Артемка сидів на підвіконні й пильно вдивлявся у людей, що проходили повз. Серед них він шукав очима дядька Юру.
Юра — це мамин друг, він учора був у них у гостях. Сьогодні дядько Юра обіцяв зайти знову, принести Артемці справжній футбольний м’яч і пограти з ним у футбол.
Артемка дуже любив футбол. Він був ще маленький, і старші хлопці не брали його з собою на гру. Свого м’яча в Артемки не було, та й як грати самому, футбол — це ж колективна гра.
Мама покликала Артемку обідати, хлопчику довелося злізти з підвіконня, а він так боявся пропустити дядька Юру… ..
– Мамо, коли дядько Юра прийде? – вдесяте задавав Артемка мамі це хвилююче його питання.
– Малюк, я не знаю, але він обіцяв прийти, значить, будемо чекати.
Юля згадала вчорашню історію, як вона через свою неуважність ледь не опинилася під колесами машини Юри і як він відвіз її до лікарні, щоб лікарі її оглянули.
Юра дійсно обіцяв сьогодні зайти. Жінці це було дуже важливо, але не заради себе, а заради сина Артемки.
Хлопчик дуже потребував чоловічого спілкування. Він із заздрістю поглядав на хлопчаків, коли ті з татами кудись йшли або їхали на машині. Рідний тато Артемки — Сашко — пішов із їхньої родини.
Незабаром він мав одружитися вдруге. Артемці він приділяв дедалі менше уваги. Юля відчувала, що як тільки нова дружина народить Сашку дитину, чоловік зовсім забуде про Артемку.
Заради сина Юля була готова на серйозні стосунки з чоловіком. Їй дуже хотілося, щоб хлопчик ріс у повній родині, хоч і з нерідним батьком. Але де взяти такого, який би і її, і Артемку полюбив. Юля не дуже розуміла.
Поки вона розмірковувала про своє, у двері подзвонили. Артемка зірвався зі стільця і побіг відчиняти двері. По радісному виску сина Юля зрозуміла, що це Юра прийшов.
— Сідай, ти якраз вчасно на обід, — Юля почала метушитися навколо Юри.
— Та ні, я вже пообідав і не хочу, — ввічливо спробував відмовитися від обіду Юра, але Юля вже поставила перед ним тарілку ароматного борщу і чашку зі сметаною.
– Сідай-сідай, складеш Артемці компанію. Артемчику, покажи дядкові Юрі, як ти добре їси! — сказала спеціально Юля, щоб хлопчик не відволікався і пообідав.
Чоловіки з апетитом їли борщ, а Юля із задоволенням поглядала то на одного, то на іншого. Артемка намагався щосили, щоб справити враження на дядька Юру. Поруч лежав справжній футбольний м’яч — мрія хлопчика.
Після обіду Артемці треба було трохи поспати. Юра пообіцяв йому, що як тільки він прокинеться, вони відразу підуть грати у футбол. Юра прочитав хлопчикові казку. Артемка заснув щасливий….
Після сну Юра, як і обіцяв, пішов з Артемкою на вулицю, щоб пограти у футбол. Юля вийшла за ними слідом. У самий розпал гри, коли Артемка, вискнувши від захвату, вкотре забив м’яч у футбольні ворота, а «невдалий» воротар дядько Юра пропустив гол, хлопчика хтось окликнув.
Юля відразу не зрозуміла, що відбувається. Метрів за двадцять від них стояла колишня свекруха з Сашком — татом Артема.
Свекруха жила в будинку навпроти і, мабуть, побачивши на майданчику, як весело грають Юля, Артем і Юра, відразу ж зателефонувала синові.
Сашко, якого Юля з Артемкою тижнями не могли дочекатися, в цій ситуації приїхав за 15 хвилин. Колишня свекруха підійшла ближче:
-Артем, Артем, онучку, підійди до мене, – покликала бабуся хлопчика.
— Привіт, бабусю і тату, — підійшов Артем і ввічливо привітався, як його вчила Юля.
— Артем, навіщо ти граєшся з чужим дядьком, він тебе ще образить, — заохала колишня свекруха, осудливо дивлячись на Юлю.
-Бабуся, він зовсім не чужий, він наш, – переконливо пояснив Артем, чим викликав у бабусі приступ кашлю.
Тато підійшов ближче до Артема, сів перед ним навпочіпки і запитав:
-Артем, синку, хочеш ми з тобою зараз прогуляємося, морозиво купимо? Хочеш, сходимо в магазин і вибереш собі іграшку!
-Ні, тату, не хочу, ми з дядьком Юрою граємо у футбол, — хлопчик вимовив слово «футбол» з таким захопленням, що навіть свекрусі стало ніяково за сина, який не знаходив часу, щоб пограти з хлопчиком у футбол.
-Добре, тоді давай наступного разу я приїду до тебе і ми прогуляємося, – запропонував ображений Сашко.
