Несподівано чоловік заявив якось між іншим за вечерею:
— Марино, я кохаю іншу жінку і хочу розлучення. Сподіваюся, ти не будеш чинити перешкод. Так буває, що люди закохуються і йдуть.
Ці шістнадцять років ми прожили непогано з тобою, дочку виховали. Але всьому колись приходить кінець. Квартиру я ділити не буду, не сволота ж я остання. Піду зі своїми речами, як порядний чоловік.
Юлька вже доросла, сподіваюся, для неї це не стане великою трагедією. Спілкуватися з нею буду, допомагати грошима, природно, теж. На аліменти можеш не подавати, я буду давати набагато більше, ніж належить.
Ти ще молода, красива, обов’язково зустрінеш хорошого чоловіка, щиро цього бажаю. У мене немов крила виросли, любов, така штука.
Марина не відразу зрозуміла сенс сказаного чоловіком. Що він говорить? Яке розлучення, які крила?!
— Сергію, ти про що?
— Я йду від тебе, Марино. Ось про що. Завтра поїду. Назавжди.
Марина прожила кілька днів як у тумані. Вона смутно пам’ятала, як чоловік поїхав, як вона ридала, лежачи на дивані, як обсипала його прокльонами, як випила пляшку червоного, а потім її нудило.
Дочка, як не дивно, спокійно поставилася до відходу батька.
— Мамо, та досить ридати. Ну, пішов і пішов, горе прям велике. У моїх подруг майже всі батьки в розлученні, і нічого, живуть же якось. А ти вся в соплях тут. Досить, набридло…
Ну ось, навіть власна дочка проти неї… Марину нічого не радувало. Вона перестала стежити за собою, не хотіла фарбувати волосся, робити макіяж, купувати новий одяг. А навіщо? Для кого? Вона нікому не потрібна жінка, навіть собі…
Робота, дім, магазин, телевізор. Все робила на автоматі. Навіть з дочкою не було бажання розмовляти. У неї життя кипить, школа, друзі, вечірки. Їй не до матері.
Якось Марина помітила у дочки новий телефон.
— Юлю, звідки у тебе останній айфон? Ти що, з Рокфеллером зустрічаєшся?
— Не знаю, хто цей Рокфеллер, але ні. З ніким я поки не зустрічаюся. Цей телефон мені Катя подарувала.
— Катя? Це хто?
— Катя — нова дружина тата. Я кожні вихідні у них буваю.
Марина з подивом подивилася на дочку. Ходить в гості до батька з його цією…
— Юля, вона не повинна тобі нічого дарувати! Вона тобі ніхто!
— Та яка мені різниця, подарувала, та й добре! І взагалі, вона класна! Модна, сучасна, не те що ти! У неї не висить волосся бурульками, і вона не носить роками одні й ті ж джинси та сукні, як ти.
І фарбується вона прикольно, і музику класну слухає. Ми з нею на одній хвилі! Я тепер розумію, чому тато пішов до неї!
З тобою туга зелена, а з нею свято! Тато дуже її любить, пилинки здуває, адже вона народить йому скоро сина, а ти не змогла!
Марина сама не зрозуміла, як вдар..ла дочку по щоці. На неї нахлинуло якесь затьмарення. Її улюблена дочка, Юленька, зрадниця! Було дуже боляче і прикро її слухати.
— Ах, ти так, значить? Ну, спасибі, мамочко! Більше ти мене не побачиш! І знай, дружина тата краща за тебе! І тепер вона буде мене виховувати!
Юля втекла в кімнату, зібрала рюкзак, в пакети накидала свій одяг і вискочила з квартири.
Марина металася з кімнати в кімнату, не знаючи, що робити. Чи то зупинити її, вибачитися, чи то посварити за таку поведінку.
Двері зачинилися. Пішла дочка. Ну ось, догралася… Всі кинули… Ну і нехай! Раз не потрібна, вона проживе без них.
З цього дня Марину ніби підмінили. Злість на чоловіка і дочку надихнула її на нову зачіску, колір волосся. Марина стала блондинкою, про що завжди мріяла, але боялася спробувати.
Новий колір волосся дуже пасував до її блакитних очей.
Дивлячись на себе в дзеркало, їй хотілося подальших змін. Поїхала в торговий центр і накупила собі гарних речей.
На душі стало легко. Вона вільна жінка і не збирається все життя страждати за колишнім чоловіком. Багато честі. А дочка ще дурна, одумається і повернеться.
Кілька разів вона телефонувала Юлі. Та відповідала неохоче, з невдоволенням. Марина не звертала уваги. І додому не кликала її. Адже вона її не проганяла. А ляпас за справу вляпала. Не треба було матір ображати.
Минуло півроку. Марина чудово почувалася в ролі розлученої жінки. У неї зав’язався роман з начальником, який розлучився кілька років тому. Його дружина пішла до молодого альфонса.
Йому і раніше подобалася Марина, але вона була заміжня. Марина бачила, що він дивиться на неї не так, як на інших, але не надавала цьому значення.
А тут, після розлучення, чому б не почати нові стосунки?
Євген був щедрим і люблячим. Марина просто купалася в його увазі і подарунках.
Якось вона зустріла дочку на вулиці, в той момент, коли виходила з машини Євгена.
— Мамо? Що це за мужик тебе возить?! Знайшла собі коханця? Машина крута, звичайно, у нього…
— Це мій начальник, Євген Львович. І у нас з ним стосунки. А ти як?
— Мамо, я хочу додому… Катя народила сина, і тепер я стала їм не потрібна. Точніше, потрібна, як нянька безкоштовна. Родіон кричить вічно, Катя зла, втомлена, зривається на мені.
