Біля високого ґанку Катя старанно потупцювала ногами по землі і для вірності ще зміла з валянок залишки снігу віником.
Тільки після цього жінка піднялася на ґанок і увійшла в будинок своєї мами – Антоніни Степанівни. Будинок добротний з високими стелями. Його ще тато Каті будував, розраховуючи на велику сім’ю.
Сім’я і справді була чимала. Крім Каті в ній росли ще четверо дітей.
Це зараз так вийшло, що Антоніна Степанівна залишилася тут одна, поховавши чоловіка кілька років тому. І найчастіше маму відвідує саме Катерина. Троє старших дітей давно живуть у місті. У них робота, діти і часто їздити в село час не дозволяє.
У селі залишилася жити тільки Катя і ще наймолодший з дітей – Григорій. Але Гриша – це окрема розмова. А ось Катерина на життя не скаржиться. Вона чоловіка собі знайшла міського, спритного. І в село його переманила.
Чоловік знайшов собі тут заняття. Тепер він великий фермер і на нього працює половина села. Катя на життя не скаржиться і маму відвідувати не забуває.
Жінка увійшла в будинок і крикнула:
-Мамо, ти де? Я тобі тут сметанки і молока свіжого принесла.
Сметана, молоко, яйця, м’ясо. Все своє, з власного господарства. Катя любила маму побалувати. От тільки б в черговий раз мама не віднесла б все Гришкові!
Всі діти Антоніни Степанівни люди пристойні, успішні. Крім молодшого сина. Григорій безбожно вживав і постійно просився працювати до чоловіка Каті.
Як працівника його надовго не вистачало. Чоловік Каті виганяв Гришу в сотий раз і сама Катя вже заріклася просити за брата. Просто так допомагати йому теж відмовлялася. Це було принципово. Вони, значить, з чоловіком ґарують, а Гришко буде гульбанити і отримувати все готове?
От ще б тільки мама не тягала продукти своєму молодшому. Жаліє його, непутящого. А у Каті ця «жалість» давно закінчилася.
Коли три роки тому Гриша оголосив усім, що одружується, сестра навіть зраділа. Він привіз із міста Таю, трохи старшу за себе, з донькою.
Катя думала, Таїсія зможе Гришу в руки взяти. А те, що у неї дівчинка росте, то це навіть непогано. Повноцінна сім’я виходить. Однак, виявилося все зовсім навпаки.
Тая і сама любила прикластися до чарки. На цьому ґрунті вони з Гришею і зійшлися. Тепер вони квасять удвох, взагалі не просихаючи. І дочка Таї, яка повинна в перший клас ходити, школу майже не відвідує.
Катерина ставила на кухонний стіл мами банки з молоком, сметаною і не забула погрозити літній жінці пальцем.
-Мамо, тільки щоб Гришкові ні-ні. Нічого не давай, сама їж! Вони вже тиждень не просихають, і, по-моєму, догралися. Не сьогодні-завтра до них комісія приїде, і дівчинку, можливо, заберуть.
-Як заберуть, Катю? – видихнула Антоніна Степанівна. – Що значить заберуть? Це ж не кошеня. Тая, якою б вона не була, свою дочку любить.
-Однієї любові замало, мамо. Дочка у неї росте, як “в полі бур’ян”.
Вони два тижні веселі, і дівчинка в школу не ходить. Ти мою подругу Светку пам’ятаєш? Вона ж зараз вчителькою початкових класів працює. Так ось, я її вчора зустріла, і вона мені розповіла, що зі школи поскаржилися на неблагополучну сім’ю.
І що дитина росте в неналежних умовах. Завтра з міста комісія приїде. Їм достатньо буде тільки в будинок Гриші і Таї зайти і все зрозуміло стане. Мало того, що там безлад, так ще й продуктів для дитини немає, я в цьому впевнена.
Катя ще довго базікала, розповідала щось мамі, озвучувала сільські плітки, не помічаючи, як Антоніна Степанівна занурилася в глибоку задумливість. Жінці стало дуже шкода цю маленьку дівчинку – Любу.
