Після весілля Ольга з Артемом переїхали до бабусиної двокімнатної квартири. Старенька хрущовка, на другому поверсі, рами похилені, шпалери в квіточку — зате своє житло.
Артем відразу поліз по кутах, розетки мацав, труби перевіряв.
— Ремонт робити будемо, — каже. — Все тут розвалити треба і заново.
Ольга кивнула. Плани у них були — грошенят накопичити, квартиру в порядок привести, а потім вже і про дітей думати. Не поспішали вони з поповненням.
Перший час минув у клопотах. Артем після роботи возився з проводкою, Ольга по магазинах тинялася — шпалери вибирала.
Гроші відкладали потихеньку, мріяли про нову кухню, про ванну без тріщин. Раділи кожній копійці.
І тут сталося те, чого не чекали. Ользі стало зле вранці, нудота накрила. Спочатку думала — застудилася або щось не те з’їла. А потім як дійшло…
— Артем, — кличе чоловіка. — Сідай. Розмова серйозна.
Він відразу насторожився:
— Що сталося?
— Та ось… — Ольга пом’ялася. — У нас буде поповнення.
Артем спочатку очманів, потім як закричав від радості, підхопив дружину, закружляв. Аж світився весь.
— Оце так! — примовляв. — Дитинка буде! Ну треба ж!
Перші тижні був радісний, все планував — як дитячу облаштує, які іграшки прикупить, куди коляску поставити. Ольга дивилася на нього і розчулювалася — турботливий чоловік дістався.
Але потім щось з Артемом сталося. Почав книжки всякі читати, в інтернеті копатися. І чим більше читав, тим більше панікувати став.
— Олю, — каже, — а ти знаєш, що пил дуже шкідливий для дитини?
— Який пил? — Не зрозуміла.
— Звичайний. Будівельний тим більше. А ми тут ремонт робимо, все в пилу. Треба припиняти.
Ольга знизала плечима. Ну припинять, не проблема.
А далі — гірше. Через пару днів Артем з’явився вдома з якимось приладом.
— Це лічильник радіації, — пояснив серйозно. — Перевіримо, чи не фонить у нас щось.
— Артем, ти що, зовсім з’їхав з глузду? — здивувалася Ольга. — Яка тут радіація?
— А раптом? — уперся він. — Дитина ж! Не можна ризикувати!
Перевірив всю квартиру, слава Богу, нічого не знайшов. Але заспокоїтися не зміг. Тепер взявся вивчати хімію.
— Олю, — каже наступного тижня, — всі ці порошки і миючі засоби — чиста отрута. Викидай все.
— Артем, та як же я прибиратиму?
— Содою. І господарським милом. Наші бабусі тільки так і жили.
Ольга зітхнула, але погодилася. Чоловікові видніше, подумала.
Потім черга дійшла до техніки. Артем начитався про шкідливі випромінювання і вирішив:
— Мікрохвильовку прибираємо. І телевізор треба подалі відсунути. А мобільні — взагалі в іншій кімнаті тримати.
— Та ти що! — обурилася Ольга. — Як я без мікрохвильовки?
— На плиті розігрівай. Як раніше люди жили?
— То було раніше!
Але Артема не переконати. Прямо одержимий став. Кожен день нові заборони вигадував.
— Посуд алюмінієвий викидаємо, — оголосив. — Алюміній потрапляє в організм.
— Артем, та це ж бабусині каструлі! — засмутилася Ольга.
— Саме тому. Старе все. Треба все на скляне поміняти.
Витратилися на новий посуд пристойно. Ольга тільки руками розвела — прощавай, ремонт.
А Артем все не вгамовувався. Притягнув якось респіратори.
— Будеш носити, — каже. — Повітря погане в місті.
— Артем, та я ж на роботу ходжу! Як я в респіраторі на роботу піду?
— А навіщо тобі робота? Йди в декрет раніше.
— Та яка декретна відпустка? До появи малюка ще півроку!
— Ну і що? Навіщо ризикувати?
Тут вже Ольга розлютилася:
— Ти зовсім здурів? Нормальні люди спокійно дітей на світ приводять, і нічого з ними не трапляється!
— А ми не будемо як усі! — відрізав Артем. — У нас дитина буде найздоровішою!
Далі почав контролювати їжу. Магазинні продукти оголосив поза законом.
— Тільки з ринку, — заявив. — І то перевірені. Знайшов одну тітку, у неї своє господарство.
Ольга спробувала заперечити:
— Артем, а звідки ми знаємо, що вона там не хімією поливає?
— Я з нею розмовляв. Чесна жінка.
— Ну так, всі чесні, — пробурчала Ольга.
А Артем тим часом зовсім розійшовся. Почав вимагати, щоб Ольга взагалі з дому не виходила.
— Навіщо тобі вулиця? — говорив. — Машини, вихлопи, пил. Сиди вдома, відпочивай.
— Артем, я ж не хвора! — благала Ольга. — Мені потрібне повітря, прогулянки!
— А я тебе на дачу відвезу. У вихідні. Там повітря чисте.
І справді, кожні вихідні тягав її за місто. Але і там спокою не давав.
