Ми були разом кілька років, кохали одне одного. Павло зробив мені пропозицію… Звичайно, я погодилася, ридаючи від щастя. Та й батьки майбутнього чоловіка ставилися до мене трепетно і ласкаво.
Але тільки напередодні весілля стало зрозуміло, що мама коханого чоловіка і свекруха – це дві різні жінки.
Прозріння настало в гостях у батьків Павла. Ми приїхали поділитися радістю – повідомити про наши заручени і обговорити майбутнє свято. Однак Зінаїда Степанівна почервоніла і поперхнулася чаєм.
А відкашлявшись, так на мене поглянула, що якби я була більш вразливою, впала б. Оголилася справжня природа майбутньої свекрухи – зло скинуло маску.
– Що, Катерина, додавила Павла? Залетіла, мабуть?!
– Зовсім ні, – ображена, захищалася я. – А що, Ви саме так вийшли заміж?
Тут чаєм поперхнувся Олег Петрович, а майбутня свекруха зблідла і змінила тему.
– Ні, я, звичайно, не проти одруження в цілому. Але навіщо так поспішати? Навіщо бути таким нерозбірливим? Навіщо так необачно і марнотратно витрачати свій час на дівчину, яка, всього лише одна з мільйона! – ця тирада була адресована Павлу.
– Мамо! – злякався коханий. – Я дуже люблю Катю, і якщо ти забула, ми живемо разом вже три роки! Одружуватися чи ні – вирішувати мені!
– Ось-ось, – не вгамовувалася Зінаїда Степанівна. – Пожили, погуляли, час і честь знати. У тебе, Павле, ще все життя попереду… А сильніше, ніж мама, ніяка егоїстка-вертихвістка тебе любити не буде.
Я тобі віддавала все найкраще, а ти виріс і збираєшся зробити те ж саме, тільки адресою помилився: вибрав якусь дівчину і все найкраще тепер тільки їй!
Проміняв материнську любов і відданість на якісь сумнівні задоволення, які цілком можна було б отримати менш дорогою ціною, не зраджуючи рідну маму. Невдячний син… – схлипнула вона і зникла в спальні, звідки відразу ж долинули стогони і ридання.
Ми з Павлом розгублено переглянулися. Адже ніщо не віщувало такого розвитку подій. До цього моменту сумнівів у любові сина і його відданості у неї не було. Не кажучи вже про те, що Павло вже давно вилетів з батьківського гнізда в доросле чоловіче життя.
У мене взагалі з’явилося відчуття, що я в цирку, тільки у клоунів з гумором проблеми.
– Ідіть, дітки, – втомлено попрощався з нами Олег Петрович, – ми вас благословляємо, а з мамою я поговорю, все буде добре…
Неабияк обскубані, але не переможені, ми почали підготовку до весілля. Але після чергової розмови із Зінаїдою Степанівною мене почали відвідувати сумніви. Вона зателефонувала мені, коли Павла не було вдома, і повідомила, що на наше весілля вони не дадуть і копійки.
– Не хвилюйтеся, Зінаїдо Степанівно! Ми з Павлом і не збиралися у вас просити. Ми самі наше весілля плануємо, самі і оплатимо!
– Ах, ось як, – почула її розчарований тон. – Якщо у вас є зайві гроші, краще віддайте їх нам, ніж на вітер викидати. Все одно ви розлучитеся! – і кинула трубку.
А ввечері повернувся з роботи сумний Павло.
– Що сталося, любий? – обійняла його, передчуваючи лихе.
– Ось така справа, Катю… Батькам терміново потрібна велика сума грошей. Мама потрапила в аварію на татовій машині, з мамою все гаразд, слава Богу. Але машина сильно постраждала. Відремонтувати можна, але дуже дорого. Я в шоці, як тато взагалі довірив їй машину, вона ніколи за кермо не сідала. А якби … – він зблід.
– Машина всього лише залізо, нічого страшного, – погладила коханого по руці. – Головне, з мамою все гаразд, – спробувала заспокоїти.