Вона не розуміла, чому Катя так радіє. Хіба дитині буде краще, якщо її віддадуть до державної установи? Люба боязка, можна сказати, залякана, і її точно будуть ображати інші діти.
Антоніна в будинок сина навідувалася нечасто. Минули ті часи, коли вона його благала, закликала до совісті і навіть плакала, вмовляючи взятися за розум.
На Гришу не діяло нічого, а тут ще й Тая з’явилася. Так що Тоня до сина рідко ходила, а під час своїх візитів на дівчинку Любу уваги майже не звертала. У неї своїх онуків достатньо. Навіщо їй ця чужа дівчинка?
Боязка Люба, як правило, сиділа десь у куточку, гралася з безокою лялькою, замотаною в ганчірки, і зрідка поглядала на оточуючих своїми величезними, в пів обличчя, очима.
Очі здавалися великими ще й тому, що Люба була надзвичайно худа. Тая, начебто, доньку любила і не ображала, але в моменти застіль абсолютно забувала, що дитині потрібне харчування і турбота.
Катя випалила мамі всі новини і помчала у своїх справах. Це й зрозуміло, на фермі завжди справ вистачає.
А Антоніна Степанівна зібралася піти до сина. Перед цим вона довго дивилася на банки з молоком і сметаною, але все-таки прибрала їх у холодильник. Не хоче Катя, щоб вони дісталися Гриші, нехай так і буде. Навіщо ж ображати дочку? Антоніна поки що сама в змозі купити продукти. Що вона і зробила.
По дорозі жінка зайшла в сільський продуктовий магазинчик і завантажилася там по повній. Так, з двома величезними пакетами продуктів, Антоніна пішла в будинок Григорія. Атмосфера там була такою, як і передбачала Катя. У будинку безлад, гори немитого, вкритого цвіллю посуду. Всюди валяються пляшки. А з людей у будинку тільки маленька Люба.
Дівчинка сиділа прямо на підлозі, підібгавши під себе ноги, і намагалася дивитися старого зразка телевізор з тріщиною посередині екрану.
Звуку в телевізорі майже не було, ось дівчинка і сиділа до нього близько-близько, намагаючись вгадати репліки героїв мультфільму.
Дівчинка глянула на Антоніну Степанівну, яка увійшла, і стиснула плечі, не привітавшись. Звичайним правилам етикету дівчинку, мабуть, ніхто не вчив.
-А твоя мама з татом де? – запитала Антоніна дівчинку.
-Не знаю, вони ще вчора вранці пішли, – прошепотіла дівчинка.
-Ось же …! А ти, напевно, голодна? Ходімо, я тебе нагодую.
Вперше Антоніна Степанівна спілкувалася з цією дівчинкою і дивувалася, наскільки дитина сором’язлива і стримана. Видно ж, що дуже голодна, а на їжу не накидається. Намагається їсти акуратно, хоч оченята і блищать від вигляду ковбаси.
Поки дівчинка їла, Антоніна забила холодильник і, протерши шафку, склала туди крупи і макарони.
-А знаєш що? – несподівано заявила вона Любі. – Ти вже не така маленька. Давай-но ми з тобою цей будинок приведемо до ладу. Перемиємо тут все, твій одяг виперемо.
Дівчинка кивнула і з радістю кинулася допомагати жінці. Вона мало що вміла, але дуже старалася.
Гриша з Таєю повернулися додому ближче до вечора. Вони вже були тверезі. Схоже, десь проспалися, а похм..итися дістати не вийшло.
Чоловік з жінкою увійшли, здивовані чистотою в будинку, а Антоніна Степанівна, яка до цього часу накрутила себе, накинулася на них прямо біля дверей:
-З’явилися, не запилилися! Дівчинку одну кинули на два дні і тиняєтеся. Ну нічого, завтра її у вас заберуть.
-Як це заберуть? Хто забере?
Таї було погано від пох..лля, але видно було, що вона злякалася.
