Ганна Василівна, як завжди, не стала сперечатися із сином і дала стільки, скільки він попросив. Тиждень минув швидко, а ліки Віктор так і не привозив. Жінка все гірше і гірше почувалася.
Одного разу навіть намагалася йому зателефонувати, але він відповів, що поки що не може говорити і передзвонить пізніш, але вона так і не дочекалася.
В один із будніх днів, Ганна Василівна особливо погано себе почувала, не було сил навіть дійти до телефону. Прикривши очі, чи то уві сні, чи то на яву побачила вона картину:
Вечір. Ганна молода і безтурботна біжить додому з вечірніх прогулянок із подружками. На зустріч йде хлопець у формі. Та це ж Гриша! З армії прийшов!
Раніше вона бачила його лише здалеку, але око дівчина на нього поклала давно, але як тут зізнаєшся в почуттях, коли тобі всього 15 років, а зараз то дівчина стала дорослішою, на наречену перетворилася.
Радісний Георгій повз таку красуню пройти не зміг і запропонував проводити її додому. В Ганни все всередині перехопило від цієї пропозиції. Так і продовжили молоді потай зустрічатися.
Батьки молодих між собою ворогували, не поділили щось одного разу. Ганна з Георгієм це знали, тому й бігали один до одного потай, знаючи, що батьки цього не ніколи не схвалять.
– Ганно, я кохаю тебе і хочу з тобою одружитися! Давай ми з тобою одружимося, житимемо довго-довго, і помремо в один день. Як тобі ідея?
– Що ти Гришо, як ми породнимось, якщо батьки наші ворогують?
– Я поговорю і з моїми, і з твоїми, що-небудь придумаємо, ні так втечемо і все одно одружимося!
Домовитися Георгію начебто вдалося, довго чинили опір, але в результаті погодилися, за однієї умови, що спілкуватися батьки між собою не будуть. У день весілля, коли всі готувалися, батьки все ж таки помирись.
Тоді Ганна була найщасливішою нареченою на світі. Після весілля молодята переїхали до міста, там життя закрутилося. Через чотири роки з’явився синок Вітя. Як же вони його любили…
Після цього картина перед очима Ганни Василівни зникла, як раптом їй стало ще гірше. Надворі вже була ніч, скільки Ганна пролежала в такому стані вона не знала. Як раптом почувся шарудіння дверей.
– Мамо, мамо! У тебе все гаразд? – пролунав рідний голос сина.
Коли Віктор побачив свою матір, майже вже без дихання, одразу викликав швидку допомогу, увесь у сльозах сидів поруч, взяв за руку і заговорив з нею.
– Мамуля, ти ж пробач мені! Вибач, такого поганого сина. Сьогодні, коли я ліг спати, мені уві сні тато наснився. Стояв і благав врятувати тебе, каже не час ще Ганнусі йти, прокинувся і просто летів до тебе. Відразу все зрозумів.
Як же я міг так з тобою вчинити, адже я зовсім про тебе не дбав, ти тільки живи, я хоч і був поганим сином, але зараз усвідомлюю, що не можу тебе втратити. Мамо… Мамо… Як же я тебе люблю…
За 10 хвилин Ганну Василівну забрала швидка допомога. Жінку вдалося врятувати, а за три тижні, вона зміцніла і готова була повертатися додому. Віктор приїхав на годину раніше за назначений час.
Він стояв увесь цей час топтав поріг і чекав, коли вийде мати. Коли він привіз її додому, вона не повірила своїм очам. Весь холодильник був наповнений смачною їжею, фруктами.
На тумбочці лежали дорогі ліки, у вазі стояли квіти. Ганна Василівна вже забула, що таке смачна їжа, та інші маленькі радості, адже грошей не залишалося практично ні на що.
Та й не думала вона про себе, головне, щоб синок був щасливий. Тепер жінка купалася у турботі, майже щодня Віктор зі своєю родиною приїжджали до неї повечеряти у родинному колі.
Довго вона не могла звикнути до такого життя. За звичкою намагалася дати синові пенсію, але він навідріз відмовлявся. Ще не раз Віктору снився сон, де його покійний батько обіймав його і дякував за Ганнусю.
