоловіка.
– Сюрприз тобі хотів зробити… але ти, мабуть, не любиш сюрпризи. Загалом, завтра ж буде сім років від дня нашого знайомства. Пам’ятаєш, що я прибіг у поспіху купити подарунок мамі на день народження, а ти підробляла у тому магазині на канікулах… і погодилася піти зі мною на побачення. Після святкування маминого ювілею я планував влаштувати для нас романтичну вечерю з свічками у гарній обстановці.
Домовився з Юлією зі святкової агенції. Вона ось мала навести всю цю красу, а ти мені про зради якусь кажеш. Як же я можу зрадити свою кохану і єдину? І мама не зателефонувала, не попередила, що ти повернулася назад. Ми ж із нею домовлялися…
Валентина розплакалася. Звинувачуючи себе в тому, що піддалася чужим промовам про зради і дозволила собі засумніватися в чоловікові, жінка подивилася на Івана, а той притиснув дружину до себе.
– І в мене ще один подарунок… Мене підвищили, Валю. Ти можеш звільнятися зі школи і розпочати обстеження, якщо готова стати мамою. Тепер я можу повністю забезпечувати нашу сім’ю.
– Якщо сюрприз не вдався, то я візьму з вас половину вартості і поїду додому? – почувся голос Юлії. — Якраз встигну в кіно з чоловіком та дітьми. Шкода, що не вдалося зробити все, як планували, але важливіше те, що між вами немає недомовленості.
Арка була майже готова, але ще безліч куль розкладено на підлозі. Їх Юлія швидко зібрала в коробку. Отримавши оплату, вона побажала подружжю щастя та поїхала.
– Пробач мені, дурну… Мені не слід було так поводитися, — схлипнула Валентина.
– Нічого страшного. Я навіть радий, що ти перевірила після дзвінка сусідки, а не почала накопичувати образу в собі. Втім, завтра ввечері ти все одно дізналася б, що за гостя в мене була… але раз сюрприз не вдався. Поїдемо допомагати мамі? Роботу мені робити не треба, довелося схитрувати трохи, а тепер я вільний… Прикро, звичайно, що з такими сусідами і сюрприз не зробиш, але що поробиш?
Валентина втерла сльози, поцілувала чоловіка та пообіцяла, що більше не сумніватиметься у ньому. Заспокоївшись і привівши себе в порядок, вона разом із коханим чоловіком поїхала допомагати свекрусі,впевнена в тому, що не помилилася… і поруч із нею справді гідний чоловік.