-Хто-хто? Відповідні органи заберуть. Комісія до вас завтра приїде. Люба-то твоя до школи не ходить. Виявляється, їй просто нема в що вдягнутися. Як з’ясувалося, у неї весь одяг або брудний, або подертий. Ось ти і догралася!
Дружина Григорія кліпала очима, а руки у неї тремтіли чи то від похм..лля, чи то від страху. Антоніна Степанівна не хотіла в цьому розбиратися. Їй було неприємно дивитися ні на цю жінку, ні на власного сина, який сильно занепав за останні роки.
-Так, загалом, я зробила для вас все, що могла. У будинку прибрала, продукти купила. Завтра, коли до вас люди приїдуть, найголовніше – будьте тверезими. І щоб Люба в школу пішла. Чула Тая?
Речі як висохнуть, попрасуй, нехай іде в школу. Скажіть, що вона хворіла, або вигадайте щось. Негоже це, щоб дівчинка при живих батьках в установі жила.
Сказавши це, Антоніна хотіла вже піти, але щось її не відпускало. Повернувшись до кімнати, вона прошепотіла на вухо маленькій, тихій дівчинці:
-Ти це, якщо що, прибігай до мене. Мій будинок знаєш. Чула? Прибігай.
Тоня пішла до себе додому і, здавалося б, все, що могла зробити, вона зробила, а на душі було дуже неспокійно. Не виходили з голови великі, вічно перелякані Любині очі. Запала в душу жінці ця маленька дівчинка. І чому вона раніше ніколи не звертала на неї уваги, вважаючи, що для цього у неї і своїх онуків вистачає?
Рідні онуки, вони, звичайно, рідніші. Та тільки у них все добре. І одяг модний, і гаджети сучасні. Бабуся давно їм подарунки не купує, відразу грошима віддає. Інакше ж не догодиш.
А ось Люба, напевно, і телефону в руках не тримала.
Наступного дня Антоніна Степанівна сильно переживала. Про те, що в будинок сина приїхали якісь люди, вона дізналася від сусідки-пліткарки. Клавдія – спритна старенька і вдома не сидить. Весь час снує по селу. Вона й сказала Тоні, що комісія була, але Любу не забрали. Мабуть, не знайшли підстав. У будинку начебто чисто, продукти є. Батьки хоч і погано виглядають, але тверезі.
Загуділи Гриша з Таєю того ж дня. Мабуть, від радості. Так напоролися, що між ними почався скандал. На вулиці вже темніло, коли в будинок Антоніни Степанівни влетіла Клавдія і почала тарахтіти:
-Ой Степанівна, що робиться, що робиться! Твій Гришко зі своєю дружиною затіли б..ку. Крики, гуркіт стоїть, вікно в хаті вибили. Ой, даремно у них дівчинку не відібрали.
“Люба” – защеміло в серці Антоніни. “Дівчинка і так боїться власної тіні, а тут ще таке!”
Одягаючись на ходу, Тоня побігла до будинку сина. Бігла щодуху. І все було там так, як сказала Клавдія. Причому, буянила більше Тая і кидалася в Гришу всім, що під руку потрапляло.
Тоня спробувала втихомирити жінку, але у неї нічого не вийшло. Та й не це її зараз хвилювало. Люби в будинку не було.
-Дочка твоя де? Де Люба? – питала Антоніна у несамовитої Таїсії.
Не отримавши відповіді, кинулася шукати дівчинку у дворі. Напівроздягнена Люба сиділа в старому хліві з обваленим дахом. На дівчинці була тільки тоненька кофта і колготки. Взуття не було, як не було і головного убору.
Дівчинка сиділа на якійсь колоді, обхопивши коліна руками, і її всю трясло від холоду. Навіть зуби стукали. За цим стуком і знайшла Антоніна дівчинку в повній темряві розваленого корівника. Вона схопила Любу на руки, занесла в будинок.
-Ти навіщо на мороз вискочила, роздягнена?- вичитувала Антоніна дівчинку.
