– Матвій, хліба немає і сметани… Будь ласка! Ну, мені зовсім не зручно, а ти зайди в магазин. Добре?
У магазинах він бував не часто. Дружина якось давно взяла цей обов’язок на себе. А тепер вже і дітей відправляла. Але іноді, ось так за її дзвінком, заглядав і він.
У супермаркеті народу небагато.
Хліб він взяв швидко. А сметану… Яку тут вибрати, очі розбіглися. Він дістав телефон, і поки дзвонив дружині, очі побачили стареньку в темно-синьому пальто. Вона озиралася навколо. Худенька, з маленьким, як печене яблуко, обличчям.
Можливо, погано бачить, хоче дізнатися ціну, — подумав Матвій і зробив крок у її бік, але тут старенька швидко взяла з полиці шоколадку і, відвернувшись, сунула в пальто, кудись, ймовірно, у далеку внутрішню кишеню. На обличчі збентеження, страх, озирнулася ще раз. Матвій, притиснувши телефон до вуха, вже вибирав сметану.
Ех, бабуся-бабуся! Красти-то навіщо? І як бути? Потихеньку попросити її покласти шоколад на місце? Запропонувати оплатити їй цю нещасну шоколадку? Але як же їй буде ніяково.
Ну і нехай! Адже винна!
Але тут звідкись випливли джерела жалю… Згадав свою бабусю Віру. Як економила, як не дозволяла йому взяти в магазині зайву карамельку. І як одного разу простягнула йому касирка маленьку шоколадку, сказала, що пригощає. А бабуся спочатку веліла повернути, але потім все ж віддала продавчині гроші.
– Гроші у нас є. Просто, щоб не балувати…
І як потім вона накопичила і купила йому двоколісний велосипед. Як пишалася тоді накопиченим! А він тільки тоді і зрозумів, чому вони перестали купувати смаколики.
Зараз би допоміг бабусі Вірі, але її вже немає в живих.
Мама є, але вона далеко, живе з сестрою, він відправляє гроші іноді, оплатив їй путівку в Трускавець недавно. Мама ні в чому особливо не потребує.
Та й не схожа ця бабуся на злодійку!
Матвій рішуче підійшов до полиці з шоколадками, старенької там вже не було. Яку з шоколадок брала бабуся? Начебто цю. Він взяв різних десять штук.
Краєм ока стежив за бабусею. Вона підійшла до ковбас, але лише подивилася, перейшла до лотків з хлібом, взяла хлібину, поклала її в кошик, пройшлася ще по магазину, вдивляючись у товар на полицях.
Матвій стежив. Йому вже стало цікаво. Невже бабуся промишляє тим, що ось так краде? Але ні, крім хлібини і маленької пляшки олії в кошик, нічого вона більше не брала.
А Матвій швидко взяв ще ковбаси і сиру, сиру і сметану, яблук і мандаринів. На касі він опинився через людину за старенькою.
Старенька помітно хвилювалася. Вкрадена шоколадка залишилася десь там, у внутрішній кишені, вона кивала продавчині трохи надмірно улесливо. Її пальці, відкриваючи гаманець, дрібно тремтіли. Шоколад вона не пробила.
Доріжка біля магазину була посипана піском, але все одно бабуся рухалася обережно, дивлячись собі під ноги. Матвій наздогнав її.
– Бабусю! Зачекайте. У нас тут акція до жіночого дня – вітаємо жінок. Ось, це вам, – Матвій простягнув пакет з продуктами, зверху – десять шоколадок.
– Мені? – бабуся не брала пакет, сумнівалася.
– Вам, Вам, – Матвій сунув пакет їй у руку.
– Донесете? Не важко?
Вона заглянула в пакет і зблідла.
– Донесу… Шоколад – добре. Тиск у мене низький, треба мені. А як же… як же гроші?
– Це подарунок, – Матвій вже віддалявся, махав їй рукою. – До побачення! З прийдешнім! І будьте здорові!
Він дійшов до свого автомобіля, шмигнув на м’яке сидіння машини. Старенька вже не бачила його. Ряд машин відгородив його від бабусі.
А ось він її бачив добре, завів мотор.
Бабуся так і стояла на місці. Вона дістала з кишені білу хустку, витерла сльози.
Потім знову заглянула в пакет, засунула туди руку, трохи помацала всередині і… Попрямувала зовсім не додому, а назад до магазину.
І навіщо? Та що ж це! Матвію стало цікаво. Він заглушив автомобіль і попрямував слідом за старенькою.
Крізь скляні двері він бачив, як бабуся прибрала його пакет і свою полотняну сумку в шафу для особистих речей і попрямувала всередину. Він потихеньку пішов слідом.
Старенька знову стала перед шоколадками, озиралася, чекала, поки сімейна пара відійде подалі. А потім засунула руку собі за пазуху, пошарила там у хвилюванні, дістала шоколадку і поклала її назад на полицю.
Озирнулася і потихеньку перехрестилася.
Вже з машини Матвій спостерігав, як старенька вийшла з продуктами – обличчя з тихою посмішкою. Киває головою перехожим, вітається.
Матвій теж зловив свою посмішку в дзеркалі. І ця посмішка стосувалася не тільки бабусі. Він посміхався всьому навколо.
І людям, що проходили повз, і працівникам магазину, і думкам про дім, де чекають на нього дружина і доньки, і майбутньому святу.
І всій цій морозній ще весні – посміхався.
***
Коли людині погано, їй просто треба допомогти, а не вчити, як треба жити. Тим більше, вона і без вас все прекрасно розуміє. А хто не помиляється?…
Спеціально для сайту Stories