-Добре, тату, давай, а зараз я можу бігти? — з надією запитав хлопчик. Йому дуже хотілося повернутися до захоплюючої гри.
Після схвального кивка батька Артем з радістю побіг до дядька Юри.
Колишня свекруха підійшла до Юлі й тихо прошипіла їй на вухо:
— Тобі не соромно, дівко, при рідному батькові, ти нас усіх ганьбиш?
Юля ледь не задихнулася від такої нахабності, виявляється, це вона всіх ганьбила, а не її синок, який кинув Юлю з маленькою дитиною на руках і готувався до нового весілля.
Виявляється, Юля мала до старості страждати за ним і тихо плакати в подушку ночами… Юля не стала нічого відповідати колишній свекрусі, а просто відійшла вбік.
Сашко з мамою, трохи постоявши, пішли.
*****
Юра став частим гостем у домі Юлі та Артема. Чоловік дбав про них, допомагав Юлі, приділяв увагу Артему. Одного разу Юра залишився з Артемом вдома, а Юля побігла в магазин.
Вона вже стояла біля каси, щоб оплатити покупки, як раптом у неї задзвонив телефон. На екрані з’явився номер Артема. Юля натиснула, щоб відповісти:
– Так, синочку, що сталося? – Юля подумала, що хлопчик попросить її ще щось купити.
– Мамо, мамочко, приїжджай швидше, – кричав у слухавку переляканий Артем.
– Артем, що сталося?
– Мамочко, тато з дядьком Юрою сваряться, а мені їх шкода!
Юля залишила на касі всі покупки і швидко побігла додому. До її приходу всі вже заспокоїлися.
З якоїсь причини прийшла колишня свекруха. Юра сидів на кухні, а Сашко з Артемкою і свекрухою були в кімнаті. Як тільки Юля переступила поріг, колишня свекруха накинулася на неї:
-Як несоромно, влаштувала галас у будинку, де маленька дитина, без докорів сумління водиш чоловіків. Дитина дивиться на те безладдя, яким ти тут займаєшся. Яка ж ти мати, непутяща! — свекруха демонстративно трималася за серце, показуючи, як вона переживає за онука.
Юля зняла взуття, акуратно поставила на поличку в коридорі, зайшла в кімнату і рівним тоном сказала:
– Геть з мого дому!
– Ах, ти, стерво, – не вгамовувалася свекруха, – завтра запрошу органи опіки, заберемо у тебе Артемку, сама живи як хочеш, а хлопчика не дамо скривдити, ось ти яка….
– Бабусю, не треба мене забирати, я з мамою хочу жити, — заплакав Артемка.
– Ніхто тебе не забере, синочку, бабуся просто захворіла і говорить нісенітниці.
– Яку нісенітницю, чужий чоловік у квартирі один з маленькою дитиною. Хто він тобі, а хто він Артемці? – лютувала свекруха.
У цей момент із кухні до кімнати зайшов Юра. Він став поруч із Юлею та Артемкою і сказав:
– Я її чоловік, ми з Юлею вирішили одружитися. Артемку ми виростимо самі і нікому не віддамо. А ви, дорогі гості, погостювали і йдіть.
Юра вказав Сашку та свекрусі на двері. Сашко кинувся на Юру, але свекруха його стримала, вагові категорії між чоловіками були явно різні.
Свекруха з сином пішли, кидаючи в бік Юри різні неприємні епітети. Юра зачинив за ними двері.
Коли всі заспокоїлися, Юра розповів, що як тільки Юля пішла в магазин, у двері подзвонили. Юра подумав, що вона з якоїсь причини повернулася, і відчинив двері. На порозі стояв Сашко.
Побачивши Юру, Сашко відразу почав кричати. Заплакав наляканий Артем, звідкись з’явилася мама Сашка. Вони схопили Артемка і хотіли забрати його з собою, вмовляли в кімнаті, але хлопчик пручався. У цей час прибігла Юля.
Юра сказав, що треба покінчити з цим цирком і справді одружитися, щоб все було як у нормальних людей. Юра не був проти спілкування Артема з татом, але й сам був готовий піклуватися про хлопчика. Юля з вдячністю прийняла пропозицію Юри.
P.S. Через деякий час Юра з Юлею розписалися. Вони відзначили цю подію в колі найближчих рідних і друзів.
Артем був цьому дуже радий, у цьому чоловікові він знайшов справжнього друга. Сашко теж одружився. У нього знову було шикарне весілля.
«Надовго ж йому цього вистачить, — думала колишня свекруха Юлі про сина, — перший шлюб не приніс йому щастя, чи принесе другий?»
Жінка переживала за сина, а також за онука. Їй було неприємно, що єдиний онук Артемка щовечора під вікнами її квартири грав на майданчику у футбол із чужим дядьком та хлопцями.
А хлопчик ще й з гордістю говорив усім хлопцям, що це його другий ТАТО!
