– Красиво я ялинку прикрасила? Мама, вона була така сумна, коли ми з тобою минулого разу велику ялинку прикрашали. А тепер, дивіться, як вона радіє
– Алло, поліція? – жінка, яка дзвонила, ледь стримувала сльози. – Мене пограбували. Провулок Ушинського, будинок сім, квартира п’ятнадцять. Капітан Кравченко важко зітхнув. Ну, чому саме зараз, коли
– Давайте, повертайте все назад. Знову напружте свій погляд і навіюйте мені, щоб з мене це несподіване почуття
Обідаючи в кафе, Сергій раптом відчув на собі чужий погляд. Йому стало якось неприємно, ніби хтось намагався пропекти його очима. Він завмер, проковтнув те, що було в роті,
Він однолюб, а свою любов сам від себе відлякав. Ще й образити примудрився. Щоб в особистому житті все склалося, йому треба робити добрі справи. Тоді, може, доля до нього обличчям і повернеться
Єгор вийшов зі свого кабінету в 17:50, чим сильно здивував секретарку. Робочий день закінчиться тільки через десять хвилин, а він уже зібрався додому. Це було так не схоже
Час перестав існувати, і вже не мало значення: чому він забув про свою обіцянку і чому вона сказала, що нікуди з ним не поїде
Він боявся, що не впізнає її. Востаннє, коли Ігор бачив Ліду, їм було по п’ятнадцять років, а тепер по тридцять, і він міг уявити, якою вона стала в
Якщо виконаєш прохання дочки, то щастя новорічне знайдеш
– Мамочко, будь ласка, подивися в ці оченята! – Василина почала хникати, знаючи, що це точно подіє на матір. Кошеня зробило боязкий крок у бік людей, немов відчуваючи,
Надя ридає вечорами, але не може набратися сміливості, щоб сказати тобі правду… Мені дуже шкода, але у неї своя доля, а у тебе – своя
…Перше кохання увірвалося в моє життя у восьмому класі. Це кохання мало дивовижне ім’я – Надія, і їй було чотирнадцять років. Батька Наді, Михайла Семеновича Воронько, перевели в
— Чого боятися, ніхто не побачить і не дізнається, нехай думають на Михайла
По селу пронеслася чутка: до них приїхала лікарка, красива і незаміжня, розлучена. Чоловіки раділи. Дружини їх насторожилися, бабусі між собою говорили: — Тільки б не якась вертихвістка, нам
— Я сама винна. Пустила його пожити на пару днів, не хотіла, щоб він на вокзалі сидів. Адже у мене все одно місця багато
Лікарняне життя можна порівняти з вокзалом. Персонал постійно кудись поспішає, а пацієнти цілодобово розповідають один одному байки про своє життя. Тут свої правила і звички. Нерідко трапляються любовні
— Звичайно, Марія не з нашого кола. Але мій син завжди вмів дивувати. Сподіваюся, вона ще навчиться готувати. Наш Антон просто обожнює домашню кухню, а не всі ці напівфабрикати, якими вона його годує
Марія залишилася без батьків ще в ранньому віці. Її виховувала одна бабуся. А коли Марія закінчувала ВНЗ, сталася біда: бабуся сильно захворіла і потрапила до лікарні. На жаль,
-Тобто кожен раз ви дзвоните колишньому чоловікові, щоб він приїхав і врятував вас? – сказала вона таким тоном, ніби ставила на Таю штамп: непридатна до життя розлучена жінка
Дзвонити колишньому стало звичкою: коли Гена злітав з котушок і замикав її вдома, Тая дзвонила колишньому чоловікові і, захлинаючись сльозами і соплями, просила її забрати. Він приїжджав, пропонував

You cannot copy content of this page