Історії про дружбу
Микола Гончар був абсолютно середньою людиною. Середня освіта, середній зріст, середній розум. Відрізнявся лише його достаток, який був нижчим за середній. У всьому цьому Гончар був сам винен.
Олену не те щоб не любили в класі, але якось не помічали, чи що. Зовсім звичайна дівчина: трохи повненька і трохи незграбна, шкільна форма і недорогий портфель. Незвичайними
Сашко сидів на дивані і з усмішкою дивився на подарунки. Тут був і подарунок від батьків, який він забрав останнім на пошті, коли повертався додому з роботи. Подарунок
Олена вийшла з автобуса. На тлі темного неба багатоповерхівки зі світними квадратами вікон здавалися велелюдними мурашниками. Коли Олена йшла з зупинки до будинку, вона завжди намагалася скласти малюнок
Настрій у Тасі був жахливий. Невже їй знову доведеться міняти роботу? А головне – ніхто, крім неї, у цьому не винен. Уже втретє повторюється одна й та сама
…Потоваришували Анна та Олена ще в школі. Анна прийшла в сьомому класі. З тихою і боязкою дівчинкою почала спілкуватися Олена. Вона нікому в образу не давала нову ученицю.
– Сьогодні батон із варенням. Ковбаси не було. Варення смачне, яблучне. – Таня дістала з портфеля три скибочки батона, загорнутого в носову хустинку, маленьку баночку варення і ложку.
Коли Ірина прийшла додому, її чоловік – Євген – уже порався на кухні. – Привіт, – сказав він, – що так довго? – З дівчатами в кафе посиділи,
Ох і страшна ж вона вийшла на паспорт-то! Катя аж заплющила очі від жаху, але фото не зникло. Невже ось цей бурундучок із рідкісними волосинками і тьмяним кольором
Оленка співала від щастя, ще б пак! У неї є квартира, своя квартира, без злісної господині, яка вимикає світло об одинадцятій, стоїть над душею і вимикає газ під