– Ти не проти, якщо ми допоможемо з ремонтом? З тих грошей, що відкладали на весілля?
– Звісно, не проти!
– Тоді я поїхав, відвезу.
– А ти татові дзвонив? Може, під’їхати куди треба, де там машини ремонтують, ось і поїдьте разом.
Павло набрав батька і увімкнув гучний зв’язок.
– Тату, привіт, я зараз підскочу, разом поїдемо на СТО, подивимося, що і як.
– А що сталося, синку? Ти цілий?
– Треба ж оцінити вартість ремонту вашої машини. Машина своїм ходом доїхала чи евакуатор довелося пригнати?
– Не зрозумів. Який евакуатор, який ремонт?! Он, стоїть машина на парковці, під офісом, все в порядку з нею!
– Ти впевнений? Мама сказала, що взяла твою машину і розбила її…
– Синку, мама за кермо востаннє сідала, коли права отримала, а тебе тоді ще й у проекті не було. Ти, напевно, щось не так зрозумів…
І тут я згадала ранкову розмову з майбутньою свекрухою і розповіла. Павло важко зітхнув і подзвонив мамі. Я пішла, щоб не чути їхню розмову, і так все ясно. У мене знову з’явилося відчуття, що ми глядачі в театрі абсурду. І звичайно, засумнівалася, чи будемо ми жити довго і щасливо…
З Павлом, звичайно, я це не обговорювала, зателефонувала своїй мамі.
– Не хвилюйся, Катюшо, – заспокоїла вона. – Нічна зозуля денну завжди перекує. Тим більше, ви живете окремо. Ти, головне, намагайся бути терпимішою і Павла в ваші конфлікти не вплутуй.
Від серця трохи відлягло. До весілля ми з Зінаїдою Степанівною не бачилися і не розмовляли. На весіллі новоспечена свекруха весь час картинно витирала уявні сльози хусткою, закочувала очі і шепотіла щось своїй родині, злобно косячи в мій бік.
А коли тамада оголосив тост від батьків чоловіка, хмикнула і демонстративно вийшла із зали.
Тому щастя і довгих років сімейного життя побажав нам тільки Олег Петрович. В іншому свято пройшло легко і приємно, але я залишалася насторожі. Аж надто неприємний осад залишився. І дійсно, початку бой..их дій не довелося довго чекати.
Свекруха раптом стала частим гостем у нашому домі. Приходила вона без попередження в будь-який незручний для нас час. Вона немов відчувала, коли саме ми займаємося коханням, і дзвонила у двері саме в цей момент.
Павло, гарячково одягаючись і плутаючись у штанах, біг відкривати, а я намагалася за ці кілька секунд прийняти пристойний вигляд.
– Привіт, синочку! – лунало щебетання Зінаїди Степанівни і гучний звук поцілунку. – А де Катя? Багато честі свекруху зустрічати?
– Доброго дня, – вийшла в коридор я. – Ми були трохи зайняті.
– Ах, ну, звичайно. Ви для мами завжди тепер зайняті, – зітхнула вона і принюхалася. – А чим це у вас так смердить? Тарганів труїте?
Дивно, пахло ваніллю і корицею. Я недавно дістала з духовки яблучний пиріг, але спробувати його ми так і не встигли, чоловік затягнув мене в спальню.
– Катюша пиріг спекла, – здивовано відповів Павло.
– Хм, я б на твоєму місці не стала це їсти, – заявила свекруха і, обігнувши мене по дотичній, попрямувала інспектувати нашу квартиру.
– Так-так, все так, як я і припускала, – процідила вона крізь зуби. – Плінтуси не протерті, у квіткових горщиках – торішня земля, а штори не прані вже місяця два, як мінімум. Незрозуміло, як ти взагалі живеш з цією жінкою в такому бруді!
– Мамо, ця жінка – моя дружина! І мені байдуже, які квіти на плінтусах! – обурився чоловік.
– А я – мати ідеального сина, якому страшенно не пощастило з дружиною!
Я ніжно поглянула на чоловіка і зуміла стримати відповідь, що рвалася з язика.