Тато теж весь час злиться, хоче спокою, а у Родіона то газики, то коліки, то пронос… Коротше, я вже втомилася від них. Грошей тато став давати мало, каже, витрати збільшилися.
А ти нічого так виглядаєш, мамо, речі нові прикупила… Цей твій начальник не бідний?…Можна я сьогодні додому повернуся?
— Донечко, я тебе і не проганяла, ти сама почала мене провокувати тоді. Повертайся, звичайно, тільки у мене немає нічого вдома, сама приготуй щось, я в ресторан йду сьогодні…
Марина в красивій вечірній сукні крутилася біля дзеркала.
— Класна сукня, мамо, напевно, купу грошей коштує? Твій Львович подарував?
— Ні, сама купила. У мене зараз хороша зарплата, підвищили на посаді, витрачаю на себе! Знаєш, у мене нове життя почалося після розлучення…
Твого тата я кохала, звичайно, але зараз я щаслива! Звільнилася від колишніх стосунків і живу, радію тому, що є…
— Круто, мамо, так і треба! Ну, біжи вже, а то запізнишся! Затьмариш там усіх у ресторані!
Цього вечора Євген зробив пропозицію Марині. Але вона відмовила. Сказавши, що поки не готова знову вийти заміж. Євген прийняв відповідь і зрозумів.
У вихідний день Марина з донькою вирушили оновлювати гардероб у торговий центр. З повними пакетами, задоволені, виходили з магазину.
— Юля, Марино, привіт! Чудово виглядаєте! — раптом пролунав голос Сергія.
— Привіт, тату! А ми тут покупки робимо… До речі, ти давно мені не давав грошей…
Сергій поліз у кишеню, дістав кілька зім’ятих купюр і простягнув їх дочці.
— Ось, тримай, що є…
Юля взяла купюри і сховала їх у сумку.
— Ах, ось так у тебе немає грошей?! Мені, значить, не дав, а їй знайшов? — раптом вийшла Катя з дитиною на руках.
Марина уважно подивилася на розлучницю. Невисока, худа, волосся зализане, без макіяжу. Нічого особливого. Марина набагато привабливіша.
— Кохана, я заборгував доньці, ось зараз віддав. І тобі дам, але пізніше, коли мені заплатять…
— Синові комбінезон треба купувати, мені куртку нову, а ти доньці на дрібниці всякі даєш! Обійдеться, у тебе нова сім’я і витрати!
— Катя, ти не помилилася?! Я, взагалі-то, його законна дочка! І він зобов’язаний мені допомагати! Ти змінилася, звичайно, з милої дівчини перетворилася на мегеру, пролактин в голову вдарив, напевно? — обурено вигукнула Юля.
— Гаразд, ми підемо вже, — сказала Марина і схопила дочку за руку.
— Мамо, навіщо ти мене відвела звідти? Я б їй все висловила! Ось яка жаба ця Катя… Вона тоді телефон мені за татові гроші купила, а сказала ніби вона. Хотіла в довіру втертися…
— І у неї вийшло! Ти так нахвалювала її, говорила, що мені далеко до неї…
— Вибач, мамо, не знаю, що на мене найшло. Хоча, знаю. Телефоном підкупила мене. Я і повелася. А потім вона мені не раз пригадувала свою щедрість.
Я повинна була відпрацьовувати айфон, сидіти з дитиною, міняти йому підгузки, годувати сумішшю, поки вона відпочиває або йде. Теж мені, маніпулятор…
— Цей хлопчик — твій брат, і нічого страшного, якщо ти з ним посиділа. Ти ж жила у них в той момент…
— Мамо, а тебе не впізнати, спокійно так говориш про них, і в торговому центрі поводилася спокійно. Інша б уже кинулася виривати волосся суперниці, а ти гідно поводилася.
— Тому що я щаслива, і мені немає діла до них… Нехай живуть і радіють! Я зрозуміла, донько, що того, хто хоче піти, не треба тримати. Час все розставить на свої місця…
Через кілька місяців Марина все-таки прийняла пропозицію руки і серця від Євгена. Розписалися в РАЦСі в звичайний день і відзначили вечерею в ресторані.
— Мамо, там тато прийшов… Це я йому сказала, що ти вийшла заміж. Хоче привітати. Вийди…
Марина знизала плечима. Ну навіщо він прийшов? Але все-таки вийшла з ресторану. Євген був зайнятий розмовою і не помітив її відсутності.
— Сергію, ти навіщо тут? — запитала Марина у колишнього чоловіка, який стояв з букетом білих троянд біля входу.
— Прийшов привітати… Будь щаслива, Марино! Хочу сказати, що шкодую, що пішов від тебе. Кохання засліпило тоді, нічого не розумів. А зараз туман розсіявся, і я зрозумів, що був щасливий з тобою, просто не цінував.
Сина я люблю, звичайно, а ось його маму, вже ні… І що робити, не знаю… Кинути не можу їх, і жити не можна зовсім, вона мене затягнула… Ось я потрапив, Маринка…
— Кожен сам собі режисер. Ти вибрав таке життя, от і живи. А я починаю все заново. Сподіваюся, мене більше не кинуть, як непотрібну річ! Мені час іти, до чоловіка!
А квіти подаруй своїй дружині, їй буде приємно.
Марина розвернулася і з посмішкою пішла в зал. У душі була радість, що чоловік пошкодував про свій відхід від неї, так йому і треба.
Але довго вона не думала про нього, так як була захоплена новим чоловіком і маленьким новим життям, яке зовсім недавно зародилося в її тілі…
Спеціально для сайту Stories