Ольга терпіла, думала — ну перебіситься чоловік і заспокоїться. Але ставало тільки гірше. Артем перетворився на справжнього панікера. Кожен день знаходив нові страхи.
То прочитає, що жінкам в положенні не можна підіймати важкі речі, і заборонить їй пилосос у руки брати. То почує про шкоду шампунів і змусить голову господарським милом мити. То почне перевіряти, чи не занадто голосно грає музика — щоб дитині не нашкодити.
— Артем, — сказала якось Ольга, — та що з тобою відбувається? Ти ж раніше нормальний був!
— Я і зараз нормальний! — огризнувся. — Просто відповідальний. А ти якась легковажна.
— Та я не легковажна! Я просто не хочу жити як у в’язниці!
— Ну вибач, що піклуюся про нашу дитину!
Подруги Ользі співчували:
— Буває таке, — говорили. — Чоловіки іноді більше за жінок переживають. З’явиться дитина на світ — пройде.
Але Ользі було не до втіхи. Життя перетворилося на кошмар.
Артем контролював кожен її крок. Дзвонив по десять разів на день — де, що робить, що їла, як себе почуває. Вдома перевіряв — чи помила руки, чи не вдарилася об щось, чи не нервувала.
А ще почав вивчати медичні довідники. І тепер при кожному чханні панікував:
— У тебе температура! Треба до лікаря!
— Артем, та у мене простий нежить!
— А раптом це не простий? Раптом якась інфекція?
І тягав її по лікарнях. Лікарі вже косо дивилися на цю парочку — чоловік як заведений, дружина замучена.
Коли до появи малюка залишалося два місяці, Ольга не витримала. Зібрала речі і поїхала до батьків.
— Мамо, — каже, — я більше не можу. Він остаточно з глузду з’їхав.
Мати погладила її по голові:
— Нічого, донечко. Поживеш поки що у нас. Може, він схаменеться.
Артем спочатку дзвонив щогодини, благав повернутися. Потім приїжджав, стояв під вікнами, просив вибачення. Обіцяв виправитися.
— Олю, ну зрозумій, я ж тебе кохаю! Хочу, щоб все було добре!
— Артем, — відповідала Ольга. Ти мене в футляр упакував, дихати не даєш.
— Я більше не буду! Клянусь!
— Не вірю.
І справді не вірила. Знала — варто повернутися, все почнеться спочатку.
Так і прожила у батьків до появи малюка. Артем, звичайно, примчав до пологового будинку. Сидів у коридорі, нігті гриз від хвилювання.
А коли донька з’явилася на світ — здоровенька, рум’яна, з відмінними показниками — він, як побачив її, відразу розплакався.
— Олю, — шепотів, — пробач мене. Пробач, дурня.
Лікар, літній дідусь, подивився на нього з розумінням:
— Буває, молодий чоловіче. У багатьох так. Перша дитина — великий стрес. Тепер бачите — все добре вийшло.
Артем кивав, цілував дружину і доньку, клявся, що більше ніколи не буде психувати.
І справді, він змінився. Немов гора з плечей звалилася. Знову став колишнім — турботливим, але не нав’язливим. Допомагав з дитиною, радів кожній посмішці доньки.
Ольга поступово відтанула, пробачила. Повернулися в свою квартиру, зажили нормальною сім’єю.
Донька росла здоровою і веселою дівчинкою. Артем обожнював її, але вже не нервував з кожного приводу. Якщо малятко чхнуло — не біг відразу за градусником. Якщо впало — не піднімав паніку.
Минув рік. Потім два. Дочка вже почала говорити, бігати. Артем і Ольга звикли до батьківського життя, освоїлися.
— А може, ще одного? — запропонував Артем. — Марії братика чи сестричку?
Ольга помовчала, потім похитала головою:
— Не знаю. Не готова поки що.
— Чому? — здивувався Артем. — Ми ж добре справляємося.
— Справляємося, — погодилася Ольга. — Але я боюся.
— Чого?
— Що тебе знову накриє. Тією ж панікою.
Артем нахмурився:
— Та ну що ти! Я ж тепер досвідчений. Знаю, що до чого.
— Знаєш-то знаєш, — зітхнула Ольга. — А раптом все повториться? Я ж ледве витримала в перший раз.
— Не повториться! — гаряче запевнив Артем. — Я ж зрозумів, що дурень був!
Але Ольга тільки сумно посміхнулася. Не знала точно — повториться чи ні. Може, чоловік і справді змінився. А може його знову потягне на всякі дурниці.
Ризикувати не хотілося. Одну дитину виховати — вже щастя. А там буде видно.
— Почекаємо, — сказала вона. — Почекаємо ще.
Артем засмутився, але сперечатися не став. Розумів — винен сам. Своїми страхами і перестраховками відбив у дружини бажання до повторного материнства.
Так і залишилися з однією донькою. Може, тимчасово, а може, і назавжди. Життя покаже. Головне — що люблять один одного як і раніше. І доньку виховують у радості. Артем більше не панікує, Ольга не переживає. А що далі буде — подивимося.
Спеціально для сайту Stories