А свекруха хмикнула і попрямувала до спальні. Я, витріщивши очі, кинулася за нею.
– Зрозуміло, чим ви були так зайняті! – вигукнула вона. – Ну, нічого, Павле, у тебе є мама, вона про все подбає, – і почала роздягатися.
Павло пискнув і відступив. А я від шоку до місця приросла.
– Зінаїда Степанівна, що ви робите?!
– Як що, – діловито повідомила свекруха. – Допомагаю. Зараз генеральне прибирання зроблю, поки Павло від пилу не задихнувся. А ти що стоїш, коріння пустила? Неси мені в що переодягнутися. І так, до речі, я тобі подаруночок захопила. Там у пакеті залишився.
Я нервово хихикаючи, принесла їй свій спортивний костюм і пішла в передпокій. У пакеті виявився шампунь від лупи, крем від грибків на ногах і книга «Як впоратися з агресією».
– Сонечко, йди сюди, – покликала чоловіка. – Твоя мама принесла нам гостинці.
Павло з побоюванням виглянув і навшпиньки підійшов.
– А що тут мені, а що – тобі? – здивовано запитав він, розглядаючи подаровані скарби.
– Це все Каті, – крикнула його мама, підслуховувала чи що? – Недарма ж вона така зла…
Я, вже не стримуючись, реготала на повний голос, поки Павло пильно вивчав мої ноги на предмет лупи.
– А ви самі це читали? – запитала я, трохи заспокоївшись.
– Я і так все знаю, – ображено відрізала свекруха.
І, до речі, книга дійсно мені допомогла. Я зрозуміла, що лицемірна і сварлива мати мого коханого чоловіка ніколи не зміниться і буде продовжувати свої нападки. Її виводить з себе сам факт мого існування. Більш того, справа навіть не в мені. Їй все одно, яка у неї невістка – вона її вже ненавидить.
Я прийняла це філософськи, не ображаюся і не переймаюся. Що дісталося, те й дісталося. Якщо натура у людини просякнута отрутою, з нею неможливо домовитися. Нікому ж не спадає на думку виправляти гадюку або домовлятися з нею.
Тому незалежно від того, що я чую від свекрухи, не втрачаю самовладання. «Собаки гавкають, а караван іде», – читаю чарівну мантру і залишаюся спокійною і доброзичливою. Саме мій спокій і посмішка дратують її з жахливою силою.
– Катерина, я в тобі розчарована! – трагічно заявляє вона і стискає губи.
– Це Ваше розчарування, Зінаїда Степанівна! До мене воно не має ніякого відношення, – регочу я і кидаюся її обіймати.
Я тепер весь час кидаюся на неї з обіймами і гучними криками радості. І читаю чарівну мантру (не вголос, зрозуміло).
Ми з чоловіком більше не відволікаємося один від одного через раптовий дзвінок у двері. Наше заняття набагато цікавіше, ніж незвані гості!
А свекруха – що ж, нехай заздалегідь попереджає про свій візит. Коли вона з’являється без запрошення, ми просто не відкриваємо двері. На її претензії, що це неввічливо, і вона такого не терпітиме, щоразу пропоную навчити її користуватися мобільним телефоном.
А неввічливо – брати штурмом нашу квартиру, коли нас немає вдома, або ображатися, що у нас інші плани…
Вона продовжує інспектувати нашу квартиру на предмет бруду і якщо його знаходить – на люстрі або за козирком балкона – обіймаю її і радісно хвалю, що вона така уважна. І що я спеціально там бруд залишила, щоб вона помітила, щоб не дарма лазила.
На її дні народження завжди піднімаю тост за її здоров’я:
– Бажаю Вам, Зінаїдо Степанівно, всього того ж, що і Ви мені бажаєте… і вдвічі більше! Ой, а що це у Вас око затремтіло?
Несподівані візити свекрухи з перевірками майже припинилися, та й грубість на мою адресу і причіпки майже зникли. Можливо, завдяки моїй веселій реакції і міцним обіймам. Але я все одно насторожі і читаю мантру…
Спеціально для сайту Stories
