Моя ситуація зовсім звичайна, хоча до неї і виявляють інтерес всі кому не ліньки. Жінки опинялися в моїй ситуації століттями, і я ставлюся до неї досить спокійно. Я заможна зріла жінка.
Декілька років тому мене покинув мій і залишив мені всі свої заощадження. Я була для нього скоріше музою, але ніяк не люблячою і вірною дружиною. І він це знав.
В нас не було дітей, але в нього залишилася дочка від першого шлюбу. Я чудово її знаю: прекрасна людина, знайшла себе, грошей не потребує. А ось я гроші ціную. І ціную життя, як і радості, яке вони нам усім дають.
Бути, знаєте, бабкою на лавці, нехай і біля власного двоповерхового будинку це не для мені. Я, звичайно, люблю тишу, але іноді це набридає. Їздити світом і смітити грошима на ганчірки та прикраси теж не вихід.
В якийсь момент розумієш, що вагома частина часу йде лише на дорогу. Невже не можна оточити себе комфортом, а не кидатися за ним по всьому світу? Це ж набагато простіше. Тому я знову вийшла заміж.
Він всього-то на 15 років молодший за мене. Це ж не юнак після інституту. Статний чоловік, з досвідом та своїми поглядами на життя. Але мені подобається його характер.
Він колишній військовий, тож з ним я почуваюся дуже спокійно. Ми маємо і охорону, але енергію безпеки я відчуваю саме від нього. Він військовий, тож я можу називати його зарплату, скажімо так, невеликою.
По-перше, порівняно з моєю ситуацією, у нього немає грошей зовсім. Ну які там зарплати в армії? Щоб вистачило купити продукти та на рибалку поїхати раз на місяць? Я вас прошу.
І немає нічого поганого в тому, щоб я його забезпечувала і навіть іноді балувала дорогими подарунками. Він теж людина і йому теж подобається комфорт та подарунки. У чоловіків також є така опція.
І якщо він зараз поряд зі мною, і я відчуваю, що мені це треба, то чому б і ні? У світі і так повно рутини та битовухи. А я хочу жити та радіти. Не до кінця ж життя вбиратися у чорне.
