Якщо є справедливість у цьому світі, то мене вона, здається, обходить стороною. І почалося це з самого дитинства. Мама і тато, попри негласне несхвалення всіх їхніх знайомих і колег, розлучилися, коли мені було близько 9-10 років.
Я досі не знаю, в чому була причина, але щодня приходячи до школи, я ловила на собі глузливі погляди однокласників. Це зараз на розлучення ніхто не звертає уваги, а в мій час і в моєму місті це була ганьба. Неважливо, що я була просто дитиною. Інші діти бувають жорстокі і з цим нічого не поробиш.
Але я дуже вдало і через кохання вийшла заміж. Народила двох дітей, чоловік у всьому мені допомагав, та й до того ж він був добувачем за натурою. Я завжди почувалася за ним, як за кам’яною стіною. Це був прекрасний час, але і його в мене забрали. Серце.
Він був фізично розвиненим чоловіком, навіть моржував, але одного вечора не зміг дійти до столу і просто впав на підлогу. Швидка приїхала, коли було вже надто пізно. Добре, що чоловік залишив після себе деякі заощадження, а також квартиру й автомобіль.
Дітей я змогла виховати самостійно, але лише, на жаль, як мати-одиначка. Тепер діти дорослі, у них уже свої сім’ї. Ми спілкуємося час від часу, але я добре розумію, що не зможу отримувати стільки ж уваги, як раніше. Це нормально, як я вважаю, але легше від цього не стає.
Тому мені дивно, чому в мене в житті склалася така ситуація. Річ у тім, що рік тому я їздила з подругою в санаторій, відпочити і змінити обстановку. Я взагалі не люблю такого роду відпочинок, хочеться чогось більш активного, але як подруга запросила, я вирішила плюнути на все і поїхати.
У тому санаторії я познайомилася з одним цікавим чоловіком. Він розлучений, має дорослу доньку, але в той момент він жив у неї за особистими обставинами. Ми добре провели час разом, сподобалися одне одному. І якось так вийшло, що і він, і я вирішили, а навіщо тягнути гуму?
У нашому віці нічого вдавати з себе невідомо кого. Чому б нам не почати жити разом? Ми обидва були згодні. Я запропонувала свою квартиру: місця багато, я одна, але тільки спершу треба було все оформити за законом. Не потрібно великого весілля, навіщо?
Просто зранку піти до РАГСу, а ввечері посидіти з родичами, тим паче, теплий літній вечір так і шепоче, що потрібно трохи відпочити. Ні, я ще не зовсім вижила з розуму, щоб у своєму віці фату на себе надягати. Але біда прийшла звідки не чекали. Мої рідні діти категорично проти мого щастя.
Не хочуть, щоб я знову виходила заміж. Причому, обидва і з однаковою впевненістю відмовляють мене. Я спершу не могла зрозуміти, у чому, власне, причина такої впертості. Начебто, дорослі вже. Повинні розуміти, що мама теж хоче бути щасливою. Думала, може вони бояться, що вітчим квартиру забере.
То я це одразу позначила: ми підписуємо щодо цього контракт, тому що ця нерухомість належить і буде належати тільки моїм дітям. Крапка. Але вони й тут не вгамувалися. Сказали, ні, справа зовсім не в цьому. Ще й звинуватили мене в марних підозрах.
А тепер ось ще що: якщо раніше я могла очікувати, що хтось із дітей зателефонує мені раз на тиждень, і це максимум. То тепер вони в один голос запрошують мене жити з кимось із них. Щоб я з онуками сиділа чи по господарству допомагала. Наче б змовилися.
Ні, раніше я була б цьому дуже рада, але дорога ложка до обіду. Як я житиму і думатиму, що повелася, як якась безвольна школярка. Рідні діти забороняють матері мати стосунки. Що це, як це взагалі називається? Але відповісти мені, по суті, нічого.
Я не хочу, щоб у старості моя дитина перестала зі мною спілкуватися. Так чи інакше, вона мені найближча і найрідніша. Будь-хто з них, але і й цей чоловік мені дорогий, з ним я почуваюся легкою і коханою. Будь-яка нормальна жінка, думаю, мене зрозуміє. Доводиться робити вибір.
Дуже нелегкий вибір. Відмовитися від нормального спілкування з дітьми, на догоду своєму власному життю, або ж, навпаки, наступити на горло своїм мріям і перетворитися на саму бабусю біля під’їзду, якою я завжди боялася стати. І не допоможе ж ніхто, свій вибір я маю робити сама.