-Мені страшно! – шепотіла Люба. – Мама лається і б..ться.
Не звертаючи уваги на наче збожеволілу Таю, Антоніна Степанівна зібрала нехитрі речі Люби, одягла дівчинку і повела до себе. Здається, Таїсія цього навіть не помітила.
Вночі Тоня заплакала, дивлячись, як спить худенька Люба. Дівчинка здригалася уві сні, сіпалася всім тілом, а іноді схлипувала.
“До чого дитину довели” – журилася Антоніна.
Вранці вона проводила дівчинку до школи і суворо наказала після уроків йти до неї, а не додому.
-Поки твоя мама не протверезіє, ти поживеш у мене.
Протверезіла Таїсія нескоро. Кожен новий загул цієї жінки і Гриші тривав все довше і довше. Люба переїхала до Антоніни, яку називала бабусею, назавжди. Спочатку на це сильно бурчала Катя.
-Мамо, тобі ось це потрібно, під старість років? Тобі б відпочивати, а тут такий тягар. Дитину треба годувати. Це все складно.
-Та нічого тут складного немає, – махала руками Антоніна Степанівна. – Ти навіть не уявляєш, яка Люба господарська. Вона за все хапається. Її просто нічому не вчили, а дівчинка дуже допитлива і чудова помічниця.
Вона навіть закрутки робити навчилася. Єдине, в чому їй потрібна допомога, це з уроками. Багато Люба пропустила, але вона дуже розумна.
Катерина дивилася на матір і не впізнавала. Антоніна ніби навіть помолодшала, стільки радості приносила їй Люба.
У рідкісні моменти просвітлення приходила Таїсія. Каялася, плакала, кликала Любу додому. Дівчинка йти не хотіла, та й Антоніна Степанівна не відпускала, розуміючи, що моменти тверезості у Таї з Гришею ненадовго.
Минуло три роки. Люба ходила в четвертий клас, і її було не впізнати. Охайна, красива дівчинка перестала соромитися і поводитися, як боязкий зайчик. У неї з’явилися подружки, які часто приходили в просторий будинок Антоніни Степанівни або кликали Любу гуляти.
Люба гуляти, звичайно, ходила, але тільки в тому випадку, якщо бабусі не потрібна була ніяка допомога. Бабуся стала для цієї дівчинки всім.
Антоніна ніколи не забуде, як в черговий раз прокинувшись посеред ночі Люба прибігла до неї в кімнату зі сльозами, пірнула під ковдру і обійняла міцно-міцно.
-Бабусю, ти тільки не віддавай мене, добре? Я дуже хочу жити з тобою завжди-завжди.
Та ніч, напевно, і стала поворотним моментом для Антоніни. Тоді вона і зрозуміла, що цю дівчинку полюбила більше за рідних онуків. І поки вона жива, завжди буде піклуватися про неї. Чужа дитина стала ріднішою за рідну кров.
А потім сталася біда.
Опускаючись все нижче і нижче, Гриша з Таїсією промишляли дрібним крадіжками. А тут зважилися обнести будинок сусідки, поки та була в місті. Гадати, хто це зробив, довго не довелося. Та й вкрадене швидко знайшлося у Гриші в будинку. Не все, а те, що продати не встигли.
Про це Антоніні Степанівні повідомила сильно стривожена Катерина, яка прибігла до мами ще до обіду.
-Чуєш, мамо? За ними поліція приїжджала. Забрали Гришку з Таїсією. За ґрати посадили, як злочинців. Сама, особисто бачила, як машина з села виїжджала.
-О, Господи, – сплеснула руками Антоніна. – Що ж тепер буде? Любочка засмутиться.
Не так злякалася мати за рідного сина Григорія, знаючи, що рано чи пізно таке життя тим і закінчиться, як за Любу.
-Мамо, прокинься! Любу теж забрали, прямо зі школи. Повезли в якийсь притулок для дітей. Там вона буде перебувати, поки не вирішиться доля її матері. Якщо посадять, а Таю точно посадять, Любу відправлять у дитбудинок.
Антоніна охнула, схопилася за серце і важко опустилася на табурет, ледь не промахнувшись.
-Ні, тільки не це. Я не віддам Любочку в дитбудинок. Я заберу її собі, візьму під опіку.
-Та хто ж тобі віддасть, мамо? Ти самотня, літня жінка і навіть не родичка. З тобою навіть розмовляти не будуть.
Антоніна розплакалася, а Катя дивилася на маму з жалем. З появою Люби в будинку мама ожила, немов помолодшала. Та й дівчинку, правда, шкода. Хороша ця Люба, незважаючи на непутящу матір. Допомагає в усьому, вчиться добре, старається дівчинка.
-Мамо, почекай зі сльозами. Я поки до тебе бігла, багато чого передумала. Є у мене одна думка. Тобі, зрозуміло, Любу під опіку не дадуть. А ось нам з чоловіком цілком можливо. Ми ніби нормальні. Матеріальне становище дозволяє. Чому ні?
-Правда, Катя? – засяяли мокрі від сліз очі Антоніни. – Ти зробиш це для мене? Дякую, донечко.
-Та ти почекай радіти. Я ще зі своїм чоловіком на цю тему не говорила. Піду вмовляти.
Чоловік Каті був не проти. Та й чому йому бути проти, якщо жити Люба як і раніше буде у Антоніни Степанівни?
Таю з Гришею посадили. На той час Люба вже повернулася в будинок бабусі, хоч і вважалося, що вона під опікою Катерини з чоловіком. Іноді Тоня брала Любу, і вони їхали на побачення з Таїсією.
З кожним їхнім візитом туди Тая виглядала все гірше і гірше. Вона захворіла , і не минуло й року, як жінки не стало.
А ось Григорій повернувся. Відсидів призначений термін і повернувся в село. Повернувся тихий, ніби пригнічений, і вживати кинув. Переконавшись у тому, що Гриша насправді більше краплі в рот не бере, його знову взяв на роботу чоловік Катерини.
Через півроку Гриша зійшовся з самотньою жінкою, яка працювала вчителькою в школі. І, можна сказати, зовсім взявся за розум, про що так просила його колись Антоніна Степанівна. Відчуваючи свою провину перед Любою, чоловік навіть допомагав їй матеріально. А потім у них з вчителькою народилася дитина.
Антоніна не могла натішитися. Її Любочка закінчила одинадцять класів на відмінно і вступила до інституту на бюджет. Як тут можна не пишатися? Трохи засумувала вона і справді захворіла, поки Люба вчилася в місті. Але дівчина часто приїжджала і суворо наказала бабусі перестати хворіти і дочекатися закінчення інституту.
Тоня чекала, і хвороба, ніби від наказу онуки, відступила. Люба закінчила навчання і повернулася в рідне село. Вона закінчила педагогічний і влаштувалася працювати в школу.
А з міста приїжджав до неї симпатичний хлопець на ім’я Сашко.
Сашко приїжджає побачитися з Любою і їде сумний. Антоніна почала здогадуватися чому.
-Люба, хлопець, мабуть, тебе заміж кличе, а ти відмовляєш. Що, не лежить душа?
-Лежить бабуся, ще й як лежить. І я не відмовляю Сашку. У мене була одна умова. Тут, у селі, хочу залишитися жити після весілля.
-Та ти з глузду з’їхала, – вигукнула Антоніна. – Хіба міський хлопець на таке погодиться? Ти це через мене чи що? Ти на мене не дивись. Якщо кохаєш, виходь за нього.
-А я і вийду, бабусю. Сашко давно на мою умову погодився. А сумував, бо його батьки були проти. А зараз навіть вони змирилися. Загалом, вони дають гроші, і Сашко купує ділянку землі та худобу. Ми з ним займемося фермерством.
А дядько Микола обіцяв нам у цьому допомогти. І так, бабусю. Ти права, я не хочу тебе кидати. Я завжди буду поруч. Завжди.
Спеціально для сайту Stories
